Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №464/1516/20 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1516/20

пр.№ 2/464/2/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.09.2026 року Сихівський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Теслюка Д.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Гирьки К.В.,

представників сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Ірина Петрівна про визнання договору недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Ірина Петрівна про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності,

у с т а н о в и в:

позивачка ОСОБА_3 18.03.2020 звернулась в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , у якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу гаража від 23.10.2019, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською І.П. Окрім цього, просить стягнути з відповідачів судовий збір, сплачений при поданні позову, в розмірі 2 072,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона та ОСОБА_6 02.12.1998 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Франківського району м.Львова, актовий запис 570. За період шлюбу ними було набуте нерухоме майно, а саме гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться на АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1». У 2011 році шлюб між ними було розірвано. Позивачці 21.02.2020 стало відомо, що зазначене нерухоме майно було відчужено ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською І.П. Відчуження зазначеного майна було можливим тільки за спільною згодою позивачки та ОСОБА_6 шляхом надання відповідної нотаріально посвідченої заяви. Маючи намір укласти оскаржуваний договір, ОСОБА_6 звертався до неї з проханням надати відповідну заяву, але оскільки вони не досягли спільної згоди щодо розподілу коштів від продажу майна, не було надано відповідну заяву. Оскільки договір укладено з порушенням ч.3 ст.65 Сімейного кодексу України (далі – СК України), ст.46-1 Закону України «Про нотаріат», якими передбачено порядок укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, в частині неотримання згоди другого з подружжя на його відчуження, існують правові підстави для визнання такого договору купівлі-продажу недійсним.

Ухвалою від 20.03.2020, резолютивну частину якої викладено в редакції постанови Львівського апеляційного суду від 15.09.2020, задоволено заяву позивачки ОСОБА_3 та заборонено здійснювати будь-яким особам дії з відчуження об`єкта нежитлової нерухомості – гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у автогаражному кооперативі «Дністровський-1».

Ухвалою від 01.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.

На адресу суду 15.04.2020 від третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лозинської І.П. надійшли пояснення по справі, в яких остання зазначила, що до посвідчення договору нею були проведені всі необхідні перевірки, в тому числі щодо сімейного стану продавця, а також проведено перевірки в реєстрі судових рішень щодо можливого майнового спору чи поділу майна колишнього подружжя. Нею було встановлено дійсні наміри кожної з сторін до вчинення правочину, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, сторони підписали договір без будь-яких застережень та заперечень. Окрім цього, розгляд справи просила проводити за її відсутності.

На адресу суду 24.04.2020 від представника відповідача ОСОБА_6 – адвоката О.Пручай надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити в задоволенні позову з огляду на таке. Між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 23.10.2019 укладено договір купівлі-продажу гаража №8 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1». Даний об`єкт нерухомого майна належав ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2000, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського округу Кулиняком І.Я. Подаючи позовну заяву, позивачкою не доведено конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а також не надано жодного належного та допустимого доказу, який би стверджував факт порушення права володіння, користування та розпорядження об`єктом нерухомого майна, який є предметом оскаржуваного договору.

Від представника позивачки ОСОБА_3 – адвоката Левицької І.С. 12.05.2020 надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_6 , в якій остання позов підтримала з підстав, наведених в такому. Зазначила, що в даному випадку позивачка заявила вимогу про приведення спірного гаража у попередній правовий статус, а не його фактичне витребування з чужого володіння, що і зумовило подання позову про визнання договору недійсним, оскільки спірне майно належить до об`єктів нерухомого майна, а прийняте рішення буде правовою підставою для внесення відповідних відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою від 26.05.2020 в задоволенні клопотань відповідача ОСОБА_4 та представника відповідача ОСОБА_6 – адвоката Пручай О.М. про зупинення провадження у справі відмовлено.

Ухвалою від 09.06.2020 у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_6 – адвоката Пручай О.М. про відвід головуючого судді Теслюка Д.Ю. у даній справі відмовлено.

Від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Степанюк Н.Л. 23.06.2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила в задоволенні позову відмовити з огляду на таке. ОСОБА_4 купив гараж на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською І.П. ОСОБА_6 купив гараж за договором купівлі продажу від 21.12.2000, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я. На момент купівлі вказаного гаража (21.12.2000) порядок здійснення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в Україні визначала Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена Наказом державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998. В матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1», в період перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в зареєстрованому шлюбі, а саме з 02.12.1998 по 15.02.2011. Згідно з довідкою №209174042 від 15.05.2020 право власності на гараж за ОСОБА_6 було зареєстровано 19.02.2019 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Таким чином, право власності на об`єкт нерухомого майна – гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , виникло у ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , а тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Також на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Степанюк Н.Л. 23.06.2020 надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_3 , в якій представник Демчика Р.В. просить визнати його добросовісним набувачем об`єкта нерухомого майна – гаража № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1» та визнати за ОСОБА_4 право власності на вказане майно. В обґрунтування зустрічної позовної заяви покликається на таке. Купівля-продаж гаража оформлялась в нотаріуса і договір купівлі-продажу від 23.10.2019 було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською І.П. та зареєстровано в реєстрі за №4357. Жодним законодавчим актом на покупця не покладається обов`язку перевіряти сімейний стан продавця. Більше того, ОСОБА_4 , звернувшись до нотаріуса, був переконаний у належній перевірці правочину, документів та в дотриманні вимог чинного законодавства при посвідченні договору. В даній справі приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська І.П. надала пояснення від 10.04.2020 та копію заяви продавця ( ОСОБА_6 ) від 23.10.2019, в яких зазначила, що пересвідчилась в дійсних намірах кожної з сторін та встановила факт належності гаража продавцю на праві особистої приватної власності. Відтак, у ОСОБА_4 при купівлі гаража не виникло жодних сумнівів у дотриманні чинного законодавства, більше того він був переконаний у порядності продавця та професійності приватного нотаріуса. За таких обставин ОСОБА_4 , як добросовісний набувач, не повинен відповідати за наслідки можливих неправомірних дій продавця та нотаріуса.

Ухвалою від 07.07.2020 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву та об`єднано цивільну справу № 464/1516/20 (пров. №2/464/832/20) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська І.П. про визнання договору недійсним із справою № 464/3250/20 (пров. № 2/464/1118/20) за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_6 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська І.П. про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності та присвоєно номер справи № 464/1516/20 (пров. №2/464/832/20).

На адресу суду 14.07.2020 від представника позивачки (відповідачки за зустрічним позовом) ОСОБА_3 – адвоката Левицької І.С. надійшов відзив на зустрічний позов, в якому остання заперечила щодо задоволення зустрічного позову з огляду на таке. Вважає, що ОСОБА_4 не відповідає критеріям визначення добросовісного набувача в розумінні ст.388 ЦК України, він був особисто присутній під час укладення договору купівлі-продажу гаража від 23.10.2019, а тому мав можливість ознайомитись із документами, на підставі яких укладався договір, а саме з відомостями з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які містяться в нотаріальній справі (незважаючи на те, що дата отримання таких відомостей не співпадає із датою укладення самого договору), паспортом продавця ОСОБА_6 з відміткою про перебування в шлюбі. Щодо тверджень представника ОСОБА_4 про те, що в момент придбання ОСОБА_6 гаража, відповідно до договору купівлі-продажу від 21.12.2000, в останнього не виникло право власності, оскільки не відбулась державна реєстрація права власності в БТІ, зазначила, що відповідно до п.9 договору купівлі-продажу гаража від 21.12.2000 право власності на гаражний бокс у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, а тому перехід права власності не пов`язано з моментом здійснення чи не здійснення реєстрації в будь-яких органах.

Від представника відповідача (третьої особи за зустрічним позовом) ОСОБА_6 – адвоката Пручай О.М. 17.08.2020 надійшли письмові пояснення щодо зустрічного позову, в яких зазначила, що речові права на об`єкт нерухомого майна, що виникли до 01.01.2013, а саме 21.12.2000, не могли та не можуть бути визнані дійсними на момент перебування ОСОБА_6 у шлюбі - до 15.02.2011, оскільки не були зареєстровані в БТІ у встановленому порядку відповідно до Інструкції №121 від 09.06.1998.

Ухвалою від 22.09.2020 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою від 17.02.2021 зупинено провадження у справі до залучення до участі в справі правонаступників ОСОБА_6 .

Ухвалою від 01.11.2021 провадження у справі поновлено, розгляд справи продовжено.

Ухвалою від 22.11.2021 витребувано у Білгород-Дністровській міській державній нотаріальній конторі Білгород-Дністровського району Одеської області копію спадкової справи №89/2021, заведеної після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На адресу суду 20.12.2021 від Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Білгород-Дністровського району Одеської області надійшла витребувана копія спадкової справи.

Ухвалою від 29.12.2021 залучено до участі в справі в якості правонаступників відповідача за первісним позовом та третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_6 – ОСОБА_5 та ОСОБА_5 .

Ухвалою від 25.03.2022 провадження у справі зупинено до припинення перебування ОСОБА_4 у складі Збройних Сил України.

Ухвалою від 23.06.2026 провадження у справі поновлено, розгляд справи продовжено.

В судовому засіданні представник позивачки (відповідачки за зустрічним позовом) ОСОБА_3 – адвокат Левицька І.С. первісний позов підтримала з підстав, наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, просила такий задовольнити. Окрім цього, просила відмовити в задоволенні зустрічного позову повністю.

Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_4 – адвокат Лазор У.М. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення первісного позову з підстав, наведених у відзиві, а також просила задовольнити зустрічний позов з наведених в такому підстав.

Третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська І.П. в судовому засіданні 02.02.2021 надала такі пояснення. Перед реєстрацією права власності на гараж за ОСОБА_6 нею було здійснено запит в БТІ, яке до 2013 року було органом, який здійснював реєстрацію права власності. На такий запит надійшла відповідь, згідно з якою станом на 2019 рік право власності за ОСОБА_6 на вказаний гараж зареєстровано не було. У зв`язку з чим нею було зареєстровано право власності на такий гараж за відповідачем. Станом на 2000 рік, коли був посвідчений договір купівлі-продажу гаража, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , згода подружжя на його придбання чинним на той час законодавством не вимагалась. ОСОБА_6 до 2019 року не вчиняв дій, щоб держава офіційно визнала право власності на гараж.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_5 (треті особи за зустрічним позовом), а також третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лозинська І.П. в судове засідання не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце проведення такого.

Заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 02 грудня 1998 року Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , актовий запис 570, що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00023662975.

Згідно з договором купівлі-продажу гаража від 21.12.2000, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я., ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_6 купив гаражний бокс № НОМЕР_1 , що знаходиться у АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський». Право власності на гаражний бокс у покупця виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору (п.9.)

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00023662975 15 лютого 2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано на підставі спільної заяви подружжя про розірвання шлюбу від 14.01.2011.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №157151446 від 21.02.2019 об`єкт нерухомого майна – гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1», 21.02.2019 зареєстровано за ОСОБА_6 на праві приватної власності приватним нотаріусом Лозинською І.П., підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу гаражу від 21.12.2000, посвідчений приватним нотаріусом Кулиняком І.Я., підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.09.2019.

З договору купівлі-продажу від 23.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Лозинською І.П., вбачається, що за цим договором продавець ОСОБА_6 передає у власність покупця (продає) нерухоме майно – гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1», а покупець ОСОБА_4 приймає у власність (купує) цей об`єкт нерухомого майна і сплачує за нього обговорену грошову суму відповідно до умов цього договору. Право власності на об`єкт нерухомого майна за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано приватним нотаріусом Лозинською І.П. 19.02.2019 на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2000, посвідченого приватним нотаріусом Кулиняком І.Я. (п.1.2.)

Згідно з п.1.3. договору купівлі-продажу від 23.10.2019 продавець свідчить та гарантує, що відчужуване нерухоме майно належить йому на праві особистої приватної власності, на підтвердження чого продавцем подано заяву нотаріусу, зі змістом якої ознайомлений покупець, що самовільних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкції щодо об`єкта нерухомого майна він не здійснював, а також, що технічні характеристики об`єкта нерухомого майна фактично відповідають тим, які зазначені у технічному паспорті.

Відповідно до п.5.1. договору купівлі-продажу від 23.10.2019 сторони несуть відповідальність за подання неправдивої інформації щодо будь-якого питання, пов`язаного з вчиненням цієї нотаріальної дії; за подання недійсних або підроблених документів; за не надання інформації про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватись ця нотаріальна дія, за вчиненням якої вони звернулись, відповідно до статті 27 Закону України «Про нотаріат».

Під час укладення договору купівлі-продажу гаража від 23.10.2019 ОСОБА_6 написав заяву, в якій повідомив, що гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1» є його особистою приватною власністю, так як придбаний за його особисті кошти.

Право власності ОСОБА_4 на спірний гараж зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 23.10.2019, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.05.2020.

Свідок ОСОБА_8 під час судового розгляду повідомив, що з ОСОБА_6 були друзями та наприкінці 2000 року він подарував останньому 1000 доларів США.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 визнання недійсним договору купівлі-продажу гаража від 23.10.2019, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Зміст договору як домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України)

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього - у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Згідно з вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Таким спільним майном є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

З метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 65 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

У пунктах 98, 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, про те, що «закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору». Такий відступ відбувся у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18. Зазначила, що можливість визнання недійсним договору стосовно розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором (пункт 8.67 постанови).

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 96)».

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 грудня 1998 року до 15 лютого 2011 року. Договір купівлі-продажу гаража № 8 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1» укладений ОСОБА_6 21 грудня 2000 року, тобто у період перебування сторін у шлюбі, а тому на такий поширюється презумпція спільної сумісної власності подружжя.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_8 , суд зазначає, що вони підтверджують лише факт передання ним ОСОБА_6 наприкінці 2000 року грошових коштів у сумі 1000 доларів США. Водночас ні показання свідка, ні інші докази у справі не підтверджують, що саме ці кошти були використані для оплати ціни гаража за договором від 21.12.2000. Сама лише наявність в одного з подружжя особистих коштів у період, наближений до придбання майна, не спростовує презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, які спростовують цю презумпцію, покладається на того, хто на них посилається. За таких обставин показання свідка не є достатніми для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя, а інших доказів на її спростування матеріали справи не містять.

Суд відхиляє доводи представників відповідачів ОСОБА_4 – адвоката Степанюк Н.Л. та ОСОБА_5 – адвоката Пручай О.М. про те, що право власності ОСОБА_6 на спірний гараж виникло лише 19.02.2019, оскільки саме тоді право власності було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20 зазначив, що Інструкція № 121 не містила положень про набуття права власності на нерухоме майно лише після державної реєстрації права власності, а встановлювала порядок здійснення такої реєстрації. Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а засвідчує державою вже набуте особою право, у зв`язку з чим факт набуття права власності не може ототожнюватися з фактом його державної реєстрації. Аналогічний висновок викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 539/5295/21.

Як убачається з матеріалів нотаріальної справи, при укладенні 23 жовтня 2019 року договору купівлі-продажу гаража письмова згода ОСОБА_3 на відчуження цього майна ОСОБА_6 не надавалася. Відповідно, передбаченої законом згоди другого співвласника на розпорядження спірним майном не було.

Вирішуючи питання щодо добросовісності ОСОБА_4 як набувача гаража, суд виходить із того, що за змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується та підлягає встановленню з урахуванням конкретних обставин набуття майна, а обов`язок доведення протилежного відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України покладається на позивачку.

Оцінюючи обставини, на які посилається представник позивачки ОСОБА_3 , у сукупності з обставинами, що свідчать на користь добросовісності набувача, суд зазначає таке.

Відмітки в паспорті ОСОБА_6 засвідчували факт реєстрації шлюбу та його розірвання у 2011 році, тобто більш ніж за вісім років до укладення оспорюваного договору. Сам факт перебування продавця в минулому у шлюбі не свідчить про те, що кожен належний йому об`єкт є спільним майном колишнього подружжя, оскільки режим спільності є спростовною презумпцією, а майно, набуте за час шлюбу за особисті кошти одного з подружжя чи одержане в дар, є його особистою власністю (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Також, хоча з договору від 21.12.2000 вбачалося, що гараж придбано за час шлюбу, продавець подав нотаріусу письмову заяву про те, що гараж є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний за його особисті кошти, і покупець був ознайомлений зі змістом цієї заяви (п. 1.3 договору). Така заява за своїм змістом вказувала на передбачену законом підставу віднесення майна до особистої власності одного з подружжя, а продавець відповідно до п. 5.1 договору та статті 27 Закону України «Про нотаріат» прийняв на себе відповідальність за достовірність наданих ним відомостей. Покупець, який не є фахівцем у галузі права, мав розумні підстави покладатися на такі запевнення продавця, прийняті нотаріусом, який у межах своїх повноважень перевіряє належність майна відчужувачу перед посвідченням договору.

Окрім цього, позивачка не довела, що відомості з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, які містяться в нотаріальній справі, надавалися ОСОБА_4 для ознайомлення чи що він фактично з ними ознайомився. Матеріали нотаріальної справи формує нотаріус, і сама лише присутність покупця під час посвідчення договору не свідчить про його обізнаність з усіма документами, що в ній містяться. До того ж ці відомості, як і паспорт продавця, підтверджують лише факт шлюбу та його розірвання, а не належність конкретного майна до спільної сумісної власності.

На момент укладення оспорюваного договору право власності на гараж було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно одноосібно за ОСОБА_6 на праві приватної власності, без відомостей про інших співвласників, обтяжень чи заборон. Заходи забезпечення позову вжито лише 20.03.2020, тобто після укладення оспорюваного договору. Відомостей про судові спори щодо поділу майна колишнього подружжя на момент посвідчення договору не було. При цьому, як зазначає сама позивачка, їй було відомо про намір ОСОБА_6 продати гараж ще до укладення оспорюваного договору, однак матеріали справи не містять доказів вчинення нею дій, спрямованих на те, щоб зробити свої права на це майно очевидними для третіх осіб.

Також, позивачка не посилалася і не надала доказів того, що ОСОБА_4 був пов`язаний з продавцем родинними, дружніми чи іншими відносинами, був обізнаний про майнові стосунки колишнього подружжя, про звернення ОСОБА_6 до ОСОБА_3 з проханням надати згоду на продаж чи про їхні розбіжності щодо розподілу коштів від продажу, а також що умови договору, зокрема його ціна, були такими, що мали б викликати в розсудливого покупця сумнів щодо правомірності відчуження.

Враховуючи наведене, стороною позивача за первісним позовом не доведено, що ОСОБА_4 знав або за обставинами справи не міг не знати про відсутність у ОСОБА_6 права одноособово розпоряджатися спірним майном. Презумпцію добросовісності набувача не спростовано. Відтак суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем гаража № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1».

Таким чином, незважаючи на відсутність згоди ОСОБА_3 на відчуження спірного майна, встановлена судом добросовісність ОСОБА_4 як набувача виключає підстави для визнання укладеного між ним та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2019 року недійсним за заявленою позивачкою підставою.

Окрім цього, суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), зокрема про те, що «відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67))».

У цій справі ОСОБА_3 заявила лише вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2019 року, не заявивши вимог про застосування наслідків недійсності правочину, визнання за нею права на частку у спірному майні чи іншого способу безпосереднього відновлення її майнового права.

Доводи представника позивачки про те, що рішення про визнання договору недійсним саме собою буде підставою для приведення спірного гаража в попередній правовий статус не заслуговує на увагу. Задоволення такої вимоги без застосування наслідків правочину не призвело б до відновлення прав позивачки на частку у спірному майні: питання про повернення майна, визнання за позивачкою права на частку чи поділ спільного майна залишились би невирішеними, а з урахуванням смерті ОСОБА_6 та відкриття спадщини після нього правова невизначеність щодо належності спірного майна лише б поглибилась.

Отже, обраний позивачкою спосіб захисту не є ефективним, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від висновку щодо добросовісності набувача.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного гаража, у зв`язку з чим у задоволенні первісного позову слід відмовити.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_4 про визнання його добросовісним набувачем та визнання за ним права власності на гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Дністровський-1», суд зазначає таке.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України)

Статтею 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2024 в справі №205/3190/20 зазначено, що вимога про визнання добросовісним набувачем не підлягає задоволенню, оскільки не може вважатися належним способом захисту та не призводить до відновлення порушеного права. За своєю суттю вимога про визнання добросовісним набувачем не може бути позовною вимогою, а є лише складовою, що підлягає встановленню при обґрунтуванні іншої позовної вимоги.

З огляду на наведене, вимога ОСОБА_4 про визнання його добросовісним набувачем задоволенню не підлягає, оскільки добросовісність набувача є обставиною, яка підлягає встановленню судом під час вирішення спору щодо правомірності набуття майна, а не самостійним способом захисту порушеного права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання за ОСОБА_4 права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 23.06.2020 у справі № 909/337/19.

Як встановлено судом, право власності ОСОБА_4 на спірний гараж зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Підставою для виникнення у нього права власності є договір купівлі-продажу від 23 жовтня 2019 року, посвідчений нотаріально.

За таких обставин суд не встановив об`єктивної необхідності у застосуванні способу захисту, передбаченого статтею 392 ЦК України, оскільки задоволення вимоги про визнання права власності не призведе до виникнення у ОСОБА_4 нового права, його підтвердження або усунення іншої правової невизначеності, яка не усувається вже наявною державною реєстрацією права власності.

При цьому саме по собі оспорювання ОСОБА_3 права ОСОБА_4 шляхом пред`явлення первісного позову не зумовлює необхідності додаткового визнання судом уже зареєстрованого за ним права власності, оскільки питання правомірності набуття ОСОБА_4 права власності та наявності підстав для його захисту підлягають оцінці судом під час розгляду первісного позову.

З огляду на викладене, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання його добросовісним набувачем та визнання за ним права власності на спірний гараж слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Частинами 1,3 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено, відтак судові витрати, понесені позивачкою за первісним позовом – ОСОБА_3 , слід залишити за нею, а судові витрати, понесені позивачем за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , - залишити за ним.

Згідно з ч.9, 10 ст.158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Таким чином, оскільки ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 20.03.2020, резолютивну частину якої викладено в редакції постанови Львівського апеляційного суду від 15.09.2020, застосовано заходи забезпечення позову, а саме заборонено здійснювати будь-яким особам дії з відчуження об`єкта нежитлової нерухомості – гаража № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у автогаражному кооперативі «Дністровський-1», а суд дійшов висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, відтак вказаний захід забезпечення позову слід скасувати.

Керуючись статтями 13, 81, 89, 263 – 265 ЦПК України,

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Ірина Петрівна про визнання договору недійсним – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Ірина Петрівна про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 20.03.2020, резолютивну частину якої викладено в редакції постанови Львівського апеляційного суду від 15.09.2020, роз`яснивши, що в порядку ч. 10 ст. 158 ЦПК України заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.09.2026.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивачка за первісним позовом (відповідачка за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом): ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 .

Відповідач за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом): ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 .

Відповідачка за первісним позовом (третя особа за зустрічним позовом): ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_5 .

Третя особа за первісним та зустрічним позовами: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Лозинська Ірина Петрівна, м.Львів, вул.Чорновола, 67Б.

Суддя Дмитро ТЕСЛЮК