Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №465/7111/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/7111/26 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков Д.І.

Провадження № 33/811/1550/26 Доповідач: Гончарук Л. Я.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Гончарук Л.Я., з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , захисника адвоката Грабовця Сергія Валерійовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2026 року,

встановив:

цієї постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. судового збору.

Відповідно до постанови, ОСОБА_1 , 20.06.2026 близько 17:50 год, за місцем свого проживання АДРЕСА_1 , ухилився від виконання передбачених ст.150 СК України батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_2 , 2014 року народження, а саме після вживання алкоголю, в нього виник конфлікт з падчеркою, яка відмовлялась йти додому, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

На вказану постанову особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною та такою, що постановлена з істотним порушенням права ОСОБА_1 на захист, принципів змагальності та справедливого судового розгляду, відтак така підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

В обґрунтування зазначає, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 , незважаючи на подане клопотання про відкладення, а тому вважає, що такий порядок розгляду справи не відповідає вимогам ст. 268 КУпАП.

Зазначає, що ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнавав і не визнає.

Вказує, що сам по собі факт вживання ОСОБА_1 алкогольних напоїв, на який фактично звертає увагу суд, не свідчить про ухилення ним від виконання обов`язків щодо виховання та забезпечення необхідних умов життя, навчання і виховання неповнолітньої особи.

При цьому, судом не встановлено, які саме дії або бездіяльність ОСОБА_1 свідчать про його ухилення від виконання обов`язків щодо виховання неповнолітньої, не зазначено, який саме обов`язок ним не виконано, у чому конкретно полягала така бездіяльність та якими належними і допустимими доказами це підтверджується.

Сам факт виникнення конфліктної ситуації між опікуном та підлітком не означає автоматичного невиконання опікуном своїх обов`язків.

Заслухавши виступ захисника адвоката Грабовця С.В., пояснення особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на підтримання поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з вимогами ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При цьому, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи вирішуючи дану справу, суд першої інстанції не в повній мірі врахував вимоги зазначених вище норм, та положень ст.ст. 245, 252 КУПАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом.

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КупАП вказав, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП доведена: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА №219771 від 21.07.2026 року; рапортом ст. інспектора СЮП ВП ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області капітана поліції Пастух В.; письмовими поясненням ОСОБА_1 від 20.07.2026 року.

Так, адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Об`єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів дитини.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей; незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.

Також обставини, які мали місце і стали підставою для складення протоколу про адміністративне правопорушення, повинні бути достатніми для повного розуміння суті правопорушення.

При цьому, стаття 184 КУпАП за своїм змістом є бланкетною нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму ст. 184 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння. Тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.

Відповідно до Закону законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Статтею 4 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що система заходів щодо охорони дитинства в Україні, включає, зокрема забезпечення належних умов для гарантування безпеки, охорони здоров`я, навчання, виховання, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адаптації та активної життєдіяльності, зростання в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності; встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Невиконання батьками або особами які їх заміняють обов`язків щодо виховання дітей мають містити систематичний та триваючий характер, що не відповідає даному випадку.

Відповідно до ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду від 30.03.2007 N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, статтею 150 Сімейного кодексу України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини: батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. (стаття 155 Сімейного кодексу України).

Отже, під ухиленням від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей слід розуміти як пряме невиконання батьками або особами, які їх замінюють, цих обов`язків та свідомого нехтування ними.

При цьому, склад правопорушення становить сукупність головних, визначальних ознак, які виділені законодавцем як типові, необхідні і водночас достатні для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 219771 від 21 липня 2026 року, ОСОБА_1 , будучи опікуном малолітньої ОСОБА_2 , 20.06.2026 близько 17 год 50 хв, за місцем свого проживання АДРЕСА_1 , ухилився від виконання передбачених ст. 150 СК України батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_2 , 2014 року народження, а саме після вживання алкоголю, в нього виник конфлікт з падчеркою, яка відмовлялась йти додому, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Разом з цим, у даному протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 не вказано, в чому конкретно полягає ухилення останнього від виконання ним обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання його падчерки, в яких його діях вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та яке конкретне порушення обов`язку його, як опікуна мало місце.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 256 КУпАП, що є істотним недоліком у матеріалах справи. Протокол не містить детального викладення суті адміністративного правопорушення та не характеризує об`єктивну сторону складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП. Зокрема, у ньому відсутній опис конкретних дій або бездіяльності ОСОБА_1 , які свідчили б про ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дітей.

Крім того суд апеляційної інстанції враховує і те, що ОСОБА_1 вжито заходів щодо звернення до працівників поліції з метою пошуку дитини.

Жодних об`єктивних даних щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків не встановлено, а зазначена у протоколі подія у розумінні ст. 184 КУпАП не може розцінюватися як таке ухилення.

Отже, наявними в справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей, що в свою чергу не надає можливості зробити висновок про наявність в його діях складу правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.

В обґрунтування доведеності вини ОСОБА_1 в правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 184 КУпАП до матеріалів справи долучено лише: протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА № 219771 від 21.07.2026 року; рапорт ст. інспектора СЮП ВП ЛРУП №2 ГУ НП у Львівській області капітана поліції Пастух В.; письмові пояснення ОСОБА_1 від 20.07.2026 року.

Інших доказів, на підтвердження ухилення ОСОБА_1 від виконання обов`язків щодо виховання ОСОБА_2 , до матеріалів справи не долучено.

З урахуванням вищенаведеного, оцінивши докази, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 245, 252, 280 КУпАП, не встановив всі фактичні обставини справи та всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а відтак дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

У справі «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Частиною 3 ст. 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно з п. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Усі сумніви щодо доведеності вини суд трактує на користь особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Відтак, у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

На переконання апеляційного суду, суддя першої інстанції, неповно встановивши фактичні обставини справи, не дослідивши та не перевіривши належним чином всі докази в справі, передчасно дійшов висновку про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова судді Франківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2026 року підлягає скасуванню, а справапро адміністративне правопорушення закриттю провадження на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 247, 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - задоволити.

Постанову судді Франківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасувати.

Провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрити на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Л.Я. Гончарук