Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №932/11836/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7183/26 Справа № 932/11836/24 Суддя у 1-й інстанції - Потоцька С. С. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №932/11836/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маспо-В» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026 року,ухвалене у складі судді Потоцької С.С., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року представник позивача ТОВ «Маспо-В» - адвокат Ільяшенко А.В звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначив, що ТОВ «Маспо-В» є балансоутримувачем будівлі у Бізнес-Центрі «Призма», утримує його та надає експлуатаційні послуги власникам приміщень, які в ньому розташовані. ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення площею 121, 1 кв.м, яке розташовано у будівлі Бізнес-Центрі «Призма», за адресою: м. Дніпро, вул. Королеви Єлизавети ІІ, 7 (вул. Глинки), літ М-14.

Вказує, що між ТОВ «Маспо-В» та ОСОБА_1 були укладені Договір № 0835/ПР/М та Договір № 1022/ПР/М про надання експлуатаційних послуг з утримання нежитлового будинку та відшкодування витрат балансоутримувача по оплаті комунальних послуг. Вказані Договори, які є аналогічними, виконувалися сторонами. Після спливу строку дії Договору № 1022/ПР/М, починаючи з 01 лютого 2022 року, позивач продовжив надавати, а відповідач споживати експлуатаційні послуги з утримання нежитлового будинку. Можливості для завершення надання вказаних послуг немає, оскільки вони надаються комплексно усім власникам/ орендарям, чиї приміщення знаходяться у бізнес центрі та не можуть бути відокремлені.

Зауважує, що позивач направляв відповідачу проєкти додаткової угоди про продовження строку дії договору. Проте відповідач пропозицію продовжити договір не прийняв.

Вказує, що у проєкті договору передбачалось збільшення тарифу експлуатаційних витрат на коефіцієнт інфляції.

Вважає, що відповідач в односторонньому порядку поклав тягар із забезпечення власного приміщення експлуатаційних послуг, підтримання комфортних умов здійснення підприємницької діяльності на позивача. Розмір заборгованості підтверджується документами первинної фінансової звітності.

У зв`язку з чим просив стягнути заборгованість за спожиті послуги у розмірі 326 364, 11 грн за період з лютого 2022 року по грудень 2023 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026 року, позов ТОВ «Маспо-В» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Маспо-В» заборгованість у розмірі 326 364, 11 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Маспо-В» судовий збір у сумі 3028 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Трофименко Р.О. подав апеляційну скаргу, в якій вважає його таким що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначає, що між ТОВ «Маспо-В» та відповідачем був укладений договір № 1022/ПР/М від 20 січня 2020 року. У відповідності до зазначеного договору, позивач надавав відповідачу послуги, пов`язані з експлуатацією приміщення.

Вказує, що відповідно до п. 8.1. Договору, цей Договір вступає в силу 01 лютого 2020 року та діє до 31 січня 2021 року. Відповідно до Додаткової угоди № 1 від 31 січня 2021 року до Договору, термін дії Договору продовжено до 31 січня 2022 року.

Зауважує, що з 20 січня 2020 року по 31 січня 2022 року відповідачем за всі надані послуги було сплачено у повному обсязі, що і не заперечується позивачем у позовній заяві.

Вважає, що 01 лютого 2022 року договірні зобов`язання між сторонами припинились.

Вказує, позивачем неодноразово вживались заходи щодо продовження договірних правовідносин, зокрема, на адресу останнього була надіслана додаткова угода №3 до Договору від 01 лютого 2022 року в якій пропонувалось продовжити строк Договору до 31 січня 2023 року, збільшити тариф на надання експлуатаційних послуг, визначивши його у розмірі 74,46 грн. за 1 кв. м.

Зазначає, що відповідачем було направлено на електронну адресу позивача лист № 2001-22 від 20 січня 2022 року, в якому відповідач відмовився від підписання зазначеної додаткової угоди через безпідставно завищений тариф на експлуатаційні послуги. У відповідь листом від 10 лютого 2022 року, позивач наполягав на підписанні додаткової угоди в новій редакції та попередив про припинення надання житлово-комунальних послуг.

Вказує, що листом № 1402-22 від 14 лютого 2022 року відповідач звернувся до позивача про надання обґрунтування розрахунків підвищення тарифу та розгляду питання умови укладання договору. Але позивачем обґрунтування розрахунків тарифу на експлуатаційні послуги не було надано, і як наслідок, відповідач відмовився продовжувати договірні відносини та отримувати послуги від позивача.

Вважає, що предметом спору є стягнення грошових коштів за відсутності договірних відносин за послуги, які відповідач не замовляв, не отримував, а більш того заперечував проти їх надання позивачем .

Звертає увагу суду, що суд в порушення вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ототожнив поняття «експлуатаційних послуг» з «житлово-комунальними послугами», застосував вимоги закону до послуг з вентиляції, підігріву припливного повітря, кондиціонування приміщень, експлуатаційні послуги з утримання будівлі, щодо можливості надання зазначених послуг без укладання відповідного договору.

Вважає, що зобов`язання у відповідача щодо надання та оплати послуг з вентиляції, підігріву припливного повітря, кондиціонування приміщень, експлуатаційні послуги з утримання будівлі не відбулось через невчинення відповідачем дій, спрямованих на підтвердження продовження правовідносин.

Зауважує, що суд в порушення норм процесуального права не надав оцінки тому, що позивачем до позовної заяви не надано детального розрахунку заборгованості із зазначенням усіх її складових. Також, позивачем не надано показників лічильників та будь-якої іншої об`єктивної інформації, яка б підтверджувала обсяг наданих послуг. Крім того, враховуючи, що відносини між позивачем і відповідачем за вказаний період взагалі не були врегульовані умовами договору, позивач мав довести відповідність вартості послуг ринковій ціні.

Також, прохальна частина позову не містить зазначення, ні за які саме послуги в якому розмірі і за який період позивач все таки просить провести стягнення.

В той же час, суд поклав обов`язок на відповідача в наданні контррозрахунку наданих послуг, не звертаючи увагу та не надаючи оцінки доводам відповідача, що послуги недеталізовані і об`єктивно визначити їх вартість неможливо.

Наголошує, що судом не була прийнята до уваги відсутність будь-яких доказів у підтвердження статусу позивача у спірних правовідносинах.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що до позовної заяви не було надано документів, що підтверджували б факт того, що позивач є балансоутримувачем зазначеної будівлі з відповідними повноваженнями і ним не доведено законність надання житлово експлуатаційних послуг, а відповідно – і підстави вимагати відшкодування таких послуг.

Вважає, що висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на обставинах справи, зроблені при неповному з`ясуванні обставин, та прийняті при з порушенням норм матеріального права, а саме ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У зв`язку з чим просить рішення Шевченківського районного суду м. Дніпра від 06 квітня 2026 року у справі № 932/11836/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Маспо-В» заборгованості в сумі 326 364,11 грн. – скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

Представник позивача ТОВ «Маспо-В» - адвокат Левіна Л.В. скориставшись своїм правом подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із наведеними за текстом апеляційної скарги обставинами та заперечує проти її задоволення.

Зазначає, що предметом позову є відшкодування понесених витрат з експлуатації всієї будівлі БЦ «Призма» в цілому, індивідуальні експлуатаційні послуги щодо приміщення відповідача не надавались та не є предметом спору.

Звертає увагу, що на підставі ліцензій АД №037026 від 26 липня 2012 року, АД№037025 від 26 липня 2012 року та Довідки Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 01 лютого 2017 року позивач є виробником та постачальником теплової енергії. Встановлення тарифів на надання відповідних комунальних послуг здійснюється органами місцевого самоврядування, у зв`язку із чим позивач не має права самостійно змінювати вартість надання вказаних послуг.

Вказує, що договірні відносини між позивачем та відповідачем існували починаючи з 21 березня 2017 року і припинились 01 лютого 2022 року у зв`язку із тим, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від договірних відносин. Разом із цим, після спливу зазначеного строку, починаючи з 01 лютого 2022 року позивачем продовжують надаватись, а відповідачем споживаються вказані експлуатаційні послуги з утримання нежитлового будинку, в якому знаходиться належне відповідачу приміщення, здійснюються витрати по оплаті спожитих комунальних послуг.

Звертає увагу, що належне відповідачу приміщення входить до складу Будівлі БЦ «Призма», воно є невіддільним від нього, в тому числі, і його комунікації та мережі, зокрема, система подачі повітря, яка включає в себе забезпечення послугами кондиціонування, вентиляції та підігріву припливного повітря в періоди міжсезоння, тому припинення надання послуг індивідуально щодо окремих приміщень є неможливим.

Зазначає, що всі зазначені витрати є обґрунтованими та понесені ним фактично, на підтвердження чого позивачем долучено належні докази у вигляді документів первинного бухгалтерського обліку (договори, рахунки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт та платіжні інструкції).

Зауважує, що у продовж березня 2017 року - січня 2022 року між позивачем та відповідачем існували договірні відносини. Вказані відносини стосувались надання позивачем експлуатаційних та комунальних послуг відповідачу щодо обслуговування Будівлі БЦ «Призма», в якій розташовано приміщення відповідача і в якій позивач є балансоутримувачем та надає аналогічні послуги усім іншим власникам та орендарям. Відповідачем регулярно здійснювалась оплата за відповідні послуги, які були ним спожиті. Після завершення терміну дії укладеного Договору позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду та продовжити Договір на аналогічних умовах з підвищенням тарифу виключно на коефіцієнт рівня інфляції. При цьому, відповідні послуги позивачем продовжували надаватись та споживались Відповідачем, обґрунтованої відмови від підписання актів прийому-передачі не надходило. Можливості для завершення надання вказаних послуг саме щодо приміщення відповідача немає, оскільки вони надаються комплексно усім власникам/орендарям, чиї приміщення знаходяться у будівлі БЦ «Призма» та не можуть бути відокремлені. Обсяг понесених витрат позивача підтверджується належними та допустимими доказами в повному обсязі, що є підставою для відшкодування відповідачем навіть у випадку відсутності укладеного Договору. Таким чином, відповідач поклав тягар забезпечення власного майна на позивача, чим порушив його цивільні права та інтереси.

Суд першої інстанції, дослідивши повною мірою обставини справи, виніс законне та обґрунтоване рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026 у справі № 932/11836/24 без задоволення, а вказане судове рішення- без змін.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Трофименко Р.О. в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача ТОВ «Маспо-В» - адвокат Ільяшенко А.В. в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом установлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 121,1 кв.м в будівлі торгівельно-ділового призначення за адресою: АДРЕСА_1 .

20 січня 2020 року між ТОВ «Маспо-В» та ОСОБА_1 укладений Договір №1022/ПР/М про надання експлуатаційних послуг з нежитлового будинку та та відшкодування витрат балансоутримувача по оплаті спожитих комунальних послуг (за додатками та додатковими угодами).

Строк дії договору відповідно з 01 лютого 2020 року по 31 січня 2021 року (п.8.1 Договору №1022/ПР/М).

За Договором №1022/ПР/М ТОВ «Маспо-В» зобов`язане забезпечити нормальне функціонування систем забезпечення будівлі, здійснювати постачання до приміщення ОСОБА_1 комунальних ресурсів, надавати експлуатаційні послуги з утримання будівлі, а ОСОБА_1 зобов`язується відшкодувати витрати ТОВ «Маспо-В» на нормальне функціонування систем забезпечення будівлі, відшкодувати вартість використаних комунальних послуг (опалення, кондиціонування, підігрів/охолодження припливного повітря, електроенергія, водопостачання та водовідведення) згідно з діючими тарифами та компенсувати витрати на експлуатацію будівлі пропорційне до займаної площі у розмірі 121, 1 кв. 1 (п.1.1 Договору №1022/ПР/М).

Додатковою угодою від 31 січня 2021 року №1 до Договору №1022/ПР/М строк дії договору продовжений до 31 січня 2022 року (п.1 Додаткової угоди від 31 січня 2021 року №1).

Строк дії Договору №1022/ПР/М не був продовжений, новий договір між сторонами не укладався. ТОВ «Маспо-В» на адресу ОСОБА_1 направлялися Додаткові угоди №3, 4 до Договору №1022/ПР/М та проєкт Договору від 06 січня 2023 року №1261/ПР/М, які не підписані ОСОБА_1 .

Листом від 20 січня 2022 року №2001-22 відмовився від підписання Додаткової угоди №3.

Листом від 10 лютого 2022 року ТОВ «Маспо-В» повторно направило на адресу ОСОБА_1 проєкт Додаткової угоди №3 з пропозицією пролонгації Договору №1022/ПР/М.

У листі від 14 лютого 2022 року №1402-22 відповідач відмовився від продовження строку дії Договору №1022/ПР/М. У листі зазначено, що він готовий продовжити дію Договору на тих самих умовах на новий строк.

Позивач направив на адресу відповідача претензію від 26 липня 2022 року з вимогою сплати заборгованості за Договором №1022/ПР/М з період з лютого 2022 року по червень 2022 року.

У відповіді на претензію від 27 липня 2022 року №2707-22 відповідач вказав, що відсутність укладеного договору між сторонами означає відсутність будь-яких зобов`язань відповідача перед позивачем. Враховуючи, що в Україні з 24 лютого 2022 року введено режим воєнного стану, власник позбавлений можливості використовувати зазначене приміщення з об`єктивних причин, наразі вважає недоцільним вести переговори з приводу підписання нового договору. Нарахування експлуатаційних витрат вважає безпідставним і категорично з ним не погоджується, нараховану заборгованість не визнає у повному обсязі.

ТОВ «Маспо-В» направляло на адресу відповідача претензії від 28 квітня 2023 року №28.04.23/01, від 02 березня 2023 року №02.03.23/01, від 30 липня 2023 року №30.07.23/01, від 30 травня 2023 року №30.05.23/01.

Листами від 05 грудня 2002 року № 0512-22, від 26 червня 2023 року № 2606-23, від 19 липня 2023 року № 1709-23, від 10 серпня 2023 року № 1008-23, від 12 вересня 2023 року № 1209-23 відповідач відмовив у сплаті заборгованості через відсутність укладеного договору.

Як встановлено під час судового розгляду у період з лютого 2022 року по грудень 2023 року позивачем надано відповідачеві експлуатаційні послуги та здійснено інші витрати на загальну суму 326 364, 11 грн. що підтверджується первинними документами (рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «Маспо-В» та ОСОБА_1 укладався, як з балансоутримувачем Бізнес Центру Призма, договір про надання експлуатаційних послуг. Тому суд вважав, що відсутні підстави для сумніву, що позивач є балансоутримувачем зазначеної будівлі. Крім того, відсутність у чинному законодавстві визначення терміну балансоутримувача у контексті спірних відносин не позбавляє сторони самостійно врегулювати питання з визначення цього терміну. За матеріалами справи ( договір, листи, претензії) не встановлено, що відповідач мав сумніви у наявності повноважень щодо утримання будівлі бізнес центру.

Небажання укласти Договір з позивачем суд розцінив як намагання відповідача уникнути обов`язку, як співвласника, утримувати майно та перекласти обов`язок власника по утриманню майна на інших осіб.

Суд першої інстанції врахував, що контррозрахунку відповідачем не надано, претензій щодо ненадання у період з лютого 2022 року по грудень 2023 року, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості; відповідачем не надано. Крім того, відповідач був згодний підписанти Договір на попередніх умовах.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56)).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Частинами другою – четвертою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV передбачено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).

У справі, яка переглядається було встановлено, що позивач, починаючи з 2020 року надає послуги з утримання нежитлової будівлі офісного призначення БЦ «Призма», розташованого за адресою: м.Дніпро, вул.Королеви Єлизавети ІІ, 7 (вул. Глинки).

Вказані послуги надаються щодо усієї будівлі кожному власнику приміщень, розташованих на її території, відповідно до займаної площі, на підставі індивідуальних договорів.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 121,1 кв.м в будівлі торгівельне ділового призначення за адресою: АДРЕСА_1 .

Договори з приводу утримання зазначеної будівлі раніше укладались між позивачем та відповідачем, зобов`язання сторонами виконувались, оплата за надані послуги відповідачем здійснювалась.

Таким чином, пропорційно належній відповідачу площі приміщення, він повинен відшкодувати позивачу понесені ним експлуатаційні витрати на утримання будівлі БЦ «Призма», розташованого за адресою: м.Дніпро, вул.Королеви Єлизавети ІІ, 7 (вул.Глинки).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказано вище, 20 січня 2020 року між ТОВ «Маспо-В» та ОСОБА_1 укладений Договір № 1022/ПР/М про надання експлуатаційних послуг з нежитлового будинку та та відшкодування витрат балансоутримувача по оплаті спожитих комунальних послуг20 січня 2020 року між ТОВ «Маспо-В» та ОСОБА_1 укладений Договір № 1022/ПР/М про надання експлуатаційних послуг з нежитлового будинку та та відшкодування витрат балансоутримувача по оплаті спожитих комунальних послуг.

Додатковою угодою від 31 січня 2021 року №1 до Договору №1022/ПР/М строк дії договору продовжений до 31 січня 2022 року (п.1 Додаткової угоди від 31 січня 2021 року №1). Строк дії Договору №1022/ПР/М не був продовжений, новий договір між сторонами не укладався.

Матеріали справи свідчать, що належне відповідачу майно знаходиться на території неподільного об`єкта - офісного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Будучи балансоутримувачем вказаного центру, позивач продовжив надавати експлуатаційні послуги на вказане приміщення в цілому.

Відповідач не надавав обґрунтованих заперечень щодо якості та обсягу спожитих послуг.

Таким чином, відповідач в односторонньому порядку поклав обов`язки із забезпечення власного приміщення експлуатаційними послугами, підтримання комфортних умов для здійснення підприємницької діяльності на позивача, що призвело до порушення його прав.

На підтвердження кожної статті витрат позивача для забезпечення надання експлуатаційних послуг у будівлі, в якій знаходиться належне відповідачу приміщення, позивачем надано належні, допустимі та достатні докази.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець комунальної послуги зобов`язаний, серед іншого, забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Згідно з частиною 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

За умовами частини 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Факт відсутності договору про надання послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати наданих послуг у повному обсязі.

До відповідних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, зокрема: постанова Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №6-2951цс15, постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №750/12850/16-ц, постанова Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі №642/2858/16, постанова Верховного Суду від 05.10.2021 року у справі № 908/3159/19, постанова Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/2238/17, відповідно до яких, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону 1875-ІУ споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово- комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/7968/19, зазначається, що невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Також вказаним рішенням визначено, що оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг у відповідний період. При цьому, позивачем повинно бути доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів факт надання послуг, їх обсяг, вартість, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов`язання з оплати таких послуг.

Таким чином, позивачем доведено, що ним надано експлуатаційні послуги щодо будівлі, в якій знаходиться належне відповідачу приміщення.

Факт та обсяги наданих експлуатаційних послуг підтверджується доказами понесених позивачем витрат щодо надання вказаних послуг, зокрема, копіями договорів, первинних документів бухгалтерського обліку, інформацією, належним чином отриманою в органах Державної податкової служби (з приводу обсягів сплачених податків, відрахувань із заробітної плати тощо).

В свою чергу, відповідачем вказані послуги спожито, так як належне йому приміщення знаходиться в складі приміщень будівлі, щодо якої надавались відповідні послуги. Даний факт скаржником не спростовано.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів вважає, що належними та допустимими доказами апелянт (відповідач) не спростував висновки суду першої інстанції про його зобов`язання сплатити надані позивачем послуги та їх вартість.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Отже, суд першої інстанції правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов загалом правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, з чим і погоджується колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містить посилань на неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права та фактично зводиться до незгоди з правовими висновками суду першої інстанції, що відповідно до статті 376 ЦПК України не є підставою для скасування судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена судом першої інстанції, то суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 -залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 21.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв