Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №479/1087/25 — Миколаївський апеляційний суд

22.09.26

22-ц/812/1491/26

Провадження № 22-ц/812/1491/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 479/1087/25

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником – адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, на заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області, ухвалене 03 грудня 2025 року під головуванням судді Репушевської О.В., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 06 жовтня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №05858-10/2024, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору факторингу між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Аванс Кредит» від 24 грудня 2024 року № 24122024 - перейшло до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

Позивач вказує, що відповідач умови кредитного договору від 06 жовтня 2024 року №05858-10/2024 належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 15713 грн 90 коп., що складається з: 6200 грн 00 коп. - заборгованість за основною сумою боргу, 4910 грн 40 коп. - заборгованість за процентами, 4603 грн 50 коп. – заборгованість за штрафними санкціями.

Заочним рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 грудня 2025 року з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість: за кредитним договором №05858-10/2024 від 06 жовтня 2024 року в сумі 15713 грн 90 коп. та 3028 грн 00 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку з чим утворилася заборгованість згідно розрахунків позивача за наданими кредитами, що підлягає стягненню.

Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 14 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 про перегляд вказаного заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Зачепіло З.Я., посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано будь-яких належних доказів, які б підтверджували підписання кредитного договору ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором та доказів перерахування кредитних коштів за вказаним договором (платіжного доручення, меморіального ордеру, виписки з банківського рахунку, тощо), а надана суду довідка, складена самим позивачем, не є належним доказом, оскільки є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити викладену в ній інформацію. Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості не є належним доказом, який би підтверджував розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки не відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України». Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення процентів у розмірі 4910 грн 40 коп. судом першої інстанції не було застосовано норми Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів». Так, встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов`язання за кожен день прострочки, що в результат і становить 4910 грн 40 коп., є несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку. Також апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості у розмірі 4603 грн 50 коп. за штрафними санкціями, оскільки позичальник звільнений від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань під час дії воєнного стану в Україні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що доводи апелянта суперечать нормам цивільного законодавства та правовим позиціям Верховного Суду України, є безпідставними та недоведеними.

Зазначає, що кредитний договір був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не були б укладені. А тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами, доказів протилежного відповідачем не надано. На підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача було надано довідку ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23 квітня 2025 року, у якій вказується про перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «Аванс Кредит» на суму 6200 грн. Зазначена довідка є первинним документом, сформованим безпосередньо учасником платіжної системи під час здійснення переказу коштів, та містить відомості про конкретну господарську операцію, а саме факт зарахування грошових коштів на платіжну картку позичальника. Заперечуючи факт перерахування кредитних коштів відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував факт здійснення зазначеної транзакції або підтверджував відсутність зарахування коштів на платіжну картку, реквізити якої зазначені у довідці. Відповідачем не надано суду і доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості. Також позивач звертає увагу, що з огляду на те, що спірний кредитний договір укладений після 24 січня 2024 року, з урахуванням змін внесених Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» до Закону України «Про споживче кредитування» на правовідносини сторін не поширюються законодавчі обмеження щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань, а тому нарахування та заявлення до стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених умовами договору, є законним, обґрунтованим та таким, що повністю відповідає чинному законодавству України.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Отже будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію", згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 06 жовтня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 05858-10/24, який підписано позичальником з використанням одноразового ідентифікатору W996. Відповідно до умов цього договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 6200 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

Згідно п. 2.1 Договору перед укладення Договору Товариство здійснює ідентифікацію та верифікацію клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення установами фінансового моніторингу, шляхом отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних клієнта.

У випадку успішного проходження ідентифікації та верифікації клієнту підтверджується можливість оформлення кредиту та товариство надає клієнту в особистому кабінеті пропозицію укласти електронний договір (оферту) у формі Договору про надання фінансового кредиту, який містить усі істотні умови (п. 2.13 Договору).

Згідно п. 2.16 Договору у випадку готовності клієнта прийняти пропозицію (оферту) клієнт натискає кнопку «Підписати», після чого клієнт отримує вхідний дзвінок на номер телефону та вводить отриманий одноразовий ідентифікатор, або йому надсилається смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, який клієнт вводить у відповідне поле.

При укладенні кредитного договору № 05858-10/24 від 06 жовтня 2024 року відповідач ідентифікувався в системі, зазначив свої персональні дані, зокрема, реєстраційний номер облікової карти платника податків, місце проживання, електронну адресу, номер банківської карти, номери мобільних телефонів.

Договір відповідно вимог статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" був укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором – W996. Без отримання вхідного дзвінка або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, без ідентифікації та верифікації його платіжної картки, без підписання кредитного договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, кредитний договір між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем не міг бути укладений.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем факту укладання 06 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Аванс Кредит» договору про надання фінансового кредиту №05858-10/24.

Враховуючи алгоритм дій, які необхідно вчинити особі, яка укладає в електронній формі кредитний договір із ТОВ «Аванс Кредит», колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності укладання договору відповідачем.

За умовами укладеного 06 жовтня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Аванс Кредит» договору про надання фінансового кредиту № 05858-10/24 сума (загальний розмір) кредиту становить 6200 грн

Відповідно до п.1.2 договору кредит надається строком на 120 днів. Дата погашення кредиту 02 лютого 2025 року.

Пунктом 1.4.договору передбачено, що процента ставка становить 0,99% в день, що складає 361,35% річних, тип процентної ставки – фіксована.

Денна процента ставка складає : 0,99% (п. 1.4.1. Договору).

Пунктом 1.6. вказаного Договору визначено, що кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4149-62хх-хххх-2724, протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.

Відповідно до п. 3.1. зазначеного Договору, за користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 3.3 Договору, нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п. 1.2. Договору, починаючи з дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом). При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня.

Вказаний договір та Додаток № 1 до Договору підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором W996 (а.с. 6-10). Також відповідачем підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором W923 Паспорт споживчого кредиту, в якому викладені умови кредитування ТОВ «Аванс Кредит», з урахуванням побажань споживача. (а.с. 11 – 12).

24 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Аванс Кредит» укладено договір факторингу №24122024, згідно якому ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до боржників, вказаних в Реєстрі боржників.

Згідно з актом прийому-передачі реєстру боржників від 24 грудня 2024 року за Договором факторингу №24122024 від 24 грудня 2024 року ТОВ «Аванс Кредит» передало, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло реєстр боржників кількістю 7751.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників 24 грудня 2024 року до договору факторингу №24122024 від 24 грудня 2024 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у загальному розмірі 15713 грн 90 коп., з яких: 6200 грн 00 коп. - заборгованість за основною сумою боргу, 4910 грн 40 коп. - заборгованість за процентами, 4603 грн 50 коп. – заборгованість за штрафними санкціями.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

ТОВ «Аванс Кредит» виконало свої зобов`язання за Договором про надання фінансового кредиту № 05858-10/24 від 06 жовтня 2024 року та здійснило переказ грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що підтверджуються довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.04.2025 року (а.с. 13).

За такого, на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд першої інстанції вірно вважав доведеними факт виконання кредитором своїх обов`язків за цим договором, а саме надання грошових коштів відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Посилання апелянта на недоведеність належними доказами перерахування кредитних коштів спростовується довідкою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 23.04.2025 року про перерахування грошових коштів суми кредиту у розмірі 6200 грн., здійсненого через систему платежів іPay.ua для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка була зазначена відповідачем у договорі про надання фінансового кредиту на підставі укладеного цими Товариствами договору на переказ коштів ФК-П-2022/01-1 від 12.01.2022 року (а.с. 13).

Доказів, які б заперечували факт перерахування ТОВ «Аванс Кредит» кредитних коштів (зокрема виписки по вищезазначеному рахунку) відповідачу, останнім не надано.

Отже відповідачем отримання коштів за кредитним договором № 05858-10/24 від 06 жовтня 2024 року в розмірі 6200 грн. не спростовано.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки позивачем доведено отримання відповідачем коштів за договором про надання фінансового кредиту № 05858-10/24 від 06 жовтня 2024 року, а відповідачем доказів повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором не було надано, то суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не виконувалися умови вищевказаних договорів, у зв`язку із чим виникла заборгованість за тілом кредиту, а також заборгованість за відсотками.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що поданий позивачем розрахунок заборгованості не може бути визнаний належним і допустимим доказом розміру заборгованості, оскільки не відповідає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не заслуговують на увагу, оскільки товариство не є банківською установою, тому позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками. В той же час, договором про надання фінансового кредиту № 05858-10/24 від 06 жовтня 2024 року передбачено, що кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок позичальника, включаючи використання реквізитів платіжної картки.

У наданому позивачем розрахунку заборгованості проценти за користування кредитними коштами нараховані у межах строку кредитування та за передбаченою договором ставкою. Відповідачем вказаний розрахунок не було спростовано, власного контррозрахунку ним не наведено.

Щодо посилань апелянта на те, що умови кредитного договору щодо розміру відсотків є несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", порушують принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи, а тому суд повинен був зменшити розмір процентів, що підлягають стягненню з відповідача, то слід зазначити наступне.

Так, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України виокремлює два випадка недійсності правочинів: оспорюваний та нікчемний правочин.

Так, відповідно до наведеної норми права підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку про те, що для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами, наприклад, про кабальні (завідомо невигідні, несправедливі) умови договору тощо. Наведеними вище правовими нормами не встановлено можливість суду вважати такі умови нікчемними.

Статтею 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд не має права давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частини першої статті 3, статтею 627 ЦК України.

Так, у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважав за необхідне відступити від висновків, як сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24), та зокрема зазначив, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За такого, оскільки відповідачем зустрічних позовних вимог щодо оспорювання встановленого кредитним договором розміру процентів не було заявлено, то доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не було застосовано норми Закону України «Про споживче кредитування», оскільки умови договору, зокрема, щодо розміру процентної ставки відповідають положенням законодавства, а саме статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Разом із тим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 4603 грн 50 коп.

Так, згідно з пунктом 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Викладення Законом України від 22 листопада 2023 року №3498-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" пункту 6 розділу ІV Закону №1734-VIII у новій редакції, не змінює визначене ЦК України правове регулювання звільнення позичальників від сплати на користь кредитодавців неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання за кредитними договорами у період воєнного стану.

Отже, оскільки штрафи за кредитним договором № 05858-10/24 від 06 жовтня 2024 року нараховані у період дії в Україні воєнного стану, ОСОБА_1 звільняється від обов`язку їх сплати на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів».

З огляду на викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 05858-10/24 від 06 жовтня 2024 року у розмірі 11 110 грн 40 коп. (6200 грн 00 коп. заборгованості за основною сумою боргу + 4910 грн 40 коп. заборгованості за процентами).

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при визначенні розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає зміні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За такого, згідно приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності покладення на сторони судового збору до задоволених позовних вимог, рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за позовну заяву також підлягає зміні, шляхом його зменшення до 2140 грн 80 коп.

Крім того, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1330 грн 80 коп. судового збору, сплаченого за апеляційну скаргу.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником – адвокатом Зачепіло Зоряною Ярославівною, задовольнити частково.

Заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 03 грудня 2025 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором від 06 жовтня 2024 року №05858-10/2024 в сумі 11 110 грн 40 коп. (одинадцять тисяч сто десять гривень сорок копійок).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2140 грн 80 коп. (дві тисячі сто сорок гривень вісімдесят копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 1330 грн 80 коп. (одна тисяча триста тридцять гривень вісімдесят копійок)

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку і випадках, передбачених 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року