Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №521/11189/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6825/26

Справа № 521/11189/25

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Поліщук І.О., у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

встановив:

02.07.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «ІНФОКС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , та з врахуванням зави про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути заборгованість у розмірі 798,76 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_1 .

ТОВ «ІНФОКС» надає відповідачу послугу з центрального водопостачання та водовідведення за вказаною адресою на підставі договору № 1722 від 13.05.2014 року.

Внаслідок неналежної оплати за вказаним договором у відповідача станом на 01.01.2026 року утворилася заборгованість у розмірі 798,76 грн.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21.01.2026 року позов ТОВ «ІНФОКС» було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНФОКС» борг у сумі 798,76 грн.

Стягнуто з Держави на користь ТОВ «ІНФОКС» судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (а.с.43-46).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21.01.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.48-49).

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ІНФОКС» просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.67-69).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням суддів Сегеди С.М., Драгомерецького М.М., Комлевої О.С. у відпустках, із врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді, а також через участь вказаних суддів у розгляді інших цивільних, адміністративних, а суддів Сегеди С.М. і Драгомерецького М.М. - і кримінальних справ, що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, датою ухвалення цього судового рішення є 21.09.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.05.2026 року (а.с.64-65), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином (а.с.66,78), що передбачено ст. 130 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за спожиті послуги, надані позивачем з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 798,76 грн., суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог (а.с.43-46).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі – Закон), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг

За правилами п. 6 ст. 1 Закону, індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно зі ст.5 Закону, до житлово-комунальних послуг належать: 1)житлова послуга-послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку ,зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги ,за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Частиною 1 ст.9 Закону встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 Закону).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 68 ЖК України, наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником кв. АДРЕСА_1 .

ТОВ «ІНФОКС» надає відповідачу послугу з центрального водопостачання та водовідведення за вказаною адресою на підставі договору № 1722 від 13.05.2014 року.

Згідно розрахунку заборгованість за надані позивачем послуги з водопостачання та водовідведення у відповідача станом на 01.01.2026 року утворилася заборгованість у розмірі 798,76 грн., та яка станом на даний час ОСОБА_1 не сплачена.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Крім того, у встановленому законом порядку ОСОБА_1 розрахунок заборгованості не спростував.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про зменшення розміру заборгованості за надані позивачем послуги, посилаючись на періоди відсутності на території України.

Однак, відповідно до ст. 7 Закону індивідуальний споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Відповідно до ч. 111 п. 45 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2019 р. №690 інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.

Проте, матеріали справи не містять доказів, що на час звернення ТОВ «ІНФОКС» до суду із даним позовом, ОСОБА_1 звертався до позивача із заявами про проведення перерахунку з наданням підтверджуючих відсутність документів.

Крім того, відповідно до п.2 ст. 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» власники (співвласники) приміщень у будівлі, в якій окремі приміщення є самостійними об`єктами нерухомого майна, у разі приєднання такого будинку (будівлі) до зовнішніх інженерних мереж або обладнання такого будинку (будівлі) системою автономного теплопостачання, автономного гарячого водопостачання, автономного водопостачання зобов`язані забезпечити оснащення належних їм приміщень вузлами розподільного обліку відповідно теплової енергії, гарячої води, питної води, крім випадків, передбачених частинами п`ятою - сьомою цієї статті

Однак, індивідуальний прилад обліку у кв. АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , не встановлено. Крім того, із заявою щодо опломбування вводу холодної води за вказаною адресою, ОСОБА_1 до позивача також не звертався.

За таких обставин, враховуючи наявну у відповідача – апелянта у справі заборгованості за надані позивачем послуг, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення позову.

Крім того, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було необґрунтовано стягнуто з Державного бюджету на користь ТОВ «ІНФОКС» судовій збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 2 422,40 грн.

Так, згідно матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи (а.с.16).

За правилами п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 1, п.п.1-3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 цієї статті встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, враховуючи, що позовні вимоги були задоволені у повному обсязі, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору як інвалід 2 групи (а.с.6), судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції було обґрунтовано стягнуто з держави на користь ТОВ «ІНФОКС».

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Крім того, оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 21 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева