Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №466/6464/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/6464/25 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/811/1657/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: ОСОБА_1 та його представника – ОСОБА_2 ,

представника Товариства з обмеженою відповідальністю

«Євроенергосистеми» – Гая О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, –

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» про скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивував тим, що він працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» на посаді начальника виробничого відділу.

Протягом усього періоду роботи на займаній посаді сумлінно та відповідально виконував свою роботу, не вчиняв жодного дисциплінарного проступку, однак наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» № 2/1 від 26 травня 2025 року його звільнено із займаної посади на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул.

Вважав звільнення з займаної посади незаконним, оскільки прогулу він не вчиняв, а роботодавець не звертався до нього у будь-який спосіб з метою з`ясування питань, що стосуються притягнення його до дисциплінарної відповідальності, тому наказ про звільнення підлягає скасуванню з подальшим поновленням його на посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З наведених підстав просив:

-визнати протиправним та скасувати: наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» №2/1 «Про застосування дисциплінарного стягнення за прогул у вигляді звільнення» від 26 травня 2025 року;

-визнати протиправним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» №2 «Про звільнення» від 26 травня 2025 року;

-визнати протиправним та скасувати наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» №2 «Про припинення трудового договору (контракту)» від 26 травня 2025 року;

-поновити його на посаді начальника виробничого відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» з 27 травня 2025 року;

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовлено за безпідставністю.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що ОСОБА_1 не був ознайомлений з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, посадовою інструкцією начальника виробничого відділу, йому не визначено робоче місце та не доведено до його відома режим роботи, що виключає можливість звільнення його за прогул.

Виконання роботодавцем передбачених статтею 29 КЗпП України обов`язків не може підмінятися самим фактом виникнення трудових відносин та отриманням заробітної плати.

Акти фіксації відсутності позивача на робочому місці є однотипними та мають ознаки підготовки їх саме з метою звільнення працівника.

Вважає, що показання свідків щодо відсутності позивача на робочому місці з 09 травня 2025 року по 23 травня 2025 року є суперечливими, крім того, свідки не змогли пояснити, чим затверджено режим роботи та їхнє робоче місце.

Працевлаштування ОСОБА_1 на іншому підприємстві не свідчить про вчинення ним прогулу чи порушення правил внутрішнього трудового розпорядку у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми».

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника – Швеця Д.Ю. на підтримання доводів апеляційної скарги, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» – Гая О.О. на їх заперечення, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» № 7 від 20 червня 2024 року ОСОБА_1 прийнято на роботу з 21 червня 2024 року на посаду начальника виробничого відділу.

21 червня 2024 року ОСОБА_1 пройшов інструктаж з охорони праці на робочому місці, що підтверджується його особистим підписом в Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці (а.с. 128-129).

Згідно з посадовою інструкцією начальника виробничого відділу, затвердженою директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» 03 червня 2019 року, начальник виробничого відділу: організовує технічну підготовку виробництва у підприємстві; здійснює керівництво поточним плануванням технічного розвитку підприємства, його виробничої бази; керує складанням технічних завдань, проектів для їх подальшої реалізації на замовлення контрагентів підприємства; бере участь у переговорах з контрагентами підприємства з метою врахування заяв т а зауважень при виконанні будівельно-монтажних робіт; бере участь у розробці заходів з підвищення ефективності використання виробничих потужностей; здійснює технічний нагляд за виконанням будівельно-монтажних робіт; веде облік закінчених будівельно-монтажних робіт і готує необхідні дані для складання звітності про виконання планів підприємства; забезпечує участь відділу в проведенні інвентаризації.

Відповідно до п. 3.1.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку, затверджених рішенням зборів трудового колективу, оформленого протоколом зборів трудового колективу від 03червня 2019 року, працівники підприємства зобов`язані перебувати на робочому місці протягом робочого дня, за винятком перерв для відпочинку та харчування.

Пунктом 6.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми»передбачено, що на підприємстві встановлюється такий режим роботи: початок роботи – 9.00; закінчення роботи – 18:00; перерва для відпочинку та харчування – з 13:00 до 14:00.

01 січня 2025 року між Приватним акціонерним товариством «Торгово-виробнича фірма «Меблі» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» укладено договір оренди нежитлових приміщень № 13, за умовами якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язаний прийняти в строкове оплатне володіння і користування нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 100 кв.м.

Метою оренди є використання орендарем об`єкта оренди для здійснення діяльності у відповідності до зареєстрованих в ЄДРПОУ видів економічної діяльності та є придатним для використання у відповідності до мети (п. 2.1. договору оренди нежитлових приміщень № 13 від 01 січня 2025 року)

Згідно з актом про відсутність працівника на роботі, складеним 09 травня 2025 року головним бухгалтером Ожибко К., інженером-проектувальником Чад А, інженером з охорони праці Муляревичем В., у період з 09:00 год. до 18:00 год. 09 травня 2025 року ОСОБА_1 не виходив на роботу, документів, підтверджуючих свою відсутність на роботі не надавав, на неодноразові телефонні дзвінки не відповідав (а.с. 28).

09 травня 2025 року начальник відділу капітального будівництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» Зуб І. подав доповідну записку про те, що начальник виробничого відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» ОСОБА_1 не з`явився на робочому місці та не відповідав на телефонні дзвінки, у зв`язку з чим просив вжити до нього відповідних заходів, оскільки з причин його відсутності неможливо здійснювати поточну діяльність підприємства.

Згідно з актом про відсутність працівника на роботі, складеним 12 травня 2025 року заступником директора ОСОБА_3 , інженером-проектувальником Нітруцею К., інженером з охорони праці Муляревичем В., у період з 09:00 год. до 18:00 год. 12 травня 2025 року ОСОБА_1 не виходив на роботу, документів, підтверджуючих свою відсутність на роботі не надавав, на неодноразові телефонні дзвінки не відповідав (а.с. 29).

13 травня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» надіслало ОСОБА_1 вимогу про надання письмових пояснень щодо відсутності на роботі 09 травня 2025 року та 12 травня 2025 року, а також надання документів, які б підтверджували поважні причини відсутності на робочому місці.

Вищезазначена вимога про надання письмових пояснень отримана ОСОБА_1 16 травня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 79054011 25564 (а.с. 27).

Отримавши вимогу про надання письмових пояснень, ОСОБА_1 не надав жодних пояснень щодо обставин відсутності його на роботі в дні, зазначені у вимозі.

Згідно з наявними в матеріалах справи актами про відсутність працівника на роботі начальник виробничого відділу ОСОБА_1 не виходив на роботу 13 травня 2025 року, 14 травня 2025 року, 15 травня 2025 року, 16 травня 2025 року, 19 травня 2025 року, 20 травня 2025 року, 21 травня 2025 року, 22 травня 2025 року та 23 травня 2025 року (а.с. 30-38).

Наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» № 2/1 «Про застосування дисциплінарного стягнення за прогул у вигляді звільнення» від 26 травня 2025 року визнано для начальника виробничого відділу ОСОБА_1 дні відсутності на роботі 09 травня 2025 року, 12 травня 2025 року, 13 травня 2025 року, 14 травня 2025 року, 15 травня 2025 року, 16 травня 2025 року, 19 травня 2025 року, 20 травня 2025 року, 21 травня 2025 року, 22 травня 2025 року, 23 травня 2025 року прогулами без поважних причин та застосовано до ОСОБА_1 за грубе порушення трудової дисципліни дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Наказом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» №2 «Про припинення трудового договору (контракту)» від 26 травня 2025 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України (Другий сенат) у своєму рішенні у справі № 6-р(II)/2019 від 04 вересня 2019 року вказав на те, що допускається обмеження прав працівників, однак будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Соціально-правове значення трудових юридичних гарантій полягає у забезпеченні неухильного виконання нормативно-правових актів, що створює умови для безперешкодної реалізації людиною права на працю, інших трудових прав та запобігає їх порушенню.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч.ч 1,2 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

Підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця передбачені статтями 40,41 КЗпП України.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул – це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України).

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17.

Склавши акти про відсутність на робочому місці роботодавець вимагав у ОСОБА_1 надання пояснень щодо причин його відсутності, відтак виконав вимоги ч. 1 ст. 149 КЗпП України.

Отримавши вимогу відповідача, будучи обізнаним про те, що його відсутність на роботі в приміщенні за адресою: м. Львів, вул. Любінська, 92, яке використовується Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» для здійснення своєї діяльності, протягом робочого дня 09 травня 2025 року та 12 травня 2025 року, розцінюється роботодавцем як прогул, позивач не скористався своїм правом на надання пояснень щодо своєї відсутності на робочому місці із зазначенням поважних причин такої відсутності.

Твердження позивача про те, що він не вчиняв прогулу та належним чином виконував свою роботу спростовуються наявними в матеріалах справи актами про відсутність працівника на роботі.

Встановивши, що протягом тривалого часу, а саме з 21 червня 2024 року до травня 2025 року, ОСОБА_1 фактично працював на посаді начальника виробничого відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми», виконував трудові функції та отримував заробітну плату, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач був обізнаний з характером своєї роботи, порядком її виконання та фактичним місцем здійснення трудової діяльності.

При цьому, табелем обліку використання робочого часу у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» за період з 01 квітня 2025 року по 30 квітня 2025 року підтверджується, що у квітні 2025 року ОСОБА_1 був облікований на роботі увесь місяць, відпрацювавши 22 робочих дні.

Зазначені обставини спростовують доводи позивача про те, що йому не повідомлено місце праці та не визначено робоче місце.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб підтверджується, що з 30 квітня 2025 року ОСОБА_1 працює на посаді директора Приватного підприємства «Газ-Сервіс».

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт відсутності позивача на роботі в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми» з 09 травня 2025 року по 23 травня 2025 року включно, а поважність причин відсутності на робочому місці позивач не довів, тобто, здійснив прогули в розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про законність звільнення ОСОБА_1 з роботи та відсутність підстав для його поновлення на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв`язку із законністю його звільнення.

Доводи апеляційної скарги про те, що трудова діяльність працівника здійснюється не тільки безпосередньо на підприємстві, але й в межах іншого територіального простору, який використовує працівник для виконання трудових обов`язків, не свідчать про відсутність підстав для звільнення позивача за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_4 тривалий час, а саме, понад десять робочих днів був відсутній на робочому місці, а матеріали справи не містять доказів про постійний роз`їзний характер виконуваних ОСОБА_1 трудових обов`язків на посаді начальника виробничого відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми».

В той же час, обґрунтовуючи позовні вимоги належним виконанням трудових обов`язків, позивач не зазначив, яка конкретно робота ним виконувалася у період з 09 травня 2025 року по 23 травня 2025 року у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Євроенергосистеми», в тому числі і поза приміщенням підприємства в межах іншого територіального простору, який він використовував для виконання трудових обов`язків.

Покликання апелянта на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17 про те, що не є прогулом відсутність на робочому місці, місцезнаходження якого працівнику не було повідомлено, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки такі не є релевантними до даних правовідносин з огляду на те, що у справі №489/1609/17 з часу працевлаштування робота працівником виконувалася у м. Миколаєві, а в подальшому його було переведено спочатку до м. Києва, а згодом до с. Петрівське Бориспільського району Київської області, відтак мало місце переведення працівника у інший населений пункт, а в даній справі місце знаходження роботи не змінювалося.

Крім того, позивач пройшов інструктаж з охорони праці на робочому місці, про що підтверджується його підписом в Журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці та свідчить про те, що йому було відомо місцезнаходження робочого місця, тому відсутні підстави вважати, що роботодавцем не виконано обов`язок, передбачений ст. 29 КЗпП України щодо повідомлення позивача про визначене робоче місце.

Доводи апеляційної скарги про однотипність актів щодо відсутності ОСОБА_1 на роботі та їх підготовку саме з метою його звільнення з роботи, є припущенням, яке не підтверджується належними та допустимими доказами.

В той же час, матеріали справи не містять доказів, які б спростовували обставини, встановлені актами про відсутність ОСОБА_1 на роботі у період з 09 травня 2025 року по 23 травня 2025 року, а позивач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, таких доказів не надав.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.