Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №715/2361/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Чернівці

Справа №715/2361/26

Провадження №22-ц/822/1884/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.

суддів: Кулянди М. І., Лисака І. Н.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 серпня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Маковійчук Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Тарашанської сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, про визначення місця проживання дитини.

Під час розгляду справи позивач подав до суду заву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей батька з сином без присутності матері та будь-яких інших осіб з 09:00 год. кожного першого понеділка місяця по 09:00 год. кожного другого понеділка місяця та з 09:00 год. кожного третього понеділка місяця по 09:00 год. кожного четвертого понеділка місяця, та просив зобов`язати відповідачку ОСОБА_2 забезпечити передання дитини батьку.

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Тимчасово, до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечено позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , без присутності матері ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб, з 09-00 год. кожного першого понеділка місяця по 09-00 год. кожного другого понеділка місяця та з 09-00 год. кожного третього понеділка місяця по 09-00 год. кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей дитини з батьком у встановлений судом графік побачень.

Ухвала мотивована тим, що між сторонами дійсно існує спір про визначення місця проживання дитини, дитина у даний час проживає з матір`ю - відповідачкою по справі, враховуючи право батька на спілкування з дитиною, відсутність факторів, що обмежують право на таке спілкування, виходячи із інтересів дитини. Вимога про зустрічі батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин.

Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідачка ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати.

Посилається на те, що ухвала суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки судом не в повному обсязі було встановлено обставин, які мають значення для ухвалення саме такого заходу забезпечення позову.

У відзиві представник позивача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу сулу без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач діятиме недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21, предметом касаційного оскарження в якій була постанова апеляційного суду за результатами перегляду ухвали місцевого суду щодо забезпечення позову шляхом зобов`язання батька не чинити матері перешкод у спілкуванні та побаченнях з дитиною, виснував: судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передання дитини від однієї особи (батька / матері) до іншої особи (матері / батька).

Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

ЄСПЛ, практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «Mamchurv. Ukraine», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «Hant v. Ukraine», № 31111/04, § 54).

Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення стосунків та емоційного контакту дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, від 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заборона батькові та бабусі вчиняти дії, спрямовані на вчинення перешкод матері у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином із встановленням графіка перебування дитини з матір`ю за місцем її реєстрації без присутності батька та бабусі, є співмірним заходом забезпечення позову про відібрання та визначення місця проживання дитини. Верховний Суд мотивував судове рішення тим, що існує необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час достатньо тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Водночас доцільно надати можливість безперешкодного спілкування та побачень матері з дитиною, участі у її вихованні, недопущення розриву сталого психологічного зв`язку протягом певного проміжку часу.

Верховний Суд урахував особливість цієї справи, у якій розлука між матір`ю та дитиною є дуже тривалою, а також те, що дитина майже весь цей час проживала зі своєю тіткою, яка фактично замінила їй матір, водночас зауважує, що на цьому етапі суди попередніх інстанцій вирішували процесуальне питання про забезпечення позову, що не є вирішенням спору по суті.

На важливості налагодження та підтримання родинних зав`язків між дитиною і її родичами кровного споріднення, а особливо батьками, неодноразово акцентували ЄСПЛ та Верховний Суд у своїх рішеннях.

Батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини вимушено проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування і побачення з нею, а мати, у свою чергу, не має права перешкоджати батькові у цьому, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

У даному випадку першочергове значення мають «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції ООН про права дитини), для забезпечення яких має значення у тому числі і підтримання відносин з одним з батьків, з яким дитина фактично не проживає.

Навіть у випадках, коли заявник і його/її дитина не були позбавлені спілкування завдяки можливості регулярно бачитись, ЄСПЛ вважав, що кількість і якість спілкування, включно з ночівлями, спілкуванням з особливих приводів і на свята, якщо вважається, що таке спілкування відповідає найкращим інтересам дитини, має велике значення в контексті позитивного спілкування між одним із батьків - нерезидентом, і дитиною, яке може зміцнити ці стосунки задля важливого проведення часу разом (Рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2022 року у справі «Попадіч проти Сербії» (Popadic v. Serbia), 2022, § 87).

Як наголошує ЄСПЛ, можливість спілкування одного з батьків та дитини є основоположною частиною сімейного життя (Рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (Strand Lobben and Others v. Norway), § 202), і надзвичайно важливо, що ця можливість повинна зберігатися навіть тоді, коли стосунки між батьками розірвані (Рішення ЄСПЛ від 22 лютого 2023 року у справі «Башкіс проти Литви» (Baskys v. Lithuania), § 41).

У ключовій темі «Права дитини. Право на контакт», підготовленій секретаріатом ЄСПЛ, наголошено, що: позитивні зобов`язання не обмежуються забезпеченням того, щоб діти могли возз`єднатися зі своїми батьками або мати з ними контакт, а також поширюються на всі підготовчі кроки, які мають бути вжиті з цією метою (A and Others v. Italy, 2023, § 98; A. T. v. Italy, 2021, § 66; Haddad v. Spain, 2019, § 54; Polidario v. Switzerland, 2013, § 65). Справді, встановлення контакту може бути неможливим негайно і може потребувати підготовчих або поетапних заходів (T. A. and Others v. the Republic of Moldova, 2021, § 62; Neves Caratao Pinto v. Portugal, 2021, § 112). Співпраця та розуміння всіх залучених осіб завжди є важливою складовою. Однак відсутність співпраці між розлученими батьками сама собою не є обставиною, яка може звільнити органи влади від їхніх позитивних зобов`язань за статтею 8 Конвенції. Навпаки, вона покладає на органи влади обов`язок уживати заходів для узгодження конфліктних інтересів сторін, при цьому найкращі інтереси дитини є першочерговим міркуванням (Ribic v. Croatia, 2015, § 94).

Крім цього, у справі Jurisic v. Croatia(No. 2), 2022 ЄСПЛ повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як надання їй безумовного права вето, без урахування інших факторів та без оцінки її найкращих інтересів. Якщо національний суд ґрунтує своє рішення виключно на поглядах дитини, яка явно не здатна сформулювати або висловити свою думку (наприклад, через внутрішній конфлікт лояльності та/або вплив відштовхуючої поведінки одного з батьків), таке рішення може суперечити статті 8 Конвенції. Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Конфлікти щодо контактів (спілкування і побачення з дитиною) за своєю природою є надзвичайно делікатними для всіх залучених сторін. Суд підкреслив, що у справах щодо опіки над дітьми та обмежень спілкування інтереси дитини повинні переважати над рештою міркувань (Рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (Strand Lobben and Others v. Norway), § 204); національні органи влади повинні дотримуватися справедливого балансу між інтересами дитини та інтересами батьків, і при цьому надавати особливого значення найвищим інтересам дитини, які, залежно від їхнього характеру та серйозності, можуть мати перевагу над інтересами батьків (див:, серед багатьох інших, Рішення ЄСПЛ від 4 вересня 2014 року у справі «Дренк проти Чеської Республіки» («Drenk v. the Czech Republic»), § 84; від 10 травня 2001 року у справі «Т. П. та К. М. проти Сполученого Королівства» («T. P. and K. M. v. the United Kingdom»), § 71; від 25 січня 2000 року у справі «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії» («Ignaccolo-Zenide v. Romania»), § 94).

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що у таких чутливих правовідносинах, як особисті немайнові правовідносини між батьками і дитиною, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком повинно переважати над бажанням інших осіб (зокрема, матері) обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з батьком.

При цьому забезпечення найкращих інтересів дитини не виключає можливого втручання у приватне та сімейне життя одного з батьків дитини і не завжди може відповідати інтересам одного з батьків (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/8535/20 (провадження № 61-7368св22).

Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини, проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

становивши, що між сторонами дійсно існує спір про визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги, що дитина ОСОБА_3 у даний час проживає з матір`ю ОСОБА_2 , також враховуючи право батька на спілкування з дитиною, відсутність факторів, що обмежують право на таке спілкування, виходячи з інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 , без присутності матері ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб, з 09-00 год. кожного першого понеділка місяця по 09-00 год. кожного другого понеділка місяця та з 09-00 год. кожного третього понеділка місяця по 09-00 год. кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання.

Застосування забезпечення позову у даній справі спрямоване на забезпечення спілкування батька та дитини; обраний місцевим судом вид забезпечення, враховуючи вік дитини, є співмірними із заявленими позовними вимогами, сприятиме збереженню емоційних, психологічних зав`язків дитини із батьком; не призводить до вирішення по суті спору, що заявлений у даній цивільній справі.

Колегія суддів наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не підлягає дослідженню, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом вирішення судом під час розгляду спору по суті.

Доводи апеляційної скарги переважно стосуються оцінки доцільності конкретного графіка, обставин подальшого фактичного виконання ухвали суду та питань, які підлягають детальному дослідженню при розгляді спору по суті, тому вони не спростовують наявності передбачених статтями 149, 150 ЦПК України підстав для тимчасового забезпечення реального контакту дитини з батьком.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги зводяться до заперечення висновків районного суду, не свідчать про порушення судом першої інстанції інтересів дитини чи положень процесуального закону.

При цьому, колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову згідно зі статтею 158 ЦПК України носять тимчасовий характер, а відтак можуть змінюватися відповідно до статті 156 ЦПК України, тому їх запровадження не означає їх імперативну реалізацію без врахування об`єктивних обставин, зокрема, реальних результатів відповідного спілкування дитини з батьком з метою встановлення емоційного контакту та покращення психоемоційного характеру їх відносин. Отже, за наявності ознак невідповідності застосованого заходу забезпечення позову інтересам дитини він може бути змінений або скасований.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, оскільки оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду – без змін.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 22 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

І. Н. Лисак