Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №725/10523/24 — Чернівецький районний суд міста Чернівців

Єдиний унікальний номер 725/10523/24

Номер провадження 2/725/2097/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 року м. Чернівці

Чернівецький районний суд м. Чернівців у складі:

головуючого судді Федіної А.В.,

за участю секретаря судового засідання Попової Р.Р.,

позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) ОСОБА_1 ,

відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) ОСОБА_2 ,

та представників сторін ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним та повернення майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати удаваним договір купівлі-продажу автомобіля марки Nissan моделі Leaf, номер шасі НОМЕР_1 , 2018 року випуску, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнавши його договором міни; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Nissan моделі Leaf, номер шасі НОМЕР_1 , 2018 року випуску; зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повернути ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , автомобіль марки Nissan моделі Leaf, номер шасі НОМЕР_1 , 2018 року випуску, або компенсувати його реальну ринкову вартість.

В подальшому, представник позивача звернулась до суду з клопотанням про залишення без розгляду частини позовних вимог, а саме щодо визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним.

Оскільки вказана заява надійшла до суду до відкриття провадження у справі, ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 13.11.2024 року на підставі п. 3 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимог про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним повернуто позивачу.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 15.11.2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, під час якого у них народилось двоє дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проте спільне сімейне життя у них не склалось та рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 06.05.2019 року шлюб між ними розірвано. В подальшому, рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 16.01.2020 року в порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 5/6 частин квартири, а за ОСОБА_2 на 1/6 частину відповідно.

В подальшому, приблизно у квітні 2023 року, ОСОБА_1 придбав автомобіль марки Nissan моделі Leaf, номер шасі НОМЕР_1 , 2018 року випуску, вартістю близько 15000 доларів США. Оскільки вартість належної ОСОБА_2 1/6 частини квартири становила близько 14000-16000 доларів США, між ними було досягнуто домовленості про обмін вказаної частки квартири на зазначений вище спірний автомобіль. У такому обміні були зацікавлені обидві сторони, адже з огляду на те, що частка ОСОБА_2 у квартирі була незначною, вона не могла її відчужити, а у ОСОБА_1 не було достатньо коштів для викупу такої частки, при цьому ОСОБА_2 у квартирі не проживала, натомість потребувала автомобіля, коштів на придбання якого у неї не було, у зв`язку з чим вони домовились про обмін належних їм речей.

З метою здійснення відповідного обміну вони звертались до нотаріуса, яка виявила зареєстроване обтяження на квартиру, а тому обмін одразу провести не вдалось через необхідність скасування накладеного арешту. Натомість, у відчужені автомобіля перешкод не було, а тому вони вирішили спочатку оформити перехід права власності на транспортний засіб та уклали договір купівлі-продажу у застосунку «ДІЯ», перереєструвавши право власності на транспортний засіб на ім`я ОСОБА_2 без реальної передачі грошей.

Після скасування заходів забезпечення позову та скасування арешту на квартиру ОСОБА_2 відмовилась виконувати свою обіцянку та належну їй частку у квартирі не передала у власність ОСОБА_1 , заперечуючи наявність між ними домовленостей про обмін частки квартири на автомобіль.

В ході судового розгляду вказаного спору судом було витребувано з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Чернівецькій області (адреса: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Руська, 248М) наступні докази: інформацію про транспортні засоби, набуті у власність ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) у період з 01.01.2016 року по 31.12.2024 року, із зазначенням дати вчинення правочинів; інформацію про транспортні засоби, відчужені ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 ) у період з 01.01.2016 року по 31.12.2024 року, із зазначенням точної дати відчуження транспортних засобів; копії документів, які стали підставою для реєстрації права власності на транспортні засоби за ОСОБА_1 ; копії документів, які стали підставою для перереєстрації транспортних засобів з ОСОБА_1 на іншу особу (осіб).

У відзиві на вказану позовну заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Бігусяк М.В., вказувала на те, що у лютому 2020 року вони з ОСОБА_1 відновили спільне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та їх фактичні сімейні відносини тривали до серпня 2023 року. У цей період, а саме 22 квітня 2023 року, ними був придбаний спірний автомобіль Nissan Leaf, 2018 року випуску. Після погіршення їх стосунків та припинення спільного проживання, їх діти залишились проживати разом з ОСОБА_2 та вона мала потребу у транспортному засобі, а тому запропонувала ОСОБА_1 придбати у нього автомобіль Nissan Leaf 2018 року випуску. Враховуючи характеристики автомобіля, її фінансове становище та факт його придбання під час спільного проживання, ОСОБА_2 запропонувала купити автомобіль за 5000 доларів США.

Так, 17 травня 2024 року транспортний засіб було перереєстровано на ОСОБА_2 на підставі електронного договору купівлі-продажу №3245/2024/4574957 від 13 травня 2024 року, укладеного через застосунок «Дія». Кошти за автомобіль ОСОБА_2 перерахувала на банківський рахунок позивача кількома частинами, а решту готівкою, що підтверджується виписками з банківського рахунку, квитанціями та роздруківками їх з ОСОБА_1 листування.

Також, в свою чергу ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом та просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 у розмірі 223 376 гривень 25 копійок; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля BMW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 у розмірі 239 455 гривень 00 копійок; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 у розмірі 277 120 гривень 00 копійок, здійснити розподіл судових витрат.

В обґрунтування вказаних вимог посилалась на те, що вони з ОСОБА_1 з 15.11.2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який між ними було розірвано 06.05.2019 року, проте у лютому 2020 року вони поновили фактичні подружні стосунки та спільно проживали без реєстрації шлюбу до серпня 2023 року. За цей період спільного проживання ОСОБА_1 зареєстрував на своє ім`я спірні транспортні засоби, а саме: 06.03.2021 року - VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; 31.08.2021 року - MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 ; 22.04.2023 року - Nissan Leaf, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_6 , а також MW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 .

На підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_1 у період набуття ним у власність спірних автомобілів ОСОБА_2 долучила відповідні скрин-шоти листування у месенджерах, спільні фото, а також просила допитати свідків.

Зазначала, що з 2004 року та за час їх спільного проживання ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність, мав власний автосервіс, а тому у нього був стабільний дохід та доступ до авторинку. При цьому, ОСОБА_2 працювала в різних установах, перебувала у відпустці по догляду за дітьми, займалась веденням домашнього господарства та забезпеченням належних побутових умов сім`ї, у зв`язку з чим вказані вище автомобілі були набуті ними за спільні кошти та на них поширюється правовий режим спільної сумісної власності.

Після припинення спільного проживання з ОСОБА_1 у власності ОСОБА_2 залишився автомобіль Nissan Leaf, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_6 , який вона придбала 13.05.2024 року у ОСОБА_1 , сплативши йому грошові кошти частинами шляхом банківських переказів, а також готівкою.

У відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 визнав той факт, що він дійсно проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з лютого 2020 року по серпень 2023 та в цей період він набув у власність спірні транспортні засоби VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 ; ВMW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 . Натомість, вказані транспортні засоби ним були відчужені на користь третіх осіб під час їх спільного проживання з ОСОБА_2 , яка не заперечувала проти продажу автомобілів, адже отримані ним кошти за продаж вказаних транспортних засобів були використані в інтересах сім`ї під час їх спільного проживання. Також, звертав увагу, що виручені кошти від продажу одного автомобіля використовувались для придбання іншого, а також на побутові потреби їх з ОСОБА_2 сім`ї. Таким чином, ОСОБА_1 за рахунок спірних автомобілів особисто не збагачувався, адже купував їх за кордоном після чого продавав в Україні за вигіднішою ціною, а різницю між вартістю купівлі та продажу використовував в інтересах сім`ї.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 висвітлювала обставини придбання та використання спірних автомобілів. Зокрема, зазначала, що

В судовому засіданні автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску придбаний з-за кордоном у несправному стані, ОСОБА_8 самостійно його ремонтував, натомість через його незадовільний стан тривалий час не перепродавав і певний час вони користувались цим автомобілем одночасно з ВMW Х5, 2005 року випуску, а в подальшому VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску був переданий батькам ОСОБА_8 , про його відчуження вона дізналась у травні 2025 року.

Також, зазначала, що автомобіль марки ВMW Х5, 2005 року випуску, придбаний у 2016 році за кордоном та вона особисто займалась оформленням його української реєстрації, адже весь час вони користувались таким автомобілем на литовських номерних знаках. Їй відомо, що у грудні 2022 року цей автомобіль від відчужений за 9000 доларів США, проте ці кошти не використовувались в інтересах сім`ї.

Автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, був у грудні 2021 року та вона його використовувала для потреб дітей та сім`ї, а в подальшому цим автомобілем користувався ОСОБА_1 , а вона використовувала Nissan Leaf, 2018 року випуску. Про продаж MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску вона дізналась випадково, коли побачила сторонню особу за кермом.

Заперечувала використання коштів за відчуження спірних автомобілів в інтересах сім`ї та наводила обставини їх з ОСОБА_1 спільного проживання та організації побуту.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 за його згодою був допитаний в якості свідка та пояснив, що після розірвання шлюбу вони з ОСОБА_2 дійсно проживали спільно та мали спільний побут і спільний бюджет, при цьому вони спільно користувались усіма автомобілями, а також дружині було відомо, що він купує машини за кордоном, а потім ці автомобілі перепродає в Україні, у цьому йому допомагав знайомий, який перебував у Бельгії. Зазначав, що ОСОБА_2 йому допомагала, забирала автомобілі від кордону, розміщувала оголошення про продаж в мережі Інтернет, а також обмінювала грошові кошти, які переказувала на його картковий рахунок в період його перебування за кордоном. Переказ коштів вона також здійснювала ще певний період після припинення їх спільного проживання, а потім відмовилась, у зв`язку з чим він знайшов іншого помічника. На його думку наведені обставини спростовують пояснення ОСОБА_2 про те, що вона перераховувала йому гроші в рахунок вартості Nissan Leaf, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_6 , адже такі транзакції стосувались виключно його діяльності за кордоном. Також, вказував на те, що ОСОБА_2 було відомо про відчуження ним усіх трьох спірних автомобілів та використання коштів на придбання інших автомобілів, адже він періодично виїжджав за кордон, а зароблені кошти відклав окремо, при цьому дружині було відомо де лежать його гроші. Автомобіль марки ВMW Х5, 2005 року випуску, він придбав за свої особисті кошти та тривалий час його не розмитнював. Також, за його власні кошти його кум, який перебував у Бельгії, придбав для нього автомобіль Nissan Leaf, 2018 року випуску, який він виставив на продаж після припинення стосунків з ОСОБА_2 , натомість в подальшому вони з ОСОБА_2 домовились про обмін її частки у квартирі на вказаний автомобіль. З огляду на викладені у тексті позову обставини, у нотаріуса такий обмін здійснити не вдалось, а тому він виконав свою частину домовленості та перереєстрував у застосунку «Дія» автомобіль, вказавши ціну його продажу 10000 грн., при цьому жодних коштів від ОСОБА_2 він не отримував. Після укладення електронного договору він виїхав за кордон, а по поверненню дізнався, що ОСОБА_2 відмовляється виконати свою частину домовленостей.

Також, в судовому засіданні за її згодою в якості свідка в судовому засіданні була допитана ОСОБА_2 , яка надала суду пояснення аналогічні змісту письмової відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву, а також зазначала, що у неї з ОСОБА_1 були складні аб`юзивні стосунки під час спільного проживання, він застосовував до неї та дітей насильство фізичного та психологічного характеру. Окрему увагу звертала на особливості організації їх сімейного бюджету, адже чоловік видавав їй грошові кошти під розписку, при цьому такі кошти вона мала заслужити, на свої потреби вона витрачала кошти, отримані від соціальних виплат про які ОСОБА_1 не було відомо. Щодо спірних автомобілів пояснила, що вона ними користувалась та приймала участь у їх перереєстрації на ім`я ОСОБА_1 , при цьому у їх подальшому продажі вона участі не приймала та грошові кошти не отримувала. Щодо автомобіля Nissan Leaf, 2018 року випуску, зазначала, що ОСОБА_1 запропонував їй викупити у нього цей автомобіль або обміняти на частку у квартирі, вона погодилась придбати автомобіль, виплативши йому частину коштів на картковий рахунок, а частину готівкою передала через знайомого. Звертала увагу на те, що на обмін вона не погоджувалась. Договір купівлі-продажу був оформлений у застосунку «Дія», адже ОСОБА_1 побоювався відвідувати державні органи через оголошену мобілізацію.

Представники сторін в судовому засіданні, кожен окремо, надали суду пояснення аналогічні змісту поданих ними письмових заяв по суті справи.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснив, що товаришує з ОСОБА_1 та йому відомо, що останній займається перепродажем автомобілів, купує дешевше та продає дорожче. Зазначав, що ОСОБА_1 систематично позичав у нього кошти на придбання автомобілів, а після продажу транспортних засобів повертав позику, боргові розписки вони не оформляли, оскільки мали довірливі відносини. Він точно пам`ятає, що позичав ОСОБА_1 кошти на придбання VOLKSWAGEN CADDY та Nissan Leaf. З дружиною ОСОБА_1 він також знайомий та йому відомо, що вона покинула чоловіка.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що влітку 2024 року він на прохання ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3000 євро готівкою, які передав ОСОБА_1 для сплати ним штрафу за кордоном.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона проживала по сусідству з родиною ОСОБА_12 та їй відомо, що ОСОБА_8 купував автомобілі, ремонтував їх та потім перепродував дорожче, при цьому усі транспортні засоби перебували у користуванні їх родини, адже вона бачила як ОСОБА_13 та ОСОБА_14 їздили на Nissan Leaf, ВMW Х5, та на Мерседесі, у кожного було своє паркомісце. Їй відомо, що ОСОБА_1 знущався над дружиною та дітьми, а тому ОСОБА_13 його покинула.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснила, що вона є матір`ю ОСОБА_2 та їй відомо, що її донька не погоджувалась на обмін своєї частки квартири на автомобіль. Також, зазначала, що за час спільного проживання з ОСОБА_8 донька користувалась різними автомобілями, адже її колишній чоловік купував та продавав авто, займався їх ремонтом. Вважає, що ОСОБА_1 не позичав гроші на купівлі авто, адже мав достатній заробіток, її донька також працювала, коли не перебувала у декреті, проте чоловік не дозволяв їй працювати.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що проживала по сусідству з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їй відомо, що чоловік займався перепродажем автомобілів, марки автомобілів, які перебували у користуванні їх родини, часто змінювались, при цьому як дружина так і чоловік мали окремі автомобілі у користуванні. Також, їй відомо, що ОСОБА_14 агресивно відносився до дружини та дітей, застосував до них фізичне насильство.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх покази в якості свідків, пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний - задовольнити, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, що 15.11.2012 року між сторонами було укладено шлюб, який розірвано на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 06.05.2019 року. Під час вказаного шлюбу у них народилось двоє дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а/с 14 Том 1, а/с 15-18 Том 2).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц зроблено висновок, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Разом з тим у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка , зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Стаття 74 СК України передбачає, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються приписи глави 8 СК України.

Отже, правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу є встановлення належності їм майна, набутого у власність у цей період, на праві спільної сумісної власності.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, виконання ними цих взаємних прав та обов`язків.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь хто із них за особливістю своєї роботи/служби змушений тривалий час бути відсутнім за місцем проживання.

Спільний побут передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного, надання взаємної допомоги.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена самесукупність вказаних усталених обставин, оскільки самі по собі, наприклад факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище однак, не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно, свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи виселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви , анкети, квитанції, заповіти, ділова чи особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та інше.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №524/10054/16.

За наслідками розгляду справи встановлено, що у період з лютого 2020 року по серпень 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації шлюбу, вели спільний побут та були пов`язані взаємними правами і обов`язками. Вказані обставини визнанні сторонами в судовому засіданні, а також підтверджуються дослідженими та проаналізованими письмовими доказами по справі, зокрема листуванням у месенджерах між сторонами у вказаний період, їх спільні фото, а також листування у групових чатах мешкаців будинку по АДРЕСА_2 , актом ОСББ «Миру, 13» від 14.05.2025 року про фактичне місце проживання, а також показами свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_11 (а/с 19, 20, 22-53 Том 2).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1026 цс 15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом спільної сумісної власності, якщо :1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2021 року ОСОБА_1 набув у власність транспортний засіб марки VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; 31.08.2021 року ОСОБА_1 набув у власність автомобіль марки ВMW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 , а також 14.12.2021 року за останнім зареєстровано право власності на автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 та 22.04.2023 року ОСОБА_1 набув у власність Nissan Leaf, 2018 року випуску, державний номер НОМЕР_6 (а/с 107-108 Том 1).

Таким чином, усі чотири транспортні засоби були набуті ОСОБА_1 у власність під час його спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Варто зазначити, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує, при цьому не має правового значення, чи не мав один з подружжя з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_1 не спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, яке було набуте ними в період їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, зокрема на транспортні засоби VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 ; ВMW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 ; MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 .

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 274/3360/22.

У постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.

З матеріалів справи вбачається, що 25.06.2023 року автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 був відчужений на користь ОСОБА_17 , 20.12.2022 року автомобіль марки ВMW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 відчужений на користь ОСОБА_18 , а також 03.12.2021 року автомобіль марки VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 відчужений на користь ОСОБА_19 (а/с 109-115 Том 1).

Нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Слід зазначити, що встановлені у справі обставини не дають підстав для висновку про продаж вказаних вище автомобілів за згодою позивачки та в інтересах сім`ї з огляду на покази ОСОБА_2 як свідка, а також покази свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_11 . Додатково слід зазначити, що ОСОБА_1 , на спростування доводів ОСОБА_2 , не надано суду доказів того, що кошти, які ним були отримані після відчуження вказаних вище авто були використані на потреби їх з ОСОБА_2 сім`ї, при цьому, він будучи допитаний як свідок, зазначав, що зароблені кошти відкладав, а свідок ОСОБА_9 вказував на те, ОСОБА_1 позичав у нього гроші, а після продажу автомобілів повертав позику.

Таким чином, покази ОСОБА_2 , з урахуванням поданих доказів, видаються вірогіднішим, ніж протилежні покази ОСОБА_1 .

У постанові від 30 січня 2019 року у справі №158/2229/16-ц Верховний Суд виснував, що у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

Крім того, суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 зазначено, що якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а в разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Так, відповідно до висновку експерта №20-05-25 від 14.05.2025 року ринкова вартість автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 без врахування його технічного стану на дату виконання експертизи становить 554240 грн. (а/с 101 Том 2).

Також, відповідно до висновку експерта №21-05-25 від 14.05.2025 року ринкова вартість автомобіля марки ВMW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 без врахування його технічного стану на дату виконання експертизи становить 478910 грн. (а/с 107 Том 2).

Крім того, відповідно до висновку експерта №22-05-25 від 14.05.2025 року ринкова вартість автомобіля марки VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 без врахування його технічного стану на дату виконання експертизи становить 446752,50 грн. (а/с 113 Том 2).

ОСОБА_1 не спростовано визначену у зустрічній позовній заяві на вказаних вище висновків експерта суму компенсації вартості 1/2 частини спірних автомобілів, а також клопотань про проведення експертизи ним заявлено не було, а тому розмір компенсації підлягає стягненню у визначеному позивачем за зустрічним позовом розмірі.

Також, судом встановлено, що на підставі електронного договору купівлі-продажу 3245/2024/4574957 від 13.05.2024 року (через додаток «Дія») ОСОБА_1 відчужив на користь ОСОБА_2 транспортний засіб марки Nissan Leaf кузов НОМЕР_1 (а/с 58 Том 1).

Відповідно до рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 5/6 часток квартири АДРЕСА_3 та визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на 1/6 частку вказаної квартири, право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на 1/3 частку у квартирі АДРЕСА_3 припинено (а/с 15 Том 1).

Звертаючись до суду з первісним позовом ОСОБА_1 вказував на те, що укладений між ним та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу по суті був договором міни автомобіля на частку в квартирі, а тому такий правочин є удаваним.

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 715 ЦК України передбачено, що за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин учинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Подібний висновок Верховний Суд виклав у постановах від 07 лютого 2023 року у справі № 918/86/22, від 28 вересня 2022 року у справі № 906/494/20.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Отже питання удаваності правочину постає в зв`язку з іншим спором, що існує між сторонами, а останній вирішується із застосуванням норм, що регулюють правочин, який сторони насправді мали намір вчинити.

В даному випадку ОСОБА_1 заявлено вимогу про визнання учиненого 13.05.2024 року правочину, договору купівлі-продажу - договором міни.

Відповідно до частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто, сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний "маскувати" волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 755/912/21.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2025 року у справі № 755/13068/23 зазначив, що удаваність правочину має існувати в момент його вчинення.

Так, в обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_1 посилався на листування у месенджері між ним та ОСОБА_2 , натомість у такому листуванні відсутня згода ОСОБА_2 на обмін частки квартири на автомобіль (а/с 18 Том 1). При цьому, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що розмова про обмін дійсно мала місце, проте вона не погодилась відчужити свою частку у квартирі.

Вирішуючи первісний позов по суті, суд звертає увагу на те, що за змістом ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваність правочину може мати місце лише за умови вільної згоди усіх сторін на його укладення з метою приховання іншого правочину, водночас ОСОБА_1 не довів наявність згоди ОСОБА_2 на укладення договору міни на момент оформлення ними електронного договору купівлі-продажу, а тому відсутні підстави вважати такий правочин удаваним.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір в сумі 15140 грн., оскільки зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, з матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення первісного позову ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 21.10.2024 року накладено заборону вчиняти будь-які дії по реєстрації та перереєстрації автомобіля марки Nissan Leaf кузов НОМЕР_1 , 2018 року випуску.

За змістом ч. 1 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, вжиті судом заходи забезпечення позову до подання позовної заяви у виді заборони вчинення певних дій з транспортним засобом марки Nissan Leaf кузов НОМЕР_1 , 2018 року випуску слід скасувати.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 6, 21, 25, 36, 60, 61, 65, 74 СК України, ст.ст. 202, 203, 235, 268, 655, 715 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору удаваним договору купівлі-продажу автомобіля марки Nissan Leaf, номер шасі НОМЕР_1 , 2018 року випуску та повернення вказаного майна - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля марки VOLKSWAGEN CADDY, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_3 у розмірі 223 376 гривень 25 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля BMW Х5, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_4 у розмірі 239 455 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля MERCEDES-BENZ Е200, 2012 року випуску, державний номер НОМЕР_5 у розмірі 277 120 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , судовий збір в сумі 15140 грн.

Скасувати заборону вчиняти будь-які дії щодо реєстрації та перереєстрації автомобіля марки Nissan Leaf, кузов (шасі) НОМЕР_1 , 2018 року випуску, накладену на підставі ухвали Першотравневого районного суду м.Чернівці від 21.10.2024 року у справі ЄУН 725/9950/24.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду.

Повний текст рішення буде виготовлений 21 вересня 2026 року.

Суддя Чернівецького районного

суду міста Чернівців Федіна А. В.