Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №335/7465/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

1Справа № 335/7465/26 2/335/3906/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого - судді Сиротенко В.К., за участю секретаря судового засідання - Кумер А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до 1. Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, 2. Запорізької обласної прокуратури, 3. Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

02.07.2026 через систему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідачів 1. Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, 2. Запорізької обласної прокуратури, 3. Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури у розмірі 2 000 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27 листопада 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018081020000133 внесені відомості про правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. 19 червня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (п. 215 розділу 1 Реєстру матеріалів досудового розслідування). 26 червня 2020 року до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя було скеровано обвинувальний акт, яким ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України. Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю у його діяннях складів кримінальних правопорушень. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції прокурором даний вирок був оскаржений до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року залишено без змін. Таким чином, внаслідок незаконних повідомлення про підозру, висунення обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень позивач перебував під слідством та судом з 19 червня 2020 року по 15 січня 2026 року, тобто 5 років 6 місяців 28 днів. Так, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що включало в себе здійснення досудового розслідування, повідомлення про підозру, проведення обшуку за місцем роботи та інших слідчих дій, передання обвинувального акту до суду та тривалого судового розгляду органами, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, що внесли негативні зміни в життя.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 справу передано для розгляду судді Сиротенко В.К.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 06.07.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження; розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання; учасникам справи надано строк для подання заяв по суті справи.

10.07.2026 через систему «Електронний суд» представника відповідача-1 ГУНП в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень відповідач посилається, зокрема, на наступне. Позовна заява містить стандартні фрази, котрі жодним чином не відображають індивідуальних психофізичних особливостей позивача та не доводить виникнення у нього моральної шкоди та в чому саме вона полягає (при умові наявності такої). Обґрунтування представником позивача моральної шкоди Федосєєва Г.В. ґрунтуються лише на його особистих ствердженнях, що не може бути доказом у справі. Вимоги позивача не мають обґрунтованого підтвердження і не підкріплені належними доказами. Позовна заява не містить фактичних даних, які б свідчили про негативні наслідки вказаних подій. Представником позивача не надано суду належних та допустимими доказів, що беззаперечно доводять наявність перерахованих в позовній заяві психоемоційних станів ОСОБА_1 , позовна заява не містить жодних посилань на висновки психологів, лікарів-психіатрів що обґрунтовували б наявність причинно-наслідкового зв`язку між емоційним сприйняттям реальності позивача та його перебуванням під кримінальним переслідуванням або доказів, що об`єктивно фіксували погіршення стану здоров`я в цей час. Представником позивача не надано як докази ані виписки з історії хвороби, якщо позивач звертався по допомогу до лікаря-психіатра, ані висновки психологів, не надано рекомендації профільних фахівців про необхідність проходження спеціальних реабілітаційних тренінгів тощо. Позивач не довів що він звертався до спеціальних експертних установ щодо проведення психологічної експертизи.

20.07.2026 від представника відповідача-3 Державної казначейської служби України засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у зв`язку з їх неналежним обґрунтуванням, а стягнення заявленої до відшкодування шкоди може призвести до економічно необґрунтованих збитків Державного бюджету України.

21.07.2026 через систему «Електронний суд» представника відповідача-2 Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень проти позовної заяви відповідач посилається на наступне. На думку відповідача, позивач перебував під слідством та судом з 19.06.2020 (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень) до 15.01.2026 (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), що загалом становить 66 місяців і 27 днів. Під час досудового розслідування і судового розгляду обвинувального акту стороною обвинувачення не допущено порушень прав ОСОБА_1 . Слідчі, інші процесуальні дії за його участі проведено відповідно до вимог КПК України, що максимально мінімізувало спричинення моральних страждань, у зв`язку з чим, об`єктивні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі, більшому ніж мінімальний, відсутні. Під час досудового розслідування та судового розгляду справи дії чи рішення органів досудового розслідування або прокурора у судовому порядку незаконними чи такими, що порушували права ОСОБА_1 не визнавалися. Запобіжний захід до підозрюваного ОСОБА_1 не застосовувався. У ході розслідування провадження арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , не накладався. Позивач у позовній заяві обмежився лише перерахуванням моральних втрат, спричинених незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, жодним чином їх не обґрунтувавши та не надавши жодного доказу. Зокрема, позивачем не зазначено які саме його життєві (соціальні) зв`язки були порушені внаслідок кримінального переслідування. Сам по собі факт виправдувального вироку не є безумовною підставою для автоматичного кратного або довільного збільшення розміру відшкодування понад гарантований законом мінімум. Збільшення можливе лише за наявності доведених, виключних обставин, які істотно виходять за межі звичайних наслідків кримінального переслідування. Стосовного твердження позивача щодо тривалості кримінального переслідування як підстави для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, обласна прокуратура вважає за необхідно зазначити, що сама по собі тривалість кримінального провадження не може автоматично свідчити про наявність надмірної або виключної моральної шкоди у розмірах, заявлених позивачем. Розслідування тяжких злочинів об`єктивно вимагало проведення значного обсягу слідчих і процесуальних дій, збирання відповідної документації, допитів свідків та аналізу великого масиву доказів. Тривалість провадження була зумовлена складністю справи, а не свавільними чи умисними діями сторони обвинувачення. Крім того, матеріали даної справи не містять об`єктивних доказів на підтвердження того, що психологічний стан позивача зазнав істотних і тривалих негативних змін, які виходять за межі звичайних переживань, притаманних будь-якій особі, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Ухвалою суду від 06.08.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні 11.09.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити. Представники відповідачів заперечили проти позовних вимог, просили відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні 11.09.2026 судом розглянуто справу по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, в судовому засіданні оголошено перерву до 21.09.2026.

У судове засідання 21.09.2026 представники сторін не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Враховуючи викладене, фіксування судового засідання 21.09.2026 за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 19 червня 2020 року у кримінальному провадженні №42018081020000133, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.11.2018 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (участь у злочинній організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а так само участь у злочинах, вчинюваних такою організацією; привласнення та розтрата чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинене у великих розмірах, злочинною організацією; складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, вчинене злочинною організацією).

В рамках вказаного кримінального провадження прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області ОСОБА_7 затверджений обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.

15.06.2020 обвинувальний акт було скеровано на розгляд до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Вироком колегії суддів Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року у справі №331/2391/20 ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 визнано невинуватими у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю у діяннях обвинувачених складів кримінальних правопорушень.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2026 року у справі №331/2391/20 вищезазначений вирок суду першої інстанції було залишено без змін.

В касаційній інстанції вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року та ухвала Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2026 року у справі № 331/2391/20 не переглядалися.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності моральної шкоди, посилаючись на те, що протягом тривалого часу був змушений захищатись від незаконного обвинувачення, доводити протиправність дій, порушення закону органами досудового розслідування. Впродовж більше п`яти років був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, у зв`язку з необхідністю відвідувати правоохоронні органи, брати участь у проведенні слідчих дій та з`являтись у судові засіданні. У зв`язку із кримінальним переслідуванням втратив авторитет перед знайомими, друзями, родичами як добропорядного, чесного громадянина. Честь, гідність, добрий імідж та ділова репутація були значно підірвані, внаслідок чого позивач на довгий час втратив можливість кар`єрного зросту. Тривале перебування під слідством та судом вимагало від позивача додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Кримінальне переслідування тривало 5 років 6 місяців 28 днів, що не узгоджується з вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дотримання розумних строків та обмеження цивільних прав обвинувачених. Отже моральна шкода, завдана ОСОБА_1 , полягає в тому, що внаслідок незаконних дій працівників поліції та прокуратури йому були завдані страждання у вигляді душевних переживань та мук, постійному нервуванні, соромі, приниженості, погіршенні відносин з оточуючими, перед якими він повинен був виправдовуватись, що не злочинець. Враховуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, факту постійного очікування покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, як того вимагала сторона обвинувачення, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які ОСОБА_1 поніс через неможливість тривалого відновлення своїх прав, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості, позивач вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 2 000 000 грн є достатнім та обґрунтованим.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

У статті 2 Закону № 266/94-ВР зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", є вичерпним.

Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 19 червня 2020 року по 15 січня 2026 року (66 місяців та 28 днів), вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2025 року у справі №331/2391/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні щодо вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, та виправдано за недоведеністю у діяннях обвинуваченого складів кримінальних правопорушень, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2026 року вищезазначений вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Таким чином, суд доходить до висновку, що позивач довів своє право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв`язку незаконними діями органів досудового розслідування й прокуратури.

Оцінюючи доводи позивача щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд виходить із такого.

Згідно з положеннями статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

На час розгляду справи статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8 647 гривень.

Таким чином, гарантований державою мінімальний розмір моральної шкоди для позивача становить 578 772,53 грн (8647х66 + 8647/30х28).

Разом з тим, позивач просить стягнути на його користь відшкодування за завдану моральну шкоду у розмірі 2 000 000,00 грн, посилаючись на те, що такий розмір є достатнім та обґрунтованим, враховуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, факту постійного очікування покарання у вигляді 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна, як того вимагала сторона обвинувачення, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які ОСОБА_1 поніс через неможливість тривалого відновлення своїх прав, керуючись принципами рівності, поміркованості, виваженості, розумності, справедливості.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛвід 12 липня 2007 року).

У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Тобто, визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 зробив висновок, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування ( ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставин справи ( ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування ( ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б підтверджували істотне погіршення його соціальних зав`язків, втрату можливостей реалізації професійної діяльності чи інші конкретні наслідки немайнового характеру. В матеріалах справи відсутні документи, що свідчили б про зміну його статусу, обмеження у працевлаштуванні, звільнення з роботи чи інші негативні наслідки, які б перебували у прямому причинно-наслідковому зв`язку з кримінальним провадженням. Сам по собі факт перебування під слідством та судом, хоча і є підставою для відшкодування моральної шкоди, не доводить автоматично значного обсягу таких страждань без їх належного підтвердження.

Крім того, судом встановлено, що до позивача не застосовувався запобіжний захід, що не передбачало істотного обмеження його свободи пересування чи повсякденної діяльності. Це свідчить про відсутність значного втручання у його особисте та соціальне життя, а відтак не узгоджується з доводами про істотне порушення нормальних життєвих зав`язків.

На думку суду, наведені позивачем обставини за своєю правовою природою є типовими наслідками будь-якого кримінального переслідування та вже враховані законодавцем при встановленні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до частини третьої статті 13 Закону, а відтак самі по собі не можуть бути достатньою підставою для збільшення такого розміру.

Визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, особливості впливу незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, ступінь тяжкості пред`явленого обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством і судом (66 місяців 28 днів), незастосування щодо позивача запобіжних заходів, що не позбавляло істотного обмеження його свободи пересування чи повсякденної діяльності, чи обмеження у працевлаштуванні, чи звільнення з роботи, відсутність відомостей про інші обмежувальні заходи протягом незаконного перебування під слідством і судом, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування 578 772,53 грн, що відповідає принципам розумності та справедливості.

За викладених обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до 1. Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, 2. Запорізької обласної прокуратури, 3. Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 578 772 (п`ятсот сімдесят вісім тисяч сімсот сімдесят дві) грн 53 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя, який ухвалив оскаржуване рішення, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.09.2026.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, ЄДРПОУ 40108688, адреса: 69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, буд. 29.

Відповідач: Запорізька обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02909973, адреса: 69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, вулиця Дмитра Апухтіна, буд. 29-А.

Відповідач: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, буд. 6.

Суддя В.К. Сиротенко