Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №136/294/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 136/294/26

Провадження №11-кп/801/879/2026

Категорія: 254

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - ОСОБА_2 (суддя-доповідач),

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

обвинуваченого – ОСОБА_7 ,

захисника – ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12026025060000002, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02 січня 2026 року, за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Липовецького відділу Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 на вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Козинці Липовецького району Вінницької області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України,

у с т а н о в и в :

Встановлені судом обставини та зміст оскарженого судового рішення

Вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на строк 2 (два) роки 5 (п`ять) місяців.

Покладено на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Ухвалено початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку.

Вирішено питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

За обставин установлених судом та детально викладених у вироку суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він маючи умисел на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів для власних потреб без мети збуту, достовірно знаючи, що канабіс є наркотичним засобом, обіг якого обмежено, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи умисно, у невстановлений органом досудового розслідування час та невстановленому місці, незаконного придбав канабіс у вигляді рослин роду конопля, яку переніс до домогосподарства, у якому проживає - по АДРЕСА_1 , де указані рослини почав приводити в стан готовий для використання, а саме висушив, та частково подрібнив, з метою подальшого власного вживання шляхом куріння, та продовжував зберігати за власним місцем проживання без мети збуту.

Надалі, 08 січня 2026 року під час проведення працівниками ВП № 4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області обшуку у домоволодінні ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_10 , добровільно видала подрібнену речовину рослинного походження зовні схожу на рослини конопель у подрібненому та сухому стані, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/102-26/630-НЗПРАП від 09 січня 2026 року, є наркотичним засобом, обіг якого обмежено – «канабіс», маса якого становить 131,85 г (у перерахунку на висушену речовину).

Крім цього, у ході обшуку:

в коридорі житлового будинку виявлено подрібнену речовину рослинного походження, зовні схожу на рослини конопель у подрібненому та сухому стані, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/102-26/626-НЗПРАП від 09 січня 2026 року, є наркотичним засобом, обіг якого обмежено – «канабіс», маса якого становить 1,88 г (у перерахунку на висушену речовину);

в тумбочці спальної кімнати житлового будинку виявлено паперовий згорток із подрібненою речовиною рослинного походження, зовні схожу на рослини конопель у подрібненому та сухому стані, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/102-26/627-НЗПРАП від 13 січня 2026 року, є наркотичним засобом, обіг якого обмежено – «канабіс», маса якого становить 11,46 г (у перерахунку на висушену речовину);

на столі, в гаражному приміщенні виявлено поліетиленовий пакет білого кольору із написом «HOROSO» з вмістом речовини рослинного походження у подрібненому стані, зовні схожі на рослини конопель, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/102-26/631-НЗПРАП від 12 січня 2026 року є наркотичним засобом, обіг якого обмежено - канабісом, загальною масою у перерахунку на висушену речовину 430,80 г;

на горищі будинку виявлено полімерний пакет білого кольору із вмістом з речовини рослинного походження, зовні схожої на рослини конопель у подрібненому та сухому стані, яка згідно висновку експерта № СЕ-19/102-26/629-НЗПРАП від 12 січня 2026 року, є наркотичним засобом, обіг якого обмежено – «канабіс», маса якого становить 555,99 г (у перерахунку на висушену речовину);

на горищі будинку на підлозі та на бантинах виявлено стебла рослин у сухому стані, зовні схожі на рослини конопель, які згідно висновку експерта № СЕ-19/102 -26/628-НЗПРАП від 12 січня 2026 є наркотичним засобом, обіг якого обмежено – канабісом, загальною масою у перерахунку на висушену речовину 5 025,93 г.

Таким чином, ОСОБА_7 незаконно придбав, виготовив та зберігав без мети збуту наркотичний засіб – канабіс, загальною масою у перерахунку на висушену речовину – 6 157,91 г, що відповідно до таблиці № 1 «Невеликі, великі та особливо великі розміри наркотичних засобів, що знаходяться у незаконному обігу», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 188 від 01 серпня 2000 року є особливо великим розміром.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікував за ч. 3 ст. 309 КК України, як незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, у особливо великих розмірах.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор у кримінальному провадженні – прокурор Липовецького відділу Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 , не оспорюючи кваліфікацію дій обвинуваченого та доведеність його винуватості, просить:

вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення покарання та вирішення долі речових доказів через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості;

ухвалити у цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання на виконання вироку;

виключити з вироку вказівку про повернення електроміксера МП-201 власникам – родині Пруських;

доповнити вирок вказівкою, що на підставі ст. 961 КК України електроміксер МП-201 конфіскувати в дохід держави;

в решті вирок залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

місцевий суд не у повній мірі урахував загальні підстави призначення покарання та особу винного, унаслідок чого призначив покарання, яке за своєю м`якістю є явно несправедливим, не є достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 ;

при призначенні покарання, місцевий суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК України, при цьому не урахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину та особу обвинуваченого;

дані про особу винного, а саме щире каяття, неофіційне працевлаштування, відсутність судимостей в силу ст. 89 КК України, наявність в своєму оточенні осіб, які мають на нього позитивний вплив, не знижують тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;

електроміксер МП-201 є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, відтак підлягає спеціальній конфіскації.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги з доповненнями та просив її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник заперечили проти задоволення апеляційної скарги з доповненнями прокурора. Указали, що оскаржуваний вирок, зокрема, в частині призначеного покарання є законним і обґрунтованим.

Мотиви суду

Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З оскаржуваного вироку слідує, що суд розглянув обвинувальний акт відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував правильність розуміння обвинуваченим та іншими учасниками змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Доводи апеляційної скарги з доповненнями прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості (є явно несправедливим) суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання – це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Особа зобов`язана перетерпіти ті позбавлення й обмеження, які пов`язані з застосуванням до неї покарання. При цьому, держава має забезпечити належний захист законних прав та свобод особи, їх обмеження повинно бути належним чином обґрунтовано.

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Частиною другою статті 8 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі –ЄСПЛ).

ЄСПЛ у справах «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та «Фрізан проти росії» (рішення від 24 березня2005 року) указав, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

У справі «Ізмайлов проти росії» (рішення від 15 жовтня 2008 року) ЄСПЛ установив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи», чого суд першої інстанції не дотримав.

Отже, кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 роз`яснено, що, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17) визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між законними альтернативами та діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, ураховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».

У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2018 року у справі 756/4830/17-к зроблено висновок, що:

«термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання».

Згідно з ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів указаної норми кримінального закону та положень судової практики, урахував:

характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином;

характеристику особи обвинуваченого, який в силу ст. 89 раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, працює неофіційно на посаді охоронника у приватного підприємця;

дані досудової доповіді органу пробації, згідно якої виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень;

обставини, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння в розкритті злочину, здійснення благодійного платежу для потреб Збройних Сил України в сумі 8 000 грн на рахунок військової частини НОМЕР_1 ;

відсутність обставин, що обтяжують покарання.

За указаних обставин місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання у виді позбавлення волі та звільнив від його відбування з випробуванням з покладенням обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Водночас судом першої інстанції, у цьому випадку, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню (ст. 75 КК України), унаслідок чого невірно прийнято рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Частиною першою статті 75 КК України встановлено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням також визначив Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 755/6254/17, де указав, що:

«згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована у тому разі, коли при призначенні покарання, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві».

Відтак умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки суспільній небезпеці кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_7 , який є умисним тяжким злочином у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, а отже становить підвищену суспільну небезпечність.

Крім того, суд першої інстанції не повною мірою урахував кількість наркотичних речовин, які обвинувачений придбав, виготовляв та зберігав у своєму домогосподарстві. При цьому особливої уваги заслуговує те, що заборонені речовини зберігалися у різних місцях домогосподарства, а не в одному місці, що у сукупності з їх кількістю та іншими встановленими обставинами свідчить про систематичний та цілеспрямований характер протиправної діяльності останнього.

Водночас указана діяльність була припинена не внаслідок добровільної відмови обвинуваченого ОСОБА_7 від її продовження чи його власного бажання припинити протиправну поведінку, а лише в результаті втручання працівників правоохоронних органів, що у свою чергу вказує на небажання винного стати на шлях виправлення

Ба більше, згідно висновку досудової доповіді центру пробації, інформація, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_7 , його спосіб життя, історію правопорушень, наявні захисні фактори, як те, що він має в своєму оточенні осіб, які мають на нього позитивний вплив, має не офіційно роботу, позитивну характеристику за місцем проживання, високий ризик ймовірності вчинення повторного кримінального правопорушення, та дуже високий рівень ризику небезпеки для суспільства, орган пробації вважає, що виправлення останнього без позбавлення або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства.

Крім того, на думку органу пробації виконання покарання у громаді можливе лише у винятковому порядку, за умови здійснення з боку пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

Покарання має виховну мету, направлену на запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Ураховуючи викладене, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального правопорушення, а також наведені вище дані про особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, на переконання апеляційного суду, обвинуваченому ОСОБА_7 слід призначити мінімальне покарання в межах санкції ч. 3 ст. 309 КК України, яке належить відбувати реально.

Таке покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, є необхідним для досягнення його мети, тобто, необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.

Доводи апеляційної скарги з доповненням прокурора в частині неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та порушення кримінального процесуального закону з підстав неправильного вирішення питання про долю речового доказу, а саме електроміксера МП-201 є обґрунтованими та заслуговують на увагу з огляду на таке.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29 червня 1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» та п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» акцентовано увагу судів на необхідність точного виконання вимог закону про зміст резолютивної частини обвинувального вироку, яка повинна бути викладена чітко та ясно, щоб при виконанні вироку не виникало сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом, та змісту інших рішень, викладених у цій частині вироку.

Відповідно до ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання, що належить чинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами та документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, які були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Частиною першою статті 961 КК України встановлено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 962 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Засоби вчинення злочину – це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння.

Знаряддя вчинення злочину, це матеріальний предмет, який використовується винною особою безпосередньо для впливу на об`єкт кримінально-правової охорони. Тобто, знаряддя вчинення злочину це предмет, за допомогою якого винна особа вчиняє злочин і без нього, в даному конкретному випадку, злочин не міг бути вчиненим.

Із системного аналізу указаних норм слідує, що знаряддями скоєння злочину є лише ті предмети, що були використані для виконання об`єктивної сторони кримінального правопорушення.

Аналогічна позиція міститься у постановах Верховного Суду вiд 24 листопада 2020 року у справі №153/112/20 та від 02 червня 2020 року у справі № 748/1457/19.

Із фактичних обставин справи слідує, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення із використанням належного родині Пруських електроміксера МП-201.

Указане майно відповідає ознакам, встановленим п. 4 ч. 1 ст. 962 КК України та, на підставі ст. 961 КК України, підлягає спеціальній конфіскації у власність держави.

Отже, неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну перешкодило суду прийняти законне, обґрунтоване рішення в частині призначення покарання та вирішення питання про долю речового доказу, а саме: електроміксера МП-201, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 412, п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 413 та п. 1 ч.1 ст. 420 КПК є підставою для скасування вироку в указаній частині з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу з доповненням прокурора ОСОБА_9 слід задовольнити, а оскаржуваний вирок місцевого суду – скасувати в частині призначення покарання та вирішення питання про долю речового доказу з ухваленням у цій частині нового вироку судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Липовецького відділу Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Липовецького районного суду Вінницької області від 13 липня 2026 року у кримінальному провадженні № 12026025060000002, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02 січня 2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України скасувати в частині призначення покарання та вирішення питання про долю речового доказу.

Ухвалити у цій частині новий вирок.

Визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) роки.

Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду апеляційної інстанції.

На підставі ст. ст. 961, 962 КК України застосувати спеціальну конфіскацію та конфіскавути у власність держави речовий доказ, а саме електроміксер МП-201, що належить родинні Пруських, а саме: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В решті вирок залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4