Вирок від 21 вересня 2026 р. у справі №715/1386/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 апеляційну скаргу прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Глибоцького районного суду м. Чернівці від 05 листопада 2025 року у кримінальному провадженні №1202426202000414 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешканця АДРЕСА_1 , одруженого, маючого на утриманні одну малолітню дитину, ветерана війни, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А :

Вироком Глибоцького районного суду м. Чернівці від 05 листопада 2025 року ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.332 КК України та йому призначене покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 153 000 грн.

Запобіжний захід у виді застави залишений до набрання вироком законної сили.

Вирішена доля речових доказів та внесеної застави.

На вказаний вирок надійшла апеляційна скарга прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_8 із проханням скасувати вирок в частині призначеного покарання у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Не оспорюючи наявності підстав для застосування при призначенні основного покарання положень ст. 69 КК України, прокурор вважає, що основне покарання у виді штрафу не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Провадження№11-кп/822/234/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_9

Категорія: ч. 3 ст. 332 КК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Вважає, що молодий вік обвинуваченого, наявність на утриманні малолітньої дитини та матері-особи з інвалідністю 2 групи,його активна та безпосередня участь у захисті України від російської збройної агресії, наявність державної нагороди за бойові дії, а також те, що даний злочин він вчинив, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі після отриманого поранення, надання згоди на перерахунок частини коштів із застави у розмірі 100 тис. грн. на потреби Збройних Сил України не є достатніми для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування основного покарання у виді позбавлення волі.

Твердить, що суд лише формально вказав, однак фактично не врахував, що ОСОБА_7 за попередньою змовою вчинив умисний корисливий злочин у сфері недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, який відноситься до категорії тяжких.

Зауважує, що суд не надав належної оцінки і обставинам скоєння кримінального правопорушення, зокрема тому, що ОСОБА_7 у період дії воєнного стану,у складний для держави та суспільства час, за грошову винагороду сприяв військовозобов`язаному чоловіку у протиправному, незаконному перетині державного кордону України, що в свою чергу свідчить про підвищену суспільну небезпечність скоєного діяння.

Вказує, що призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді штрафу може негативно вплинути на сприйняття суспільством, зокрема чоловіками призовного віку, які підлягають призову за мобілізацією, необхідності дотримуватися законів,якими встановлені обмеження на виїзд за кордон, а також не буде сприяти попередженню вчинення іншими особами аналогічних злочинів у майбутньому.

Зазначає, що санкція ч. 3 ст. 332 КК України передбачає два обов`язкових додаткових покарання, а саме: позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та конфіскацію майна.

Посилається на правовий висновок Об`єднаної Палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04.09.2023 року у справі №404/2081/22.

Твердить, суд обґрунтував підстави для застосування положень ст. 69 КК України до основного покарання у виді позбавлення волі, однак застосування норм цієї статті до додаткових видів покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та конфіскації майна не мотивував.

Вказує, що незастосування до ОСОБА_7 , який вчинив умисний тяжкий корисливий злочин, додаткових покарань є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м`якість.

Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.3 ст. 332 КК України покарання із застосування ст.69 КК України у виді 3 років позбавлення волі із позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг та перевезенням пасажирів і вантажів строком на 3 роки, з конфіскацією майна, окрім житла. В іншій частині вирок залишити без змін.

У поданих запереченнях адвокат просив залишити апеляційну скаргу без задоволення,а вирок суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, доводи обвинуваченого та захисника про відсутність підстав для скасування вироку, дослідивши матеріали провадження в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Районним та апеляційним судом встановлено, що у період часу з 20 грудня 2024 року по 21 грудня 2024 року ОСОБА_7 підшукав одного чоловіка призовного віку з числа громадян України, який бажав незаконно перетнути державний кордон України, а саме: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 .

Так, 21 грудня 2024 року ОСОБА_10 , за попередньою домовленістю, в першій половині дня зустрівся із ОСОБА_7 в межах Подільського району м. Київ, де останній обумовив порядок незаконного переправлення через державний кордон України, та узгодив із ним оплату за ці послуги, яка становила 11500 доларів США.

Цього ж дня, ввечері, перебуваючи неподалік ТЦ «Blockbuster», що по вул. С. Бандери, 36, м. Київ, ОСОБА_10 передав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 11000 доларів США, після чого ОСОБА_7 надав військовий одяг для безперешкодного прибуття до м. Чернівці ОСОБА_10 , сказав останньому на поїзді 22.12.2024 року поїхати до м. Чернівці, де на наступний день, на залізничному вокзалі повинен був його зустріти.

23 грудня 2024 року близько 08 год. 00 хв. ОСОБА_10 прибув до м. Чернівці, де на залізничному вокзалі його зустрів ОСОБА_7 на транспортному засобі марки «Audi», темно-сірого кольору. В салоні даного авто ОСОБА_10 додатково передав ОСОБА_7 кошти в сумі 500 доларів США, після чого вони поїхали до автозаправної станції «Steels», що по вул. Гагаріна, 29Б, м. Чернівці. Там їх очікувала невстановлена особа на транспортному засобі «Mersedes Vito», який ОСОБА_7 передав 11000 доларів США, а також у вказаний автомобіль за вказівкою обвинуваченого пересів ОСОБА_10 .

В подальшому, невстановлена особа, діючи у відповідності до узгодженого плану із ОСОБА_7 , використовуючи транспортний засіб марки «Mersedes Vito», чорного кольору здійснив перевезення ОСОБА_10 до готелю «Gold Georg Palace», що по вул. Ентузіастів, 3Г, м. Чернівці, звідки близько 14 год. 30 хв. вони вирушили в напрямку місця перетину державного кордону.

Відтак, в межах населеного пункту с. Годилів Чернівецького району Чернівецької області, невстановлена особа провела інструктаж та надала поради ОСОБА_11 , щодо незаконного переправлення через державний кордон України, здійснив зупинку та передав ОСОБА_10 інші невстановленій особі на транспортному засобі марки «Сitroen».

Прибувши до населеного пункту Глибока Чернівецького району, невстановлена особа на транспортному засобі марки «Сitroen», в салоні якого знаходився ОСОБА_10 , зупинився неподалік стадіону, в межах вказаного населеного пункту, де вони очікували близько години, після чого продовжили рух в напрямку державного кордону.

Так, у невстановлений в ході досудового розслідування час 23 грудня 2024 року, в невстановленому місці невстановленого населеного пункту, водій транспортного засобу марки «Сitroen» зупинився та вказав ОСОБА_10 пересісти в припаркований невстановлений транспортний засіб білого кольору, в салоні якого на той момент знаходилось троє невстановлених осіб, двоє з яких були в балаклавах, та одна особа чоловічої статі, яка також мала намір перетнути державний кордон України. Тоді вони продовжили рух в напрямку державного кордону, де у невстановленому місці здійснили зупинку та невстановлена особа, яка проводила ОСОБА_10 та невстановлену особу до державного кордону, вказала подальший напрямок їх руху до місця перетину.

Близько 19 год. 50 хв. 23 грудня 2024 року в напрямку 824 прикордонного знаку у межах с. Багринівка Чернівецького району Чернівецької області ОСОБА_10 було затримано на відстані 10 метрів від державного кордону прикордонним нарядом НОМЕР_1 прикордонного загону.

Такими діями ОСОБА_7 вчинив злочин,передбачений ч.3 ст.332 КК України- як незаконне переправлення особи через державний кордон Україн,організацію його вчинення порадами,вказівками,наданням засобів,вчинене за попередньою змовою групою осіб,з корисливих мотивів.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Вирок суду в частині доведеності винуватості та правильності кваліфікації прокурором не оспорюється, а тому апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження таких висновків.

Також прокурор не оспорює наявність підстав для застосування вимог ст.69 КК України та призначення покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі цього покарання згідно санкції ч.3 ст.332 КК України.

Разом із тим,апелянт наводить обгрунтовані доводи на спростування висновків суду,який,застосувавши ст.69 КК України,перейшов до іншого, більш м`якого виду основного покарання,не передбаченого санкцією вказаної вище статті.

Згідно вимог ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд повинен врахувати ступінь тяжкості скоєного злочину, обставини його вчинення та наслідки, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення.

При призначенні покарання районний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має на утриманні одну малолітню дитину та мати, яка є особою з інвалідністю другої групи з дитинства, на даний час займається благодійністю та за допомогою міжнародних організацій допомагає відновлювати сільськогосподарські підприємства у прифронтових територіях,відсутні відомості про його перебування на обліку в лікарів нарколога та психіатра, відсутні негативні характеризуючі дані.

Згідно копії посвідчення, обвинувачений є учасником бойових дій та нагороджений відзнакою МО України медаллю «Захиснику України» (т.2 а.с.45-46).

Із заяви заставодавця ОСОБА_12 вбачається, що вона не заперечувала стосовно перерахування грошей в сумі 100 тис. гривень на потреби ЗСУ із суми внесеної за обвинуваченого застави. (т.2 а.с.50).

Обставинами, які пом`якшують покарання, суд вказав,що враховує щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, активну та безпосередню участь обвинуваченого у бойових діях по захисту України з початку повномасштабного вторгнення.

Обставин, які би покарання обтяжували, не встановлено.

Однак,викладені обставини суд помилково вважав достатніми для призначення із застосуванням ст.69 КК України більш м`якого виду основного покарання-штрафу, не передбаченого санкцією ст.332 ч.3 КК України.

Приймаючи рішення про можливість призначення такого більш м`якого виду покарання, аніж визначено санкцією статті, суд у достатній мірі не врахував, що обвинуваченим скоєний умисний тяжкий корисливий злочин.

Санкцією вказаної вище статті передбачене безальтернативне покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до дев`яти років.

Прокурор слушно вказував у апеляційній скарзі,що за фактичними обставинами злочин вчинений обвинуваченим у сфері недоторканості державного кордону та полягає у діях,спрямованих на незаконне переправленні особи через державний кордон України за винагороду,в умовах воєнного стану,

Отже, на думку колегії суддів, визначений районним судом основний вид покарання не відповідатиме внаслідок м`якості ступеню тяжкості скоєного злочину та особі обвинуваченого.

Такі висновки повністю узгоджуються із вказівками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.05.2026 року у цьому провадженні.

Отже,апеляційні доводи прокурора про необхідність скасування вироку в частині призначення основного покарання є слушними і підлягають задоволенню.

При призначенні основного покарання судова колегія враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення,яке є тяжким злочином в сфері недоторканості державного кордону, під час дії воєнного стану.

Апеляційний суд враховує також наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання- щире каяття у скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, безпосередня участь у бойових діях з початку повномасштабного вторгнення,позитивні дані про особу обвинуваченого,його бойові заслуги,відсутність судимості,а також обтяжуючих покарання обставин,що у своїй сукупності істотно знижують ступінь фактичної тяжкості скоєного ОСОБА_7 злочину, а тому є підставою для застосування вимог ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, що встановлена санкцією ч.3 ст. 332 КК України.

Викладене узгоджується із позицією прокурора, який у апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду просив призначити ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.69 КК України.

Слушними є і твердження прокурора про неправильне застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність при вирішенні питання про призначення додаткового покарання ,зокрема,у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Згідно санкції ч.3 ст.332 КК України таке додаткове покарання є обов`язковим.

Відповідно до постанови Об`єднаної Палати Верховного Суду від 04.09.2023 року у справі №404/2081/22, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду чи займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Районний суд у вироку не мотивував,з яких підстав не призначив обвинуваченому обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, передбаченого санкцією ч.3 ст. 332 КК України і таких підстав не встановлено колегією суддів.

За таких обставин суд вважає обгрунтованими доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченому за ч.3 ст.332 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права займатись діяльністю,пов`язаною із наданням логістичних послуг та перевезення пасажирів і вантажів у прикордонних районах України.

Разом із тим,судова колегія зважає на наступне.

Вирок районного суду вже переглядався апеляційним судом та за наслідками апеляційного розгляду суд ухвалив вирок,яким призначив обвинуваченому за ст.332 ч.3 КК України із застосуванням вимог ст.69 КК України основне покарання у виді штрафу та обов`язкові додаткові покарання згідно санкції.

Прокурор у поданій касаційній скарзі не оспорював правомірність застосування вимог ст.69 КК України та додаткові покарання ,однак вважав,що лише основне покарання у виді реального позбавлення волі,нижче від найнижчої межі санкції статті, буде необхідним для виправлення ОСОБА_7 .

Скасовуючи рішення судів нижчих інстанцій,Верховний Суд у постанові від 27.05.2026 частково погодився із доводами прокурора, лише в частині визначення виду основного покарання,яке має бути більш суворим,аніж штраф.

Також Суд вказав,що за такого ж обсягу обвинувачення,аналогічних даних про особу обвинуваченого та обставин,які пом`якшують та/або обтяжують покарання, з урахуванням положень ст. 69 КК України призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді штрафу є зам`яким.

Касаційну скаргу прокурора Суд задовольнив частково(т.2 а.с.133-138).

Такі вказівки та висновки Вищого Суду обов`язкові для суду апеляційної інстанції відповідно до вимог до ч.2 ст.439 КПК України.

Судова колегія враховує,що з часу вчинення кримінального правопорушення сплинув тривалий період,майже 2 роки.

Будь-яких відомостей,що поведінка обвинуваченого впродовж цього періоду не була правомірною-у справі немає.

Отже,він зробив належні для себе висновки і став на шлях виправлення.

Раніше ОСОБА_7 не судимий, до інших видів відповідальності не притягувався.

За таких обставин вчинення одного епізоду кримінально протиправного діяння,яке полагало у незаконному переміщенні однієї особи через кордон,зважаючи на роль ОСОБА_13 у цьому злочині,не вказує на сталу спрямованість обвинуваченого на вчинення злочинів.

У районному та апеляційному суді обвинувачений пояснював,що скрутне матеріальне становище і необхідність реабілітації після отриманого поранення,наявність на утриманні матері-особи з інвалідністю та неповнолітньої дитини спонукало до вчинення злочину.

Згідно обвинувального акту та вироку, ОСОБА_13 визнаний винуватим у вчиненні злочину за попередньою змовою групою осіб,які отримали кошти,сплачені ОСОБА_14 за його переправлення та які на час ухвалення вироку не встановлені.

Відповідно рішення щодо їх винуватості чи невинуватості уповноваженим органом не приймалось.

У касаційний скарзі прокурор вказувала,що матеріали досудового розслідування щодо тих осіб виділені у окреме провадження постановою,винесеною прокурором у травні 2025 року.

Інших доказів суду не надано.

Стороною обвинувачення не оспорюється,що ОСОБА_13 ,маючи право на відстрочку,добровільно мобілізувався до ЗСУ.Довідка ВЛК (а.с.44 т.2) свідчить,що солдат ОСОБА_7 перебував у ЗСУ з лютого 2022 року та 09.09.2023 року отримав акубаротравму,пов`язану із захистом Батьківщини.

Внаслідок погіршення стану здоров`я через отримане поранення неодноразово перебував на лікуванні(т.2 а.с.177).

Судова колегія враховує,що після ухвалення вироку районного і апеляційного суду(який був скасований Верховним Судом ) істотно змінились дані щодо стану здоров`я обвинуваченого,і такі обставини не були предметом дослідження та оцінки під час попередніх судових розглядів в усіх інстанціях.

Наразі апеляційному суду подані докази про те,що ОСОБА_13 встановлено 3 групу інвалідності за основним діагнозом-ушкодження внаслідок бойових дій,спричинені іншими видами вибухів і уламків,ускладення-нейросенсорна двостороння втрата слуху. Травма,одержана під час захисту Батьківщини.

(а.с.147-149 т.2)

За таких обставин у їх сукупності судова колегія вважає,що звільнення від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням буде справедливим,законним,достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Застосування вимог ст.75 КК України не суперечитиме позиції Верховного Суду,викладеній у постанові від 27.05.2026 року, який касаційні вимоги прокурора вважав обгрунтованими частково, лише в частині визначення виду основного покарання районним і апеляційний судом та задовольнив касаційну скаргу прокурора також частково,при тому,що прокурор у касаційній скарзі посилався на необхідність реального позбавлення волі.

Передбачений санкцією ч.3 ст.332 КК України обов`язковий вид додаткового покарання –конфіскація майна-не може бути застосований,згідно положень ст.77 КК України,оскільки обвинувачений підлягає звільненню від відбування покарання з випробуванням.

Саме таке покарання відповідатиме вимогам ст.ст.50,65 КК України, буде необхідним, справедливим та дієвим для досягнення мети покарання - виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Отже, апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково , скасувати вирок суду в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок з підстав, що передбачені ст.ст. 407,409,413,414,420 КПК України, оскільки внаслідок неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність обвинуваченому призначене основне покарання, яке за його видом є явно несправедливим внаслідок м`якості,а також безпідставно не призначене додаткове покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю,відтак звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням.

Керуючись ст.ст.404,405,407,409,411,413,414,418,420 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду ,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Глибоцького відділу Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Глибоцького районного суду м. Чернівці від 05 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг та перевезення пасажирів і вантажів у прикордонних районах України строком на 3(три) роки без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку терміном 3(три) роки не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

-не виїжджати за межі України без погодження із уповноваженим органом із питань пробації.

В іншій частині вирок районного суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Суддя доповідач: Судді:

_________________ __________________ __________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3