Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №522/6928/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7838/26

Справа № 522/6928/26

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шишлюк Вікторія Русланівна, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2026 року, постановленої під головуванням судді Науменка А.В., про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановив:

24.04.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.06.2026 року позовну заяву було повернуто позивачу (а.с.34-35).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Шишлюк В.Р. ставить питання про скасування ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 12.06.2026 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права (а.с.39-43).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) передбачено п.6 ч.1 ст. 353 ЦПК України.

За змістом ч.2 с. 369 ЦПК України ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові), що передбачено п.6 ч.1 ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку з перебуванням суддів Сегеди С.М. Громіка Р.Д. та Комлевої О.С. у відпустках, через надмірне навантаження на суддів Одеського апеляційного суду, а також через участь вказаних суддів у розгляді інших цивільних, адміністративних, а суддів Сегеди С.М. і Громіка Р.Д. - і кримінальних справ, датою ухвалення цього судового рішення є 21.09.2026 року.

Також слід зазначити, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі від 26.06.2026 року (а.с.50), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, представники останніх отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.51).

Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу ОСОБА_2 за останнім відомим місцем його знаходження.

Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою: «за закінченням строку зберігання» (а.с.53-54).

Згідно листа ВОМІРМП УПРЕ ГУ ДМС в Одеській області від 30.04.2026 року відповідач ОСОБА_2 значиться знятим з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , з (а.с.26).

Інших відомостей щодо реєстрації місця проживання відповідача матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання.

З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Одеським апеляційним судом 31.07.2026 року було розміщено на офіційному веб-сайті судової влади України оголошення про повідомлення відповідача ОСОБА_2 про слухання справи в порядку письмового провадження, що належним його сповіщенням в порядку ст. 128 ЦПК України (а.с.55-56).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Суд першої інстанції, повертаючи заяву, виходив із того, що заявником не були усунені недоліки, зазначені в ухвалі суду від 25.05.2026 року про залишення позовної зави без руху, а саме: не надано доказів щодо підсудності даної справи Приморському районному суду м. Одеси (а.с.34-35).

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Разом із тим, ст. 28 ЦПК України передбачає альтернативну підсудність цивільних справ (за вибором позивача).

Так, відповідно до ч. 9 цієї статті позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Частиною 10 вказаної статті встановлено, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Предметом спору у цій справі між сторонами є розірвання шлюбу.

Так, на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 25.05.2026 року позивачка зазначала, що має сталий фактичний та майновий зв`язок з Україною, зокрема з 01.04.2026 року користується житловим приміщенням (квартирою) за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане підтверджується довідкою № 11 від 03.06.2026 року, виданою СК «Комфорт» (а.с.33-зворот).

Відповідач у справі є громадянином Туреччини, який уклав шлюб з громадянкою Туреччини ОСОБА_1 . Шлюб зареєстровано 28.12.2019 Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що складено відповідний актовий запис № 4515 та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 (а.с.19).

У позові та в заяві про усунення недоліків позивач вказувала, що останнім відомим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 , є АДРЕСА_1 (а.с.1-3).

Дані про те, що позивачці відомо місце реєстрації чи перебування відповідача на даний час, відсутні.

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється, зокрема, у формі, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Під час вирішення питання про визначення підсудності спору про розірвання шлюбу Верховний Суд керується положеннями ЦПК України та Законом України «Про міжнародне приватне право», якими встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Так, у міжнародному цивільному процесі під підсудністю цивільних справ за участю іноземних осіб (міжнародною підсудністю) розуміють компетенцію судів певної держави щодо розгляду і вирішення цивільних справ та здійснення окремих процесуальних дій щодо іноземного елемента. Тому, спочатку необхідно вирішити питання про те, чи підлягає розгляду конкретна справа на території держави, до суду якої звернувся заявник, а вже потім має бути визначений конкретний суд, наділений повноваженнями вирішувати подібні цивільні справи.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

З урахуванням викладеного, на цивільні справи з іноземним елементом поширюються як загальні, так і спеціальні правила підсудності. Тому суд повинен був з`ясувати питання про те, чи поширюється його компетенція на розгляд даної справи.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Згідно ч. 1 ст. 61 вказаного Закону подружжя може обрати для регулювання майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право держави, у якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно ч. 1 ст. 63 зазначеного Закону припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі та вирішення спору по суті суду першої інстанції належить з`ясувати дотримання позивачем вимог ст. 16, 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо наявності підстав для звернення до суду України.

Крім того, розгляд цієї справи саме судами України найбільше відповідає принципам ефективності судового захисту, правової визначеності та забезпечення права особи на припинення шлюбних відносин.

Як вбачається зі справи, шлюб між сторонами був зареєстрований на території України Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану, про що складено актовий запис № 4515 від 28.12.2019 року. Відтак, саме держава Україна має безпосередній та найбільш тісний зв`язок із правовідносинами, що виникли між сторонами.

Розгляд справи українським судом забезпечить можливість безперешкодного внесення відповідних відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян України після набрання рішенням законної сили та дозволить сторонам оперативно реалізувати свої права, пов`язані з припиненням шлюбу, зокрема право на укладення нового шлюбу.

Натомість, звернення до суду іноземної держави призведе до необхідності проходження додаткових процедур визнання та легалізації (апостилювання, консульської легалізації, перекладу та нотаріального засвідчення документів), а також подальшого визнання такого рішення на території України для внесення відповідних відомостей до державних реєстрів. Це істотно ускладнить реалізацію сторонами їхніх особистих немайнових прав та призведе до невиправданого затягування процедури припинення шлюбу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду повинно бути реальним та ефективним, а не теоретичним чи ілюзорним. Відмова у розгляді справи судами України за наявності достатнього зв`язку спірних правовідносин з Україною фактично створює для позивача надмірні та непропорційні перешкоди у реалізації права на судовий захист.

Додатково слід врахувати, що позивачці не відоме фактичне місце проживання, перебування чи реєстрації відповідача ані на території України, ані на території Турецької Республіки, ані на території будь-якої іншої держави. Будь-які відомості про актуальне місце проживання відповідача у позивачки відсутні.

Саме з цих підстав позов було подано відповідно до ч. 9 та ч. 10 ст. 28 ЦПК України - за останнім відомим місцем проживання відповідача в Україні, а саме: АДРЕСА_1 .

Отже, вимагати від позивачки надання відомостей про місце проживання відповідача, яке їй об`єктивно невідоме, означало б покладати на неї надмірний процесуальний тягар та фактично позбавляти можливості реалізувати гарантоване законом право на звернення до суду.

Більше того, відсутність відомостей про місце проживання відповідача за кордоном фактично унеможливлює звернення позивачки до компетентного суду іноземної держави, оскільки визначення територіальної юрисдикції такого суду без відомостей про місце проживання відповідача є неможливим. За таких обставин саме суди України є єдиним ефективним засобом судового захисту права позивачки на припинення шлюбу.

Фактично висновок суду першої інстанції створює ситуацію, за якої позивачка позбавляється можливості розірвати шлюб у будь-якій державі світу, оскільки місце проживання відповідача їй невідоме. Такий підхід суперечить ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу доступу до правосуддя та правовій позиції ЄСПЛ про те, що право на суд має бути практичним та ефективним, а не теоретичним та ілюзорним. За відсутності доступного способу звернення до іноземного суду відмова українського суду у розгляді справи фактично позбавляє позивачку можливості реалізувати право на припинення шлюбу та перетворює шлюбні відносини на примусові всупереч волі одного з подружжя. Це несумісно з принципом свободи шлюбу, гарантованим ст. 51 Конституції України та ст. 24, 56, 105, 110 СК України.

Таким чином, розгляд даної справи судами України є найбільш ефективним, пропорційним та таким, що забезпечує реальний доступ позивача до правосуддя.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що за змістом ст.ст. 2, 5 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або порушених, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Спосіб захисту має бути ефективним.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її спростовують, оскільки ухвала постановлена не у відповідності до вимог процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу суду – скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 379, ст. ст. 381-384, 389, 390-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шишлюк Вікторія Русланівна, задовольнити.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2026 року про повернення позовної заяви – скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання цього судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева