Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №521/9568/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1473/26

Номер справи місцевого суду: 521/9568/26

Головуючий у першій інстанції Тихонова О. А.

Доповідач Копіца О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Копіци О.В., за участі секретаря судового засідання Ровенко А.С., в присутності прокурора Мороз Д.С., особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 11.06.2026 відносно:

ОСОБА_2 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Саврань Савранського р-ну Одеської обл., громадянки України, працюючої КНП «Міська клінічна лікарня № 1», член позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії з правами госпітальної, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживає у АДРЕСА_2 ,

- про накладення стягнення за вчинення адміністративногоправопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.

Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції на ОСОБА_1 було накладено стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн, а також стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 665,60 грн.

Відповідно до постанови суду 1-ої інстанції, ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді старшої сестри медичного відділу інфекційного контролю комунального некомерційного підприємства Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради (далі - КНП «Міська клінічна лікарня № 1»), будучи залученою відповідно до наказу директора КНП «Міської клінічної лікарні № 1» № 118-ОД від 08.04.2024 до позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії з правами госпітальної КНП «Міської клінічної лікарні №l» ОМР, являючись суб?єктом декларування відповідно до п.п. «ґ» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції», суб?єктом з приміткою ст. 172-6 КУпАП, несвоєчасно, а саме: 25.05.2026, без поважних причин, подала шляхом 25.05.2026 заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік, чим порушила вимоги ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції».

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що оскаржувана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне:

- суд 1-ої інстанції не врахував, що вона ( ОСОБА_1 ) є медичним працівником, а не державним службовцем, а тому не була належним чином обізнана про точні терміни та порядок подання щорічних декларацій, про що її не було повідомлено керівництвом лікарні чи кадровою службою, як і не було попереджено про дотримання антикорупційного законодавства із роз`ясненням відповідних положень і це свідчить про відсутність в її діях прямого умислу на приховання статків; при цьому вона 13.03.2025 вживала активний дій та своєчасно подала декларацію, проте через відсутність досвіду декларування нею було помилково обрано та надіслано тип декларації «кандидат на посаду» замість типу «щорічна»;

- поза увагою суду залишилась безпекова та енергетична ситуація у м. Одесі, що суттєво ускладнювало будь-яку технічну можливість вчасно авторизуватися на офіційному сайті НАЗК та заповнити електронний документ;

- місцевим судом не надано оцінки можливості застосування ст. 22 КУпАП, враховуючи її професійну діяльність, а також те, що раніше до відповідальності не притягувалась, характеризується за місцем роботи виключно позитивно, свою вину вчиненому правопорушення визнала повністю, щиро розкаялась, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, перебуває у скрутному матеріальному становище її дії не мали умисного характеру, а стали наслідком збігу обставин, нею не було завдано жодних збитків державним чи суспільним інтересам, шкідливі наслідки відсутні.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду 1-ої інстанції про накладення на неї стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та провадження у справі закрити на підставі ст. 22 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення, звільнивши її від відповідальності та обмежившись усним зауваженням.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, думку прокурора Мороз Д.С., яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно із положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Так, диспозиція ч. 1 ст. 172-6 КУпАП передбачає відповідальність за несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закону) визначено поняття правопорушення, пов`язаного із корупцією – діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

При цьому, зазначена ст. 1 Закону передбачає, що суб`єкти декларування - особи, зазначені у п. 1 п.п. "а" і "в" п. 2, п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону, інші особи, які зобов`язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.

У підпункті «ґ» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону зазначено, що суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: голови та члени експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи, а також голови, їх заступники, члени та секретарі позаштатних постійно діючих військово-лікарських і лікарсько-льотних комісій, які при цьому не є особами, зазначеними у п. 1 ч. 1 цієї статті.

Таким чином, старша сестра медичного відділу інфекційного контролю ОСОБА_1 , будучи включеною відповідно до наказу директора КНП «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради від 118-од від 08.04.2024 «Про визначення складу та визначення порядку роботи позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії з правами госпітальної КНП «Міська клінічна лікарня № 1» до позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії з правами госпітальної КНП «Міська клінічна лікарня №1» ОМР, є суб`єктом декларування відповідно до Закону.

При цьому, згідноі з ч. 1 ст. 45 Закону, особи, зазначені у п. 1, п.п. "а", "в"-"ґ" п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

На виконання вище зазначених вимог законодавства, ОСОБА_1 була зобов`язана подати щорічну декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік не пізніше 31.03.2025.

Проте, ОСОБА_1 , будучи суб`єктом декларування, який повинен бути обізнаним щодо обов`язку, способу, та терміну подачі такого типу декларації, відсутності поважних причин в порушення ч. 1 ст. 45 Закону, подала щорічну декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік несвоєчасно без поважних на це причин, лише 25.05.2026 р. о 13 год. 49 хв., чим допустила порушення вимог фінансового контрою та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП,

Висновки суду 1-ої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, є обґрунтованими та не оскаржуються учасниками провадження.

Отже, апеляційний суд погоджує з висновком місцевого суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а саме: несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Також апеляційний суд звертає увагу на те, що ознакою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, є несвоєчасне подання декларації без поважних на те причин. Тобто за наявності останніх відповідальність за цією статтею виключається.

Під поважними причинами необхідно розуміти неможливість особи подати вчасно декларацію у зв`язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, внаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту НАЗК, витребуванням відомостей, необхідних для внесення в декларацію, перебуванням (триманням) під вартою.

Відомості про обставини, які об`єктивно могли завадити ОСОБА_1 в поданні декларації у встановлений законом строк у матеріалах справи відсутні, а безпекова та енергетична ситуація у м. Одесі, всупереч доводів апелянта, не входить до цих зазначених причин і тому не визнається поважною підставою для несвоєчасного подання.

Отже, апеляційний суд відхиляє доводи скарги ОСОБА_1 в наведеній частині.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність в неї умислу щодо несвоєчасного подання декларації апеляційний суд до уваги не бере, тому що вказане адміністративне правопорушення, є правопорушенням з формальним складом, для встановлення наявності якого в діях особи настання суспільно-небезпечних наслідків не вимагається, i суб`єктивна сторона якого може виявлятися як в умисній, так i в необережній формі вини.

Більш того, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу, посилання ОСОБА_1 як на поважність причини неподання нею відповідної декларації, неповідомлення її уповноваженими особами про вчинення відповідних дій з подання декларації та попередження про дотримання антикорупційного законодавства із роз`ясненням відповідних положень, оскільки у відповідності до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

При цьому як свідчить відкриті дані Реєстру декларацій, 13.03.2025 ОСОБА_1 була подана декларація «кандидат на посаду», яку, як зазначила ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, вона подала замість щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рікпомилково, вважаючи при цьому, що таким чином виконала вимоги антикорупційного законодавства, що спростовує її твердження про необізнаність вчинення відповідних дій з дотримання антикорупційного законодавства, а також свідчить про технічну можливість подати відповідну декларацію у встановлений законом строк, не зважаючи на енергетичну ситуацію у м. Одесі, що спростовує твердження апелянта в цій частині.

Втім, на переконання апеляційного суду подання ОСОБА_1 іншої за типом декларації «кандидат на посаду» не може свідчити про виконання нею обов`язку з подання щорічної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 ріку визначені законом строки, а навпаки дає підстави стверджувати про недотримання вимог антикорупційного законодавства.

Також апеляційний суд наголошує, що ОСОБА_1 , подавши помилково декларацію «кандидат на посаду», не була позбавлена права подати щорічну декларацію за 2024 рік протягом установленого законом строку, водночас таких дій не вчинила, про що слушно зазначила прокурор під час апеляційного розгляду справи.

Окрім того, подання декларації кандидата на посаду не звільняє особу від обов`язку подати щорічну декларацію.

Отже, апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про те, що вона вживала всіх необхідних заходів із подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2024 рік.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про наявність підстав для застосування щодо неї ст. 22 КУпАП.

Так, вирішуючи питання про малозначність правопорушення, суд враховує характер вчиненого правопорушення, його об`єкт, ступінь суспільної шкідливості, форму вини, розмір незадекларованих відомостей та інші обставини справи.

Втім, вчинене правопорушення посягає на встановлений державою порядок здійснення фінансового контролю, який є одним із ключових елементів системи запобігання корупції, тож не може розцінюватися як таке, що через малозначність не становить істотної суспільної шкідливості.

Таким чином, наведені обставини свідчать про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого нею діяння, з огляду на формальний склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, в той час як відсутність істотної шкоди інтересам суспільства, а також на відсутність прямого умислу на вчинення правопорушення не є критерієм, за яким можливо оцінити малозначність діяння. Відповідно до принципу індивідуалізації дії, вчинені особами, яких притягують до відповідальності, у подальшому можуть слугувати негативним прикладом для інших.

При цьому, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності не притягувалась, за місцем роботи характеризується позитивно, свою вину вчиненому правопорушення визнала повністю, щиро розкаялась, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, водночас, зауважує, що наведені обставини в даному конкретному випадку не є підставою для застосування ст. 22 КУпАП та звільнення ОСОБА_1 від відповідальності за малозначністю вчиненого діяння із оголошенням зауваження.

Натомість, апеляційний суд звертає увагу ОСОБА_1 на те, що суд 1-ої інстанції на виконання вимог ст. 33 КУпАП врахував такі обставини при накладення стягнення, застосувавши до неї адміністративне стягнення у мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

З таким висновком місцевого суду погоджується і апеляційний суд та не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення.

Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Отже, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду 1-ої інстанції, як законну та обґрунтовану – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 7, 251, 252, 266, 268, 280, 283, 294 КУпАП апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 11.06.2026 про накладення на ОСОБА_2 стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду О.В. Копіца