Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №489/7042/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

22.09.2026

Справа №489/7042/26

Провадження №2/489/3770/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за минулий час

встановив.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 за минулий час, а саме за сім років у твердій грошовій сумі у розмірі 200000,00 грн. Мотивуючи вимоги тим, що вона та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з нею та знаходиться на повному її утриманні, вихованні та забезпеченні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дитини добровільно не надавав, участі у вихованні та розвитку дитини не приймав. Відсутність окремих письмових доказів її звернень до відповідача щодо надання матеріальної допомоги дитині зумовлена винятковими обставинами, пов`язаними зі збройною агресією Російської Федерації проти України. На початку повномасштабного вторгнення вона разом з дитиною перебувала у м. Маріуполі, яке опинилося у зоні активних бойових дій. Відомості про реєстрацію та розірвання шлюбу зазначені у м. Маріуполі. ЇЇ речі, документи та носії інформації було втрачено та знищено під час вторгнення РФ. За таких надзвичайних обставин об`єктивно була відсутня можливість належним чином зберегти носій, на якому містилися її звернення до відповідача або зберігати докази такого листування іншим чином.

Ухвалою суду від 07.08.2026, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1819790-2025 від 21.08.2025, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м. Маріуполь Донецької області. Місце реєстрації відсутнє.

Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1842465-2025 від 15.10.2025, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідок від 24.04.2026 № 4802-5004028623 та № 4802-50040228601 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеними особами, які фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка зазначає, що докази, на яких містилися її звернення до відповідача про стягнення аліментів за минулий час було знищено внаслідок вторгнення Російської Федерації проти України.

Норми права та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем (батьком) обов`язку щодо утримання своєї дитини до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Тобто, обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частина 1статті 8 Закону України «Про охорону дитинства визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст. ст. 150, 180 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

У відповідності до ч. 2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минути час, але не більш як за десять років.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Ухилення від сплати аліментів це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема в постановах від 19.12.2019 у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 у справі №672/198/19; від 29.01.2020 у справі №756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладання договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність вжиття саме позивачем заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останньою від їх сплати.

За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягненим аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивачки про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Матеріали справи не містять достатніх та належних доказів, що позивачка вживала до подачі позову до суду належних заходів щодо одержання аліментів з відповідача, також позивачкою не надано доказів ухилення відповідача від сплати аліментів.

Щодо твердження позивачки про те, що докази, на яких містилися її звернення до відповідача про стягнення аліментів за минулий час було знищено внаслідок вторгнення Російської Федерації проти України, слід зазначити наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який послідуючими Указами Президента України неодноразово подовжувався та триває і на даний час.

Суд враховує, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004, вся територія Маріупольського району з 05.03.2022 року перебуває у тимчасовій окупації.

Проте, як на підставу надання доказів на підтвердження звернення до відповідача з вимогою про стягнення аліментів позивачкою не надано жодних доказів (телефонна переписка, повідомлення, листи, звернення, тощо). Також, позивачкою не надано будь-яких доказів на підтвердження пошкодження місця мешкання (квартири, будинку) де вона з дитиною проживали у м. Маріуполі.

Крім того, слід зазначити, що позивачка просить стягнути аліменти за минулий час протягом семи років, тобто, починаючи з 2019 року.

Указом Президента України в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022. Територію Маріупольського району Донецької області окуповано з 23 грудня 2022.

26 серпня 2022 позивачкою повторно отримано у Шевченківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у міст Полтаві Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) свідоцтво про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру видані Полтавським відділом Управління державної міграційної служби України в Полтавській області.

З вказаного, слід зробити висновок, про те, що ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 у м. Маріуполі Донецької області не проживають з 2022 року.

Позивачкою не надано до суду доказів вчинення активних дій, спрямованих на отримання коштів у спірний період (направлення офіційних вимог, звернення до органів опіки, подання заяв про видачу судового наказу, подання позову про стягнення аліментів, рішення суду, тощо) або доказів ухилення відповідача від свого обов`язку утримувати дитину. Сам по собі факт окупації території міста Маріуполя у Донецької області не є достатнім доказом умисного ухилення відповідача від сплати аліментів у розумінні ст. 191 СК України, що унеможливлює задоволення позову в цій частині.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню, оскільки вжиття заходів щодо отримання аліментів з відповідача, та дій останнього, направлених на ухилення від їх сплати, не підтверджено позивачкою належними, допустимими і достатніми доказами.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за минулий час – відмовити.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено «22» вересня 2026.

Суддя