Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №650/5085/26 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/5085/26

провадження № 3/650/987/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 рокуселище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі: головуючого – судді Сікори О.О., за участю: секретаря судового засідання - Завістовської Л.А., прокурора - Осауленка О.М., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_2 , старшого солдата, відповідального виконавця адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за частиною другою статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

в с т а н о в и в:

31 липня 2026 року прокурором Херсонської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону Осауленком О.М. складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 172-15 КУпАП.

За змістом протоколу ОСОБА_1 ставиться у вину недбале ставлення до військової служби в умовах особливого періоду під час виконання ним роботи, пов`язаної зі складанням та оформленням матеріалів про адміністративні правопорушення у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зокрема, у протоколі зазначено, що 21 лютого 2026 року ОСОБА_1 склав стосовно ОСОБА_2 протокол № 253, після чого до моменту передачі матеріалів для розгляду не вжив належних заходів для долучення доказів, які б підтверджували факт вчинення адміністративного правопорушення та належне оповіщення особи; 21 лютого 2026 року склав стосовно ОСОБА_3 протокол № 259, однак до передачі матеріалів на розгляд також не забезпечив їх належного доказового оформлення; 25 лютого 2026 року склав стосовно ОСОБА_4 протокол № 296 за частиною третьою статті 210 КУпАП, який, за твердженням прокурора, не містив необхідної конкретизації фактичних обставин та був переданий для розгляду без належного оформлення. За результатами розгляду відповідних матеріалів провадження щодо зазначених громадян було закрито.

У судовому засіданні прокурор Осауленко О.М. протокол підтримав та просив визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП, і накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції цієї норми.

Прокурор пояснив, що під час перевірки додержання службовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки законодавства у провадженнях про адміністративні правопорушення було встановлено розбіжність між відомостями поліції про кількість доставлених до ІНФОРМАЦІЯ_4 осіб та відомостями самого ІНФОРМАЦІЯ_3 . За цими обставинами 21 червня 2026 року розпочато кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 425 КК України. У ході досудового розслідування перевірено обставини доставлення громадян, а також встановлено випадки, коли протоколи про адміністративні правопорушення були складені, однак провадження надалі закривалися через недоліки доказового оформлення. Ознак умисного зловживання, корупційного мотиву чи одержання неправомірної вигоди не встановлено, у зв`язку з чим кримінальне провадження у відповідній частині закрито, а матеріали направлено для вирішення питання про адміністративну відповідальність.

Щодо спеціального суб`єкта прокурор зазначив, що стаття 254 КУпАП та Інструкція зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджена наказом Міністерства оборони України № 3 від 01 січня 2024 року, оперують поняттям уповноваженої посадової особи. На думку прокурора, ОСОБА_1 , будучи уповноваженим складати протоколи, оцінював сукупність доказів, приймав рішення щодо складання протоколу, діяв від імені державного органу, а його дії мали юридичні наслідки для інших осіб, тому він є службовою особою. На підтвердження цієї позиції прокурор послався на постанову Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 року та постанову Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 752/4292/16-к, а також навів аналогію з працівниками поліції, уповноваженими складати протоколи про адміністративні правопорушення.

Прокурор також послався на постанову Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 жовтня 2025 року у справі № 650/5879/25, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 172-15 КУпАП, та зазначив, що ОСОБА_1 і раніше був уповноважений на складання протоколів. Крім того, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23 лютого 2026 року № 73 його включено до переліку уповноважених посадових осіб, яким надано право складати протоколи за статтями 210, 210-1 та 211 КУпАП.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 21 травня 2026 року у справі № 480/6010/24, прокурор наголосив на обов`язку військовослужбовця беззастережно виконувати законний наказ командира та зауважив, що ОСОБА_1 не доповідав командуванню про неможливість виконання покладеної на нього роботи зі складання та оформлення адміністративних матеріалів.

Щодо строків прокурор заперечив проти їх спливу, вказавши, що неналежне оформлення матеріалів мало триваючий характер до моменту їх передачі начальнику РТЦК та СП, а також що після закриття кримінального провадження строк накладення адміністративного стягнення підлягає обчисленню за спеціальним правилом статті 38 КУпАП.

20 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення та клопотання про закриття провадження у справі. У клопотанні він послався на викладені у письмових поясненнях доводи щодо відсутності у його діях події та складу адміністративного правопорушення, неналежності й недостатності окремих доказів, а також щодо закінчення, на його думку, строку накладення адміністративного стягнення, у зв`язку з чим просив закрити провадження на підставі статті 247 КУпАП.

Обґрунтовуючи відсутність спеціального суб`єкта, ОСОБА_1 у письмових поясненнях зазначив, що частина друга статті 172-15 КУпАП може бути застосована лише до військової службової особи у розумінні примітки до статті 172-13 КУпАП. Вказав, що не є військовим начальником, не має у підпорядкуванні військовослужбовців, яким вправі віддавати обов`язкові накази чи розпорядження, не наділений правом керувати діяльністю інших працівників, а також не здійснює управління чи розпорядження майном, коштами або матеріальними цінностями. За його твердженням, посада відповідального виконавця адміністративного відділення сама по собі не передбачає організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських повноважень.

ОСОБА_1 також зазначив, що у штаті РТЦК та СП передбачена окрема група супроводження та розгляду справ про адміністративні правопорушення, посади в якій залишалися вакантними, а тому робота зі складання протоколів фактично покладалася на інших військовослужбовців як додаткове навантаження. На його думку, надання начальником РТЦК та СП права складати протоколи означає лише процесуальне уповноваження на документування виявленого правопорушення і не наділяє особу владою військового начальника чи адміністративно-господарськими функціями. Він наголошував, що особа, яка складає протокол не накладає стягнення, не вирішує справу по суті та не має самостійних повноважень на адміністративне затримання чи доставлення особи.

На підтвердження цієї позиції ОСОБА_1 посилався на судову практику, в якій провадження за частиною другою статті 172-15 КУпАП закривалися у зв`язку з недоведеністю статусу військової службової особи. При цьому він вважав, що вживання у статті 254 КУпАП та відомчій Інструкції терміна «уповноважена посадова особа» не є тотожним установленню статусу «військової службової особи», оскільки останній визначається спеціальними ознаками, прямо передбаченими приміткою до статті 172-13 КУпАП.

Щодо суб`єктивної сторони ОСОБА_1 у письмових поясненнях зазначив, що не заперечує можливості окремих недоліків у складених ним матеріалах, однак пов`язував їх із значним службовим навантаженням, відсутністю юридичної освіти та досвіду відповідної роботи. На його думку, такі недоліки могли бути предметом дисциплінарної оцінки, але самі по собі не свідчать про наявність складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП.

Окремо ОСОБА_1 письмово заперечував проти застосованого стороною обвинувачення порядку обчислення строків. Зазначив, що прокурорській перевірці передувало листування та запити до ІНФОРМАЦІЯ_4 ще у квітні 2026 року, а також службова перевірка, тоді як відомості до ЄРДР за частиною четвертою статті 425 КК України внесено 21 червня 2026 року. На цій підставі стверджував, що обставини складання протоколів були відомі прокуратурі раніше, а кримінальне провадження, на його думку, фактично використано для зміни моменту, з якого обчислюється строк адміністративної відповідальності.

Крім того, ОСОБА_1 вважав інкриміновані дії нетриваючими, оскільки кожний протокол був складений у визначену дату, а матеріали передані на розгляд у конкретний момент. На його думку, навіть за останньою із зазначених прокурором дат загальний тримісячний строк сплив до складання протоколу стосовно нього. Також звернув увагу, що у протоколі прокурор послався на іншу частину статті 38 КУпАП, ніж та, яка передбачає спеціальний строк у разі закриття кримінального провадження.

Разом із додатковими поясненнями ОСОБА_1 подав клопотання про долучення та дослідження документів, якими просив перевірити джерело та достовірність відомостей, покладених в основу обвинувачення. Зокрема, посилався на матеріали службового розслідування, відповідно до яких із наданого прокуратурою переліку 270 осіб підтверджено обставини доставлення лише щодо 24 осіб, тоді як щодо 246 осіб такі відомості не підтвердилися; просив дослідити первинне листування прокуратури з РТЦК та СП, документи щодо проходження ним базової загальновійськової підготовки у 2025 році у взаємозв`язку з долученою прокурором постановою суду від 08 жовтня 2025 року, а також документ про виклик його до прокуратури 31 липня 2026 року як свідка. На думку ОСОБА_1 , ці обставини мають значення для оцінки походження доказів, попередньої постанови суду та доводів про момент виявлення правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подані ним клопотання та письмові пояснення, вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав і просив провадження закрити. Усно наголосив, що прокурор ототожнює загальне поняття посадової особи, уповноваженої складати протоколи, із спеціальним поняттям військової службової особи, хоча він не є начальником і не виконує організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

ОСОБА_1 додатково пояснив, що фактично виконував роботу зі складання протоколів як одну з доручених йому функцій, однак остаточного рішення про притягнення громадян до адміністративної відповідальності не приймав. Підтримав доводи про те, що частина доказів щодо оповіщення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 формувалася іншими територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а тому відсутність таких документів у матеріалах не може без додаткової перевірки ототожнюватися з його особистою недбалістю.

Відповідаючи на запитання прокурора, ОСОБА_1 підтвердив, що складав протоколи про адміністративні правопорушення і в попередні періоди, а постанову Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 жовтня 2025 року не оскаржував та призначений нею штраф сплатив. Водночас наполягав, що ці обставини не визначають характер його повноважень у лютому - березні 2026 року та не усувають необхідності довести ознаки спеціального суб`єкта у цій справі. Також підтримав доводи про те, що прокуратурі обставини оформлення відповідних матеріалів були відомі ще до внесення відомостей до ЄРДР.

Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, постанову про закриття кримінального провадження, витяг з ЄРДР, накази, функціональні обов`язки, матеріали справ щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , матеріали службової перевірки, документи, подані ОСОБА_1 , а також інші матеріали справи, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтями 245 та 280 КУпАП суд зобов`язаний всебічно, повно й об`єктивно з`ясувати обставини справи, у тому числі встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Частина друга статті 172-15 КУпАП передбачає відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду. Отже, обов`язковою ознакою складу цього правопорушення є спеціальний суб`єкт - військова службова особа.

Згідно з приміткою до статті 172-13 КУпАП під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування. Аналогічний за змістом критерій містить частина дванадцята статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає військових посадових осіб як військовослужбовців, що обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством.

Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 року, на яку посилався прокурор, розмежовує функції представника влади, організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки. Організаційно-розпорядчими є обов`язки щодо керівництва галуззю, трудовим колективом, ділянкою роботи або виробничою діяльністю окремих працівників, а адміністративно-господарськими - обов`язки щодо управління чи розпорядження майном, установлення порядку його зберігання, використання, реалізації та контролю за відповідними операціями.

Суд враховує також правовий висновок Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 216/1675/22. У тій справі Верховний Суд, застосовуючи визначення військової службової особи, тотожне за змістом визначенню у примітці до статті 172-13 КУпАП, зазначив, що статус військової службової особи військовослужбовець отримує внаслідок призначення на посаду, яка покладає на нього обов`язки командира (начальника) або інші організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов`язки, або внаслідок спеціального доручення повноважного командування, пов`язаного з виконанням саме таких функцій. Саме по собі військове звання чи загальний статус військовослужбовця для цього недостатні.

З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 по стройовій частині від 13 січня 2026 року № 16 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду відповідального виконавця адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 та визначено таким, що з 13 січня 2026 року він прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків.

Разом з тим сам по собі наказ про призначення на посаду відповідального виконавця не містить відомостей про наділення ОСОБА_1 повноваженнями військового начальника, дисциплінарною владою, правом віддавати обов`язкові накази чи розпорядження іншим військовослужбовцям, організовувати та контролювати їх роботу, розподіляти між ними завдання або управляти чи розпоряджатися державним майном, коштами чи матеріальними цінностями.

Суд виходить з того, що сама по собі відсутність у військовослужбовця формально підлеглих осіб не є безумовною підставою для висновку про відсутність організаційно-розпорядчих функцій, оскільки такі функції можуть полягати і в керівництві певною ділянкою роботи. Водночас у такому разі матеріали повинні містити конкретні дані про надані особі повноваження організовувати роботу інших осіб, ставити їм обов`язкові завдання, контролювати їх виконання або іншим чином здійснювати управлінський вплив. Таких даних щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 23 лютого 2026 року № 73 «Про визначення уповноважених посадових осіб яким надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення» ОСОБА_1 , як відповідальному виконавцю адміністративного відділення, надано право складати протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 та 211 КУпАП.

При цьому два протоколи, щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , датовані 21 лютого 2026 року, тобто до видання наказу № 73. Прокурор у судовому засіданні пояснив це тим, що ОСОБА_1 був уповноважений на складання протоколів і раніше, а наказом № 73 лише оновлено відповідний перелік, а також тим, що інкримінована бездіяльність тривала і після 23 лютого 2026 року. Суд зазначає, що питання про наявність у ОСОБА_1 процесуального повноваження складати конкретні протоколи 21 лютого 2026 року не є визначальним для вирішення питання про спеціального суб`єкта: навіть за умови наявності такого повноваження воно саме по собі не свідчить про виконання ним організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків.

Суд погоджується з прокурором у тому, що таке повноваження є службовим, покладає на уповноважену особу обов`язок належно оформляти матеріали та, відповідно до статті 251 КУпАП, збирати докази. Однак надання права складати протокол про адміністративне правопорушення і покладення процесуального обов`язку щодо збирання доказів не є тотожним наділенню особи організаційно-розпорядчими чи адміністративно-господарськими функціями у значенні спеціальної норми, яка визначає суб`єкта частини другої статті 172-15 КУпАП.

Посилання прокурора на те, що стаття 254 КУпАП та Інструкція Міністерства оборони України називають ОСОБА_1 «уповноваженою посадовою особою», не усуває необхідності встановити ознаки саме військової службової особи. Термін «уповноважена посадова особа» у наведених процесуальних нормах визначає коло осіб, які мають право складати протокол, тоді як примітка до статті 172-13 КУпАП встановлює додаткові спеціальні вимоги до суб`єкта військових адміністративних правопорушень, пов`язаних зі службовою діяльністю.

Так само не є достатнім довід прокурора про те, що ОСОБА_1 оцінював матеріали та вирішував питання щодо складення протоколу, а його дії стосувалися інших громадян і мали юридичні наслідки. Такі ознаки можуть характеризувати виконання окремих публічно-владних або процесуальних функцій, однак законодавець у примітці до статті 172-13 КУпАП не визначив виконання функцій представника влади самостійною альтернативною підставою для визнання військовослужбовця військовою службовою особою. Для цього необхідно встановити саме статус військового начальника, виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків або спеціальне доручення на виконання таких обов`язків.

З цієї ж причини посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 752/4292/16-к та аналогію з працівниками поліції не є визначальними для цієї справи. У зазначеній постанові Верховний Суд оцінював поняття службової особи у кримінально-правовому контексті, де функції представника влади є окремою нормативною ознакою службової особи. Натомість у цій справі підлягає застосуванню спеціальне визначення військової службової особи, прямо закріплене у примітці до статті 172-13 КУпАП.

При цьому стаття 235 КУпАП розмежовує складання матеріалів та вирішення справи по суті: від імені територіального центру комплектування та соціальної підтримки розглядати справи за статтями 210, 210-1 та 211 КУпАП і накладати адміністративні стягнення уповноважений керівник відповідного територіального центру. Отже, складання Мигаєм І.В. протоколу саме по собі не означало здійснення ним владного повноваження щодо остаточного вирішення питання про винуватість громадянина та застосування до нього стягнення.

Суд дослідив також наявні в матеріалах справи функціональні обов`язки відповідального виконавця адміністративного відділу ІНФОРМАЦІЯ_4 . Із цього документа вбачається, що до відповідних функцій віднесено ведення обліку військовозобов`язаних, оформлення адміністративних матеріалів і документообігу, складання протоколів, встановлення особи порушника та збирання доказової бази, судове представництво, правову експертизу, підготовку відповідей на звернення, договірну роботу, правове просвітництво, ведення діловодства, внесення даних до реєстрів, оповіщення громадян, перевірку військово-облікових документів та підготовку матеріалів для направлення до поліції.

Водночас зазначені функціональні обов`язки затверджені начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 30 липня 2026 року, тобто після подій лютого - березня 2026 року, які є предметом цієї справи. Матеріали не містять документа, чинного у відповідний період, з якого можна було б достовірно встановити тотожний обсяг посадових повноважень ОСОБА_1 на момент інкримінованих дій.

Крім того, навіть зміст функціональних обов`язків від 30 липня 2026 року не містить прямо визначених повноважень щодо керівництва підлеглими чи іншими працівниками, віддання їм обов`язкових розпоряджень, розподілу або контролю виконання їх завдань, а також управління чи розпорядження майном, коштами або матеріальними цінностями. Виконання особою самостійної ділянки професійної, правової, облікової чи документальної роботи не є саме по собі керівництвом ділянкою роботи у значенні організаційно-розпорядчих функцій, якщо не встановлено відповідних управлінських повноважень щодо діяльності інших осіб.

Не змінює такого висновку і те, що наказ № 73 виданий начальником РТЦК та СП. Спеціальне доручення повноважного командування може бути підставою для набуття статусу військової службової особи лише тоді, коли за таким дорученням військовослужбовцю передаються саме організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов`язки. Наказ № 73 передає ОСОБА_1 право складати визначені протоколи, однак не містить положень про передання йому функцій військового начальника, керівника структурного підрозділу, керівництва іншими особами чи управління майном.

Суд надає оцінку і посиланню прокурора на постанову Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 08 жовтня 2025 року у справі № 650/5879/25. Зазначена постанова є чинною, а її законність та обґрунтованість не є предметом цього провадження. Водночас вона стосується інших подій та іншого службового періоду, коли ОСОБА_1 проходив службу на посаді стрільця першого відділення охорони взводу охорони. На посаду відповідального виконавця адміністративного відділення його призначено окремим наказом з 13 січня 2026 року. Тому висновок у попередній справі не звільняє суд від обов`язку в цій справі самостійно встановити наявність спеціального суб`єкта станом на лютий - березень 2026 року. Факт сплати штрафу за попередньою постановою також не має преюдиційного значення щодо змісту повноважень особи у новому періоді служби.

Посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 21 травня 2026 року у справі № 480/6010/24 також не доводить наявність у ОСОБА_1 ознак спеціального суб`єкта. У тій справі Верховний Суд розглядав питання дисциплінарної відповідальності військовослужбовця за невиконання бойового розпорядження та наголошував на принципі безумовного виконання законного наказу. Цей правовий висновок характеризує відносини підпорядкованості та загальний обов`язок військовослужбовця виконувати накази, але не встановлює, що кожний військовослужбовець, якому віддано наказ, унаслідок цього стає військовою службовою особою. Навпаки, у цій постанові розпорядча влада пов`язується саме з повноваженнями командира (начальника), тоді як підлеглий виконує наказ.

Тому відсутність рапорту ОСОБА_1 про неможливість виконання дорученої роботи могла б мати значення для оцінки належності виконання ним службових обов`язків, дисциплінарної відповідальності чи суб`єктивної сторони діяння, однак не може замінити доказування обов`язкової ознаки спеціального суб`єкта правопорушення за частиною другою статті 172-15 КУпАП.

Суд також враховує, що обов`язок доказування конкретних фактичних обставин не може бути замінений припущенням, яке ґрунтується лише на назві посади, факті проходження військової служби чи наданні процесуального повноваження зі складання протоколів. У постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 216/1675/22 Верховний Суд окремо підкреслив необхідність доведення кожного елемента складу правопорушення поза розумним сумнівом та недопустимість визнання особи військовою службовою особою без установленої законом підстави для такого статусу.

Щодо доводів про строки накладення адміністративного стягнення суд зазначає таке. Постановою від 31 липня 2026 року відповідне кримінальне провадження було закрито, при цьому у матеріалах, направлених для вирішення питання про адміністративну відповідальність, вказано на можливу наявність ознак адміністративного правопорушення. Частина одинадцята статті 38 КУпАП передбачає спеціальне правило, за яким у разі закриття кримінального провадження за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження. Станом на 22 вересня 2026 року зазначений строк не сплив.

Тому суд не погоджується з доводом ОСОБА_1 про необхідність закриття провадження у зв`язку із закінченням строків, передбачених статтею 38 КУпАП. Сам факт того, що прокуратура здійснювала перевірочні заходи до внесення відомостей до ЄРДР, не доводить штучності кримінального провадження або його відкриття виключно з метою зміни правил обчислення строку. Таких доказів матеріали справи не містять. Посилання в окремих матеріалах на іншу частину статті 38 КУпАП не змінює змісту чинного спеціального правила, яке підлягає застосуванню судом.

Аргументи прокурора про триваючий характер невиконання обов`язків до моменту передачі матеріалів начальнику РТЦК та СП суд врахував. Разом з тим остаточне вирішення питання, чи є відповідне діяння триваючим для цілей загального правила обчислення строків, не впливає на висновок у цій справі, оскільки строк не сплив за спеціальним правилом частини одинадцятої статті 38 КУпАП.

Суд не заперечує, що досліджені матеріали містять дані про недоліки оформлення окремих адміністративних матеріалів, а стаття 251 КУпАП покладає на уповноважених осіб обов`язок щодо збирання доказів. Пояснення ОСОБА_1 , надані під час перевірки 31 липня 2026 року, також містять визнання окремих недоліків оформлення та посилання на значне службове навантаження. Водночас установлення порушень при виконанні службової роботи, так само як і можливість дисциплінарної оцінки цих порушень, не є достатнім для притягнення за частиною другою статті 172-15 КУпАП без доведення спеціального суб`єкта, прямо передбаченого диспозицією цієї норми.

Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також не має наперед установленої сили для вирішення питання про винуватість у цій справі. Вона створює передбачену законом процесуальну передумову для вирішення питання про адміністративну відповідальність та застосування спеціального правила статті 38 КУпАП, однак не звільняє суд від обов`язку самостійно перевірити наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення.

Міркування прокурора щодо суспільної важливості належної роботи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, необхідності захисту прав доставлених громадян, належного надходження штрафів до бюджету та підтримання авторитету державних органів є зрозумілими, однак не можуть замінити доказування передбачених законом ознак конкретного складу адміністративного правопорушення.

Суд окремо оцінює письмові доводи ОСОБА_1 щодо результатів службового розслідування та первинної інформації про кількість доставлених громадян. Дійсно, подані ним матеріали свідчать, що частина початкової інформації про осіб, нібито доставлених до ІНФОРМАЦІЯ_4 або його відділів, за результатами подальшої перевірки не підтвердилася. Ця обставина має значення для оцінки достовірності вихідних даних перевірки в цілому, однак сама по собі не спростовує обставин трьох конкретних адміністративних матеріалів щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були предметом безпосереднього дослідження суду.

Не є самостійною підставою для закриття провадження і посилання ОСОБА_1 на те, що прокурорські запити та службова перевірка передували внесенню відомостей до ЄРДР. Такі матеріали підтверджують, що окремі фактичні обставини перевірялися раніше, проте не доводять, що кримінальне провадження було розпочато виключно з метою штучного поновлення строку адміністративної відповідальності. Відомостей, які б безпосередньо підтверджували таку мету або зловживання процесуальною формою, матеріали справи не містять.

Документи щодо проходження ОСОБА_1 базової загальновійськової підготовки у 2025 році, на які він посилався у зв`язку з постановою суду від 08 жовтня 2025 року, суд дослідив. Водночас у межах цієї справи суд не переглядає законність чи обґрунтованість постанови, що набрала законної сили. Значення цієї постанови у даному провадженні обмежується тим, що на неї посилається прокурор як на підтвердження попереднього виконання ОСОБА_1 роботи зі складання протоколів. Вона не має преюдиційного значення щодо змісту іншої посади та обсягу повноважень ОСОБА_1 у лютому - березні 2026 року.

Суд врахував також документ про виклик ОСОБА_1 31 липня 2026 року до прокуратури як свідка та його пояснення, отримані у межах перевірки. Питання щодо процесуального статусу, у якому від нього отримувалися відомості, підлягає оцінці у сукупності з фактичними обставинами їх одержання. Разом з тим у цій справі суд не покладає такі пояснення в основу висновку про наявність спеціального суб`єкта. Навіть якщо враховувати їх повністю, вони підтверджують насамперед факт складання ОСОБА_1 відповідних матеріалів та визнання ним окремих недоліків їх оформлення, але не доводять наявності у нього організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських повноважень.

Посилання ОСОБА_1 на значне службове навантаження, відсутність юридичної освіти та недостатній досвід також не звільняли б його автоматично від відповідальності за умови доведення всіх ознак складу правопорушення. Такі обставини могли б мати значення для оцінки вини, можливості належного виконання конкретного обов`язку та індивідуалізації відповідальності. Однак необхідність остаточно вирішувати ці питання відпадає, оскільки стороною обвинувачення не доведено передбачену законом обов`язкову ознаку спеціального суб`єкта.

За сукупністю досліджених доказів суд дійшов висновку, що матеріалами справи не доведено, що у лютому - березні 2026 року ОСОБА_1 був військовим начальником, обіймав посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконував саме такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Отже, не доведено обов`язкову ознаку спеціального суб`єкта адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП. За відсутності цієї ознаки встановлені чи можливі недоліки в оформленні адміністративних матеріалів не утворюють складу саме того правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП провадження у справі не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-15 КУпАП. Підстав для закриття провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення суд не встановив.

Керуючись статтями 7, 38, 245, 247, 251, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною другою статті 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя О.О. Сікора