Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №489/5319/26 — Миколаївський апеляційний суд

22.09.26

22-ц/812/2052/26

Справа №489/5319/26

Провадження № 22-ц/812/2052/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Інгульского районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Костюченком Г.С., повний текст ухвали складено того ж дня, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей.

Заява мотивована тим, що з 22 квітня 2026 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . З дружиною почав проживати разом однією сім`єю з січня 2026 року за адресою її реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Разом з ними проживають троє дітей дружини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відомості про батька дітей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян записані відповідно до частини 1 статті 135 СК України.

Діти дружини з січня 2026 року фактично перебувають на повному утриманні заявника, оскільки мати дітей не працює, а займається доглядом за дітьми вдома.

ОСОБА_1 військовослужбовець, має стабільний дохід та повністю утримує вказаних дітей та дружину. Купує їм речі, сплачує комунальні послуги за утримання будинку де вони мешкають, купляє будівельні матеріали для ремонту будинку, купує побутову техніку та надсилає гроші.

Для звільнення з військової служби, заявнику треба встановити факт перебування на утриманні вказаних дітей, відповідно до підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через такі сімейні обставини або інші поважні причини, а саме: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Без встановлення вказаного факту звільнення з військової служби неможливе.

Посилаючись на викладене, заявник просив встановити факт, що неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходяться на утриманні ОСОБА_1 .

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей залишено без розгляду.

Роз`яснено заявнику право на подання позову на загальних підставах.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що встановлення факту перебування на утриманні неповнолітніх дітей у справі, що розглядається, може вплинути на права та обов`язки третіх осіб. А також, на права та обов`язки Міністерства оборони України та в/ч НОМЕР_1 .

Заявник не надав суду переконливих доказів відсутності спору про право та доказів, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Суд першої інстанції виснував, що встановлення вказаного заявником юридичного факту безпосередньо впливає на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав та обов`язків інших осіб, враховуючи також відсутність доказів, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне що свідчить про наявність спору про право, що встановлено після відкриття провадження у справі, відповідно заява підлягає залишенню без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на та ті ж самі обставини, які зазначав у заяві, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву скаржника повністю.

Так вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що з 22 квітня 2026 року він перебуває в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .

Разом з ними проживають троє дітей дружини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відомості про батька дітей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян записані відповідно до частини І статті 135 СК України.

Діти з січня 2026 року фактично перебувають на його повному утриманні, оскільки мати дітей не працює а займається доглядом за дітьми дома.

Заявник - військовослужбовець, має стабільний дохід та повністю утримує вказаних дітей та дружину. Купляє речі дітям та дружині, сплачує комунальні послуги за утримання будинку де вони проживають, купляє будматеріали для ремонту будинку, купляє побутову техніку та пересилає гроші, доказ вказаного додається у вигляді чеків, квитанцій, тощо.

Також судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відомості про батька дітей записані зі слів матері та предметом вказаної заяви не є встановлення факту участі матері у вихованні чи утриманні дітей. А тому посилання суду на те, що встановлення факту може мати негативні наслідки для третіх осіб, є помилковим.

Твердження суду про те, що заявник просить суд встановити факт перебування на його утриманні неповнолітніх дітей для подальшої реалізації свого права на звільнення від військової служби не відповідає дійсності та є особистою суб`єктивною думкою суду, яка не підтверджена жодними доказами.

Правом на подачу відзиву учасники справи не скористалися.

Про дату, час та місце розгляд справи учасники справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явилися. Від заявника ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

За вказаного розгляд справи за відсутності учасників справи не суперечить приписам частини 2 статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (стаття 1 СК України).

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно з частиною 1 статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина перша статті 268 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Водночас у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Разом із тим, для підтвердження утримання дитини вітчимом необхідне, зокрема, існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав батьків обмежується/припиняється або встановлення того, що останні не надають дитині належного утримання.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Отже, окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства характеризується, зокрема, специфікою процесуальної форми розгляду справ окремого провадження, зумовленої спеціальною метою та особливим об`єктом судового захисту.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

У частині шостій статті 294 ЦПК України встановлено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначено, що: «правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України). Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що мати дитини не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою. Разом з тим суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23 (провадження № 61-9238св24) вказано, що «у справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_11, ОСОБА_15 як матерів дітей, а також для ОСОБА_8 як батька дитини ОСОБА_4. З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком та пасинка вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків та виховання дитини вітчимом не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків або факт утримання пасинка вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався відсутністю підстав для задоволення заяви про встановлення юридичного факту, оскільки заявник не довів, що ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які навіть не були залучені до участі у справі, не здійснюють прав та не виконують обов`язків щодо своїх неповнолітніх дітей, а вимога, викладена у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні/утриманні дітей. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. […] За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду. Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 613/1674/23 (провадження № 61-5903св24) зазначено, що «У справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей. Зазначав, що встановлення вказаного факту необхідне йому для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»; колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що апеляційний суд помилково не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23), в якій зроблено у тому числі загальні висновки щодо юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Тому апеляційний суд помилково послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 560/8238/22), оскільки у наведеній справі не вирішувались вимоги про встановлення фактів, що мають юридичне значення; апеляційний суд не врахував, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, факту перебування особи на утриманні, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України, незалежно від мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень. Тому апеляційний суд зробив помилковий висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України; суд першої інстанції не врахував, що встановлення відповідного факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 , ОСОБА_4 як матерів дітей, а також для ОСОБА_7 як батька дитини ОСОБА_6 . З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків утримання дитини, то зазначене питання не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні. Тому в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дітей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про розгляд по суті заяви ОСОБА_1 за правилами окремого провадження. За таких обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох дітей віком до 18 років не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей його дружини ОСОБА_6 , з якою зареєстрував шлюб 22 квітня 2026 року, оскільки встановлення такого факту необхідне йому для звільнення із військової служби відповідно до підпункту 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років).

Доведення факту утримання пасинка, падчерки вітчимом пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати та батько пасинка, падчерки не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом

Суд апеляційної інстанції вважає, що встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 як матері дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За таких обставин у цій справі існує спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків, у цьому випадку матері дітей ОСОБА_7 у матеріальному забезпеченні (утриманні) дітей та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження із обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про залишення заяви без розгляду.

Аргументи апеляційної скарги про те, що у цій справі відсутній спір, з огляду на те, що батько дітей записаний зі слів матері, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі доводи апелянта не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, що факт одноосібного утримання вітчимом дітей дружини не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю з матір`ю дітей, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існує загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дітей.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена без додержання норм процесуального та матеріального права, та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції інстанції залишити без змін.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результати апеляційного оскарження, підстав для здійснення нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Інгульского районного суду м. Миколаєва від 29 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текс постанови складено 22 вересня 2026 року.