Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №187/514/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5817/26 Справа № 187/514/25 Суддя у 1-й інстанції - Говоруха В. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №187/514/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за законом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року,ухвалене у складі судді Говорухи В.О., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову, з урахуванням уточнення, зазначає, що позивач та відповідач є рідними сестрою та братом. Батько сторін - ОСОБА_4 - помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати сторін - ОСОБА_5 - померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказує, що за життя ОСОБА_4 отримав у власність будинок АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 15 вересня 1989 року, виданого виконкомом Царичанської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області. Оскільки вказане майно набуте під час шлюбу вона має статус спільної сумісної власності подружжя.

Звертає увагу, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відповідач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 січня 2000 року а саме, право на земельну частку (пай) серія ДП №02607558.

З матеріалів спадкової справи №34/2000 вбачається, що відповідач не приймав спадщину за законом після смерті батька.

Зауважує, що позивач та мати сторін прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, однак вони не оформлювали своїх спадкових прав.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді будинку АДРЕСА_1 .

Оскільки відповідач не прийняв спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , а позивач та мати сторін прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном. Кожному із двох спадкоємців першої черги спадкування, що прийняли спадщину, належало по частині будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Також зазначає, що після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 3/4 (1/2, що належала спадкодавиці в якості спільного майна подружжя та 1/4 успадкована від чоловіка після його смерті) будинку АДРЕСА_1 . Позивач прийняла спадщину після смерті матері шляхом подання заяви про прийняття спадщини.

В свою чергу, відповідно до відомостей спадкової справи №188/2010, відповідач заявою від 20 серпня 2010 року відмовився від належної йому за законом частки у спадщині на користь дочки померлої ОСОБА_1

Таким чином позивач, як єдина спадкоємиця після смерті матері сторін, має право на 3/4 вказаного будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Вказує, що для оформлення своїх спадкових прав на майно померлих батьків позивач звернулась до державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, однак отримала постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21 листопада 2024 року та 06 грудня 2024 року, якими їй було відмовлено в видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_5 . Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії вказано те, що заявником не підтверджуються юридичні факти, які необхідні для оформлення спадщини - не подано відповідних документів про безспірний факт прийняття спадщини, інші спадкоємці заперечують прийняття заявником спадщини, не надають згоди на включення її до спадкоємців, між ними наявний спір про спадкове майно, невизначено склад спадкового майна.

Звертає увагу, що відповідно до Акту про фактичне прийняття спадщини від 25 вересня 2024 року Петриківської селищної ради, позивач прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , шляхом взяття речей померлого, догляду та обслуговування житлового будинку та земельної ділянки. Наведене підтвердили сусіди: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідно до Довідки Петриківської селищної ради №304 від 20 вересня 2024 року разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на день смерті були зареєстровані дружина - ОСОБА_5 та дочка - ОСОБА_1 .

Таким чином, на час смерті батька позивач була зареєстрована та проживала у будинку АДРЕСА_1 , доглядала та обслуговувала вказаний будинок, а тому, прийняла спадщину після смерті батька відповідно до п.1 ч.1 ст.549 ПК УРСР.

В матеріалах спадкової справи №188/2010, заведеній після смерті ОСОБА_5 містяться листи Петриківської селищної ради, якими підтверджено, що з ОСОБА_4 на день його смерті були зареєстровані дружина – ОСОБА_5 та донька ОСОБА_1 , однак, у погосподарській книзі за 1996-2000 роки №13 адресою реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 вказаний будинок АДРЕСА_2 , як у правовстановлюючому документі (свідоцтві про право особистої власності від 15 вересня 1989 року, виданого виконкомом Царичанської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області).

Повідомляє, що вказані розбіжності у нумерації будинків є помилкою. Так, у відповідь на адвокатський запит Петриківська селищна рада своїм листом від 27 травня 2025 року №147 підтвердила, що домоволодіння ОСОБА_4 у АДРЕСА_1 має нумерацію саме 78. Тим більше, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності за вказаною адресою відсутні. Крім того, у листах Петриківської селищної ради повідомляється про вибуття ОСОБА_1 із домоволодіння АДРЕСА_2 в грудні 2000 року у м.Дніпропетровськ.

Вважає, що оскільки позивач прийняла спадщину після смерті батьків, вона має право на ефективний захист свого права власності на цю спадщину шляхом визнання за нею права власності на будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зв`язку з чим просила встановити факт своєчасного прийняття ОСОБА_1 , спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на 1/4 будинку АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_1 , право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на 3/4 будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на 3/4 (три четвертих) будинку АДРЕСА_1 . В решті позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат понесених на сплату судового збору у розмірі 1 976,69 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_2 - адвокат Мерцалов В.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним, таким, що ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 , однак належним чином не встановив факт родинних відносин між позивачем та спадкодавцем.

Так, у свідоцтві про народження позивача по батькові матері зазначено « ОСОБА_8 », тоді як у інших документах, що стосуються померлої ОСОБА_5 , зазначено інше по батькові - « ОСОБА_9 ». Крім того, у паспорті померлої зазначено 1938 рік народження, тоді як у витягу про право власності на нерухоме майно вказано 1939 рік народження.

Таким чином, наявні суттєві розбіжності в анкетних даних особи, які суд першої інстанції належним чином не перевірив. Суд першої інстанції визнав за позивачем право на спадкування без належного встановлення факту родинних відносин, що є обов`язковою умовою для вирішення справи.

Зауважує, що позивач не довела належними доказами факт того, що саме ОСОБА_5 є її матір`ю, оскільки наявні документи містять суперечності в анкетних даних.

Вказує, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд зазначає, що позивачем були подані уточнені позовні вимоги, які суд врахував під час розгляду справи.

Звертає увагу, що чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає такого процесуального інституту, як «уточнення позовних вимог». Відповідно до положень статті 49 ЦПК У країни позивач має право: збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет позову, змінити підставу позову. Інших способів зміни лозову процесуальним законом не передбачено.

Суд допустив неправильне застосування норм процесуального права щодо зміни позовних вимог. Таким чином, посилання суду у рішенні на нібито подані «уточнені позовні вимоги» свідчить про неправильне застосування норм процесуального права та фактичне використання судом неіснуючого процесуального інституту.

Зазначає, що ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції фактично обмежився формальним дослідженням окремих документів, не надав належної оцінки наявним у справі суперечностям та не встановив усі юридично значимі обставини. Зокрема суд не звернув належної уваги на наявні істотні розбіжності в анкетних даних спадкодавця ОСОБА_5 , а саме у написанні по батькові та у даті народження, що містяться у різних офіційних документах. Вказані розбіжності мають суттєве значення для встановлення особи спадкодавця та підтвердження родинних відносин між позивачем та померлою.

Незважаючи на наявність таких невідповідностей, суд першої інстанції не з`ясував їх походження, не перевірив належним чином тотожність особи у відповідних документах та безпідставно визнав доведеним факт родинних відносин між позивачем та спадкодавцем.

Вважає, що фактично суд дійшов висновку про наявність у позивача права на спадкування без належного встановлення всіх необхідних юридичних фактів, що є порушенням вимог процесуального закону.

Вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини щодо фактичного проживання та реєстрації позивача разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Так, відповідно до довідки про склад сім`ї та реєстрацію місця проживання, на день смерті спадкодавця за адресою: АДРЕСА_3 були зареєстровані: ОСОБА_4 - батько; ОСОБА_5 - дружина; ОСОБА_1 - донька (позивач).

Разом з тим зазначені відомості суперечать іншим документам, що містяться у справі, зокрема, відповідно до паспорта позивача ОСОБА_1 була знята з реєстрації за вказаною адресою 21 грудня 1998 року, після чого 06 вересня 2000 року зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_4 . Таким чином, відомості про реєстрацію позивача разом зі спадкодавцем на день смерті викликають обґрунтовані сумніви та потребували належної перевірки судом.

Вважає, що суд першої інстанції не дослідив зазначені обставини, не встановив фактичне місце проживання позивача у період відкриття спадщини та безпідставно ототожнив формальну реєстрацію з фактичним проживанням, що суперечить усталеній судовій практиці та призвело до неправильного застосування норм матеріального права щодо прийняття спадщини.

Зауважує, що викликає обґрунтовані сумніви достовірність акту про фактичне проживання, на який посилався позивач як на доказ проживання разом зі спадкодавцем.

Вказує, що з матеріалів справи вбачається, що одним із основних свідків у зазначеному акті виступає ОСОБА_7 , яка нібито підтверджувала відповідні обставини. Разом з тим, згідно з розпорядженням №19 від 25 липня 1997 року ОСОБА_7 було звільнено з посади секретаря виконавчого комітету Чаплинської сільської ради. При цьому спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто у період, коли зазначена особа вже не обіймала відповідної посади та не здійснювала ведення офіційного обліку домогосподарств. Більше того, відповідно до наявних відомостей ОСОБА_7 була обрана головою Чаплинської сільської ради лише у серпні 2002 року. За таких обставин її посилання на відомості щодо проживання осіб у відповідний період не можуть вважатися належним та достовірним доказом, оскільки вона не виконувала службових повноважень, пов`язаних з веденням відповідної документації чи обліку населення на момент відкриття спадщини. Незважаючи на це, суд першої інстанції безпідставно поклав зазначений акт в основу своїх висновків, не перевіривши належність та допустимість такого доказу, що свідчить про неповне дослідження обставин справи.

У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі у зв`язку з відсутністю належних доказів родинних відносин між позивачем та спадкодавцем.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Курячий А.М., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, апеляційну скаргу безпідставною та не обґрунтованою, в задоволенні якої необхідно відмовити в повному обсязі.

Зазначає, що дійсно, у свідоцтві про народження позивачки серії НОМЕР_1 виданому 10 листопада 1960 року по батькові матері вказано « ОСОБА_8 ». В той же час, відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження , що мається в матеріалах справи та в матеріалах спадкової справи №188/2010 заведеною Петриківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відомостях про матір позивачки зазначено: ОСОБА_5 .

Звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Зауважує, що відповідач не заперечував щодо кровного споріднення, а ні його самого із позивачкою, а ні їх спільної матері із позивачкою в судовому засіданні під час розгляду справи в суді першої інстанції. Тим більше, в матеріалах спадкової справи знаходиться заява відповідача від 20 серпня 2010 року про відмову від належної йому по закону частки у спадщині після смерті ОСОБА_5 на користь дочки померлої – ОСОБА_1 . Вказана заява була зареєстрована в реєстрі за №1-1275.

Вважає, що факт родинних відносин між позивачем та спадкоємцем повністю підтверджено як матеріалами даної судової справи та спадкової справи №188/2010, так і самим відповідачем.

Зауважує, що після ознайомлення з матеріалами спадкових справ, заведених після смерті батьків сторін та користуючись передбаченим законодавством правом позивач звернулась до Петриківського районного суду Дніпропетровської області із заявою про збільшення позовних вимог, якою вона просила, зокрема у пунктах 2 та 3, визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на 1/4 будинку АДРЕСА_1 та право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на 3/4 будинку АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вказана заява, у передбачений законодавством строк, а саме до закінчення підготовчого провадження, була подана до суду 29 травня 2025 року та прийнята судом до розгляду. Таким чином, жодних процесуальних документів з назвою «уточнені позовні вимоги» позивачем не подавалось, а строк звернення із заявою про збільшення позовних вимог – не порушено.

Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12,13,81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, а тому підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

У зв`язку з чим просив апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року у справі №187/514/25 - без змін.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Мерцалов М.Ю. у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Курячий А.М. у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.

Інші учасники в судове засідання апеляційного суду не з`явилися про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 набув у власність будинок АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право особистої власності від 15 вересня 1989 року, виданого виконкомом Царичанської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області.

Відповідно до листа Петриківської селищної ради від 27 травня 2025 року №147 домоволодіння ОСОБА_4 у АДРЕСА_5 не існує.

З 27 січня 1958 ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_5 .

Згідно статей 22, 23, 28 КпШС України, статті 16 Закону України «Про власність», статей 112, 118 ЦК Української РСР (у редакції, чинній на час набуття ОСОБА_4 у власність будинку) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Отже, будинок АДРЕСА_1 набуте під час шлюбу і має статус спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Таким чином, за життя ОСОБА_4 і ОСОБА_5 належало по частині вказаного домоволодіння.

Факт спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на вказаний будинок відповідачем не заперечується.

Батько сторін ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів спадкової справи №34/2000 встановлено, що за життя ОСОБА_4 склав заповіт відповідно до якого право на земельну частку (пай) серія ДП №02607558 успадковане відповідачем ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки Петриківської селищної ради №304 від 20 вересня 2024 року, та № 248 від 07 жовтня 2024 року, яка долучена до спадкової справи № 188/2010, заведеної після смерті ОСОБА_5 відповідно до погосподарської книги за 1996 -2000 роки № 13 померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 був зареєстрований в АДРЕСА_3 . Разом з ним на день смерті зареєстровані: дружина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і дочка (позивач) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до запису в погосподарській книзі за 1996-2000 роки №13 ОСОБА_1 була зареєстрована в АДРЕСА_3 , так у відмітці вибув значиться як вибула в грудні 2000 року м.Дніпропетровськ ).

В той же час, відповідно до довідки Петриківської селищної ради № 247 від 07 жовтня 2024 року, яка долучена до вказано спадкової справи №188/2010, відповідно до запису в погосподарській книзі за 1996-2000 роки №25, ОСОБА_1 була зареєстрована в АДРЕСА_6 , так у відмітці про членів господарства що зовсім вибули значиться вибуло в інше господарство, число місяць та рік не вказано.

Згідно дослідженої судом копії паспорту (старого зразка) на ім`я ОСОБА_1 , за №АК299081 де на сторінка 11 і 12 мається наступні відмітки: прописана 12 березня 1982 в АДРЕСА_6 ; виписана 22 грудня 1998 року; прописана 06 вересня 2000 АДРЕСА_4 ; виписана 07 грудня 2000; прописана 17 січня 2001 АДРЕСА_7 .

Крім того, в витязі з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу, долученого до спадкової справи №34/2000 при реєстрації 01 грудня 1998 року актового запису про розірвання шлюбу, адресою місця проживання позивача зазначено АДРЕСА_6 .

Судом досліджено Акт про фактичне прийняття спадщини від 25 вересня 2024 року відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , шляхом взяття речей померлого, доглядала та обслуговувала житловий будинок та земельну ділянку. Вказані обставини підтвердили свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

За клопотанням позивача судом допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які в судовому засіданні підтвердили підписання ними вказаного акту.

Свідок ОСОБА_7 показала, що ОСОБА_1 з квітня 1998 року тимчасово проживала з батьками по АДРЕСА_1 , разом з нею проживала і її донька ОСОБА_10 по АДРЕСА_6 ОСОБА_1 проживала до 1997 року. Після смерті батька ОСОБА_1 купила квартиру в м. Дніпро і стала там проживати.

Свідок ОСОБА_6 показала, що ОСОБА_1 мешкала з батьками після важкої операції , яку зробили її батьку ОСОБА_4 . Вона допомагала матері і вела господарство.

При цьому, за клопотанням відповідача судом допитано свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які в судовому засіданні, кожна окремо, пояснили, що ОСОБА_1 не проживала постійно з батьками за адресою,. АДРЕСА_1 , в тому числі після смерті батька.

Свідок ОСОБА_11 показала, що під час тяжкої хвороби батька позивача ОСОБА_4 і після його смерті ОСОБА_1 приїжджала до будинку батьків один раз та тиждень. Позивач допомагала батькам по господарству, але постійно проживала по АДРЕСА_6 , де вона мала власний будинок.

Свідок ОСОБА_12 показала, що ОСОБА_1 приходила і допомагала батькам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вести господарство. Після смерті батька ОСОБА_1 приїжджала до матері, але в їх будинку не проживала. Вона проживала в іншому власному будинку в с. Чаплинка, а потім в м. Дніпро.

Судом встановлено, що мати сторін ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно матеріалів спадкової справи №188/2010 позивач належним чином прийняла спадщину після смерті матері шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини.

В свою чергу, відповідач заявою від 20 серпня 2010 року відмовився від належної йому за законом частки у спадщині на користь дочки померлої - ОСОБА_1 .

Відомості про заповіти ОСОБА_5 відсутні.

До спадкової маси, що залишилася після смерті ОСОБА_5 , належить 1/2, що належала спадкодавиці (як частка у спільному майні подружжя) та 1/4 частки, що була успадкована від її чоловіка, будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до постанови державного нотаріуса Петриківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 06 грудня 2024 року, позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_5 .

Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії вказано те, що заявником не підтверджуються юридичні факти, які необхідні для оформлення спадщини - не подано відповідних документів про безспірний факт прийняття спадщини, інші спадкоємці заперечують прийняття заявником спадщини, не надають згоди на включення її до спадкоємців, між ними наявний спір про спадкове майно.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині встановлення факту своєчасного прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами факту фактичного прийняття спадщини, через суперечливі докази щодо реєстрації та фактичного проживання позивача разом зі спадкодавцем за адресою АДРЕСА_3 на момент його ( ОСОБА_4 ) смерті та після цього впродовж шести місяців.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 на 3/4 будинку АДРЕСА_1 , суд виходив з того, що спадкування лише позивачем спадщини, після смерті матері, відповідачем не заперечується, позивач є єдиним спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_5 .

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У справі, що переглядається, судом встановлено тапідтверджено матеріалами справи, що в погосподарських книгах за 1996-2000 роки №13 і 25 наявні суперечливі записи щодо місця проживання позивача, які також не співпадають з місцем її реєстрації в паспорті громадянина України виданого на ім`я ОСОБА_1 , а саме - реєстрація позивача з 12 березня 1982 року по 22 грудня 1998 року по АДРЕСА_6 .

Отже, висновок суд про те, що позивачем не доведено вчинення дій, що свідчать про прийняття нею спадщини після смерті батька, зокрема шляхом фактичного вступу в управління і володіння спадковим майном протягом шести місяців після смерті ОСОБА_4 , є обґрунтованим.

Таким чином, позовні вимоги про встановлення факту своєчасного прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька ОСОБА_4 та визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на 1/4 будинку АДРЕСА_1 - не доведені і задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не дослідив належним чином обставини фактичного проживання та реєстрації позивача разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, що призвело до неправильного застосування матеріального права щодо прийняття спадщини, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та безпідставні, оскільки, вирішуючи спір по суті, судом першої інстанції у задоволені позовних вимог, в цій частині, було відмовлено з підстав недоведеності.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на спадкове майно не встановивши при цьому факт родинних відносин між позивачем та спадкоємцем, оскільки у свідоцтві про народження позивача по батькові матері зазначено « ОСОБА_8 » тоді як у інших документах, що стосуються померлої ОСОБА_5 , зазначено інше по батькові – « ОСОБА_9 », суд не приймає, вони спростовуються витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, що мається в матеріалах справи та в матеріалах спадкової справи №188/2010, заведеною Петриківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відомостях про матір позивача зазначено: « ОСОБА_5 ».

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм процесуального права щодо використання судом формулювання «уточнена позовна заява», та зазначає наступне.

Верховний суд у своїй постанові від 01 листопада 2021 року у справі №405/3360/17 (провадження №61-9545сво21) виснував, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Інші доводи апеляційної скарги також відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до переоцінки доказів і не згоди позивача із судовим рішенням на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 -залишити без задоволення.

Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 21.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв