Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №766/19969/24 — Херсонський міський суд Херсонської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №766/19969/24

Пров. №2/766/2814/26

06.04.2026 року місто Херсон

Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Скрипніка Л.А.

за участю: секретаря судових засідань Бажанової В.М.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача Пуляєвої Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Херсонського міського суду Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пуляєва Наталія Сергіївна, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням –

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Пуляєва Н.С., звернулася до суду із даним позовом, в якому просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками домоволодіння за вказаною адресою є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . На даний час у вищевказаному домоволодінні зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак з вересня 2022 року по теперішній час фактично там не проживає. Позивачка 08.11.2024 звернулася до Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради з заявою про зняття відповідача із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування). Того ж дня отримала відмову, у зв`язку з відсутністю згоди інших співвласників житла. Проте, позивачка стверджує, що їй не відомо місце знаходження інших співвласників майна, на теперішній час, співвласники, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а тому, у позивачки, не має можливості отримати від них згоду на зняття відповідача із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) у позасудовому порядку. Таким чином, відповідач не проживає за вищевказаною адресою понад два роки, а тому втратив право користування будинком, що створює перешкоди позивачці у здійсненні нею права користування та розпорядженням житловим приміщенням, який належить їй на праві власності. Крім того, позивачка вважає, що зняття відповідача із задекларованого/зареєстрованого місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 , жодним чином не впливає та не порушує майнові права співвласників житла. Просила суд задовольнити позовні вимоги повним обсягом.

Ухвалою судді від 06.12.2024 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у спрощеному позовному провадженні із викликом сторін.

Позивачка та її представник в судовому засіданні підтримали позовні вимоги повним обсягом, просили суд їх задовольнити з підстав, визначених у позовній заяві та на підставі наданих суду документів. Позивачка в судовому засіданні додатково пояснила, що відповідач є її сином, у вересні 2022 року він поїхав працювати (пішов у рейс), більше додому не повертався, від`їжджаючи забрав свої речі, тривалий час вже з ним не спілкується, їй відомо, що він десь брав кредити, в яких вона є поручителем, а тому через зареєстроване його місце проживання має проблеми фінансового характеру.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, та яким не подано відзиву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки суду не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки та її представника, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Разом із цим частиною 2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики», ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про основні засади житлової політики», житло приватного житлового фонду може використовуватися для особистого проживання власника та членів його сім`ї, передачі в оренду або користування на інших підставах, у тому числі за рішенням власника за договором оренди соціального житла, а також в інший спосіб, не заборонений законом.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Згідно з частинами першою, другою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка вказує про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання відповідача звільнити житло в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об`єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується: договором довічного утримання від 26.06.2006 серії ВСХ №801968, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Годованним О.В.; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11064855 від 27.06.2006; інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №404427647 від 19.11.2024; відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №1229734 від 25.03.2025.

Співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 також є: ОСОБА_3 (11/36 частин), ОСОБА_5 (7/72 частин), ОСОБА_4 (7/72 частин), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №404427647 від 19.11.2024; відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №1229734 від 25.03.2025.

Відповідно до Акту про непроживання особи за місцем реєстрації №104 від 07.11.2024, складеним головою ОСН №22 та завіреним печаткою виконавчого комітету Корабельної районної у місті Херсоні ради, громадянин ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 вересня 2022 року і по теперішній час фактично не проживає за місцем реєстрації.

На підставі вказаного акту головою ОСН №22 складено довідку № 104 від 07.11.2024, яку завірено печаткою виконавчого комітету Корабельної районної у місті Херсоні ради, згідно з якою громадянин ОСОБА_2 , син ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 вересня 2022 року і по теперішній час фактично не проживає за місцем реєстрації. Реєстрація відповідача за вказаною у позові адресою також підтверджується отриманою на запит суду відповіддю ЄДДР № 946906 від 05.12.2024 року .

В судовому засіданні за заявою сторони позивача було допитано свідка ОСОБА_6 , яка пояснила, що є подругою позивачки, з якою разом працювали, часто буває у гостях ОСОБА_1 . Востаннє бачила ОСОБА_7 вдома ще у вересні 2022 року, після чого він поїхав на практику у рейс, більше вона його не бачила.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані докази, суд встановив, що відповідач з вересня 2022 року, тобто більше ніж два роки, фактично не проживає у житловому будинку за місцем реєстрації свого проживання, тривалий час не користується ним, не має в ній особистих речей та не підтримує зв`язку з житлом, жодним чином не підтримує контакти із матір'. яка є позивачкою по справі. Ці обставини підтверджуються актом і довідкою про непроживання особи за місцем реєстрації та поясненнями свідка, допитаного в судовому засіданні. За змістом статті 405 ЦК України тривала відсутність особи без поважних причин свідчить про втрату інтересу до житла та є підставою для припинення права користування ним. Оскільки реєстрація відповідача у житловому будинку створює позивачу перешкоди у повному здійсненні прав власника, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

На підставі викладеного, керуючись ст.316, 317, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 12, 80, 81, 247, 263-265, 272, 280-284 ЦПК України, суд –

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пуляєва Наталія Сергіївна, до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою. відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України до Херсонського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення. Якщо повне рішення не були вручено у день його складення, позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Херсонського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

СуддяЛ. А. Скрипнік