Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №214/1378/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10257/26 Справа № 214/1378/26 Суддя у 1-й інстанції - Чернова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 214/1378/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Черновою Н. В.у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомостей щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (надалі - ТОВ «Бізнес позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 08 січня 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 510011-КС-002 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

08 січня 2025 року ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 пропозицію (оферту) щодо укладання договору № 510011-КС-002 про надання кредиту. 08 січня 2025 року ОСОБА_1 прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення договору № 510011-КС-002 про надання кредиту, на умовах, визначених офертою.

Зі свого боку ТОВ «Бізнес позика» направило ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-5407 на номер телефону НОМЕР_1 (зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 08 січня 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 510011-КС-002 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст.12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п.1 договору кредиту, ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 33 000 грн на банківську карту позичальника на засадах строковості, поворотності, платності (кредит), а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит. Пунктом 2 договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів. Пунктом 3 кредитного договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов кредитного договору.

ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 33 000 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника (вказану позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті).

До теперішнього часу боржник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, а лише частково сплатила кошти, розрахунок та розмір яких зазначені у розрахунку заборгованості за договором, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Зважаючи на ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, станом на 07 січня 2026 року утворилась заборгованість в розмірі 88 486,74 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 32 076 грн; суми прострочених платежів по процентах - 35 475,74 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України - 16 500 грн; суми прострочених платежів за комісією - 4 435 грн, які позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» заборгованість за договором № 510011-КС-002 про надання кредиту від 08 січня 2025 року в розмірі 71 986,74 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 32 076 грн; суми прострочених платежів по процентах - 35 475,74 грн; комісії - 4 435 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес позика» судовий збір в розмірі 2 165 грн 86 коп.

В задоволенні вимоги про стягнення відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом залишено поза увагою той факт, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт реєстрації саме відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора. В матеріалах справи відсутні технічні файли чи логи системи з електронним цифровим підписом адміністратора, які б доводили генерацію ідентифікатора UA-5407 та його введення саме відповідачкою. Тобто, такий договір є неукладеним, а його письмова форма недотриманою, що робить його нікчемним відповідно до ст. 1055 ЦК України

Відповідач категорично заперечує проти отримання коштів за кредитним договором. При цьому, в матеріалах справи відсутні належні докази надання позичальнику кредитних коштів, зокрема, відсутні первинні банківські документи.

Новий розрахунок заборгованості не відповідає вимогам ЦПК України щодо строків та порядку його подання та не міг досліджуватися судом.

Відповідач вважає, що умова договору щодо встановлення комісії є нікчемною.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач ТОВ «Бізнес позика» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга стосується виключно незгоди із задоволенням позовних вимог позивача до відповідача в частині стягнення заборгованості за договором № 510011-КС-002 про надання кредиту від 08 січня 2025 року в розмірі 71 986,74 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 32 076 грн; суми прострочених платежів по процентах - 35 475,74 грн; комісії - 4 435 грн, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду рішення суду першої інстанції в іншій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 січня 2025 року ТОВ «Бізнес позика» направлено відповідачу пропозицію (оферту) укласти Договір № 510011-КС-002 про надання кредиту та 08 січня 2025 року відповідач прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення вказаного договору.

08 січня 2025 року через особистий кабінет на сайті кредитодавця відповідач уклала з ТОВ «Бізнес позика» договір № 510011-КС-002 про надання кредиту, за умовами якого ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 33 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів. Вказаний договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-5407.

Згідно Витягу з інформаційно-телекомунікаційної системи https://my.bizpozyka.com (анкета клієнта), відповідачем зазначено її анкетні дані, адресу її реєстрації та проживання, РНОКПП, інформацію про документ, що посвідчує її особу, а також суму бажаного кредиту 33 000 грн, дата його отримання, електронну адресу, фінансовий номер телефону, номер банківського рахунку/банківської картки для перерахування коштів.

Згідно умов кредитного договору, строк кредиту 24 тижні, стандартна процентна ставка за кредитом становить в день 0,7 фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Комісія за надання кредиту 6 600 грн. Розмір комісії, встановлений цим пунктом, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Строк дії договору до 25 червня 2025 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 67 467,98 грн.

Відповідно до паспорту споживчого кредиту, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-5407, позичальник була ознайомлений з основними умовами кредитування: тип кредиту кредит, сума/ліміт кредиту 33 000 грн, строк кредитування 24 тижні, мета отримання кредиту на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, спосіб і строк надання кредиту безготівковим шляхом, протягом трьох робочих днів; інформацією щодо орієнтовної реальної річної процентною ставки та орієнтовною загальної вартості кредиту для споживача: тип процентної ставка фіксована, процентна ставка, комісія за надання кредиту, загальні витрати за кредитом, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі), реальна річна процентна ставка; порядком повернення кредиту: кількість та розмір платежів та їх періодичність наведені у графіку платежів тощо.

Згідно підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, ТОВ ПрофітГід, у рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ ПрофітГід підтверджує про здійснення успішного переказу грошових коштів на рахунок отримувача : номер платіжної інструкції 0acb61eb-cda0-11ef-b90a-000c29d57ed2_1, надавач платіжних послуг ТОВ ПрофітГід, платник ТОВ Бізнес Позика, номер транзакції 43632-73131-95563, дата та час здійснення переказу 08 січня 2025 року о 11:08 годині, сума переказу 33 000 грн, номер платіжної картки отримувача НОМЕР_2 , емітент платіжної картки отримувача MONOBANK, призначення платежу перерахування коштів ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 510011-КС-002 від 08 січня 2025 року (а.с.98).

На виконання ухвали суду від 11 березня 2026 року, АТ «Універсал Банк» направлено суду відповідь, з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано картку № НОМЕР_3 . Відповідно до наданої інформації АТ «Універсал Банк» щодо руху коштів по картці № НОМЕР_3 , що належить відповідачці, 08 січня 205 року на вказаний картковий рахунок відповідачці було зараховано 33 000 грн від ТОВ «Бізнес позика» (надана АТ «Універсал Банк» довідка № БТ/Е-15777 від 22 квітня 2026 року міститься в матеріалах електронної справи в підсистемі електронний суд).

Згідно розрахунку позивача, заборгованість за договором про надання кредиту № 510011-КС-002 від 08 січня 2025 року становить 88 486,74 грн, яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 32 076 грн; суми прострочених платежів по процентах - 35 475,74 грн; суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України - 16 500 грн; суми прострочених платежів за комісією - 4 435 грн, які позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 не виконувала умови договору в частині повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з неї на користь позивача ТОВ «Бізнес позика» заборгованості за кредитним договором № 510011-КС-002 від 08 січня 2025 року, в загальному розмірі 71 986,74 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту - 32 076 грн; сума прострочених платежів по процентах - 35 475,74 грн; комісія - 4 435,00 грн.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи та ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Із матеріалів справи вбачається, що 08 січня 2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 510011-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію".

Слід зазначити, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З матеріалів справи слідує, що договір № 510011-КС-002 про надання кредиту від 08 січня 2025 року укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, зокрема, з боку відповідача ОСОБА_1 договір підписано одноразовим ідентифікатором UA-5407.

При цьому, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, колегією суддів відхиляються, оскільки наведений вище договір містіть інформацію, яка ідентифікує позичальника ОСОБА_1 , зокрема, щодо її особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань.

Доказів, що указаний в договорі одноразовий ідентифікатор та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, останнім не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі № 234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі № 640/7029/19.

На підставі викладеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підписавши кредитний договір, відповідач погодилася з умовами договору та правилами надання споживчих кредитів від ТОВ «Бізнес позика».

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 апеляційний суд відхиляє, оскільки висновки, викладені у зазначеній постанові, зроблені з урахуванням установлених у тій справі конкретних фактичних обставин та оцінки наявних у ній доказів. Натомість у цій справі надані позивачем докази в їх сукупності були предметом дослідження суду першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про підтвердження укладення сторонами кредитного договору та додаткової угоди, а апелянтом не наведено переконливих доводів, які б свідчили про недопустимість або недостовірність цих доказів.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується листом ТОВ ПрофітГід, згідно якого, у рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ ПрофітГід підтверджує про здійснення успішного переказу грошових коштів на рахунок отримувача : номер платіжної інструкції 0acb61eb-cda0-11ef-b90a-000c29d57ed2_1, надавач платіжних послуг ТОВ ПрофітГід, платник ТОВ Бізнес Позика, номер транзакції 43632-73131-95563, дата та час здійснення переказу 08 січня 2025 року о 11:08 годині, сума переказу 33 000 грн, номер платіжної картки отримувача НОМЕР_2 , емітент платіжної картки отримувача MONOBANK, призначення платежу перерахування коштів ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 510011-КС-002 від 08 січня 2025 року (а.с.98).

Крім того, відповідно до наданої інформації АТ «Універсал Банк» щодо руху коштів по картці № НОМЕР_3 , що належить відповідачці, 08 січня 205 року на вказаний картковий рахунок відповідачці було зараховано 33 000 грн від ТОВ «Бізнес позика» (надана АТ «Універсал Банк» довідка № БТ/Е-15777 від 22 квітня 2026 року міститься в матеріалах електронної справи в підсистемі електронний суд).

Розрахунок заборгованості за договором № 510011-КС-002 про надання кредиту від 08 січня 2025 року, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом, стосовно надання банком кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом, нарахування банком відсотків, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором.

Таким чином враховуючи, що ТОВ «Бізнес позика» надав докази укладення договору з ОСОБА_1 та наявності заборгованості за кредитним договором, оскільки такі докази не спростовані відповідачем, то суд першої інстанції прийшов до вірного висновку для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем надано належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, який останім не спростовано.

Надані позивачем документи підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, використання відповідачем кредитних коштів та існування у позичальника заборгованості за кредитним договором у визначеному банком розмірі, який розрахований відповідно до узгоджених між сторонами умов.

Позивач, заявляючи позов про стягнення кредитної заборгованості, просив у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом у розмірі 35 475,74 грн.

Матеріалами цивільної справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі визначений тип та розмір процентної ставки плати за користування кредитом, а саме: плата за користування кредитом за цим договором є фіксованою та становить 0,7 % за кожен день користування кредитом.

Позивачем у межах строку дії договору та в розмірі визначеному умовами договору нараховувались відсотки за користування кредитом, й таке нарахування відповідачем не спростовано.

Посилання відповідача на нікчемність договору в частині стягнення комісії є безпідставними, оскільки сторони при укладенні договору узгодили умови кредитування, зокрема, щодо розміру комісії.

Крім того, апеляційний суд враховує, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечитьЗакону України "Про споживче кредитування".

Положення частин 1, 2, 5статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку (іншої фінансової установи) встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Фактично доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог законодавства та власного тлумачення норм процесуального права. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: