Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №466/2047/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/2047/26 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 33/811/1413/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., при секретарі Ластівці Т.М., з участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисника Сибаля О.Б., представника потерпілої - адвоката Акімової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката Акімової О.О. у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова 24 березня 2026 року про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,

в с т а н о в и в :

вищенаведеною постановою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП - закрито, у зв`язку з відсутністю в діях останньої складу адміністративного правопорушення.

Згідно з протоколом 10.03.2026 о 16:22 год. за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 ухиляється від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання малолітніх доньок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме в помешканні антисанітарні умови, розкинутий одяг, в помешканні запах алкоголю, чим скоїла адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, адвокат Акімова О.О. в інтересах ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова 24 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 притягнути до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 184 КУпАП.

Зазначає, що постанова стала доступна апелянту 03.08.2026, повідомлень про розгляд справи ОСОБА_3 не отримувала тому строк апеляційного оскарження пропущено з поважних причин. Також вказує, що суд не залучив потерпілу до участ ц розгляду справи, що вважає порушенням.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що постанова підлягає скасуванню.

Зазначає, що в діях ОСОБА_1 навий склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП.

Також просить врахувати те, що ОСОБА_1 вже притягувалась до адміністративно відповідальності в тому числі за ДТП в стані алкогольного сп`яніння коли в салоні авто знаходились малолітні діти. В їх числі апелянт ОСОБА_3 .

Адвокат Акімова О.О. апеляційну скаргу підтримала, просила задоволити.

ОСОБА_1 , захисник Сибаль О.Б. апеляційну скаргу заперечили, просили постанову судді залишити без змін. ОСОБА_1 додатково пояснила, що забезпечує дітей всім необхідним, інколи через різного роду обставини, у помешканні може бути певний безлад, який не має постійного та сталого характеру, і такий випадок був пов`язаний з тим, що вони повернулись із фестивалю розбирали речі, тому було не прибрано. Також, вказала, що на даний час діти проживають з нею на орендованій квартирі.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що строк апеляційного оскарження слід поновити, апеляційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.

Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.

Відповідно до ст. 245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали справи не містять відомостей про те, у який конкретно спосіб ОСОБА_1 ухилилася від виконання обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання своїх неповнолітніх дітей та які саме батьківські обов`язки, із передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України, вона не виконала.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Так, судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти судового розгляду та встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення.

Апеляційним судом у повному обсязі досліджені докази, які містяться в матеріалах справи та були надані під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

Зокрема, в рішенні у справі «Ващенко проти України» Європейський суд вказав, що «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру».

В рішенні у справі «Абрамян проти Росії» Європейський Суд зробив висновок про те, що «деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення».

В цьому ж рішенні Суд нагадав, що надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що сутність пред`явленого обвинувачення повинна відповідати диспозиції статті закону, яким встановлено відповідальність за вчиненням правопорушення. При цьому суд, відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і змінювати формулювання висунутого обвинувачення та відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Так, адміністративна відповідальність за ч.1 ст.184 КУпАП настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП проявляється саме у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т.ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Ухилення від виконання батьківських обов`язків може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов`язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно з ст.150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Частиною 2 пункту 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Тобто, у протоколі про адміністративне правопорушення за вказаною статтею має бути вказано які саме нормативні акти порушено і якими конкретно діями особи. Відсутність чіткої вказівки на нормативний акт, який порушено та які саме дії вчинено (не вчинено), свідчить про неконкретність звинувачення особи і являється порушенням права на захист.

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 10.03.2026 року, 10.03.2026 о 16:22 год. за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 ухиляється від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання малолітніх доньок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме в помешканні антисанітарні умови, розкинутий одяг, в помешканні запах алкоголю, чим скоїла адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 184 КУпАП.

При цьому, у висунутому ОСОБА_1 обвинуваченні не зазначено та не конкретизовано які саме необхідні умови життя малолітніх дітей у відповідності до вимог ст.150 СК України були порушені. Твердження про антисанітарні умови в помешканні, розкинутий одяг, запах алкоголю в помешканні є обставинами, які потребували доведення та певної правової оцінки з боку органу, який зобов`язаний був скласти відповідний протокол про адміністративне правопорушення.

Посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на відсутність необхідних умов для життя малолітніх дітей без зазначення неправомірних дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідчать про неконкретність обвинувачення та порушує право на захист от висунутого обвинувачення.

Так, під необхідними умовами життя малолітніх дітей необхідно розуміти сукупність правових, матеріальних, соціальних та психологічних факторів, які забезпечують фізичне виживання, повноцінний розвиток, здоров`я та безпеку дитини. За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення повинен містити зазначення конкретних неправомірних дій( бездіяльності) особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо ухилення від виконання батьківських обов`язків, які покладені на цю особу у відповідності до вимог законодавства.

Відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення даних, які конкретизують обвинувачення в частині невиконання передбачених законодавством батьківських обов`язків, не дозволяє особі, яка звинувачується у вчиненні правопорушення організувати ефективний захист своїх інтересів та позбавляє суд перевірити обґрунтованість висунутого обвинувачення, встановити фактичні обставини правопорушення та прийти до переконання про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Разом з тим, обставини, які описані у протоколі, не дозволяють зробити висновок «поза розумним сумнівом» про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, оскільки в ньому не зазначено в яких саме діях ОСОБА_1 вбачається неналежне виконання батьківських обов`язків щодо її дітей, не конкретизовано, у який спосіб особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ухилилася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх дітей .

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннями статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Апеляційний суд приймає до уваги, що збирання доказів у справі про адміністративне правопорушення - це передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) діяльність уповноважених осіб із пошуку, фіксації та отримання фактичних даних, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність правопорушення та винність особи. Згідно зі статтею 251 КУпАП, головний обов`язок щодо збирання доказів покладається на посадових осіб, яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Разом з тим, детальний аналіз сукупності доказів, які долучені до матеріалів провадження доказів свідчить про те, що орган, який зобов`язаний був складати відповідні документи щодо притягнення до адміністративної відповідальності, формально поставився до виконання своїх обов`язків, забезпечив наявність сукупності доказів, які дозволяють прийти до висновку про умови життя малолітніх та належне виконання їхніми батьками відповідних обов`язків, які передбачені діючим законом.

Посилання апелянта на притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ДТП, також не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки суд розглядає кожну справу в межах конкретного обвинувачення на підставі сукупності доказів, які долучені до справи.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами КУпАП і який є підставою для подальшого провадження у справі. Зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен чітко відповідати приписам ст.256 КУпАП, особливо в частині викладення фабули правопорушення, яка, як зазначено вище фактично є обвинуваченням.

Апеляційним судом враховується, що відповідно до положень, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії», у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Також апеляційний суд, зазначає, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Будь-яких інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, матеріали справи не містять і в апеляційній скарзі не наведено.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає недоведеним вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП щодо ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя малолітніх дітей.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення належним чином мотивоване і відповідає вимогам ст.283 КУпАП, а судом першої інстанції не допущено порушень закону, які свідчать про необхідність скасування судового рішення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий закон про притягнення особи до адміністративної відповідальності, містить тільки одну правову підставу для визнання особи невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому суд правильно закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

поновити адвокату Акімовій О.О. строк апеляційного оскарження.

Постанову судді Шевченківського районного суду м. Львова 24 березня 2026 року відносно ОСОБА_1 ч. 1 ст. 184 КУпАП, залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката Акімової О.О. - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.