Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №464/4853/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа№464/4853/26

пр.№ 3/464/1864/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 року м.Львів

Суддя Сихівського районного суду м.Львова Тімченко Олена Валеріївна з участю представника ОСОБА_1 - адвоката Охмака М.В. та потерпілої, розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУАП,

у с т а н о в и л а :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 134538 від 29.06.2026 ОСОБА_1 «29.06.2026 р. близько о 20:55 год АДРЕСА_1 вчинив домашнє насильство щодо своєї дружини ОСОБА_2 психологічного характеру, а саме словесно ображав, нецензурно виражався, погрожував, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода психологічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_3 ».

Суддя, дослідивши докази по справі, суддя дійшов наступного висновку.

У ст.280 КУАП закріплено обов`язок орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Згідно з п.1 ст.247 КУАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Саме такий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 240/12/17.

За змістом ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Диспозицією ч.1 ст.173-2 КУАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

У ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

У суді представник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, адвокат Охмак М.В. заперечив винуватість ОСОБА_1 у домашньому насильстві, зазначаючи, що дії потерпілої спрямовані на вижиття його довірителя з помешкання, співвласниками якої вони є; жодних дій, які б можна було кваліфікувати як домашнє насильство, ОСОБА_1 по відношенню до потерпілої не вчиняв, навпаки остання до нього чіплялася, провокуючи конфлікт, під час якого вони кричали, ображали одне одного, можливо й нецензурними словами. Саме потерпіла викликала поліцію з метою складення термінового заборонного припису і звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису, яку у подальшому за її ж заявою ухвалою суду було залишено без розгляду.

У суді потерпіла, будучи приведеною до присяги та попередженою про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст.384 КК України щодо адміністративного порушення, суду показала, що ОСОБА_1 є її колишнім чоловіком; вони проживають у квартирі, яка належить їм на праві спільної часткової власності. ОСОБА_1 інколи вживає спиртні напої, що її дратує, вони не можуть знайти спільну мову під час проживання в одній квартирі та вирішити квартирне питання. Так, 29.06.2026 о 20:55 год колишній чоловік, який прийшов додому напідпитку, зайшов на кухню, де вона поралася. Вона почала робити йому зауваження, між ними виник конфлікт, вони сварилися, ображали одне одного. Розуміла, що, якщо людина у нетверезому стані, то їй немає що доводити. Щоб якось заспокоїти ОСОБА_1 , вона викликала поліцію. Її дії були викликані емоціями. Жодного психологічного насильства колишній чоловік не вчиняв стосовно неї, вони перебувають в добрих відносинах. Просить суд не приймати її заяву, адже жодного домашнього насильства з боку ОСОБА_1 не було, та закрити провадження у справі.

Протокол про адміністративне правопорушення, до якого долучено форму оцінки ризиків, письмові пояснення потерпілої та рапорт, не є безумовними та достатніми доказами, оскільки не являють собою імперативного факту доведеності вини особи.

Відтак, обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не знайшли свого підтвердження об`єктивною сукупністю доказів, які не є переконливими, достатньо вагомими і узгодженими між собою, а відтак викликають у суду обґрунтований сумнів. Крім того адміністративна відповідальність за вказаною нормою не може наступати за наслідками можливого завдання шкоди, як зазначено у самову протоколі.

Суд самостійно збирати докази не має права, позаяк обов`язок щодо збирання доказів, в силу положень ч.2 ст.251 КУАП покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

Вищевикладене свідчить про те, що поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

З урахуванням наведеного суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги загальний правовий принцип, закріплений у ст.62 Конституції України, який передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суддя дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, а тому у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУАП.

Справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУАП за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.283,284 КУАП,

п о с т а н о в и л а :

Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУАП закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО