Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №201/13677/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7373/26 Справа № 201/13677/25 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №201/13677/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Опішнянської селищної ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Куць О.О., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову зазначив, що 05 березня 2016 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_2 , який був зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції. В даному шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін народився син - ОСОБА_4 .

Вказує, що у червні 2021 році відповідач ОСОБА_2 зібрала свої речі та залишила родину, а спільну дитину лишила проживати з батьком. На даний час позивач проживає з дитиною окремо від відповідача за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що 27 березня 2025 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська шлюб було розірвано.

Відповідач з червня 2021 року жодного разу не цікавилася життям сина та будь-якої участі у його вихованні не брала, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Відповідач взагалі не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не приймає участі у створенні умов для належного розвитку дитини.

Зауважує, що позивач неодноразово намагався зустрітися з відповідачем та обговорити питання щодо подальшої участі матері у спілкуванні з дитиною, але відповідач жодним чином не реагувала на звернення. Також неповнолітній син разом з батьком неодноразово намагалися зв`язатися з відповідачем по відеозв`язку, але відповідач не виявила бажання спілкуватися із сином. Після цих подій син в категоричній формі відмовся спілкуватися з батьком про його матір.

Вважає, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, ухиляється від їх виконання, зокрема, відповідач жодного разу не відвідала навчальний заклад де навчається син, не цікавилася його успіхами, що підтверджується відповідними довідками з навчального закладу та спортивної секції.

Зазначає, що 12 вересня 2025 року комісією з питань захисту прав дітей при виконавчому комітеті Опішнянської селищної ради складено акт обстеження умов проживання ОСОБА_1 разом із малолітнім сином - ОСОБА_4 , в якому комісією встановлено факт забезпечення батьком належних умов проживання малолітньому сину. Комісія встановила факт небажання відповідача спілкуватися з дитиною та надавати сину необхідний догляд та допомогу, визнала за доцільне визначити місце проживання дитини саме з батьком - ОСОБА_1 . Даний висновок був затверджений виконавчим комітетом Опішнянської селищної ради 22 жовтня 2025 року.

У зв`язку з цим просить суд просив позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу).

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року Соборного районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 28 жовтня 2025 року та до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повноліття. Рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць допущено до негайного виконання. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Юхимець А.В. подав апеляційну скаргу, в якій з оскаржуваним рішенням погоджується лише в частині задоволення вимог про стягнення аліментів, а в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав не погоджується.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи та ухваленні судового рішення не вірно застосовані норми матеріального права, а деякі висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вказує, що суду першої інстанції були надані беззаперечні докази факту невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачем по відношенню до дитини.

Звертає увагу, що судом першої інстанції заслухана думка дитини, яка підтвердила факти на які посилається позивач та зазначила, що не бажає підтримувати відносини з його біологічною матір`ю та той факт, що мати не приймає жодної участі у його вихованні.

Вважає, що суд першої інстанції зробив хибний висновок, що в даному випадку позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід слід застосовувати як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Зауважує, що у дитини вже сформувалася певна свідомість та вона в чіткій та послідовній мірі її висловила суду.

Зазначає, що дійсно суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, проте в даному випадку це і є крайній спосіб впливу на відповідача і саме позбавлення її батьківських прав буде стосуватися найкращих інтересів дитини.

Звертає увагу, що судом першої інстанції також не враховано думку дитини, яка в черговий раз чітко та послідовно висловила свою позицію органам місцевого самоврядування при дослідженні умов проживання дитини та умов потреб сім`ї.

Вважає, що судом першої інстанції не враховано всі фактичні обставини справи та відповідно зроблений хибний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог та не враховано найкращі умови для самої дитини.

У зв`язку з чим, просить рішення Соборного районного суду м. Дніпра в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 змінити та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Юхимець А.В. у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник прокуратури Шустова В.А. в судовому засіданні заперечувала проти доводів скарги, просила її відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що з 05 березня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 27 березня 2025 року, яке набрало законної сили 29 квітня 2025 року.

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Голубівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Дитина навчається в Опішнянському ліцеї Опішнянської селищної ради Полтавської області, що підтверджується довідкою навчального закладу №42 від 27 лютого 2025 року.

Згідно характеристики учня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеної 26 серпня 2018 року Опішнянським ліцеєм Опішнянської селищної ради Полтавської області, батько дитини бере активну участь у житті сина, відвідує батьківські збори, допомагає в організації позакласних заходів, займається вихованням дитини, натомість мати успіхами дитини не цікавиться, до школи дитину не приводить, з сином не проживає, з класним керівником на зв`язок не виходить.

Відповідно до довідки №78 від 25 серпня 2025 року, складеної КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Опішнянської селищної ради, на прийоми до лікаря сина приводить лише батько, всі рекомендації виконує, дитина щеплена за віком.

Згідно довідки від 01 вересня 2025 року складеної ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15 березня 2025 року відвідує карате, на заняття та змагання сина приводить та забирає батько, який бере активну участь у тренуваннях. Однак, мати жодного разу на заняття та змагання сина не приводила, його успіхами не цікавилась та зв`язок з тренером не виходила.

Актом обстеження умов проживання встановлено, що за адресою проживання дитини: АДРЕСА_1 (мешкають: власник - ОСОБА_7 , чоловік - ОСОБА_8 , син - ОСОБА_1 , онук - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) добрі умови, є місце для занять та відпочинку дитини, житло обладнане комунікаціями, зроблено ремонт.

У заяві від 12 листопада 2025 року, складеної на ім`я начальника служби у справах дітей, відповідач вказала, що усвідомлює, що її син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає з батьком, зазначила, що не може і не хоче приймати участь у вихованні дитини.

Висновком комісії з питань захисту прав дітей при виконавчому комітеті Опішнянської селищної ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, затвердженим рішенням виконавчого комітету Опішнянської селищної ради № 121 від 22 жовтня 2025 року, Комісія визначила доцільним визначити місце проживання дитини з батьком.

Згідно вказаного висновку до служби у справах дітей Опішнянської селищної ради надійшло звернення від ОСОБА_1 , в якому останній просив визначити місце проживання дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним. Комісією врахований акт обстеження умов проживання, а також те, що, зі слів сусідів, вони проживають удвох, матір ніхто не бачив, дитина за нею не сумує, мати не займається дитиною. У вказаному Висновку не зазначено щодо наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини.

У судовому засіданні суду першої інстанції неповнолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказував, що з матір`ю не спілкується, він мешкає в Опішні з татом, бабусею та дідусем, мати не відвідує батьківські збори, не вітає зі святами, він не знає місця її проживання.

Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року зобов`язано виконавчий комітет Опішнянської селищної ради Полтавської області надати суду висновок, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Опішнянської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав від 22 грудня 2025 року, затвердженого рішенням Опішнянської селищної ради №162 від 22 грудня 2025 року, комісія дійшла висновку, що з метою захисту законних прав та інтересів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховуючи те, що не достатньо підстав для позбавлення матері ОСОБА_2 батьківських прав, виконавчий комітет Опішнянської селищної ради, як орган опіки та піклування, дійшов висновку, що при прийнятті рішення про позбавлення батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покладається на розсуд суду.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина буде відповідати інтересам самої дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, адже такі заходи допускаються лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях. Заява подана відповідачем від 12 листопада 2025 року не може бути підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від участі у вихованні дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя

у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Комплексний аналіз пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).

Вищевказані фактори як у своїй сукупності, так і кожен окремо можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав (постанови Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 203/3505/19 (провадження № 61-14351св21), від 12 березня 2025 року в справі № 454/768/23 (провадження № 61-13803св24)).

У постанові від 26 квітня 2022 року в справі №520/8264/19 (провадження № 61-19984св21) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про позбавлення відповідача батьківських прав, керувався тим, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що у цьому випадку і відбулось - малолітня дитина фактично залишилися без батьківського піклування.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13).

Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі №735/308/21, а відтак судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

Змістом статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

У справі, що переглядається суд першої інстанції виснував, що умовою ухилення від обов`язків по вихованню дитини, як підстави позбавлення батьківських прав, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Проте, відповідні докази саме умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні. Доводи позивача, викладені у позовній заяви стосовно ухилення від виконання батьківських обов`язків матір`ю такими доказами не доведені. Позивачем не обґрунтовано в суді, яким чином застосування до відповідача крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав сприяє щодо дитини, захисту її інтересів.

Посилання на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставною скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження №61-13923св23)).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Як уже зазначалося раніше, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.»

Колегія суддів зазначає, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Отже, з урахуванням встановлених обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки це не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Доводи апеляційної скарги, зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 10 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст ухвали складено 21.09.2026р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв