Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 20 вересня 2026 р.
Справа: №336/3795/26
Суддя: Сакоян Д. І.
Дата документу 21.09.2026 Справа № 336/3795/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/3795/26 Головуючий у 1-й інстанції: Савеленко О.А.
Провадження № 22-ц/807/1936/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.
суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.
розглянувши без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та просило стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 362362359 від 20.08.2020 у розмірі 15665,30 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 20.08.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 362362359 на суму 3400,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора Y346JRW9. Перед укладенням кредитного договору відповідачка з метою отримання кредиту самостійно, за допомогою мережі Інтернет, перейшла на офіційний сайт www.moneyveo.ua, зареєструвалась на даному сайті, створивши Особистий кабінет позичальника, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи заповнила та подала заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій вказала свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Вона пройшла належну перевірку (верифікацію), ознайомилась та підтвердила згоду з офертою, індивідуальною частиною кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.moneyveo.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст. 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору, отримала на номер телефону, вказаний у заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використала для підписання кредитного договору, надала згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) первісного кредитора щодо укладання кредитного договору, підписала кредитний договір одноразовим ідентифікатором. Отже, саме відповідачка ініціювала укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачкою та первісним кредитором не був би укладений. При укладенні кредитного договору відповідачка діяла відповідно до Алгоритму (порядку) дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора. Порядок дій відповідача підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора. Первісний кредитор діяв відповідно до Алгоритму (Порядку) дій первісного кредитора. Первісний кредитор перед тим як погоджувати заявку, не лише перевірив особисті дані відповідачки, а й здійснив перевірку дійсності та аутентифікацію платіжної картки відповідачки згідно з стандартами відповідних платіжних систем, тобто перевірив чи дійсно платіжна картка належить відповідачці. Одночасно з підписанням кредитного договору, первісний кредитор відправив на електронну адресу, вказану відповідачкою у заявці, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та вкладеним у нього примірником електронного кредитного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту. Кредитний договір укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Отже, у кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, в тому числі щодо розміру кредиту, грошової одиниці в якій надано кредит, строку та умов користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.
Згідно з умовами кредитного договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачці грошові кошти у сумі 3400,00 грн шляхом перерахування через банк-провайдер. У подальшому відповідачка збільшила суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 10150,00 грн. Отже, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням.
Двадцять восьмого листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до договору факторингу укладалися додаткові угоди, у тому числі щодо продовження терміну дії договору факторингу. ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 106 від 04.11.2020, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
П`ятого серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Розділом 2 договору факторингу визначено, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим договором. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до договору факторингу, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
Одинадцятого липня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників № б/н від 14.07.2025 за договором факторингу від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 15665,30 грн.
Укладання договорів факторингу між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» до виникнення кредитних правовідносин з позичальниками не можуть ставити під сумнів відступлення прав вимоги за такими договорами факторингу новому кредитору, оскільки станом на момент укладення подібних кредитних договорів договори факторингу були чинними. При цьому, право вимоги по кредитному договору відступлено первісним кредитором на користь ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС», а в подальшому позивачу на підставі Реєстрів прав вимоги, які оформлені належним чином та саме з дати підписання Реєстрів прав вимоги, тобто вже після укладення кредитного договору.
ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивач не здійснювали жодних нарахувань за кредитним договором. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» зі сторони відповідачки не здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором. Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості відповідачки за кредитним договором. Згідно з умовами кредитного договору відповідачка зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку, визначеному кредитним договором. Незважаючи на це, відповідачка не виконала свого обов`язку та не повертала наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором. Загальна сума заборгованості на момент подання позовної заяви становить 15665,30 грн, яка складається з: 7956,05 грн – заборгованість по тілу кредиту; 7709,25 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
У відзиві на позов від 09.06.2026 представник відповідачки, адвокат Скользнєва В.В., просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Відзив вмотивований тим, що 14.02.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 . У зв`язку з укладенням шлюбу відповідачкою було змінено прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». Відповідачка вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «ФК «ЕЙС» посилається на те, що право вимоги від первісного кредитора перейшло до нових кредиторів, кінцевим з яких є позивач ТОВ «ФК «ЕЙС», на підставі договорів факторингу, які були укладені у 2018 році, 2020 та 2025 роках. Сам кредитний договір № 362362359 укладено 20.08.2020, після укладення договорів факторингу 2018 року та 2020 року. Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Умовами пункту 1.3 договору факторингу від 28.11.2018 передбачено, що право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Згідно з пунктом 2.1 договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Із наведеного вище слідує, що вимога на момент укладення договору мала би бути визначеною, тоді як жодної визначеної вимоги у ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» щодо ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 не було, та сторони не могли передбачити, що 20.08.2020 цим товариством буде укладено кредитний договір з відповідачкою. Наявний у матеріалах витяг із реєстру прав вимоги до вказаного договору факторингу не може вважатись належним та єдиним достатнім доказом на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», оскільки на момент укладання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, та додаткових угод, між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 не існувало жодних правовідносин, не було укладено жодних кредитних договорів, а отже право вимоги за договором № 362362359 від 20.08.2020 не могло бути відступлено. Предметом договору факторингу № 28/1118-01 не могло бути право будь-якої вимоги за неіснуючим на той час кредитним договором № 362362359, що в свою чергу виключає відступлення та набуття відповідного права вимоги за вказаним кредитним договором, як ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», так і в подальшому ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС».
На підтвердження позовних вимог позивачем надаються до суду реєстри прав вимог до договорів факторингу, а саме: Реєстр прав вимоги № 106 від 04.01.2020; Реєстр прав вимоги № 9 від 30.05.2023 та Реєстр від 14.07.2025. Однак долучені до матеріалів справи реєстри боржників не є належним чином оформленими. Вищезазначені реєстри боржників складаються лише з трьох аркушів, у даних документах відсутні фрагменти тексту, інформація щодо відступлення права вимоги до відповідача за кредитним договором № 362362359 від 20.08.2020 жодним чином не засвідчена підписами та печатками сторін, печатки з підписами сторін договору факторингу містяться на окремому аркуші. Таким чином, позивачем не доведено факт передачі прав вимоги первісним кредитором щодо відповідачки.
Розділом 3 договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено фінансування та порядок розрахунків. Зокрема, пунктом 3.1.1 передбачено, що фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів встановлюється в кожному реєстрі прав вимог окремо. Розмір фінансування сторони погоджують шляхом укладання додаткової угоди. Згідно п. 3.1.2 фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному реєстрі прав вимог, сплачується фактором одним платежем протягом п`яти банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Пунктом 3.1.3 передбачено, що фінансування сплачується фактором на банківський рахунок клієнта, зазначений у 13 розділі цього договору. Сума фінансування вважається отриманою після її зарахування на рахунок клієнта. Однак матеріали справи не містять доказів оплати і, відповідно, зарахування вказаної суми на рахунок клієнта – ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Аналізуючи в сукупності надані докази переходу прав вимог за кредитним договором, можна прийти до висновку, що ТОВ «ФК «ЕЙС» не надало суду належних доказів набуття цього права. Зазначене ставить під сумнів належність його права вимагати стягнення заборгованості з відповідачки в судовому порядку. Однак, у випадку, якщо суд не погодиться з висновками відповідачки, просять перерахувати суму боргу в межах строку кредитування.
При укладенні договору № 362362359 від 20.08.2020 та додаткових угод до кредитного договору між кредитором та позичальником були погоджені істотні умови договору: сума кредиту – 10010,00 грн, строк кредитування – 30 днів (дата повернення – 19.09.2020). Таким чином, сторони погодили, що строк кредитування становить 30 днів. Отже, кредитор мав право нараховувати проценти за користування кредитом виключно до 19.09.2020. Відповідно до Графіку розрахунків, загальна сума кредиту становить 11478,32 грн, що складається з тіла кредиту – 10150,00 грн та процентів за користування кредитом – 1328,32 грн. Отже, всупереч умовам підписаного договору позики, після спливу 30 днів, товариство продовжило нараховувати проценти за користування кредитом, як до моменту відступлення права вимоги, так і після відступлення права вимоги. Як видно з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачкою було сплачено в рахунок погашення заборгованості суму у розмірі 10195,00 грн. Таким чином, з урахуванням умов кредитного договору та здійснених відповідачкою платежів, сума, яка могла б підлягати стягненню з відповідачки за умови доведення позивачем права вимоги за вказаним договором, становить: 10010,00 грн (тіло) + 1328,32 грн (проценти за користування кредитом) – 10195,00 грн (оплата позичальника) = 1143,32 грн.
Відповідач зазначає про необґрунтованість вартості наданих адвокатом позивачу послуг на професійну правничу допомогу. Предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних. Процесуальні документи, які містяться у справі, не є складними та не можуть займати значного часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права. Позовна заява є досить шаблонною з урахуванням кількості боржників за однаковими примірниками кредитного договору. Для цього адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулюють спір у справі та документи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовувала вимоги та інші обставини. Отже, відшкодування заявлених представником позивача витрат у розмірі, обумовленому сторонами угоди, є завищеним та необґрунтованим, а також неспівмірним з витраченим часом та обсягом виконаних робіт.
У відповіді на відзив від 10.06.2026 ТОВ «ФК «ЕЙС» не погодилось із доводами відзиву, наполягало на задоволенні позову у повному обсязі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2026 позов ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 362362359 від 20.08.2020 в розмірі 15665,30 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7956,05 грн та заборгованості за процентами у розмірі 7709,25 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Скользнєву В.В., подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2026 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити у повному обсязі, стягнути з позивача на користь відповідачки сплачений останньою судовий збір, а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачка вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також із неналежною оцінкою доказів, наданих сторонами. Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки не перевірив належним чином наявність у ТОВ «ФК «ЕЙС» права вимоги за спірним кредитним договором, не дослідив належність та допустимість доказів переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, а також не надав оцінки доводам відповідача щодо недоведеності такого переходу. Крім того, судом першої інстанції не було належним чином досліджено питання щодо оформлення реєстрів боржників до договорів факторингу, їх відповідності вимогам законодавства та можливості підтвердження саме переходу права вимоги за кредитним договором № 362362359 від 20.08.2020. Також судом не було надано належної оцінки відсутності доказів виконання договорів факторингу, зокрема, доказів проведення розрахунків між сторонами договору та фактичної передачі права вимоги, що має істотне значення для встановлення факту набуття позивачем статусу кредитора. Окрім цього, суд першої інстанції безпідставно погодився із розрахунком заборгованості, наданим позивачем, не перевіривши правомірність нарахування відсотків після спливу строку кредитування та не врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після закінчення встановленого договором строку користування кредитними коштами. Таким чином, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені без повного та всебічного дослідження доказів, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване. Відповідачка вважає необґрунтованим та завищеним розмір витрат на професійну правничу допомогу. Категорія спору є поширеною та не відноситься до категорії складних справ. Розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження, не потребував підготовки значного обсягу процесуальних документів чи проведення складного правового аналізу з боку позивача. Крім того, позовна заява має шаблонний характер та складена на підставі типових умов кредитних договорів, які використовуються позивачем у значній кількості аналогічних спорів. Підготовка такого процесуального документа не потребувала значних затрат часу, додаткового вивчення законодавства чи формування унікальної правової позиції. Отже, стягнуті судом витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн є явно завищеними з огляду на характер спору, обсяг виконаних представником позивача робіт та складність справи.
У відзиві на апеляційну скаргу від 21.07.2026 ТОВ «ФК «ЕЙС» не погодилось із доводами апеляційної скарги, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить таких висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону повною мірою не відповідає.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності позовних вимог, обґрунтованості розрахунку заборгованості. При вирішенні питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд урахував характер правовідносин, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, обсяг наданих адвокатом послуг.
Проте повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції неможливо з огляду на наступне.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Приписами ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з приписами ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При цьому, одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Двадцятого серпня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_6 був укладений договір № 362362359 у формі електронного документа, який підписано за допомогою одноразового ідентифікатора «Y346JRW9» (т. 1 а.с. 22-23).
Відповідно до умов договору, товариство зобов`язується надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети на суму 3400,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1 договору).
Кредит надається (договір укладається) строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (п. 1.2 договору).
Пунктом 1.4 договору визначено, що у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (від дати отримання кредиту до фактичної дати його повернення).
Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку користування кредитом вказаного в п. 1.2 договору, виключно за умови якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4 цього договору (п. 1.5 договору).
Згідно з п. 1.6 договору, позичальник зобов`язаний повернути товариству кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3 цього договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2 цього договору.
У пункті 4.3 договору сторони погодились, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Додатком до договору є Графік розрахунків, у якому погоджено: термін платежу – 19.09.2020, суму кредиту – 3400,00 грн, розмір процентів – 571,20 грн (т. 1 зворот а.с. 23).
Двадцять першого серпня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 550,00 грн. та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 3950,00 грн, розмір процентів – 660,52 грн (т. 1 а.с. 24).
Двадцять другого серпня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 1200,00 грн. та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 5150,00 грн, розмір процентів – 848,68 грн (т. 1 а.с. 25).
Двадцять третього серпня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 300,00 грн та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 5450,00 грн, розмір процентів – 894,04 грн (т. 1 а.с. 26)
Двадцять шостого серпня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 350,00 грн та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 5800,00 грн, розмір процентів – 941,08 грн (т. 1 а.с. 27).
Першого вересня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 250,00 грн та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 6050,00 грн, розмір процентів – 966,28 грн (т. 1 а.с. 28).
Другого вересня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 550,00 грн та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 6600,00 грн, розмір процентів – 1018,64 грн (т. 1 а.с. 29).
Третього вересня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 2050,00 грн та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 8650,00 грн, розмір процентів – 1202,32 грн (т. 1 а.с. 30).
Четвертого вересня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено додаткову угоду до договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились збільшити суму кредиту на 1500,00 грн та викласти Графік розрахунків в новій редакції: термін платежу – 19.09.2020, сума кредиту – 10150,00 грн, розмір процентів – 1328,32 грн (т. 1 а.с. 31).
Дванадцятого жовтня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_7 укладено Додаткову угоду до Договору № 362362359 від 20.08.2020, згідно з умовами якої сторони домовились надати позичальнику розстрочку у погашенні заборгованості в сумі 7956,05 грн на 70 днів (п. 1 додаткової угоди) (т. 1 а.с. 32).
Згідно з п. 2 додаткової угоди, загальна сума заборгованості, вказана в п. 1 додаткової угоди є фіксованою, а будь-які нарахування по договору призупиняються.
Позичальник сплачує товариству суму заборгованості, вказану у п. 1 додаткової угоди, частками в розмірі не менш ніж 20 % від її загальної суми за погодженим графіком (п. 3 додаткової угоди).
У п. 5 цієї додаткової угоди визначено, що при порушенні позичальником графіку заборгованості, визначеного п. 3 цієї додаткової угоди, дана угода втрачає чинність з моменту її укладення, а договір продовжує діяти без урахування її умов.
Як видно з платіжних доручень від 20.08.2020, 21.08.2020, 22.08.2020, 23.08.2020, 26.08.2020, 01.09.2020, 02.09.2020, 03.09.2020, 04.09.2020, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» перерахувало ОСОБА_7 на платіжну картку № НОМЕР_2 згідно з договором № 362362359 грошові кошти на загальну суму 10150,00 грн (т. 1 а.с. 55-59).
Факт отримання кредитних коштів у загальному розмірі 10150,00 грн не заперечувався відповідачкою ні у суді першої інстанції, ні у поданій апеляційній скарзі.
Листом № 20.1.0.0.0/7-260511/70160-БТ від 20.05.2026 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтвердило те, що ОСОБА_1 була емітована картка № НОМЕР_3 , на яку були зарахування кредитних грошових коштів на загальну суму 10150,00 грн (т. 1 а.с. 143).
Відповідні перекази відображені й у виписці по рахунку ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 144-145).
Відповідачка не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту укладення кредитного договору та додаткових угод до нього, не заперечує факту отримання кредитних коштів.
Чотирнадцятого лютого 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим 14.02.2025 Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (т. 1 а.с. 153).
Щодо нарахування процентів апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Приписами ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
У постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за користування кредитом, сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, та уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Договором № 362362359 від 20.08.2020 визначено, що кредит надається строком на 30 днів, дата повернення кредиту – 19.09.2020.
Пункт 1.4 договору хоча й містить умови нарахування процентів у разі користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, проте він сам по собі не змінює строку кредитування.
Пункт 4.3 договору стосується процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, визначаючи, що проценти, які нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного п. 1.2 договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У розрахунку заборгованості, складеному ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зазначено, що 12.10.2020 відповідачкою в рахунок погашення заборгованості сплачено 10195,00 грн, які розподілені наступним чином: 2193,95 грн в рахунок сплати тіла кредиту; 8001,05 грн в рахунок сплати процентів за кредитом. При цьому залишок заборгованості станом на 04.11.2020 складає: 7956,05 грн – заборгованість за тілом кредиту; 3110,75 грн – заборгованість за процентами (т. 1 а.с. 122-123).
У розрахунку заборгованості, складеному ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зазначено, що залишок заборгованості ОСОБА_2 станом на 30.05.2023 складає: 7956,05 грн – заборгованість за тілом кредиту; 7709,25 грн – заборгованість за процентами (т. 1 а.с. 124). Як видно з вказаного розрахунку, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» з 04.11.2020 по 08.12.2020 нараховувало ОСОБА_2 проценти.
У розрахунку заборгованості, складеному ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначено, що залишок заборгованості ОСОБА_2 станом на 26.12.2025 складає: 7956,05 грн – заборгованість за тілом кредиту; 7709,25 грн – заборгованість за процентами (т. 1 а.с. 125).
У жодному з розрахунків не зазначено, що принаймні якась частина процентів була нарахована відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. У позовній заяві ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначає, що заборгованість у розмірі 7709,25 грн – це заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом. Жодного посилання на ч. 2 ст. 625 ЦК України у позові немає, що дає підстави апеляційному суду вважати, що вимог про стягнення процентів, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, у позові не заявлено.
Оскільки Договором № 362362359 від 20.08.2020 визначено тридцятиденний строк кредитування, нарахування процентів за користування кредитом після 19.09.2020 є необґрунтованим.
У межах строку кредитування відповідачці обґрунтовано нараховано лише проценти у розмірі 1328,32 грн.
Суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув та стягнув з відповідачки проценти, які нараховані поза межами строку кредитування.
Крім того, як вже зазначав апеляційний суд, у розрахунку заборгованості, складеному ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» зазначено, що 12.10.2020 відповідачкою в рахунок погашення заборгованості сплачено 10195,00 грн, які розподілені наступним чином: 2193,95 грн в рахунок сплати тіла кредиту; 8001,05 грн в рахунок сплати процентів за кредитом. При цьому залишок заборгованості станом на 04.11.2020 складав: 7956,05 грн – заборгованість за тілом кредиту; 3110,75 грн – заборгованість за процентами.
З урахуванням висновків апеляційного суду щодо обґрунтованого розміру нарахованих процентів та сплати відповідачкою грошових коштів у розмірі 10195,00 грн, на час звернення до суду відповідачка не мала заборгованості за процентами, а після зарахування в рахунок сплати заборгованості за процентами суми в розмірі 1328,32 грн, інша частина суми – 8866,68 грн (10195,00 грн – 1328,32 грн = 8866,68 грн) мала бути зарахована в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту. Натомість первісним кредитором здійснено помилковий розподіл сплаченої відповідачкою заборгованості у розмірі 10195,00 грн та зарахована частина оплати в рахунок погашення заборгованості за процентами, які нараховані безпідставно.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягала стягненню лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі: 10150,00 грн – 8866,68 грн = 1283,32 грн
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних доказів переуступлення права вимоги за спірним кредитним договором апеляційний суд виходить з такого.
Приписами ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України в редакції, яка діяла на час укладення договорів факторингу).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення договорів факторингу), предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги – це строк платежу; (б) майбутньої вимоги – це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога – це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного – кредитора, так і пасивного – боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт – фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор – банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник – набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону про фінансові послуги.
Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Так, 28.11.2018 між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (т. 1 а.с. 82-85).
Згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Таким чином, Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, як і виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога).
Пунктом 1.2 Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до цього Договору, а саме Реєстрах прав вимог.
Відповідно до п. 1.4 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, борг означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим Договором зобов`язальної сили.
Реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку № 1 до Договору (п. 1.5).
У п. 8.2 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 визначено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 28.11.2019, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.
У подальшому сторони вносили зміни до п. 8.2 Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 шляхом укладення додаткових угод, змінюючи строк його дії:
– 28.11.2019 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та продовжено строк дії договору до 31.12.2020, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (т. 1 зворот а.с. 87);
– 31.12.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та продовжено строк дії договору до 31.12.2021, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (т. 1 а.с. 88-91);
– 31.12.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Додаткову угоду № 27 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та продовжено строк дії договору до 31.12.2022, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (т. 1 а.с. 93);
– 31.12.2022 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Додаткову угоду № 31 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та продовжено строк дії договору до 31.12.2023 включно (т. 1 зворот а.с. 93);
– 31.12.2023 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Додаткову угоду № 32 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та продовжено строк дії договору до 31.12.2024 (т. 1 а.с. 94).
Четвертого листопада 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було складено та підписано Реєстр прав вимоги № 106, за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідачки ОСОБА_2 за договором № 362362359 від 20.08.2020, загальна сума заборгованості 11066,80 грн (т. 1 а.с. 95-96).
Тридцять першого грудня 2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2020 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 106 від 04.11.2020 за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, яким сторони підтверджують, що станом на 31.12.2020 фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимог за Реєстром прав вимоги № 106 від 04.11.2020 за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (т. 1 а.с. 103).
Надалі, 05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01 (т. 1 а.с. 97-99).
Згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Таким чином, Договором факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 встановлено, що предметом відступлення за ним є в тому числі вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога).
Пунктом 1.2 Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до цього Договору, а саме Реєстрах прав вимог.
Відповідно до п. 1.4 Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020, борг означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим Договором зобов`язальної сили.
Реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку № 1 до Договору (п. 1.5).
У п. 8.2 Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 визначено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується 04.08.2021, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором.
У подальшому сторони вносили зміни до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 шляхом укладення додаткових угод, змінюючи строк його дії:
– 03.08.2021 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Додаткову угоду № 2 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 та продовжено строк дії договору до 31.12.2022 включно (т. 1 зворот а.с. 101);
– 30.12.2022 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Додаткову угоду № 3 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 та продовжено строк дії договору до 30.12.2024 включно (т. 1 а.с. 102);
Тридцятого травня 2023 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» було складено та підписано Реєстр прав вимоги № 9, за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідачки ОСОБА_2 за договором № 362362359 від 20.08.2020, загальна сума заборгованості 15665,30 грн (т. 1 а.с. 104-105).
За змістом платіжної інструкції в національній валюті № 4097 від 30.05.2023, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» сплатило ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» суму в розмірі 3818981,17 грн в рахунок оплати за відступлення права вимоги згідно з Реєстром Прав вимоги № 9 від 30.05.2023 Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 (т. 1 а.с. 106).
Одинадцятого липня 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е (т. 1 а.с. 107-110).
Відповідно до п. 1.1 Договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025, за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.
Платіжними інструкціями № 317 від 12.08.2025, № 344 від 04.09.2025, № 355 від 18.09.2025, № 356 від 19.09.2025, № 357 від 19.09.2025, № 358 від 19.09.2025, № 360 від 24.09.2025, підтверджується сплата фінансування за відступлення права вимоги згідно до Договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025.
Відповідно до Реєстру боржників від 14.07.2025 до Договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025, ТОВ «ФК «ЕЙС» було передано право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 (запис № 10800) за договором № 362362359 від 20.08.2020 в сумі 15665,30 грн, з яких: 7956,05 грн – прострочене тіло, 7709,25 грн – прострочені проценти.
Сам по собі факт укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до укладення Договору № 362362359 від 20.08.2020 не свідчить про відсутність переходу права вимоги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня вимога, про що узгоджено у вказаному договорі факторингу. При цьому майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Отже, право вимоги за Договором № 362362359 від 20.08.2020 перейшло до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» після виникнення відповідного зобов`язання та його індивідуалізації у відповідному Реєстрі прав вимоги.
Матеріали справи не містять доказів нікчемності, визнання недійсними, оспорення вказаних вище договорів факторингу.
Отже, в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за договором № 362362359 від 20.08.2020 перейшло до позивача.
Наявні у справі докази у сукупності спростовують доводи апеляційної скарги про те, що позивач не набув права вимоги до ОСОБА_8 за договором № 362362359 від 20.08.2020.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25.
Посилання апелянта на неналежне оформлення реєстрів боржників до договорів факторингу апеляційний суд вважає безпідставним.
Частинами 2, 6 статті 95 ЦПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Під час розгляду справи відповідачка та її представник не заявляли клопотань про витребування оригіналів реєстрів боржників, суд з власної ініціативи оригіналів реєстрів боржників також не витребував. Посилаючись на неналежне оформлення реєстрів боржників, скаржник не зазначає у чому саме подані документи не відповідають оригіналам.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частина 4 ст. 137 ЦПК України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21); з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/615/14, від 26.09.2024 у справі № 910/11903/23.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами за клопотанням іншої сторони.
Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в ч. 3 ст. 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.
У межах розгляду даної цивільної справи в суді першої інстанції ТОВ «ФК «ЕЙС» надавалась професійна правнича допомога адвокатським бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» на підставі договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 та додаткової угоди № 25770906117 до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 (т. 1 а.с. 10, 12-13).
Вартість послуг визначено у протоколі погодження вартості послуг до Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 (т. 1 оборот а.с. 13).
Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, адвокатське бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» надало ТОВ «ФК «ЕЙС» правові послуги у зв`язку з розглядом даної цивільної справи на загальну суму 7000,00 грн (т. 1 а.с. 11).
Визначаючи обґрунтований розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції урахував обґрунтованість та пропорційність розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін, характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг, оцінив реальність адвокатських послуг, розумність розміру, складність справи та дійшов цілком обґрунтованого висновку щодо необхідності стягнення з відповідачки 3500,00 грн. Позивач в цій частині рішення суду не оскаржував.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не переконують апеляційний суд у неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу.
Разом із тим, з урахуванням висновків апеляційного суду щодо безпідставності стягнення з відповідачки процентів за користування кредитом та необхідності зменшення стягуваної заборгованості за тілом кредиту, потрібно здійснити новий розподіл судових витрат.
Таким чином, під час розгляду справи судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Врахувавши наведене, колегія суддів уважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Відповідно до пп. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, – у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням приписів ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню:
1) судовий збір у розмірі: (2662,40 грн х 1283,32 грн) / 15665,30 грн = 218,11 грн;
2) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: (3500,00 грн х 1283,32 грн) / 15665,30 грн = 286,72 грн.
Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі: (3993,60 грн х 14381,98 грн) / 15665,30 грн = 3666,44 грн.
В апеляційній скарзі відповідачка просила стягнути на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. В обґрунтування понесення цих витрат надано: копію договору про надання правової допомоги від 19.05.2026, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В.; копію акта здачі-прийняття наданих послуг від 10.07.2026; квитанцію до прибуткового касового ордера № б/н від 10.07.2026.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначило про те, що розмір витрат є завищеним, не є співмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки, які понесені останньою під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, апеляційний суд надав оцінку доказам щодо фактично понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність відшкодування ОСОБА_1 понесених витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції за підготовку апеляційної скарги лише у розмірі 3000,00 грн. При цьому апеляційний суд ураховує, що апеляційна скарга переважно відтворює правову позицію, викладену представником відповідачки у відзиві на позов.
Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі: (3000,00 грн х 14381,98 грн) / 15665,30 грн = 2754,24 грн.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду судові витрати підлягають розподілу між обома сторонами пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає за доцільне застосувати положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України та визначити остаточний розмір судових витрат, що підлягають стягненню, шляхом визначення різниці між сумами судових витрат, присудженими кожній зі сторін.
Отже, з ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця судового збору у розмірі 3448,33 грн (3666,44 грн – 218,11 грн), а також різниця витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2467,52 грн (2754,24 грн – 286,72 грн). В іншій частині сторони відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України звільняються від обов`язку сплачувати одна одній судові витрати.
Керуючись ст. 367, 374, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2026 – задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 08.07.2026 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (код у ЄДРПОУ 42986956, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 6, каб. 13) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за договором № 362362359 від 20.08.2020 за тілом кредиту у розмірі 1283 грн 32 коп. (одна тисяча двісті вісімдесят три грн 32 коп.).
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»на користь ОСОБА_1 різницю витрат зі сплати судового збору у розмірі 3448 грн 33 коп. (три тисячі чотириста сорок вісім грн 33 коп.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС»на користь ОСОБА_1 різницю витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2467 грн 52 коп. (дві тисячі чотириста шістдесят сім грн 52 коп.).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Д.І. Сакоян
Судді Д.С. Бредун
Л.Г. Салтан
Оригінал: reyestr.court.gov.ua