Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №303/4085/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/4085/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Шевчука В.В.,

суддів Собослоя Г.Г., Кожух О.А.,

з участю секретаря Авдєєвої К.Т.,

представника позивача Реги Є.Є.,

відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача Компанієць Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міськводоканал» Мукачівської міської ради на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2026 року (суддя Мирошниченко Ю.М.) у справі за позовом Комунального підприємства «Міськводоканал» Мукачівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за фактично надані та спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення,

в с т а н о в и в:

В травні 2025 року КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за фактично надані та спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Позов мотивований тим, що КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради є виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що між сторонами склалися договірні відносини на умовах публічного договору приєднання. Відповідачі, як співвласники житлового будинку та споживачі, зобов`язані своєчасно оплачувати надані послуги. Проте за період з травня 2022 року по квітень 2025 року оплата здійснювалася неналежним чином, у наслідок чого виникла заборгованість, розмір якої становить 280 668,65 грн.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Судом вказано, що за результатами перевірки звернення щодо неправомірності нарахувань за адресою: АДРЕСА_1 був виданий Припис № 3 від 18.09.2025 року про усунення порушень законодавства про захист прав споживачів та метрологічних норм, з якого вбачається, що КП «Міськводоканал» використовувало для розрахунків зі споживачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 показники засобу вимірювальної техніки (зокрема лічильника № 35693391), термін повірки якого закінчився ще у 2017 році. За невиконання зазначеного припису постановою начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській № 2 від 07.10.2025 року на позивача накладено штраф у розмірі 340 грн.

Позивач не скористався своїм правом на оскарження цієї постанови в адміністративному чи судовому порядку та сплатив штраф (платіжна інструкція № 1694 від 20.01.2026), що на думку суду є визнанням своєї провини та протиправності нарахувань, здійснених щодо відповідачів.

В апеляційній скарзі КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради просить скасувати оскаржуване рішення від 19 травня 2026 року, ухвалити нове, яким позов КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради заборгованість за фактично надані та спожиті послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 280 668,65 грн., стягнути також понесені судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційних вимог КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради вказує, що висновки суду є помилковими, оскільки: 1) факт непроживання співвласника у будинку не припиняє його статусу співвласника та не звільняє від обов`язку брати участь у витратах, пов`язаних із майном; 2) внутрішній спір між співвласниками щодо користування будинком не може впливати на право виконавця комунальної послуги отримати оплату за фактично надані послуги; 3) питання повірки засобу обліку може мати значення для способу визначення обсягу споживання, однак не є підставою для висновку, що послуги не надавалися або що борг дорівнює нулю; 4) дата чергової повірки лічильника зазначалась у рахунках (квитанціях), які надавалися споживачу, а тому ОСОБА_1 не був позбавлений інформації щодо засобу обліку, його номера, облікових даних та строків, пов`язаних із повіркою; 5) навіть у разі виникнення спору щодо придатності показників конкретного засобу обліку законодавство передбачає не анулювання боргу, а інший механізм визначення обсягу споживання, зокрема розрахунково за Методикою розподілу з урахуванням середнього споживання; 6) адміністративний штраф не встановлює відсутності цивільної заборгованості та не має преюдиційного значення для вирішення спору про стягнення боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір заявленої заборгованості, яка нарахована на підставі показів лічильника, строк повірки якого закінчився у 2017 році.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити із наведених у ній підстав. Зазначив, що відповідачі, як споживачі наданих послуг повинні належним чином та вчасно за них сплачувати. У зв`язку із невиконанням договірних обов`язків за відповідачами рахується заборгованість у розмірі 280 668,65 грн, яка підлягає стягненню у судовому порядку. Крім того вважає, що суд неправильно оцінив значення показників неповіреного лічильника, оскільки навіть якщо повірку не проведене, то це не є підставою для повної відмови у позові, а має застосовуватися інший порядок визначення обсягу споживання.

Відповідачі та представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечили.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник наполягають на тому, що стягнення заборгованості на підставі показників лічильника строк повірки якого закінчився у 2021 році немає підстав. Крім того відповідач вказує, що не проживав у будинку де надавалися послуги тривалий час.

Відповідач ОСОБА_2 вказує на неможливості користування житлом протягом тривалого часу через перешкоди з боку її колишнього чоловіка ОСОБА_1 . Зазначає, що змогла вселитися у будинок лише у червні 2024 року за участю державного виконавця. Весь борг, накопичений до цієї дати, сформований без її участі. Вона не споживала воду та не отримувала відповідних рахунків.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відповідно до рішення 8 сесії 8 скликання Мукачівської міської ради «Про визначення КП «Міськводоканал» Мукачівської міської ради виконавцем послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» , позивача визначено виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у місті Мукачево. Позивач надає послуги за адресою: АДРЕСА_1 , співвласниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно довідки про заборгованість за період з травня 2022 року по квітень 2025 року по особовому рахунку відкритому за адресою АДРЕСА_1 , рахується заборгованість нарахована за період з травня 2022 року по липень 2024 року у розмірі 280 668,65 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно п.6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Приписами п. 5 ч. 2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 7 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Разом із тим, заборгованість нарахована на підставі показів лічильника №35693391.

За результатами перевірки звернення щодо неправомірності нарахувань за адресою: АДРЕСА_1 був виданий Припис № 3 від 18.09.2025 року про усунення порушень законодавства про захист прав споживачів та метрологічних норм, з якого вбачається, що КП «Міськводоканал» використовувало для розрахунків зі споживачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 показники засобу вимірювальної техніки (зокрема лічильника № 35693391), термін повірки якого закінчився ще у 2021 році, що є порушенням п. 5 та пп.15 п.50 Постанови КМУ від 05.07.2019 №690 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» (далі Правил).

Згідно із п. 5 Правил, послуги надаються споживачу згідно з умовами типового договору про надання послуг, що укладається з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про житлово-комунальні послуги” (далі - договір), та вимогами цих Правил.

Відповідно до пп.15 п. 50 Правил, виконавець зобов`язаний контролювати дотримання установлених міжповірочних інтервалів для засобів вимірювальної техніки, які є складовою частиною вузлів комерційного обліку, а у разі укладення індивідуального договору або індивідуального договору про надання послуг з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем - вузлів розподільного обліку.

Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями» від 13 жовтня 2016 року № 1747 для лічильників води встановлений міжповірочний інтервал 4 роки.

Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт» від 8 липня 2015 р. № 474 (станом на час виникнення у споживача обов`язку виконання чергової періодичної повірки засобу розподільного обліку) передбачено, що виконавець не пізніше ніж за місяць до настання строку проведення періодичної повірки засобу вимірювальної техніки або протягом трьох робочих днів з дня отримання відомостей про необхідність його ремонту інформує про це споживача шляхом надсилання повідомлення за формою згідно з додатком 1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення або в інший спосіб, що підтверджуватиме отримання його споживачем.

Таким чином, законодавством покладається обов`язок належного повідомлення споживача про проведення періодичної повірки засобу вимірювальної техніки, яке повинно бути підтверджено належним чином.

У матеріалах справи відсутні докази належного оповіщений представником уповноваженого суб`єкта про необхідність виконання чергової періодичної повірки засобу розподільного обліку за адресою: АДРЕСА_1 .

За невиконання згаданого вище припису постановою начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській № 2 від 07.10.2025 року на позивача накладено штраф у розмірі 340 грн, який ним був сплачений згідно платіжної інструкції № 1694 від 20.01.2026.

Таким чином, заборгованість відповідачем нарахована згідно приладу обліку, термін повірки якого закінчився у 2021 році, що є порушенням Постанови КМУ від 05.07.2019 №690 та зафіксовано Головним управлінням Держпродспоживслужби в Закарпатській області у Припис № 3 від 18.09.2025 року.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано доказів які б підтверджували існування у відповідачів заборгованості у розмір 280 668,65 грн.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції у разі сумнівів щодо правильності використання засобу обліку для нарахування заборгованості повинен був врахувати вимоги ч. 3 ст. 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», де зазначено, що у разі виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку, зазначеного в частині першій цієї статті, до відновлення його роботи або заміни комерційний облік здійснюється розрахунково відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, з урахуванням середнього споживання гарячої та питної води - протягом попередніх 12 місяців не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа самостійно вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами позову являються його предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин, якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 49 ЦПК України, позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

За таких обставин, оскільки підставою позову була заборгованість нарахована згідно показів лічильника обліку спожитої води, тому суд позбавлений права на власний розсуд міняти підстави позову та визначати предмет позову, шляхом застосування методики нарахування заборгованості у урахуванням середнього споживання води.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Міськводоканал» Мукачівської міської ради, залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.09.2026.

Головуючий

Судді