Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №509/6496/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5641/26

Справа № 509/6496/24

Головуючий у першій інстанції Спічак В.О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без участі учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Спічака В.О., у цивільній справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

08.11.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулось до суду з позовом з ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 64 326,13 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 20.03.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено кредитний договір № 718045016 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 18 090,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків.

28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01, та відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №135 від 25.05.2021 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача на загальну суму 42 274,42 грн.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, та відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 64 326,13 грн.

04.09.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 0409/24 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором на загальну суму 64 326,13 грн.

У зв`язку з неповним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач просив суд стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за кредитним договором №718045016 від 20.03.2021 року, що становить – 64 326,13 грн., яка складається з наступного: 18 090,00 грн. - заборгованість по кредиту; 46 236,13 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року позовні вимоги були ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» були задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 718045016 від 20.03.2021 року у розмірі 27 135,00 грн., з яких: 18 090,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 9 045,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Крім того, з відповідача на користь позивача було стягнуто судовий збір у розмірі 1 021,85 грн. та судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 531,00 грн.

В іншій частині позовних вимог було відмовлено (т.2, а.с.17-27).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.34-35).

У відзиві на апеляційну та у додаткових поясненнях на апеляційну скаргу ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (т.2, а.с.135-144, 167-173).

Крім того, апелянт подала додаткові поясненні, в яких підтримала апеляційну скаргу у повному обсязі та просила її задовольнити, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення (т.2, а.с.178-180).

Також апелянт у додаткових поясненнях ставить питання про витребування доказів, а саме: просила витребувати:

-Інформацію від Державної прикордонної служби України про перетин апелянтом

державного кордону у період з лютого по травень 2021 року. Зазначене підтвердить відсутність відповідача на території України на момент підписання договору;

-Оригінали кредитного договору, заяви, а також електронні докази ідентифікації

особи (IP-адресу, використаний пристрій, SMS-коди підтвердження, точні реквізити

картки для зарахування коштів);

-Інформацію з банківських установ про реальний рух коштів по її рахунках у

березні 2021 року.

Клопотання було обґрунтовано тим, що зазначені докази мають підтвердити факт не укладання договору між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів для повного і всебічного розгляду справи.

Отже, виходячи з вищезазначеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про витребування доказів.

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Апеляційний суд зазначає, що враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді та надмірне навантаження суддів, через участь вказаних суддів у розгляді інших цивільних, адміністративних, а суддів Сегеди С.М. і Громіка Р.Д. - і кримінальних справ, а також через перебування суддів Сегеди С.М., Громіка і Комлевої О.С. у чергових відпустках, датою ухвалення цього судового рішення є 21.09.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.05.2026 року (т.2, а.с.132-133), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (т.2, а.с.134).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено договірні зобов`язання та внаслідок неналежного виконання позичальником умов договору, виникла заборгованість за кредитним договором у відповідному розмірі, яка підлягає стягненню з відповідача (т.2, а.с.17-27).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступних підстав.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ч.1 ЦК України).

Згідно матеріалів справи, 20.03.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем було укладено Кредитний договір № 718045016 в формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого позичальник отримала кредитні кошти у розмірі 18 090,00 грн., строком на 30 днів, зі сплатою відсотків, розмір яких визначений п.п.1.4.1, 1.4.2., 1.4.3. (т.1, а.с.30-34).

Заявник апеляційної скарги зазначає, що не укладала кредитного договору із первісним кредитодавцем.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (далі – Закон) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 цієї статті Закону).

Згідно з ч. 6 вказаної статті Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст.11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В своїй постанові від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовій формі.

За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису (дистанційне укладання договору). При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який остання і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Грошові кошти у розмірі 18 090,00 грн. 20.03.2021 року були зараховані на картковий рахунок позичальника, а саме картку НОМЕР_1 , номер якої ОСОБА_1 власноруч зазначила під час заповнення заявки на отримання грошових коштів від 20.03.2021 року (а.с.38).

Отже, посилання апелянта у додаткових поясненнях на те, що ОСОБА_1 станом на 20.03.2021 року перебувала за межами України, а тому не мала можливості укласти із первісним кредитором кредитного договору, не знайшли свого підтвердження.

Станом на даний час заборгованість за кредитом не сплачена.

Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо спростування позичальником у встановленому законом порядку вказаного кредитного договору.

Апеляційний суд зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст.81 ЦПК України).

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» не є належним позивачем у справі, оскільки не підтвердив переходу до нього права вимоги до відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що 28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01. Згідно п. 2.1. клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти. Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №135 від 25.05.2021 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 42 274,42 грн. (т.1, а.с.72-78,98-99).

28.11.2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно якої строк дії договору було продовжено до 31.12.2020 року (а.с.83).

31.12.2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 року до Договору факторингу №28/1118/-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31.12.2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/111801 від 28.2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 року та №28/1118-01 (т.1, а.с.84-90).

31.12.2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2022 року (а.с.94).

31.12.2022 року сторони вказаного договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023 року (а.с.95).

31.12.2023 року сторони вказаного договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024 року (а.с.97).

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, та відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 64 326,13 грн. (т.1, а.с.101-106, 112-113).

Відповідно до Додаткової угоди № 2, укладеної 03.08.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Договору факторингу № 05/0820-01, продовжено строк дії договору до 31.12.2022 року (т.1, а.с.110).

Додатковою угодою № 3, укладеної 30.12.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до Договору факторингу № 05/0820-01, продовжено строк дії договору до 30.12.2024 року (т.1, а.с.111).

04.09.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 0409/24, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором на загальну суму 64 326,13 грн. Згідно п. 1.1. розділу 1 договору факторингу, перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових коштів зазначені в реєстрах боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 04.09.2024 року до договору факторингу, до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 (т.1, а.с.116-122, 126-127).

Отже, перехід права вимоги за вказаним кредитним договором до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» встановлено належними на допустимими доказами.

Апеляційний суд звертає увагу, що зазначені договори факторингу та реєстри боржників у встановленому законом порядку не спростовані та є дійсними.

Таким чином, колегія суддів вважає зазначені посилання апелянта також безпідставними.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

За правилами ст. 1078 ЦК України, яка діяла на момент укладання вказаних договорів факторингу, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Отже, перехід права вимоги за вказаним кредитним договором до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» встановлено належними на допустимими доказами.

Апеляційний суд звертає увагу, що зазначені договори факторингу та реєстри боржників у встановленому законом порядку не спростовані та є дійсними. Таким чином, колегія суддів вважає зазначені посилання апеляційної скарги також є безпідставними.

Крім того, представник апелянта посилається на те, що позивач звернувся до суду з позовом з порушенням строку позовної давності.

Позовна давність – це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальними правилами перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з тим, відповідно до п. 19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Станом на даний час воєнний стан в Україні не скасовано.

В подальшому, на підставі Закону України № 4434-IX від 14.05.2025 року, та який набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, п. 19 Прикінцевих та перехідні положень було виключено та поновлено перебіг позовної давності.

За таких обставин, звертаючись до суду із даним позовом 07.11.2024 року, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулось у встановлені законом строки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на свій незадовільний матеріальний стан та хворобу доньки.

Проте, як вже зазначалось вище, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Крім того, за правилами ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева