Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №201/8439/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 201/8439/25

Провадження № 2/216/765/26

РІШЕННЯ

іменем України

21 вересня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Стартановича Д.В.,

за участю: секретаря судового засідання Клименко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №8 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, –

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.01.2020 між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачем укладено кредитний договір №103462 про надання фінансового кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Сума виданого кредиту: 2000,00 грн, строк кредиту: 14 днів, стандартна процентна ставка – 2 % в день або 730 % річних. 06.01.2020 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 2000,00 грн за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що є доказом видачі кредитних коштів. Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 16.04.2025 загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 8160,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в сумі 2000,00 гривень, простроченої заборгованість за процентами в розмірі становить 6160,00 грн. На адресу відповідача направлялась вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором №103462 від 06.01.2020, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена без виконання. 28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 28.10.2021 року до договору факторингу №01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідача. На підставі вищевикладеного, позивач просив задовольнити позов та стягнути судові витрати.

Представник позивача, відповідно до ч. 1 ст. 276 ЦПК України, подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного провадження за його відсутності.

Відповідач, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Разом з цим представник відповідача – адвокат Страх В.О. надав відзив на позовну заяву, який обґрунтовував тим, що не визнає позовні вимоги, з тих підстав, що кредитними коштами заволоділа інша особа, яка діяла протиправно. Стосовно цієї особи був складений обвинувальний акт за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого статтею 190 Кримінального кодексу України, та направлений на розгляд до суду. Судове провадження було закрите у зв`язку зі смертю обвинуваченого. Відповідач наголошує, що кредитні кошти вона фактично не отримувала, не користувалася ними та не укладала будь-якого кредитного договору 06 січня 2020 року. Зі встановлених обставин вбачається, що кредит було оформлено після викрадення її мобільного телефону, чим і скористалася інша особа, яка надалі вчинила щодо відповідача шахрайські дії. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки доказами наявності боргу можуть бути первинні бухгалтерські документи, банківські виписки, платіжні доручення та інші документи, які безпосередньо підтверджують здійснення відповідної операції, а Розрахунок заборгованості, складений позивачем, не може вважатися первинним документом, що підтверджує отримання або використання кредиту відповідачем, так як сам по собі створений документ не підтверджує існування кредитних правовідносин без первинних бухгалтерських документів. Окремо представник відповідача зазначив, що, хоча жодного кредиту фактично не отримувалося, позивач пропустив установлений законом строк для звернення до суду за захистом свого нібито порушеного права, у зв`язку з чим просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Представник позивача надав суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що згідно з матеріалами справи, між Первісним кредитором та Відповідачем було укладено кредитний договір в електронній формі, підписання якого здійснювалося шляхом застосування електронного підпису Відповідача. Зазначений підпис було сформовано із використанням одноразового ідентифікатора, направленого на номер мобільного телефону, зазначений Відповідачем під час укладення договору. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У конкретному випадку Відповідач здійснив усі передбачені дії — отримав одноразовий ідентифікатор, надісланий на номер мобільного телефону, введений ним під час оформлення заявки, ввів його у відповідне поле інформаційної системи та підтвердив акцепт натисканням кнопки «ТАК». Ці дії зафіксовані в електронній системі Первісного кредитора та відображені у матеріалах справи як належний доказ укладення електронного договору. Вищевказаний електронний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений. Тобто, для укладання кредитного договору, Відповідачем вчинено ряд дій без здійснення яких договір був б не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі. Щодо підтвердження перерахування коштів відповідачу представник позивача зазначив наступне. У відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні кредитного договору. Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на вебсайті первинного кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на веб-сайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації. Ні Первісний кредитор, ні Позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки Відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто Відповідач. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак Відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. на виконання пункту 1.4 Договору, перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера — ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» (Platon), яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок Відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації. Зазначені обставини підтверджуються листом ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» з якого вбачається, що 06.01.2020 о 13:28:07 було проведено транзакцію на суму 2 000,00 грн, маска картки — НОМЕР_1 . Позичальник самостійно вводить у відповідну інформаційно-телекомунікаційну систему кредитора реквізити банківської картки, на яку бажає отримати кредитні кошти. У разі якщо Позичальник надав для перерахування суми Кредиту реквізити банківської платіжної картки та/або банківського рахунку, що належать третій особі, Позичальник підтверджує передачу майнових прав на отримання грошових коштів такій третій особі. При цьому решта прав та обов`язків за цим Договором залишаються за Позичальником. Така третя особа не є вигодонабувачем за цим Договором. Вигоду за кредитним Договором набуває виключно Позичальник. При цьому третя особа, на рахунок якої зараховано кредитні кошти, не набуває статусу сторони договору та не отримує жодних прав або вигод за кредитним договором. Відповідальність за виконання зобов`язань за Договором повністю покладається на Позичальника. Таким чином, ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, реалізувала своє суб`єктивне право, визначивши кредитний рахунок, на який відповідно до умов договору було зараховано кредитні кошти. Посилання Відповідача на те, що банківська картка НОМЕР_1 їй не належить, жодним чином не спростовує факт її волевиявлення на укладення відповідного договору та отримання кредитних коштів. Крім того, представник позивача зазначив, що перебіг позовної давності у період з 02.04.2020 по 30.06.2023 було зупинено у зв`язку із запровадженням карантину. Починаючи з 24.02.2022 і до 04.09.2025, перебіг строку позовної давності зупинено у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні. Відтак, перебіг позовної давності з 02.04.2020 і на момент подання позову до суду був зупинений: спочатку у зв`язку із запровадженням карантину, а з 24.02.2022 — у зв`язку з введенням воєнного стану. Враховуючи та беручи до уваги вищевикладене, можна дійти висновку, що строк позовної давності не підлягає застосуванню до позивних вимог про стягнення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання форми правочину, істотних умов договору та виконання зобов`язань за кредитним договором.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до статті 3 цього Закону електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до статті 12 указаного Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, тобто до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У разі ж якщо стороною договір фактично не підписано, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №291/1352/20.

За матеріалами справи вбачається, що Індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту №103462 від 06.01.2020 підписаний ТОВ «ЗАЙМЕР» в особі директора Кривець В.В. з однієї сторони та від імені ОСОБА_1 з іншої сторони. Договір є електронним і від імені відповідача підписаний 06.01.2020 електронним підписом (одноразовим ідентифікатором) «KL2732». Номер телефону на яку було відправлено ідентифікатор: 380982132147. Водночас доказів на підтвердження ідентифікації відповідача не надано.

Також у справі відсутні допустимі та достовірні доказів часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення саме відповідачу на підтвердження пропозиції щодо укладення договору у формі електронного правочину, або його отримання та використання саме відповідачем в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) при підписанні електронного договору одноразовим ідентифікатором від його імені, як це передбачено у нормі ст. 12 Закону України Про електронну комерцію».

Про необхідність таких доказів про укладення договорів кредиту в електронній формі зазначено у постанові КЦС ВС від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св 19).

Натомість, зі змісту ухвали Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05.04.2021 у справі №212/6316/19 вбачається, що ОСОБА_2 , 06.01.2020 повторно приблизно о 11.30 годині, перебуваючи на зупинці громадського транспорту «7-й Зарічний» в Покровському районі м. Кривого Рогу побачив відкриту жіночу сумку, 1 в останнього раптово виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна та обернення на свою користь, реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна та звернення його на свою користь, впевнившись у відсутності свідків-очевидців та в тому, що його дії носять таємний характер та за ним ніхто не спостерігає, діючи з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу з жіночої сумки викрав мобільний телефон Xiaomi Redmi 7A Matte Black» вартість якого згідно судово-товарознавчої експертизи N?1566 становить 2279,05 гривень, разом з чохлом у вигляді книжки вартість, якого згідно судово-товарознавчої експертизи N? 1566 становить, 200,97 гривень які належні потерпілій ОСОБА_1 . Після чого, ОСОБА_2 , продовжуючи свої злочинні дії, направлені на таємне викрадення чужого майна, діючи на досягнення єдиного злочинного результату, утримуючи мобільний телефон Хаоmі Redmi 7A Matte Black», разом з чохлом у вигляді книжки в руках з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись ним на власний розсуд та обернувши на свою користь. Своїми злочинними діями, ОСОБА_2 завдав потерпілій ОСОБА_1 матеріальний збиток на суму 2480,02 гривні. Кримінальні провадження відносно ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 , ч. 2 ст. 190 КК України, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019040730001351 від 12 червня 2021 року, №12020040730000015 від 02 січня 2020 року, №12020040730000018 від 03 січня 2020 року - закрито на підставі ст. 284 ч.1 п.5 КПК України, у зв?язку із смертю обвинуваченого.

Відповідно до інформаційної довідки від 17.06.2025 вбачається, що транзакція щодо перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 відбулась 06.01.2020 о 13:28:07.

Враховуючи обставини, встановлені судом у вищевказаній ухвалі, мобільний телефон відповідача на момент транзакції щодо перерахування коштів на платіжну картку був викрадений та знаходився в іншої особи, яка мала змогу використовувати його в своїх цілях, зокрема щодо отримання кредитних коштів.

Суд наголошує, що обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.

У силу положень ч. 2 ст. 41, ст. 49 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.

Позивачем у підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором не надано доказів, передбачених ст.ст.41, 49 Закону України «Про платіжні послуги», ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», які підтверджують зарахування коштів на рахунок саме відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.

Як вже зазначалось, позивачем на підтвердження виконання обов`язку кредитора щодо переказу кредитних коштів відповідачу надана інформаційна довідка, у якій міститься лише номер транзакції: 27831-00827-72248, номер замовлення: А166003В94450CLY103462Т582512, сума: 2000,00 грн, дата та час проведення: 2020-01-06 13:28:07, номер платіжної картки: НОМЕР_1 , емітент платіжної картки: UKRSIB BANK, код авторизації: 435125, опис: видача кредиту №103462.

При цьому суд зауважує, що у вказаній довідці не вказаний повний номер банківської картки, окрім скороченого номеру банківської кратки, номеру транзакції, не вказується отримувача та/або власника карти, що унеможливлює встановити належність банківської картки саме відповідачу.

Інших доказів про відкриття рахунку та емітування цієї картки на ім`я відповідача, позивачем не надано.

Надана позивачем виписка з особового рахунку клієнта складена представником позивача, та не належить до категорії первинних документів, передбачених як ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», так і ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Отже достеменно, не спираючись на припущення, за відсутності належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, не можливо встановити перерахування коштів позивачем на картковий рахунок саме відповідача, та як наслідок підтвердити виконання позивачем умов договору від 06.01.2020.

Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих виконання позивачем умов Кредитного договору щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Крім того, матеріали справи не містять даних, підтверджуючих належність електронного платіжного засобу, реквізити якого неповно зазначені як у тексті Договору, так і у довідці саме відповідачу.

З огляду на викладене, суд вважає твердження позивача про надання ним належних та достатніх доказів такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Зокрема, Верховний Суд у постанові від 29.05.2024 у справі №545/1750/21 від 29.05.2024 зробив такий висновок: «Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ним цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні праві підстави для судового захисту прав та інтересів останнього».

Отже, норми ст. 81 ЦПК України покладають обов`язок доказування на ту сторону, яка посилається на відповідні обставини. Таким чином, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором саме на позивача покладається обов`язок довести належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами факт виконання позивачем умов договору з перерахування коштів, перерахування коштів саме відповідачу.

Так, Верховний Суд у справі 334/3056/15 (постанова від 30.11.2022) виснував, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання ним одноразового ідентифікатора, у справі відсутні докази реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а також матеріали справи не містять доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів саме відповідачу, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Про те, що саме такі обставини входять до предмету доказування у справах, в яких розглядаються правові наслідки договорів кредиту, укладених у електронній формі також зазначено у правових висновках, які були висловлені у постановах КЦС ВС від 16 грудня 2020 у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св 19), від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 (провадження № 61-1177св24).

Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі №462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення як основного боргу за кредитним договором, так і похідних від нього відсотків, та порушення відповідачем прав позивача, які б підлягали судовому захисту.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо посилань відповідача про необхідність застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Разом з цим, постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) на всій території України з 12.03.2020 по 30.06.2023 було встановлено карантин.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 року.

Пункт 12 розділу «Прикінцевих і перехідних положень» ЦК України передбачає, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання розповсюдженню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії карантину. Законодавець застосував слово «продовжується», отже, він мав на увазі, що позовна давність спливає під час дії карантину, тому останнім днем строку слід вважати перший робочий день після закінчення карантину.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків давності, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК доповнено п. 19, з якого вбачається, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. У редакції Закону № 3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», п. 19 ЦК викладено в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину (з 12.03.2020 року до 01.07.2023 року) та зупиненими, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо їх закінчення припадає на період дії воєнного стану.

Водночас, відповідно до ЗУ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набрав чинності з 04.09.2025.

Тобто, період з 02.04.2020 по 03.09.2025 у строк позовної давності не враховується.

Оскільки загальний строк позовної давності був продовжений на строк дії карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, то такий строк не пропущено позивачем.

Судом встановлено, що 04.07.2025 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду із даним позовом, предметом якого є стягнення заборгованості за Договором №103462 від 06.01.2020.

Отже, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, а тому відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, внаслідок спливу строків позовної давності.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Керуючись Законом України «Про платіжні послуги», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст.11, 207, 526, 598, 610-612, 615, 626-629, 638-639, 1052, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 8, 12, 77, 80, 81, 83, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

-позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ», місце знаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, буд.82, офіс 7, ЄРДПОУ: 42228158;

-відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д.В.СТАРТАНОВИЧ