Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №303/5413/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/5413/26

Провадження №2/303/2497/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі судді Мирошниченка Ю. М. при секретарі Легезі Ю. С., за участю представника відповідача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 липня 2026 року замінено первісного відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_3 – на належного відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_4 . Підставою для заміни стало те, що районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки є відокремленим підрозділом відповідного обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки і не має статусу юридичної особи.

Позивач обґрунтовує позов тим, що 17 травня 2025 року, сформувавши електронний військово-обліковий документ за допомогою мобільного додатка «Резерв+», він виявив відомості про порушення ним правил військового обліку. У розділі «Причина розшуку» було зазначено, що він нібито не уточнив вчасно облікові дані, а датою початку розшуку зазначено 17 травня 2025 року.

На думку позивача, протиправні дії відповідача полягали у внесенні та тривалому утриманні в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів недостовірних відомостей про порушення ним правил військового обліку та безпідставному відображенні його статусу як особи, що перебуває «у розшуку». Позивач стверджує, що це спричинило йому глибокий психоемоційний стрес, стан правової невизначеності, страх бути затриманим та доставленим до територіального центру комплектування, змусило змінити звичний спосіб життя, уникати публічних місць та обмежити соціальні контакти.

Також позивач посилається на те, що 20 серпня 2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 зі скаргою щодо вилучення недостовірних відомостей, однак листом від 29 серпня 2025 року йому було відмовлено у виправленні даних та запропоновано особисто прибути до територіального центру комплектування для вирішення питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Крім того, позивач вважає обтяжуючою обставиною подання відповідачем апеляційної скарги на рішення адміністративного суду, яку було повернуто у зв`язку з неусуненням недоліків, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Позивач зазначає, що моральна шкода полягала в постійній психоемоційній напрузі, страху незаконного затримання, вимушеному обмеженні пересування та соціальних контактів, приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також у необхідності витрачати час та інтелектуальні зусилля на досудове і судове оскарження дій територіального центру комплектування.

Як правову підставу позову позивач, зокрема, зазначає статті 16, 23, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, статті 3, 32, 56 Конституції України, посилається на правові висновки Верховного Суду та просить стягнути 50 000 грн моральної шкоди.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

У відзиві відповідач визнає загальні положення статті 23 ЦК України щодо права особи на відшкодування моральної шкоди, однак зазначає, що для її відшкодування необхідно встановити протиправність поведінки, наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою.

Відповідач посилається на те, що сам факт встановлення протиправності дій працівників територіального центру комплектування не є безумовною підставою для висновку про наявність моральної шкоди та причинного зв`язку. На думку відповідача, позивач не надав належних і допустимих доказів фактичного заподіяння йому моральної шкоди, її характеру, обсягу та причинного зв`язку із діями відповідача.

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з наведених підстав.

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 260/7335/25 адміністративний позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_2 задоволено частково.

Вказаним рішенням визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягали у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку стосовно ОСОБА_2 , та зобов`язано відповідача внести зміни до Реєстру шляхом виключення інформації щодо порушення правил військового обліку.

У решті позовних вимог, зокрема щодо направлення до органів Національної поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача, адміністративний позов залишено без задоволення.

Із цього ж рішення вбачається, що в електронному кабінеті «Резерв+» відображалися відомості про порушення ОСОБА_2 правил військового обліку, причиною розшуку зазначалося неуточнення даних до 16 липня 2024 року, а датою початку розшуку – 17 травня 2025 року.

Водночас адміністративним судом встановлено, що 07 липня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_3 було скасовано звернення до Мукачівського районного управління поліції від 17 травня 2025 року у зв`язку з відсутністю таких підстав, а позивачу надано відстрочку/бронювання.

Зазначене рішення адміністративного суду набрало законної сили 30 березня 2026 року після повернення апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку з неусуненням її недоліків. Апеляційний суд при цьому роз`яснив право на повторне подання апеляційної скарги у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, у цій справі не підлягає повторному доказуванню факт протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Реєстру даних про порушення правил військового обліку стосовно позивача.

Разом із тим рішенням адміністративного суду не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди, її характеру та обсягу.

Саме ці обставини є предметом доказування у цій справі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною першою статті 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Отже, особливістю відповідальності держави за статтями 1173, 1174 ЦК України є її незалежність від вини відповідного органу або посадової особи.

Водночас відсутність вимоги щодо доведення вини не означає відсутності інших необхідних умов цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, встановлена адміністративним судом протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 є необхідною, але сама по собі не є достатньою умовою для задоволення вимоги про компенсацію моральної шкоди.

Позивач стверджує, що внаслідок зазначених протиправних дій відповідача він понад десять місяців перебував у стані глибокого психоемоційного стресу, постійної тривоги та правової невизначеності, побоювався незаконного затримання та доставлення до територіального центру комплектування, був змушений обмежити своє пересування, уникати публічних місць і соціальних контактів, а також зазнав приниження честі, гідності та ділової репутації.

Суд виходить з того, що моральна шкода за своєю природою може полягати не лише у погіршенні стану здоров`я. Вона може проявлятися, зокрема, у душевних стражданнях, психологічному напруженні, істотних вимушених змінах у життєвих відносинах та інших негативних наслідках немайнового характеру.

Водночас самі по собі твердження особи про пережиті нею негативні емоції не звільняють її від обов`язку довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позову.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Частина шоста цієї статті прямо передбачає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наведених позивачем тверджень про такі конкретні негативні наслідки, як: фактичне затримання або доставлення позивача працівниками Національної поліції та обмеження свободи його пересування; припинення або істотне обмеження трудової чи іншої професійної діяльності; погіршення стосунків із членами сім`ї, колегами або іншими особами; поширення серед третіх осіб відомостей, які принижували честь, гідність чи ділову репутацію позивача; звернення за медичною або психологічною допомогою у зв`язку саме з обставинами цього спору; настання інших об`єктивно підтверджених негативних наслідків немайнового характеру.

Саме по собі посилання позивача на те, що він «уникав публічних місць», «обмежив соціальні контакти», «перебував у стані постійної тривоги» та «побоювався затримання», є його суб`єктивним описом пережитого і не може розглядатися як доведення саме такого рівня страждань, який перевищує рівень, притаманний будь-якій особі в аналогічній ситуації.

При цьому суд враховує, що адміністративним судом встановлено скасування 07 липня 2025 року звернення ІНФОРМАЦІЯ_2 до органу поліції від 17 травня 2025 року у зв`язку з відсутністю відповідних підстав. Отже, твердження позивача про існування протягом усього періоду з 17 травня 2025 року до 30 березня 2026 року реальної загрози його адміністративного затримання органами поліції не підтверджується встановленими у справі обставинами і не може вважатися доведеним у повному обсязі.

Так само суд не може ототожнювати дату набрання законної сили рішенням адміністративного суду з датою фактичного припинення існування відповідних відомостей у Реєстрі. Матеріали цієї цивільної справи не містять доказів того, що недостовірна інформація фактично залишалася в Реєстрі до 30 березня 2026 року, а не була виключена раніше.

Разом із тим суд зважає на те, що відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України преюдиційно встановленим і таким, що не підлягає повторному доказуванню, є факт протиправного внесення та утримання в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів недостовірних відомостей про порушення позивачем правил військового обліку в період щонайменше з 17 травня 2025 року до 22 січня 2026 року – дати ухвалення рішення адміністративного суду, яким відповідача зобов`язано виключити такі відомості з Реєстру.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі № 420/239/20 (на висновки якої міститься посилання, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 553/88/25) сформульовано висновок про те, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що особа не зазнала психологічних страждань та розчарувань, а отже, і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, кваліфікуються як такі, що завдають моральної (немайнової) шкоди (див., зокрема, рішення у справі «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, заява № 14183/02, п. 71). При цьому порушення принципу належного врядування (good governance) може бути одним із факторів, що підсилює висновок про незаконність втручання та наявність моральної шкоди (рішення у справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункти 70-71 та частина щодо справедливої сатисфакції).

На відміну від обставин справи № 553/88/25, у якій сама протиправність дій (бездіяльності) державного органу не була встановлена і саме з цієї причини Верховний Суд визнав відмову в задоволенні позову обґрунтованою, у цій справі протиправність дій відповідача встановлена в преюдиційному порядку рішенням адміністративного суду. За таких обставин наведений висновок про те, що психологічне напруження, розчарування та незручності, які виникають унаслідок встановленого порушення органом держави прав людини, самі по собі можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди навіть за відсутності доказів настання більш тяжких наслідків, є застосовним до правовідносин, що є предметом цього спору.

Суд визнає, що зазначення особи в державному реєстрі як такої, що порушила правила військового обліку та перебуває в розшуку, за своєю природою є негативною інформацією офіційного характеру, доступною органам державної влади, яка з об`єктивної точки зору здатна викликати в розсудливої особи занепокоєння, тривогу та відчуття правової невизначеності незалежно від того, чи були фактично вжиті щодо неї заходи примусового характеру. У період з 17 травня по 07 липня 2025 року такий стан підсилювався також наявністю активного звернення відповідача до органу Національної поліції, тобто реальною, а не гіпотетичною можливістю застосування щодо позивача заходів, пов`язаних із розшуком.

Разом з тим суд не має доказів того, що зазначені переживання позивача виходили за межі рівня психологічного дискомфорту, який є типовим (передбачуваним) наслідком перебування особи в подібній ситуації. Суд не встановлює наявності тяжчих чи більш тривалих за своїм характером страждань, на яких наполягає позивач (стан глибокого стресу, необхідність істотної зміни способу життя, приниження честі й гідності перед третіми особами тощо), оскільки належних доказів на підтвердження саме такого рівня страждань матеріали справи не містять.

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц не дає підстав для задоволення позову в заявленому позивачем розмірі та у визначений ним спосіб обчислення.

У зазначеній справі Верховний Суд розглядав питання компенсації моральної шкоди у контексті незаконного кримінального переслідування та застосування спеціального законодавчого регулювання відшкодування шкоди. Правові висновки у цій справі щодо оцінки характеру та обсягу моральних страждань не встановлюють загального правила, за яким будь-яке незаконне рішення або дія державного органу автоматично породжує право на певну мінімальну суму моральної шкоди за кожен місяць порушення права.

Тому запропонований позивачем розрахунок 50 000 грн виходячи з кількості місяців, протягом яких, на його думку, тривало порушення, не може бути прийнятий судом.

Розмір моральної шкоди не визначається шляхом механічного множення певної суми на тривалість порушення. Суд має встановити характер та обсяг фактичних немайнових втрат і лише після цього визначати розмір їх грошової компенсації з урахуванням засад розумності, справедливості та співмірності. Такий підхід відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (пункт 90).

Позивач також посилається на подання відповідачем апеляційної скарги на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду та вважає, що таким чином відповідач штучно продовжив строк порушення його прав.

Суд не погоджується з таким твердженням.

Подання апеляційної скарги є передбаченим законом способом оскарження судового рішення і саме по собі не може розглядатися як протиправна поведінка або зловживання процесуальними правами.

З наданих матеріалів убачається, що апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 було залишено без руху у зв`язку з невідповідністю вимогам статті 296 КАС України, а саме через відсутність документа про сплату судового збору. Після неусунення цього недоліку апеляційну скаргу було повернуто. Водночас апеляційний суд прямо зазначив, що її повернення не позбавляє скаржника права на повторне звернення з апеляційною скаргою.

Таким чином, сам факт повернення апеляційної скарги не свідчить про недобросовісність чи зловживання процесуальними правами відповідача і не може бути покладений в основу висновку про заподіяння позивачу додаткової моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування, суд виходить з того, що компенсації підлягає лише той рівень немайнових втрат, наявність якого доведена або є об`єктивно і безсумнівно притаманною самій встановленій ситуації, а не той, на якому наполягає позивач у своїх непідтверджених твердженнях.

Суд враховує: тривалість періоду, протягом якого недостовірні відомості про позивача як особу, що порушила правила військового обліку та перебуває в розшуку, залишалися невиключеними з Реєстру (щонайменше з 17 травня 2025 року до 22 січня 2026 року); наявність протягом частини цього періоду, до 07 липня 2025 року, реальної, підтвердженої матеріалами справи можливості застосування щодо позивача заходів, пов`язаних із розшуком; відсутність доказів настання більш тяжких чи тривалих негативних наслідків, ніж типовий рівень психологічного дискомфорту, притаманний такій ситуації; відсутність доказів фактичного затримання позивача, погіршення стану його здоров`я, обмеження професійної діяльності чи поширення відповідних відомостей серед третіх осіб.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Роз`яснення щодо застосування цього конституційного припису у справах про відшкодування моральної шкоди містяться, зокрема, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із наступними змінами), відповідно до якої за встановлення факту заподіяння моральної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень така шкода підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

З урахуванням наведеного, а також засад розумності, справедливості та співмірності (частина третя статті 23 ЦК України, пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4), суд вважає таким, що відповідає встановленим обставинам справи, визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Таким чином, судом встановлено факт протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_2 правил військового обліку.

Зазначене порушення за своєю природою і встановленою тривалістю є достатнім для висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди в обсязі, який відповідає типовому рівню психологічного дискомфорту від перебування особи в офіційному державному реєстрі в статусі порушника правил військового обліку та особи, яка перебуває в розшуку, без доведення додаткових, більш тяжких негативних наслідків, на яких наполягає позивач.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню – у розмірі 5 000 грн, з відмовою в решті заявленого розміру як недоведеного належними, допустимими і достатніми доказами.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 82, 89, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, статтею 56 Конституції України, статтями 23, 1173, 1174 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцезнаходження АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Повний текст рішення суду складено 22.09.2026 року.

Суддя Юрій МИРОШНИЧЕНКО