Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №686/19259/26 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/19259/26

Провадження № 1-кп/686/2091/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12026243000000736 від 05 квітня 2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Молотків, Лановецького району, Тернопільської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працює без оформлення трудових відносин, осіб на утриманні не має, зареєстрованого за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше несудимого, рнокпп: НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,

установив:

ОСОБА_4 10.03.2026, близько 16:20 год., перебуваючи разом із потерпілим ОСОБА_6 в транспортному засобі марки «Renault», моделі «Master», чорного кольору, 2011 року випуску, VIN: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія, номер НОМЕР_4 від 11.10.2025 належить ОСОБА_7 , постійним користувачем та водієм якого є ОСОБА_6 , переслідуючи корисливий мотив, з метою власного збагачення вирішив вчинити крадіжку чужого майна із вказаного транспортного засобу.

Так, ОСОБА_6 10.03.2026, близько 16:20 год. припаркував по вул. Проскурівській, 60 в м. Хмельницькому належний його дружині автомобіль марки «Renault», моделі «Master», д.н.з. НОМЕР_3 . Тоді ж ОСОБА_4 дочекавшись, що ОСОБА_6 , покине автомобіль та впевнившись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна з метою власного збагачення, розуміючи, що в країні діє воєнний стан, який введений на території України Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, та який неодноразово продовжувався Указами Президента України, востаннє Указом Президента України №40/2026 від 12.01.2026 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 03.02.2026 строком на 90 діб, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою особистого збагачення, діючи з корисливих мотивів, перебуваючи в салоні автомобіля марки «Renault», моделі «Master», д.н.з. НОМЕР_3 , із наплічної сумки чорного кольору, яка перебувала на передньому пасажирському сидінні автомобіля та належить потерпілому ОСОБА_6 умисно, таємно викрав належні останньому грошові кошти в загальній сумі 24850 гривень, якими розпорядився в подальшому на власний розсуд.

Вказаними протиправними діями дій ОСОБА_4 , потерпілому ОСОБА_6 заподіяно майнову шкоду у розмірі 24850 гривень та

За таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану, ОСОБА_4 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 4 ст. 185 КК України.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 , не оспорюючи жодних фактичних обставин кримінального правопорушення, розміру шкоди, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та повідомив суду, що працював разом із потерпілим ОСОБА_6 та виконував роботу експедитора. Мав потребу у грошових коштах для оплати оренди житла, комунальних послуг та для купівлі продуктів харчування. У зв`язку із цим вирішив взяти грошові кошти із сумки чорного кольору, яка належить потерпілому. Про наявність цих грошових коштів ОСОБА_4 знав, оскільки він як експедитор отримував від контрагентів грошові кошти за поставку товарів та складав їх у сумку потерпілого. Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що повністю відшкодував шкоду потерпілому та попросив у нього пробачення.

Потерпілий ОСОБА_6 у письмовому вигляді шляхом надсилання заяви від 08.09.2026 підтвердив повне відшкодування ОСОБА_4 йому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та зазначив, що будь-яких претензій морального чи матеріального характеру до обвинуваченого не має. У цій заяві потерпілий ОСОБА_6 просив здійснювати подальший розгляд кримінального провадження без його участі.

З`ясувавши позицію учасників судового розгляду щодо визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню та порядку їх дослідження, згідно з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, з`ясувавши при цьому, чи правильно розуміють обвинувачений та інші учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.

Кримінальне провадження розглянуте згідно з вимогами ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, тобто він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, винуватість у якому доведена поза розумним сумнівом.

Обвинувачений на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності на той час не страждав, не страждає на такі і в теперішній час. Тому суд визнає його осудним та таким, який має нести кримінальну відповідальність за вчинене.

За положеннями статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Як випливає із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю.

Норми кримінального законодавства наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Така функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15 січня 2024 року у справі №722/594/22 вказала: виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу.

Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

За підходами, напрацьованими сталою судовою практикою, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким корисливим злочином, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, є особою молодого віку, одружений, осіб, яких зобов`язаний утримувати не має, за місцем проживання характеризується нейтрально-позитивно, має місце роботи та дохід, хоча працює без оформлення трудових відносин, під диспансерним наглядом у лікаря психіатра не перебуває, не перебуває на диспансерному обліку у лікаря нарколога, раніше не судимий.

Обставиною, що пом?якшує покарання обвинуваченому є щире каяття, добровільне відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, суд не установив.

Суд, при призначенні покарання також бере до уваги позицію сторони обвинувачення та аргументи сторони захисту про можливість призначення обвинуваченому покарання без реального його відбування.

З урахуванням викладених обставин, беручи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, особу винного, усі в сукупності обставини кримінального провадження та їх поєднання, обставин, які пом`якшують покарання, ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, суд дійшов висновку про те, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі у мінімальній межі, визначеній санкцією ч.4 ст.185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Таке покарання, на думку суду відповідає принципам індивідуалізації покарання та основним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст.50, 65 КК України та є справедливим.

Призначення обвинуваченому менш суворого покарання не призведе до досягнення його мети, визначеної ст.50 КК України. Водночас призначення більш суворого покарання ОСОБА_4 виходитиме за загальні межі справедливості.

Суд також зазначає, що звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) може застосовуватися у випадках, коли у матеріалах кримінального провадження є дані, які є свідченням того, що зниження суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та самого засудженого зумовлює можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Суд ураховує позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 , спрямовану на повне відшкодування шкоди потерпілому, відсутність з його боку порушень процесуальних обов`язків під час судового провадження.

Зважаючи на усі встановлені обставини, позицію як сторони обвинувачення, так і самого ОСОБА_4 , який бажає бути корисним суспільству, працювати, одружився та створив сім`ю, продемонстрував усвідомлення негативності свого вчинку, враховуючи відсутність у потерпілого буд-яких претензій матеріального та морального характеру, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України. Такий вид кримінально-правового примусу за конкретних обставин відповідатиме меті кримінального провадження та буде справедливим. При цьому суд, у межах розсуду уважає, що іспитовий строк ОСОБА_4 слід установити тривалістю 2 (два) роки, що буде достатнім стримуючим приписом від вчинення ним будь-якої протиправної діяльності, дисциплінує обвинуваченого та виконає превентивну (попереджувальну) мету покарання.

Цивільний позов потерпілий не заявляв.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Під час судового провадженні до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід не застосовувався, не убачає й суд підстав до набрання вироком законної сили застосовувати до обвинуваченого будь-який запобіжний захід.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374-376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області. Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_8