Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №461/759/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/759/26 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 33/811/1520/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., з участю потерпілої ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову судді Галицького районного суду м.Львова від 29 січня 2026 року щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ст. 124 КУпАП,

в с т а н о в и в :

вищенаведеною постановою ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДСА України 665,60 грн. судового збору.

Згідно з постановою судді, ОСОБА_2 , 14.01.2026 року о 13 год. 50 хв. за адресою м. Львів, вул. І. Франка, 138, керуючи транспортним засобом «Audi Q5», номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, щоб відповідно на реагувати на її зміну, у результаті чого втратив керування транспортним засобом та здійснив наїзд на транспортний засіб BMW G7/GW01, який перебував у нерухомому стані. При ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження з матеріальними збитками.

Не погоджуючись із рішенням судді суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк апеляційного оскарження; скасувати постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 29 січня 2026 року, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього закрити на підставі п.4 ст. 247 КУпАП у зв`язку з вчиненням ним дій у стані крайньої необхідності.

Щодо пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови судді зазначає, що йому не було відомо про прийняте рішення щодо нього, а про наявність постанови він довідався 15 серпня 2026 року, коли отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.07.2026. Стверджує, що у зв`язку з тим, що під час ДТП було пошкоджено його телефон, він не мав можливості прочитати SMS повідомлення про виклик його у судове засідання.

В обґрунтування апеляційних вимог звертає увагу, що суддею в постанові не вказано, які саме пункти ПДР він порушив.

Вважає, що твердження судді про те, що він не вибрав безпечної швидкості, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, щоб відповідно реагувати на її зміни, у разі чого втратив керування. Є необґрунтованими та недоведеними.

Вказує, на неточності у схемі ДТП, зокрема у ній: не зазначено ширини тротуару, на якому був припаркований автомобіль потерпілої (яка є менша за 2 м, що є порушенням п.15.10 ПДР зі сторони ); не відображені дорожні знаки, в т.ч. «Пішохідний перехід», який знаходиться у безпосередній близькості до місця ДТП; помилково вказано, що дорожнє покриття мокре, тоді як того дня була ожеледиця.

Враховуючи наведене, зауважує, що через ожеледицю і неналежний стан дорожнього покриття йому не вдалося виконати вимоги попереджувального знаку «Пішохідний перехід», а саме: знизити швидкість, щоб пропустити пішоходів, а тому, розуміючи необхідність усунення небезпеки наїзду на пішоходів, він змушений був спровокувати занос, щоб зупинити автомобіль до бордюру, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем BMW G7/GW0, який був припаркований з порушенням ПДР.

На думку апелянта, він не підлягає адміністративній відповідальності, оскільки діяв в стані крайньої необхідності.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причин своєї неявки апеляційному суд не повідомив та клопотання про відкладення розгляду справи не подав.

Потерпіла ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції просила відмовити в задоволення апеляційної скарги, постанову судді першої інстанції залишити без змін. не заперечувала щодо розгляду апеляційної скарги без участі ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, зважаючи на те, що законодавством встановлені досить короткі строки розгляду апеляційної скарги, відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП, неявка ОСОБА_2 в судове засідання, який належним чином повідомлений, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення потерпілої ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що строк апеляційного оскарження слід поновити, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку апеляційного оскарження. Суд вважає, що строк апеляційного оскарження пропущений апелянтом з поважних причин, а тому його слід поновити.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності постанови суду першої інстанції, апеляційний суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями ст. 280 КУпАП передбачено, що суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення, в даному випадку, передбаченого ст. 124 КУпАП, у числі інших визначених законом обставин, зобов`язаний з`ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного правопорушення, чи є особа винною у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що суддя при розгляді справи дотримався вказаних вимог закону.

Висновок судді про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за ознаками порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу, за обставин, викладених в постанові судді відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і є обґрунтованим.

Незважаючи на невизнання своєї вини водієм ОСОБА_2 його вина у вчиненні вказаного правопорушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№ 566576 від 14.01.2026, в якому зафіксовано порушення водієм ОСОБА_2 ПДР, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження транспортних засобів марки«Audi Q5», номерний знак НОМЕР_1 та BMW G7/GW01, номерний знак НОМЕР_2 , схемою дорожньо-транспортної пригоди, на якій зафіксовано місце розташування автомобілів із наведенням переліку видимих пошкоджень транспортних засобів отриманих унаслідок ДТП (а.с. 2); поясненнями водія ОСОБА_2 (а.с. 4), поясненнями потерпілої ОСОБА_1 (а.с. 3).

Апеляційний суд вважає, що оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суддя вірно встановив фактичні обставини ДТП і дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 допустив порушення вимог ПДР, які призвели до даної ДТП.

Згідно з п. 2.3 б ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Відповідно до п. 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 не вибрав безпечної швидкості руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, щоб відповідно на реагувати на її зміну, у результаті чого втратив керування транспортним засобом та здійснив наїзд на транспортний засіб BMW G7/GW01, який перебував у нерухомому стані.

Постановляючи оскаржену постанову, суддею першої інстанції, також враховано обставини ДТП, схему місця дорожньо-транспортної пригоди, письмові пояснення ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1 , і саме із врахуванням та оцінкою таких доказів суддя дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Співставивши усі наявні у справі докази з фактично дослідженими у справі обставинами, та й зі змістом обставин, що ставляться у вину ОСОБА_2 згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що матеріалами провадження доведено наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, чим спростовуються доводи апеляційної скарги.

Всупереч тверджень апелянта, наявні у матеріалах справи докази відповідають вимогам ст. 251 КУпАП, а також є здобутими у визначеною вказаною нормою порядку.

Викладені у постанові судді висновки відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно з ст. 256 КУпАП та вимог «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України за № 1376 від 06.11.2015 року та ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення поряд з іншим, повинно бути чітко зазначено місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення зазначеним у статті КУпАП за якою складено протокол, а до протоколу повинні бути додані докази вчиненого правопорушення.

При цьому суть адміністративного правопорушення має бути конкретною за змістом, викладеною з урахуванням суб`єктивних та об`єктивних ознак складу адміністративного правопорушення, передбачених ст.124 КУпАП.

Зазначені вище вимоги працівниками поліції дотримані в повному обсязі та протокол про адміністративне правопорушення повністю відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.

Ураховуючи викладені обставини, доводи апеляційної скарги захисника про те, що суддею першої інстанції не з`ясовано всі фактичні обставини справи, не досліджено та не надано належної оцінки доказам, є безпідставними.

Доводи ОСОБА_2 про те, що в даній дорожній обстановці він діяв у стані крайньої необхідності є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з положеннями статті 17 КУпАП, особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна школа є менш значною, ніж відвернена шкода.

У разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.

Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.

Крайня необхідність - це стан, в якому була вчинена дія, передбачена цим Кодексом або іншими законами України, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, і який виключає можливість кваліфікації цієї дії як адміністративного правопорушення. Обов`язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії 1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, 2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами, 3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.

За наявності усіх трьох наведених вище обставин особа звільняється від адміністративної відповідальності на підставі статті 17 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення, вчинене у стані крайньої необхідності, підлягає закриттю.

Зазначені ОСОБА_2 обставини не відносяться до обставин, визначених у статті 17 КУпАП, які виключають адміністративну відповідальність.

Апеляційний суд виходить з того, що дорожній рух становить діяльність з підвищеним ризиком, під час якої можуть виникати передбачувані ситуації як в силу певних зовнішніх факторів (наприклад ожеледиця, інші складні погодні умови або повалене дерево), так і виду людських помилок, необережності, необачності, а також порушення ПДР. Тому на всіх учасників дорожнього руху покладається обов`язок дотримуватися не лише чітко визначених правил, як наприклад обмеження швидкості, але й загальних засад безпеки руху, що визначаються дорожньої обстановкою, що склалася.

Водій юридично зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для всіх інших учасників руху об`їзду перешкоди. Закон не передбачає модифікації цих обов`язків або звільнення від них залежно від причин виникнення перешкоди, тому ці причини можуть включати також і порушення ПДР іншим учасником дорожнього руху.

Виходячи з цього, вважаю, що ОСОБА_2 був зобов`язаний враховувати дорожню обстановку та вживати заходи, щодо безпечності дорожнього руху (дотримуватись безпечної швидкості руху), тобто враховувати непередбачувані обставини та виконувати вимоги п.2.3б, п.12.1 ПДР, а саме: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним

На думку апеляційного суду, ОСОБА_2 у разі дотримання вимог п.2.3б, п.12.1 Правил дорожнього руху, вибравши безпечну швидкість руху, будучи уважним, стеживши за дорожньою обстановкою, щоб відповідно на реагувати на її зміну, міг би уникнути зіткнення з автомобілем, який перебував у нерухомому стані.

При обранні ОСОБА_2 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено.

З огляду на зазначене, оскаржувана постанова судді є законною та обґрунтованою, а отже підстави для її зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

поновити ОСОБА_2 строк апеляційного оскарження.

Постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 29 січня 2026 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Львівського апеляційного суду Т.М. Урдюк