Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №303/4596/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/4596/26

2/303/2124/26

РІШЕННЯ (Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Жезізняк К.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Мукачівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Мукачівська міська рада Закарпатської області, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 відповідно до договору найму від 06.05.2026 року є наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки ТзОВ «Управляюча компанія «Навібуд» у квартирі зареєстровані, зокрема, сини позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказує на те, що ОСОБА_4 не проживає у квартирі з 2003 року, а ОСОБА_5 з 2013 року, оскільки виїхали до російської федерації, де проживають до цього часу. Відповідачі у квартирі особистих речей не мають, участі у витратах на її утримання та сплаті комунальних платежів не беруть, зв`язок із ними втрачено. Їхня реєстрація у квартирі, за твердженням позивача, перешкоджає реалізації права на приватизацію житла та створює додаткові витрати на його утримання. У зв`язку з цим позивач просить визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а також стягнути з відповідачів судові витрати. У заяві про уточнення позовних вимог позивач зазначила, що згідно з відомостями реєстру Мукачівської міської територіальної громади відповідачі зареєстровані як ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , у зв`язку з чим просила зазначити вказані варіанти написання їхніх персональних даних у судовому рішенні.

Ухвалою від 05.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.07.2026 року та відкладено на 31.07.2026 року.

Ухвалою від 31.07.2026 року підготовче провадження у справі закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті на 25.08.2026 року та відкладено на 22.09.2026 року.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, її представник, адвокат Носова Г.В., у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. Проти заочного розгляду справи не заперечила.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судове засідання з розгляду справи не з`явилися повторно, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином. У зв`язку із неявкою відповідачів, які були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомили, відзиву на позовну заяву не подали, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Мукачівської міської ради Закарпатської області Стасів Н.М. у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про проведення судового розгляду без її участі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про проведення судового розгляду без їх участі.

Треті особа ОСОБА_2 у судовому засіданні у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити та додатково пояснила, що позивачем є її матір, а відповідачами є її брати. Всі вони разом зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, брати ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в квартирі не проживають більше десяти років, не з`являються там, їхніх речей там немає, комунальні послуги не оплачують.

Заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до договору найму № 37 від 06.07.1976 року позивач ОСОБА_3 є наймачем квартири за адресою АДРЕСА_1 . Підставою для вселення в квартиру є ордер № 334 від 06.05.1975 року. В подальшому також був укладений договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 06.05.2026 року де позивач ОСОБА_3 є наймачем квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Квартира відноситься до житлового фонду, який перебуває в комунальній власності та знаходиться на утриманні і обслуговуванні у ТзОВ «Управляюча компанія «Навібуд».

Згідно з довідкою № 04280 від 23.04.2026 року, що видана ТзОВ «Управляюча компанія «Навібуд», у квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані члени сім?ї наймача ОСОБА_3 , а саме: - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; онук ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; онук ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Отже, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вселилися та проживали у квартирі як члени сім`ї наймача.

На підтвердження своїх позовних вимог щодо факту не проживання відповідачів у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин позивач надала нотаріально засвідченими заявами від 15.05.2026 року з показаннями свідків-сусідів, а саме: ОСОБА_10 , яка в заяві стверджує, що з 1977 року проживає та зареєстрована по сусідству у квартирі за адресою АДРЕСА_2 та добре знає сім?ю ОСОБА_11 , а також те, що ОСОБА_4 не проживає в квартирі з 2003 року, а ОСОБА_5 не проживає в квартирі з 2013 року; ОСОБА_12 , яка в заяві стверджує, що з 1978 року проживає та зареєстрована у сусідній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 та добре знає сім?ю ОСОБА_11 , а також те, що ОСОБА_4 не проживає в квартирі з 2003 року, а ОСОБА_5 не проживає в квартирі з 2013 року; ОСОБА_13 яка в заяві стверджує, що з 1978 року проживає у сусідній квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , та добре знає сім?ю ОСОБА_11 , а також те, що ОСОБА_4 не проживає в квартирі з 2003 року, а ОСОБА_5 не проживає в квартирі з 2013 року. Вказані особи у своїх заявах також підтвердили, що у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , відсутні речі відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та те, що вони не приїжджали на похорон свого батька ОСОБА_14 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_13 підтвердили факт відсутності відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у квартирі за адресою АДРЕСА_1 та інші обставини, що відображені у поданих до суду заявах, що зазначені вище.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ч. 2 ст. 810 ЦК України передбачено, що підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюється законом.

Статтею 64 ЖК України визначено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (ч.ч. 1, 2 ст. 71 ЖК України).

Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.08.2023 року у справі № 761/9063/21 вказано, що «у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.08.2021 року у справі № 521/5887/17 вказано, що «аналіз норм статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.10.2021 року у справі № 203/1665/19-ц вказано, що «процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

У ст. 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів ст. 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02.12.2010 року).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.08.2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини, дійшла висновку, що позбавлення особи права користування житлом можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тлумачення норм ст.ст. 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_4 не проживає у квартирі з 2003 року, а ОСОБА_5 з 2013 року, оскільки виїхали до російської федерації, де проживають до цього часу. При цьому, відповідачі не беруть жодної участі у витратах на утримання та збереження нерухомого майна, платежі не сплачують комунальні, особистих речей у квартирі не мають. Вказані обставини свідчать про те, що відсутність відповідачів має тривалий та безперервний характер, а відтак відповідачі втратили свій зв`язок з квартирою. Доказів того, що відповідачам чиняться перешкоди у користуванні квартирою або, що вони мають намір повернутися до неї та продовжити проживання, матеріали справи не містять.

З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, із урахуванням того, що в ході судового розгляду встановлено, що відповідачі не проживають в спірній квартирі більше шести місяців, поважність причин відсутності відповідачів в квартирі понад встановлені строки судом не встановлено, що в свою чергу свідчить про те, що такі втратили зв`язок зі спірним житловим приміщенням, а тому наявні правові підстави для визнання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 .

Щодо зазначення персональних даних відповідачів суд враховує, що згідно з інформацією виконавчого комітету Мукачівської міської ради у реєстрі Мукачівської міської територіальної громади відповідачі зареєстровані відповідно як ОСОБА_8 та ОСОБА_5 . Водночас матеріалами справи підтверджено, що їхні прізвища та по батькові у позовній заяві зазначені відповідно до паспортних документів та інших документів, що посвідчують їх особу.

З огляду на наведене суд вважає за необхідне у резолютивній частині рішення зазначити персональні дані відповідачів відповідно до документів, що посвідчують їх особу, із одночасним зазначенням варіантів написання їхніх прізвищ та по батькові, які містяться у реєстрі територіальної громади. Таке зазначення необхідне для індивідуалізації відповідачів та забезпечення можливості належного виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі по 1331,20 грн. з кожного.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 258-265, 280-282, 284, 288, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (у реєстрі Мукачівської міської територіальної громади зареєстрований як ОСОБА_8 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (у реєстрі Мукачівської міської територіальної громади зареєстрований як ОСОБА_5 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1331,20 гривень судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1331,20 гривень судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Представник позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ).

Відповідач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ).

Третя особа: Мукачівська міська рада Закарпатської області (пл. Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область).

Третя особа: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

Третя особа: ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).

Повне рішення складено 22.09.2026 року.

Суддя А.М.Заболотний