Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №190/2354/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7521/26 Справа № 190/2354/25 Суддя у 1-й інстанції - Фирса Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №190/2354/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Жовтоводська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , про встановлення черговості одержання права на спадкування, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ліненка Олександра Анатолійовича на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2026 року,ухвалене у складі судді Фирси Ю.В., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи Жовтоводська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про встановлення черговості одержання права на спадкування.

В обґрунтування позову, зазначає, що вона з 1978 року прорживала однією сім`єю, як дружина та чоловік з ОСОБА_4 . За час спільного проживання разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм будинку (робили ремонти, купували меблі та інші предмети домашнього побуту), всі свята проводили в колі рідних та друзів. Останні роки життя ОСОБА_4 хворів, а вона за ним здійснювала догляд, турбувалася про його здоров`я, забезпечувала його ліками, продуктами харчування. Відповідач ОСОБА_2 не навідував ОСОБА_4 , його життям не цікавився.

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її цивільний чоловік ОСОБА_4 помер. Після його смерті залишилось спадкове майно, до складу якого входить будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДП № 042187.

Звертає увагу, що рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року встановлено факт її проживання з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу понад п`ять років, а саме з 1978 року до дня смерті останнього.

З метою отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 звернулась П`ятихатської державної нотаріальної контори, де в подальшому була зареєстрована спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_4 . Проте, державним нотаріусом їй було повідомлено, що окрім неї з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся його племінник ОСОБА_2 .

Зауважує, що на протязі останніх 10 років життя ОСОБА_4 зі своїм племінником ОСОБА_2 не спілкувались, в 2012 року ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_4 тілесні ушкодження, після чого останні перебували в неприязних стосунках, навіть не вітались. Відповідач здоров`ям дядька не цікавився, будь-якої допомоги йому не надавав та не доглядав за хворим. Навіть після смерті організаційними питаннями по захороненню не займався, на захоронені присутнім не був.

У зв`язку з вищевикладеним, просить встановити їй черговість одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та надати право на спадкування у першій черзі за законом.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Жовтоводська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про встановлення черговості одержання права на спадкування - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Ліненко О.А. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що дане рішення суду є незаконними та таким, що підлягає скасуванню.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги надане позивачем рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року, яким встановлено факт її проживання з ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу понад п`ять років, а саме з 1978 року до дня смерті останнього, яким також встановлено, що ОСОБА_1 доглядала за спадкодавцем, забезпечувала його, надавала іншу матеріальну допомогу.

Зауважує, що судом не взято до уваги вимоги ч.2 ст.1259 ЦК України в якій визначено, що безпорадний стан спадкодавця визначається також його похилим віком, що свідчить про неправильне тлумачення даного закону.

Вказує, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції наполягав на відмові в задоволенні позову, мотивуючи лише тим, що він являється племінником спадкодавця, а тому має право на прийняття спадщини. Окрім того відповідач зазначив що спадкодавець за життя за допомогою до нього не звертався, він не ухилявся від надання допомоги спадкодавцю, з спадкодавцем не спорився, тілесних ушкоджень йому не спричиняв, при цьому будь-яких доказів до суду не надав.

Натомість відповідач не зазначив, та не навів жодного доказу, що він особисто здійснював будь-які дії на примирення із спадкодавцем, будь-які дії на надання чи пропозицію допомоги спадкодавцю з настанням останнього похилого віку.

Наголошує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач шляхом бездіяльності ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який перебував у похилому віці, та не застосував до відповідача вимоги ч.5 ст.1224 ЦК України - за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У зв`язку з чим проситьрішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року по справі №190/2354/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити ОСОБА_1 черговість одержання права на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4 та надати право на спадкування у першій черзі за законом.

Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Ліненко О.А. у судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Сарма Л.І. у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Рішенням П`ятихатського району суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу понад п`ять років, а саме з 1978 року до дня смерті останнього.

Згідно копії рішення П`ятихатського району суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2025 року встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним племінником ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в П`ятихатській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №79/2022 року. З заявами про прийняття спадщини звернулась ОСОБА_1 , племінник ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про що свідчить копія спадкової справи.

Відповідно до листа Жовтоводської державної нотаріальної контори №296/02-14 від 18 жовтня 2024 року адресованого на ім`я ОСОБА_1 , останню повідомлено що оформити спадкові права на майно ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_1 не є за можливе, оскільки остання належить до кола спадкоємців четвертої черги, а інший спадкоємець до кола спадкоємців другої черги.

Рішенням П`ятихатського району суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Жовтоводська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про усунення від права на спадкування відмовлено.

Предметом позову у цій справі є зміна черговості одержання права на спадкування, що є винятком із загального правила черговості та встановлення іншого, ніж передбачено законом, порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала суду належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження обставин, які входять до предмета доказування за вимогами про зміну черговості одержання права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , тобто не надала доказів на підтвердження тривалого опікування, матеріального забезпечення померлого спадкодавця, надання нею іншої допомоги йому, тяжкої хвороби або каліцтва ОСОБА_5 , через які він був у безпорадному стані тощо.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У частині першій статті 1222 ЦК України передбачено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (частина перша статті 1261 ЦК України).

За змістом статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.

Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами, як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 січня 2026 року по справі №172/356/24 (провадження №61-14993св25) зазначив, що у разі доведення факту проживання однією сім`єю позивачка може вважатися спадкоємицею четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України. Це, у свою чергу, надає їй право звертатися з вимогою про зміну черговості спадкування та спадкувати нарівні зі спадкоємцями другої черги за умови доведення обставин, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

Відповідно ч.2 ст.1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі змістом ч.2 ст.1259 ЦК України, при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Крім того, підлягає з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У справі, що переглядається, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області помер ОСОБА_4 .

Рішенням П`ятихатського району суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2024 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу понад п`ять років, а саме з 1978 року до дня смерті останнього.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до ст.1264 ЦК України є спадкоємцем четвертої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням П`ятихатського району суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Жовтоводська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про усунення від права на спадкування відмовлено.

Між тим, надані позивачем докази не містять відомостей про матеріальне утримання нею ОСОБА_4 до його смерті, а факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу понад п`ять років, а саме з 1978 року до дня смерті останнього, не свідчать про утримання позивачкою ОСОБА_5 власним коштом та про її належний догляд за ним як за безпомічною особою, а також того, що спадкодавець потребував догляду та утримання саме від відповідача по справі.

Отже, позивач не довела належними та допустимими доказами наявність безпорадного стану ОСОБА_5 тому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач шляхом бездіяльності ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який перебував у похилому віці, та не застосував до відповідача вимоги ч.5 ст.1224 ЦК України, відхиляються колегією суддів, оскільки предметом позову у цій справі є зміна черговості одержання права на спадкування, що є винятком із загального правила черговості та встановлення іншого, ніж передбачено законом, порядку закликання до спадкування спадкоємців за законом.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням П`ятихатського району суду Дніпропетровської області від 09 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Жовтоводська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про усунення від права на спадкування за ч.5 ст.1224 ЦК України відмовлено.

Отже, спір по суті вирішено в межах заявлених вимог на підставі доказів, поданих в межах заявлених позивачем вимог, і по своїй суті зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням.

Інші доводи апеляційної скарги також не приймаються колегією суддів, оскільки на правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ліненка Олександра Анатолійовича -залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2026 року -залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 21.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв