Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №344/7425/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7425/26

Провадження № 2/344/4929/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.,

з участю секретаря Бурянна Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано: «…28 серпня 1970 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення № 452/2 “Про надання, закріплення та переоформлення квартир” пунктом 3 якого вирішив надати моїй покійній мамі – ОСОБА_5 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Дану квартиру моя покійна мама отримала як діючий на той час працівник БУ-113 тресту “Прикарпатжитлобуд”. На підставі рішення МВК 04 вересня 1970 року ОСОБА_5 було видано ордер № 1706 на вселення в квартиру АДРЕСА_2 . На зворотному боці вказаного ордера зазначено склад сім`ї: ОСОБА_5 (покійна мама) – основний квартиронаймач, та я (син) – ОСОБА_1 . Примітка: в пункті 3 рішенні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради депутатів трудящих № 452/2 від 28.08.1970 допущено помилку, а саме зазначено, що надавалась квартира АДРЕСА_3 , хоча насправді виділялась квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером № 1706 від 04 вересня 1970 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла моя мама – ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15 жовтня 2021 року. На момент смерті моєї мами в даній квартирі, окрім останньої, були зареєстровані наступні особи: я, ОСОБА_1 (зареєстрований з 08.01.1986 року), моя дружина - ОСОБА_6 (зареєстрована з 21.10.1986 року), старша моя дочка – ОСОБА_3 (зареєстрована з 31.12.2003 року), молодша моя дочка – ОСОБА_7 (зареєстрована з 09.06.2005 року) та мій внук – ОСОБА_4 (зареєстрований з 06.08.2021 року). Даний факт підтверджується Довідкою № 614 від 27.03.2026 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади. Вказана квартира не є приватизована, а станом на сьогоднішній день в ній проживають лише я, ОСОБА_1 , та моя дружина - ОСОБА_6 . Інші зареєстровані особи, зокрема мої дочки - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та мій внук – ОСОБА_4 виїхали на постійне місце проживання за кордон. Зокрема, ОСОБА_3 виїхала з території України на початку 2022 року та проживає в Сполучених Штатах Америки, ОСОБА_2 виїхала з України ще в 2013 році та проживає в Республіці Франція, а ОСОБА_4 виїхав під час повномасштабного вторгнення (війни) до Республіки Франція, де проживає і навчається. Даний факт можуть підтвердити наступні особи (свідки): сусід – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 ; та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_6 . Вказаним свідкам відомі обставини щодо факту відсутності проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_2 , так як дані особи є сусідами. Перешкод в користуванні жилим приміщенням а ні я, а ні моя дружина відповідачам не чинимо. Факт реєстрації відповідачів порушує моє право в частині оформлення пільг та субсидії на квартиру, а також змушує мене, як пенсіонера, нести невиправдані витрати по сплаті комунальних послуг за вказаних вище осіб, які не проживають, не користуються житловим приміщенням та не беруть участі у фінансуванні витрат на утримання квартири. В інший спосіб, окрім звернення до суду, я не можу Відповідачів зняти з реєстрації, тому змушений звертатись до суду з позовною заявою про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Повідомляю, що в квартирі АДРЕСА_2 проживаю я та моя дружина – ОСОБА_6 , яка теж є пенсіонером…».

Представник позивача просив розглядати справу без участі позивача та його представника, підтримував позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду заяву, в якій просив слухати справу без його участі, вимоги позовної заяви підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву, в якій просила слухати справу без її участі, вимоги позовної заяви підтримала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_11 подала до суду заяву, в якій просила слухати справу без її участі, вимоги позовної заяви підтримала в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено наступні обставини.

28 серпня 1970 року виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення № 452/2 «Про надання, закріплення та переоформлення квартир», пунктом 3 якого вирішив надати моїй покійній мамі – ОСОБА_5 , однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Дану квартиру моя покійна мама отримала як діючий на той час працівник БУ-113 тресту “Прикарпатжитлобуд”.

На підставі рішення МВК 04 вересня 1970 року ОСОБА_5 було видано ордер № 1706 на вселення в квартиру АДРЕСА_2 . На зворотному боці вказаного ордера зазначено склад сім`ї: ОСОБА_5 (покійна мама) – основний квартиронаймач, та я (син) – ОСОБА_1 .

Примітка: в пункті 3 рішенні виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради депутатів трудящих № 452/2 від 28.08.1970 допущено помилку, а саме зазначено, що надавалась квартира АДРЕСА_3 , хоча насправді виділялась квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером № 1706 від 04 вересня 1970 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 15 жовтня 2021 року.

На момент смерті ОСОБА_5 в даній квартирі були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 (зареєстрований з 08.01.1986 року), - ОСОБА_6 (зареєстрована з 21.10.1986 року), ОСОБА_3 (зареєстрована з 31.12.2003 року), ОСОБА_7 (зареєстрована з 09.06.2005 року), ОСОБА_4 (зареєстрований з 06.08.2021 року). Даний факт підтверджується Довідкою № 614 від 27.03.2026 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за даними Муніципального реєстру Івано-Франківської міської територіальної громади.

Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої статтею 71 або статтею 107 ЖК Української РСР.

Згідно із ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла. В статті 1 Протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право власності власника на майно.

Власникові, відповідно до ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Як визначено нормами ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Крім того, відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як визначено ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Частиною 1 ст. 405 ЦК України встановлено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: «у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України)».

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Таким чином відповідачем перед судом не спростовано вимоги позовної заяви, заява підлягає до задоволення.

Відповідно до зазначеного суд,-

У Х В А Л И В:

позов задовольнити;

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (зареєстровану за адресою: АДРЕСА_7 , паспорт серії НОМЕР_2 , Івано-Франківським МВ УДМС в Івано-Франківській області 02 серпня 2012 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_8 .

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (зареєстровану за адресою: АДРЕСА_7 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий органом, що видав 2610 14 серпня 2017 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 ) такою, що втратила право на користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_8 .

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_7 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий органом, що видав 2129 04 грудня 2025 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_7 ) таким, що втратив право на користування житловим приміщенням – квартирою за адресою: АДРЕСА_8 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Бородовський С.О.