Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №476/101/26 — Миколаївський апеляційний суд

22.09.26

22-ц/812/1222/26

Провадження № 22-ц/812/1222/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 476/101/26

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Серебрякової Т.В., Тищук Н.О.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області, ухвалене 30 березня 2026 року під головуванням судді Чернякової Н.В., повне судове рішення складено цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 28 березня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №1522243, за умовами якого останньому було надано кредит у розмірі 2000 грн з терміном користування 360 днів, з кінцевим терміном повернення 23 березня 2025 року, розміром стандартної процентної стави 2,50% в день, зниженої процентної ставки 1,875% в день.

Як вказав позивач, право вимоги за даним кредитним договором відповідно до укладеного договору факторингу між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» від 24 грудня 2024 року № 24122024 - перейшло до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». Позивач вказує, що відповідач умови кредитного договору від 28 березня 2024 року №1522243 не виконував, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 20 900 грн., що складається з: 2000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 13450 грн 00 коп. - заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором, 4450 грн 00 коп. заборгованість за процентами, нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 89 календарних днів, 1000 грн. – штрафні санкції, яку позивач просив стягнути.

Від відповідача ОСОБА_1 надійшла заява в якій він позовні вимоги визнав частково, а саме: в сумі 15450 грн., в задоволенні іншої частини вимог просив відмовити.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 30 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» заборгованість за договором №1522243 від 28.03.2024 року в розмірі 15450 грн 00 коп., яка складається з: суми кредиту – 2000 грн., суми процентів за користування кредитом – 13450 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» 1968 грн 14 коп. судового збору та 7392 грн 34 коп. витрат на правову допомогу.

Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за наданим кредитом, що підлягає стягненню. Задовольняючи частково вимоги про стягнення процентів - в розмірі 13450 грн. суд першої інстанції вважав, що у позивача, як правонаступника попереднього кредитора виникло право вимоги до боржника виключно у виді боргу, розрахованого на момент передачі права вимоги. Також суд вважав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій, оскільки на період воєнного стану позичальники звільняються від їх сплати. Витрати на правничу допомогу було стягнуто з урахуванням принципу пропорційності задоволених вимог.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» просило скасувати рішення та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 20 900 грн., що складається з: 2000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 13450 грн 00 коп. - заборгованість за процентами, нарахованими первісним кредитором, 4450 грн 00 коп. заборгованість за процентами, нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 89 календарних днів, 1000 грн. – штрафні санкції, а також стягнути з ОСОБА_1 2 662 грн 40 коп. судового збору та 10 000 грн. витрат на правову допомогу. Також просило стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, надану в апеляційній інстанції у розмірі 8000 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначало, що суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача процентів у період з 25.12.2024 року по 23.03.2025 р. Оскільки договором факторингу прямо передбачено право позивача на отримання майбутньої вимоги, а також на нарахування відсотків у разі прострочення оплати, а тому нарахування відсотків з 25.12.2024 року по 23.03.2025 у межах погодженого строк у надання кредиту, зазначеному в п. 1.4. Договору № 1522243 від 28.03.2024 року є законним та обґрунтованим. Судом не надано належної оцінки доказам, не враховано, що позивачем надано поденний детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором. Також позивачем документально доведено, що ним понесено витрати на правову допомогу, а тому у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні.

Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК справа розглядається апеляційним судом без виклику учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст.1048ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Отже будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 28 березня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір № 1522243 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний», за умовами якого Товариство надає відповідачу кредит на суму 2000 грн, а останній зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (а.с. 92-96).

Договір укладено та підписано сторонами в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток. ОСОБА_1 договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором К350.

Згідно з п. 1.4 договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є додатком № 1 до цього договору.

Відповідно до п. 1.5.1 договору стандартна процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.4 договору.

Згідно з п. 2.1, п. 2.2 договору Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 . Суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього договору.

Пунктом 5.1 договору визначено, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п. 5.3 договору.

До укладення кредитного договору - 28.03.2024 року – ОСОБА_1 підписано також паспорт споживчого кредиту, в якому йому була надана інформація щодо умов кредитування (а.с. 76, 77).

Факт виконання ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» своїх зобов`язань за договором та перерахування 28.03.2024 року грошових коштів в розмірі 2000 грн на картку, що належить ОСОБА_1 , номер якої надано позичальником, підтверджується довідкою ТОВ «ПЕЙТЕК» від 15.01.2025 №20250115-1112, відповідно до якої 28.03.2024 за ініціативою ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» було зараховано кошти в сумі 2000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «ПУМБ» на ім`я ОСОБА_1 .

Факт укладання кредитного договору та отримання кредитних коштів відповідач не заперечував.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами факту укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 2000 грн.

Відповідачем не надано доказів повернення отриманих у кредит коштів кредитору та сплати передбачених умовами договору процентів за користування кредитними коштами та ОСОБА_1 на такі факти не посилався.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачем не виконувалися умови вищевказаного договору, у зв`язку із чим виникла заборгованість за тілом кредиту, а також – заборгованість за відсотками.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів у розмірі 4450,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що право нараховування процентів за користування кредитом ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як новий кредитор, за умовами договору факторингу від 24 грудня 2024 року не набуло, а тому вимоги про стягнення нарахованих відсотків за 89 календарних днів (25 грудня 2024 року – 23 березня 2025 року) не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

Зокрема, відступлення права вимоги за договором факторингу може здійснюватися в якості забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. У такому правочині невиконання клієнтом своїх зобов`язань зумовлює перехід права вимоги до фактора.

За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

У справі, яка переглядається, відступлення права грошової вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення 24 грудня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» договору факторингу № 24122024.

Відповідно до пункту 1.1 договору факторингу за цим договором фактор (ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Слон Кредит» (клієнта) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно із пунктом 1.2 договору факторингу перехід від клієнта (ТОВ «Слон Кредит») до фактора (ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі реєстру боржників згідно Додатку № 3, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Таким чином, до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу від 24 грудня 2024 року перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у загальному розмірі у розмірі 16450 грн, з яких: 2000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 13 450,00 грн - заборгованість за відсотками, 1000 грн - штрафні санкції.

Суд першої інстанції погодився із зазначеним розміром заборгованості, ці висновки суду скаржником не оспорюються, а отже колегією суддів не перевіряються.

Між тим, із матеріалів справи вбачається, що в межах строку дії договору про надання споживчого кредиту від 28 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 на 360 днів, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» у період з 25 грудня 2024 року по 23 березня 2025 року здійснило нарахування процентів за стандартною процентною ставкою в сумі 4450 грн (2000 грн х 2,5% = 50 грн х 89 календарних днів).

Згідно частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12(провадження № 14-10цс18) та підтверджено Верховним Судом у постанові від 18 січня 2023 року у справі №686/13446/15(провадження № 61-18379св21).

За змістом вищевказаних вимог закону та умов кредитного договору, строк повернення всієї суми кредиту та відсотків за користування коштами настав 23 березня 2025 року (360 днів від 28 березня 2024 року) й саме до цього строку ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», як новий кредитор, що набув всіх прав та обов`язків в зобов`язанні на підставі договору факторингу від 24 грудня 2024 року, укладеного з ТОВ «Слон Кредит», будучи фінансовою установою та маючи ліцензію на діяльність фінансової компанії з правом надання послуг: факторинг, надання коштів та банківських металів у кредит (а.с. 14).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із наведеним у скарзі доводами позивача про те, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося ним в межах строку користування кредитом з урахуванням вимог чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору і договору факторингу.

Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги в цій частині, неправильно застосував наведені вище норми матеріального права та не врахував, що внаслідок зміни кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Натомість, зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу відповідного зобов`язання, яке передається до закінчення строку кредитування, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин, в тому числі нового кредитора щодо отримання процентів за правомірне користування позичальником грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України.

Позивач у цій справі є сингулярним правонаступником первісного кредитора за укладеним кредитним договором, відповідно, установлені судом правовідносини продовжували існувати з попереднім змістом, а відбулася виключно заміна сторони кредитора в існуючому зобов`язанні з попереднім змістом та усіма істотними умовами.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для стягнення із відповідача процентів за користування кредитом, нарахованих позивачем після укладання договору факторингу.

За розрахунком позивача за договором № 1522242 про надання споживчого кредиту по продукту "Комфортний" від 28.03.2024 за період з 25.12.2024 по 23.03.2025 включно (89 календарних днів) були нараховані проценти за користування грошовими коштами в сумі 4450 грн за ставкою 2,50% в день (а.с. 81,82).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Умовами укладеного між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» і ОСОБА_1 договору, а саме п. 1.5.1, визначена стандартна процентна ставка, що становить 2,50% в день.

Разом з цим, Законом України від 22.11.2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року, стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

Враховуючи, що Закон України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023, а договір № 1522243 про надання споживчого кредиту по продукту "Комфортний" було укладено 28.03.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, умова укладеного між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» і ОСОБА_1 договору, передбачена п. 1.5.1 договору, щодо встановлення денної процентної ставки в 2,50% у порядку ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною.

За такого, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредитом за період з 25.12.2024 року по 23.03.2025 року (89 календарних днів, тобто за період, коли відсотки нараховувались новим кредитором – ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»), що розраховані за ставкою 1 % в день в загальному розмірі 1780 грн. (2000 грн. х 1% х 89 к.д. = 1780,00 грн).

Водночас, колегія суддів вважає, що суд правомірно керувався тим, що вимога ТОВ ФК «Фінтраст Капітал» в частині стягнення з відповідача 1000 грн. штрафу не підлягають задоволенню в зв`язку з прямою нормою закону, викладеною в п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

З огляду на викладене з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість: у розмірі 17230 грн 00 коп., яка складається з: суми кредиту – 2000 грн., суми процентів за користування кредитом – 15230 грн.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права при визначенні розміру процентів, що підлягають стягненню з відповідача, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає зміні.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору до задоволених вимог, оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні, шляхом збільшення стягнутого судом першої інстанції з відповідача на користь позивача судового збору за позовну заяву з 1968 грн 14 коп. до 2194 грн 90 коп.

Виходячи із принципу пропорційності до задоволених вимог (82,44%) також підлягає зміні рішення в частині розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» витрат на професійну правничу допомогу, з 7392 грн 34 коп. до 8244 грн 00 коп.(82,44%)

Крім того у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягає стягненню відшкодування судового збору за апеляційну скаргу в розмірі 3292 грн 30 коп.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції було надано копію ордера про надання правничої допомоги Серії АН №1965018 та копію договору про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, укладеного між ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та адвокатом Крюковою М.В., предметом якого є надання адвокатом правової допомоги ТОВ «ФК «Фінатраст Україна», Звіт про надання правової допомоги згідно Договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року на суму 8000 грн (правова експертиза та складання апеляційної скарги), платіжну інструкцію №8421 від 24 квітня 2026 року

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, від ОСОБА_1 не надходило.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на користь позивача в розмірі 6595 грн 20 коп., тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п. 3 ч. 2 статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», задовольнити частково.

Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 30 березня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 1522243 від 28.03.2024 року у розмірі 17230 (сімнадцять тисяч двісті тридцять) грн 00 коп., яка складається з: суми кредиту – 2000 (дві тисячі) грн., суми процентів за користування кредитом – 15230 (п`ятнадцять тисяч двісті тридцять) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2194 (дві тисячі сто дев`яносто чотири ) грн 90 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору та 8244 (вісім тисяч двісті сорок чотири) грн 20 коп. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судовий збір за апеляційну скаргу в розмірі 3292 (три тисячі двісті дев`яносто дві) грн 30 коп. та 6595 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 20 коп. в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку і випадках, передбачених 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді Т.В. Серебрякова

Н.О. Тищук

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року