Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №716/1260/26 — Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1260/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.09.2026 м. Заставна

Заставнівський раойнний суд Чернівецької області у складі:

головуючої - судді Сірик І.С.,

за участі секретаря Барабащук О.А.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача –Ткаченко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заставнівського районного суду Чернівецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2026 позивач звернувся до суду з позовною заявою про поновленні на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що працював старшим охоронником в структурному підрозділі магазин №6 Е АДРЕСА_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія».

З 21.05.2026 був звільнений з займаної посади старшого охоронника за власним бажанням. Вважає підстави його звільнення незаконними, так як зазначену заяву написано було під впливом начальника служби безпеки структурного підрозділу – магазин №6 Е, ОСОБА_3 , який погрожував йому кримінальною відповідальністю та іншими негативними наслідками, за начебто вчинення ним розкрадання майна.

Такі дії призвели до порушення його прав і законних інтересів. Вважає, що відповідач несе відповідальність за незаконне звільнення, тому повинні виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Просить суд визнати звільнення незаконним, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 суду вказав, що працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Експансія» старшим охоронником. Його графік роботи був таким, що день працює два дні не працює. Точного дня не пам`ятає, але коли перебував на лікарняному, до нього зателефонував ОСОБА_3 з тим, що виникла необхідність поговорити. Коли він прийшов на роботу останній йому повідомив про здійснену крадіжку в магазині, та вказав на нього та інших працівників. Погрожував службовим розслідуванням та тим, що посадить його в місця позбавлення волі строком на 8 років. Та з метою уникнення вказаних проблем примусив написати заяву на звільнення за власним бажанням під психологічним та моральним тиском. Дану заяву від датував 21.05.2026 хоча вона була написана 18 чи 19 травня.

Представник відповідача Бугай В.Д. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, які викладені в позовній заяві. Крім того просив суд поновити строк звернення до суду із позовною заявою про поновлення на роботі з підстав, які викладені в письмовому клопотанні.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, з підстав які викладені у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Між сторонами по справі виникли правовідносини, які регулюються КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосудді, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивач ОСОБА_1 знаходився у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія». Наказом № 256/к від 21.05.2026 позивач був звільнений із займаної посади старшого охоронника за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності.

Як роз`яснює Пленум Верховного Суду України в п.18 постанови від 6 листопада 1992 року N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді трудових справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядження) і перевіряти їх відповідність законові.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

Слід зазначити, що звільнення працівника за його бажанням чи за угодою сторін, жодних обмежень для роботодавця чинне законодавство України не передбачає.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 , написав заяву про звільнення за власним бажанням, тому, на думку суду, відповідач повинен був розірвати трудовий договір у строк, про який просив працівник, а саме 21.05.2026.

Таким чином на підставі встановлених фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що звільнення позивача за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України здійснено обґрунтовано та з дотриманням вимог діючого законодавства, так як позивач надав письмову заяву на звільнення, написану ним власноруч.

Суд не погоджується з доводами позивача та його представника про те, що працівник підприємства змусив позивача написати заяву за власним бажанням, виходячи з наступного.

В п.19 Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, зі змінами та доповненнями, роз`яснено, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).

З матеріалів справи вбачається, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» № 256/к/тр від 21.05.2026 ОСОБА_1 було звільнено з посади старшого охоронника за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України. Заява була написана власноруч позивачем.

Даний факт, ні позивач, ні його представник в судовому засіданні не заперечували.

При цьому, належних та допустимих доказів того, що позивач був змушений представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» написати цю заяву чи введений ним в оману суду не надано.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні вказала, що певний час з грудня 2026 працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Експансія». Однак в травні місяці 2026 року була звільнена з місця роботи, написавши причину на звільнення за власним бажанням. Однак, дана заява була нею написана під тиском начальника охорони ОСОБА_3 , який звинувачував її в крадіжці майна разом із ОСОБА_1 та погрожував кримінальною справою і тюремним строком на 8 років. Безпосередньо свідком розмови з ОСОБА_1 вона не була.

Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 не підтвердила факту здійснення будь якого тиску саме на ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 в судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка, суду вказав, що працює в ТОВ «Експансія» начальником охорони, в його підпорядкуванні перебував старший охоронник ОСОБА_1 . Так, виконуючи свої посадові обов`язки 18.05.2026 здійснюючи моніторинг камер відео спостереження, ним було виявлено, як працівники товариства з приміщення товариства винесли речі, здійснили крадіжку, яка відбулась 14.05.2026. Після того як він повідомив про вказаний факт керівництво, було вирішено викликати цих працівників та переговорити з ними. З ОСОБА_4 розмова відбулась в той же день, так як вона перебувала на робочому місці. Після того, як ОСОБА_4 в присутності інших працівників з керівництва показано відео фрагмент за її участі, остання розплакалась і сказала, що хоче написати заяву про звільнення за власним бажанням, що і нею було зроблено. Стосовно старшого охоронника ОСОБА_1 , який в той день 18.05.2026 не працював, оскільки в нього був вихідний, а на роботу повинен був вийти 19.05.2026 до нього він зателефонував та запитав чи зможе прийти на роботу поговорити, розмова відбулась вранці. В обід прийшов ОСОБА_1 до нього в кабінет, коли він намагався показати йому відео, останній сказав, що все знає та буде писати заяву. Цю заяву на звільнення він написав в його кабінеті, і він передав працівникам відділу кадрів. Вказав, що з ОСОБА_1 був в нормальних стосунках, знаючи його з позитивної сторони, просив керівництво не проводити службове розслідування відносно нього, щоб не псувати його репутацію, та можливість в майбутньому працевлаштовуватись, так як він є колишній працівник поліції. Будь якого тиску не здійснював на працівників, крім того в його повноваження не входить звільняти чи приймати на роботу працівників.

Таким чином, в суді не доведено, що працівники товариства примусили позивача подати заяву про звільнення за власним бажанням.

Крім того дослідженим в судовому засіданні звукозаписом розмови між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вбачається розмова, яка відбувається без будь якого тиску, спокійним тоном, особи розмовляють про ситуацію яка відбувалась в товаристві. ОСОБА_1 , повідомив, що передумав звільнятися і написав заяву про відкликання, на що ОСОБА_3 будь яких заперечень не висловлював.

Згідно ч.2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив той факт, що з заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» про поновлення його на роботі чи відкликання попередньої заяви не звертався.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В той же час, крім власних пояснень, ані позивач, ані його представник не надали суду жодних переконливих доказів, які б спростовували правомірність звільнення позивача.

За таких обставин, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 у визнанні його звільнення незаконним та поновленні його на роботі, також не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як ці вимоги є похідними від попередніх позовних вимог.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Як було встановлено вище позивач отримав копію наказу про його звільнення -21.05.2026 року, з позовом до суду звернувся 19.06.2026 року. Та після повернення позовної заяви ухвалою суду від 10.07.2026 повторно звернувся до суду 14.07.2026.

Установлені ст.233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки відсутнє порушене право. При обґрунтованості позовних вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення та вирішує його по суті. Натомість, у разі пропуску строку без поважних причин та обґрунтованості позовних вимог суд наводить у рішенні мотиви, чому позовні вимоги є обґрунтованими та чому він вважає неможливим поновити строк, та зазначає, що відмовляє в позові саме внаслідок пропуску такого строку.

Суд не вирішує питання про поновлення строку звернення з позовом до суду, оскільки відмовив у задоволенні позову за необґрунтованості вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 263 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експансія» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Чернівецького апеляційного суду через Заставнівський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 виданий Заставнівським РВ УМВС України в Чернівецькій області 11.11.1997, РНОКПП: НОМЕР_2 .

Представник позивача: адвокат Бугай Василь Дмитрович, адреса м.Кіцмань вул.Кутузова, 23-в, Доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 17.06.2026 №017/04.5/7233.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Експансія», адреса м.Вишневе вул. Промислова, 5 Київської області Бучанського району.

Представник відповідача: Ткаченко Катерина ВІкторівна, адреса м.Київ вул. Машинобудівна, 44, Довіреність від 23.12.2025.

Суддя Сірик І.С.