Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №201/9049/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/9049/25

Провадження 2/201/731/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 серпня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

секретаря – Піняєва В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих покупцю квартири внаслідок витребування квартири

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначила, що 20.03.2021 придбала у відповідача квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 08.07.2025 (справа ЄУН № 201/12414/21) у позивачки витребувано цю квартиру через незаконну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за відповідачем.

Судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 не знала та не могла знати про недобросовісну поведінку попередніх власників, а тому є добросовісним набувачем.

З огляду на наявність у позивачки права заявити до продавця вимогу про стягнення сплаченої вартості квартири та збитків, суд у справі ЄУН 201/12414/21 дійшов висновку про наявність підстав для витребування у неї квартири на користь позивачів.

За таких обставин покупець має право вимагати від продавця, а продавець зобов`язаний відшкодувати покупцю вартість понесених збитків у зв`язку з незаконним продажем спірної квартири.

Посилаючись на викладене позивачка просить стягнути з відповідача 537 140грн, що сплачені йому за умовами договору купівлі-продажу квартири від 23.03.2021, інфляційні витрати в сумі 363 637, 11 грн., 3% річних в сумі 69 622, 17 грн, та 50 000грн моральної шкоди, оскільки після витребування квартири позивачці довелося змінити спосіб свого життя через неможливість користування, володіння і розпорядження придбаним нерухомим майном.

Представник позивачки - адвокат Карчагін С.В. надав заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі та без участі позивачки, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Відзив на позовну заяву не надійшов.

Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб – відповідачів у справі.

Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надав інформацію про те, що відповідач ОСОБА_2 з 22.11.2001 по 16.11.2022р. був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 81).

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи – адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Суд направляв на останню відому зареєстровану адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідач кореспонденцію суду не отримав, а листи повернулися до суду неврученими за відсутністю адресата.

Вживаючи всіх залежних від суду заходів задля повідомлення відповідач, суд 17.10.2025,ь 16.12.2025, 23.02.2026, 14.04.2026, 01.06.2026 зробив оголошення для відповідачів про розгляд даної справи на офіційному веб-сайті суду.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі – Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. Жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідачів дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17 відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

20.03.2021 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю. за р.№ 160, за умовами якого позивачка як покупець придбала у відповідача як продавця за 537 140грн квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11-14). Грошові кошти були передані позивачкою. відповідачу до підписання договору (п.3.1 договору)

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпро від 08.07.2025 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , державний реєстратор Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Синельниковського району Дніпропетровської області Сучкова Тетяна Федорівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Виноградова Владислава Юріївна про витребування з незаконного володіння нерухомого майна, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_6 про витребування майна витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , по частки вказаної квартири кожному (а.с.24-40).

Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 26 лютого 1999 року ОСОБА_8 та членам її сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є донькою ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 34) та свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , після укладення якого ОСОБА_10 змінила прізвище на ОСОБА_11 серія НОМЕР_2 .

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія № НОМЕР_3 , який є громадянином Німеччини.

ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перебували в шлюбних відносинах в період з 28 грудня 1983 року по 04 лютого 2010 рік, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 35) та свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 .

Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 .

16 лютого 2008 року Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 44047743 після смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

16 лютого 2008 року в Першу дніпропетровську державну нотаріальну контору звернулася ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_8

03 липня 2008 року з заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_8 звернулася ОСОБА_3 ..

16 квітня 20205 року ОСОБА_8 залишила заповіт посвідчений державним нотаріусом Першої дніпропетровської нотаріальної державної контори Лада І.М., яким все своє майно заповідає ОСОБА_6 .

24 грудня 2010 року рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська справа № 2-12486/2010 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , третя особа Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора про визначення часток у спільній сумісній власності та визнання права власності відмовлено.

Також встановлено, що згідно з Інформаційної довідки від 26 липня 2021 року № 267420912 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек:

-17 грудня 2020 року державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. на підставі договору купівлі – продажу від 14 липня 1999 року №127, виданого Товарною біржою «ФЕМІДА», зареєстровано право приватної власності ОСОБА_7 на належну позивачам на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_4 , Рішення про Державну реєстрацію (з відкриття розділу) від 18 грудня 2020 року № 55795996, запис № 39791945, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2253119312101.

Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Виноградовою В.Ю.:

- 25 лютого 2021 року на підставі договору іпотеки від 25 лютого 2021 року № 100 зареєстровано іпотеку на кв. АДРЕСА_4 , якою забезпечено виконання ОСОБА_7 до 26 лютого 2021 року зобов`язання в розмірі 300 000 грн. перед ОСОБА_2 за договором позики від 25 лютого 2020 року , рішення про державну реєстрацію від 25 лютого 2021 року № 56817621, запис № 40737245;

- 01 березня 2021 року на підставі договору іпотеки від 25 лютого 2021 року № 100 , заяви ОСОБА_2 від 27 лютого 2021 року право приватної власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_4 припинено, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 , на таку квартиру, рішення про державну реєстрацію від 01 березня 2021 року № 56870767, запис № 40785835.

- 20 березня 2021 року на підставі договору купівлі – продажу від 20 березня 2021 року №160, право приватної власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4 , припинено, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 , на таку квартиру, рішення про державну реєстрацію від 20 березня 2021 року № 57195570, запис № 41085068.

14 липня 1999 року на Товарній біржі «ФЕМІДА» між ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_7 з іншого уклали договір купівлі продажу кв. АДРЕСА_4 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 17 грудня 2020 року державним реєстратором Виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучковою Т.Ф. на підставі договору купівлі продажу серія та номер 127, від 14 липня 1999 року видавник Товарна біржа «ФЕМІДА» зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_7

25 лютого 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки кв. АДРЕСА_4 .

01 березня 2021 року ОСОБА_2 нотаріально посвідченою заявою повідомив, що договір іпотеки, посвідчений 25 лютого 2021 року приватним нотаріусом Виноградовою В.Ю. припинив свою дію у зв`язку з невиконанням ОСОБА_7 зобов`язань перед ним за договором позики від 25 лютого 2020 року, у зв`язку з чим просив зняти заборону на відчуження нерухомого майна кв. АДРЕСА_4 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 01 березня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, Дніпропетровської області Виноградовою В.Ю. на підставі договору іпотеки, серія та номер : 100, виданий 25 лютого 2021 року видавник ПН ДМНО Виноградова В.Ю. зареєстровано право власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_2

13 жовтня 2022 року представником позивача долучено до матеріалів цивільної справи висновок експерта № СЕ-19/104-22/26211-ПЧ від 02 вересня 2022 року за результатами судової почеркознавчої експертизи проведеної в кримінальному провадженні № 12021041650000620 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України відповідно до якої підпис від імені ОСОБА_8 та рукописний запис « ОСОБА_8 » у графі «Продавці» договору купівлі – продажу квартири Товарна біржа «Феміда» від 14 липня 1999 року виконанні не ОСОБА_8 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_3 та рукописний текст « ОСОБА_3 » у графі «Продавці» договору купівлі - продажу квартири Товарна біржа «Феміда» від 14 липня 1999 року виконанні не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Відповідно до відповіді наданої на запит адвоката начальником виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР повідомлено, що інвентаризаційна справа на квартиру АДРЕСА_1 вилучена 21 червня 2022 року СВ ВП №5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області на підставі ухвали Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 червня 2022 року по справі № 201/3564/22, яка до теперішнього часу не повернута, відповідь дана 12 лютого 2023 року.

19 серпня 2021 року на запит адвоката відповідача начальником виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР надано інформацію стосовно кв. АДРЕСА_1 , що станом на 01 січня 2013 рік право спільної сумісної власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

В жовтні 2021 року начальником виробничого відділу КП «ДМБТІ» ДМР на запит слідчого СВ ВП № 58 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надано відповідь, що відповідь на запит ТОВ «ФЕМІДА» стосовно кв. АДРЕСА_1 , від 09 грудня 2020 року № 15/11925 за номером вхідної кореспонденції 18912 від 11 грудня 2020 року не готували.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що спірне майно вибуло з володіння власників не з їх волі та вирішуючи питання про витребування майна, суд виходить з того, що відсутні обставини, які б вказували на те, що ОСОБА_1 знала або могла знати про недобросовісну поведінку попередніх власників, а тому є добросовісним набувачем. Разом з тим, надаючи оцінку критеріям правомірності втручання у право ОСОБА_12 на мирне володіння майном за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та за обставин цієї справи, враховуючи право ОСОБА_12 заявити до продавця вимогу про стягнення сплаченої вартості квартири, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивачів про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння.

Рішення переглядалося в апеляційному порядку, 17.03.2026 набрало законної сили (https://reyestr.court.gov.ua/Review/135226167).

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За приписами ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред`явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред`явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем (ст. 660 Цивільного кодексу України).

Відповідач як продавець був залучений до участі в справі 201/12414/21 як третя особа без самостійних вимог, його пояснення щодо позову або відзиву в рішенні суду відсутні.

Відповідно до ч.4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За вимогами ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

У ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, у тому числі є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відшкодування збитків можливе лише за наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права, завдання збитків та причинний зв`язок між порушенням права та збитками. Сукупність наведених умов утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих ним на себе зобов`язань, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Зі змісту ст. 661 Цивільного кодексу України випливає, що обставинами, котрі слугують передумовою виникнення відповідальності у продавця є: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору. При цьому, для притягнення до відповідальності продавця має значення не тільки факт вилучення майна у покупця, а обставина про те, що покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, оскільки якщо станом на момент укладення договору покупцю були відомі вказані підстави, чи продавець повідомляв його про існування цих підстав, продавець не може бути притягнутий до відповідальності за ст. 661 Цивільного кодексу України навіть у випадку вилучення речі.

Відповідно до ч.5 ст.12 Цивільного кодексу України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Крім цього, згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, добросовісність набувача майна за договором презюмується.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Під поняттям «знав» слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи у тому, що вона набуває майно у суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Щодо застосовуваного законодавцем поняття «повинен був знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг та зобов`язаний був про це знати.

У даному випадку підставою для застосування збитків за ст. 661 Цивільного кодексу України є виключно об`єктивні обставини, такі як: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору.

При цьому, ст. 661 Цивільного кодексу України слід розглядати в сукупності з ст. 660 Цивільного кодексу України, яка знімає з продавця тягар відповідальності в разі якщо продавець не брав участі в судовому процесі та доведе, що, взявши участь, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.

Таким чином, існування обставин, визначених ч.2 ст.660, ч.1 ст.661 Цивільного кодексу України є підставою для відшкодування покупцеві завданих йому внаслідок вилученого товару збитків і таке відшкодування повинно бути здійснене саме продавцем.

З матеріалів справи вбачається, що збитки у позивача виникли внаслідок вилучення у неї нерухомого майна (квартири, предмета договору купівлі-продажу) за рішенням суду.

Судом встановлено, що станом на момент придбання позивачем квартири укладений між сторонами договір купівлі-продажу відповідав усім ознакам дійсності правочину та не є визнаний судом недійсним і станом на момент розгляду справи; право власності на відчужуване майно було зареєстроване за позивачем.

За таких обставин суд погоджується із доводами позивачки стосовного того, що вона являлася добросовісним набувачем квартири.

Для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками та вини. При цьому, такі елементи, як протиправна поведінка, збитки і причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками є у всіх випадках обов`язковою умовою відповідальності. Вина, в свою чергу, є загальною, але не в усіх випадках обов`язковою умовою відповідальності. Договором або законом можуть бути передбачені випадки відповідальності без вини. Законодавчі норми, що передбачають відповідальність без вини, більше властиві недоговірним зобов`язанням із завдання шкоди (наприклад: ст. ст. 1173, 1174, 1176, 1187, 1209 Цивільного кодексу України). В договірних зобов`язаннях необов`язковість вини може бути встановлена договором.

З аналізу ст. 661 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що положення вказаної статті не передбачають відповідальності продавця без його вини. Крім цього, вказана стаття не містить жодних інших винятків для можливості притягнення продавця до відповідальності за відсутності хоча б одного із елементів складу цивільного правопорушення.

Для можливості притягнення продавця до відповідальності за даною статтею, його протиправна поведінка повинна полягати в порушенні обов`язку попередити покупця про права третіх осіб на річ, а також про інші обставини, які можуть породжувати права третіх осіб на річ, що є предметом договору. Даний висновок узгоджується із положеннями ст. 659 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Причинно-наслідковий зв`язок у цьому випадку полягає в тому, що відповідач є недобросовісним набувачем квартири, а відтак позивачка як покупець нерухомого майна не знала і не могла знати про наявність підстав для вилучення квартири, які виникли до укладення договору, а саме про незаконність прийняття відповідачем у власність вказаного майна.

Відповідно до п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", у разі якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

За таких обставин суд вважає, що право позивача на відшкодування збитків відповідно до ст.661 ЦК України виникло внаслідок вилучення у неї квартири незалежно від того, чи пред`явлено вимогу про повернення коштів до звернення до суду.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Тому суд доходить висновку, що продавець (відповідач) зобов`язаний відшкодувати покупцеві (позивачу) завдані збитки, оскільки продане за договором купівлі-продажу нерухоме майно було вилучене у позивача на підставі рішення суду. Зазначене сторонами не заперечується та не оспорюється.

В силу приписів п.п. 2, 6 ч.ч.1,3 ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства віднесено зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до цих принципів норми цивільного права забезпечують власникам можливість стабільного (сталого) здійснення власницьких повноважень і правовий захист від дій щодо безпідставного позбавлення особи свого майна, що мають розглядатися як правові засоби утвердження поваги і непорушності права власності.

Загальна засада справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачає правило, за яким кожен учасник цивільних правовідносин при здійсненні своїх суб`єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільних інтересів (зловживати правом). Саме меті встановлення справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати демократична держава.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства передбачає встановлення його нормами рівних умов для участі усіх осіб у цивільних відносинах, закріплення можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу, поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з урахуванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вилучення у покупця придбаного майна із-за дій недобросовісного продавця (відповідача), порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка відповідно до статті 5 цього ж Протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (стаття 1 Першого Протоколу).

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, втручання в право власності добросовісного набувача не може бути правомірним, якщо не буде дотримано принципу пропорційності (балансу суспільних та приватних інтересів). Простіше кажучи, витребування майна в добросовісного набувача можливе лише з одночасним забезпеченням належної компенсації.

Таким чином, враховуючи основоположні принципи цивільного та європейського законодавства добросовісний покупець, у якого вилучено майно, має право на отримання належної компенсації.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Збитками є грошовий еквівалент вартості вилученого майна.

Аналізуючи зміст ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, що відповідає основним засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, при цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено, необхідно дійти висновку про те, що недобросовісний продавець відшкодовує збитки (грошові кошти), завдані добросовісному покупцю, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, що відповідатиме конвенційному принципу пропорційності.

Виходячи з положень ст. 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, ст. ст. 661, 1192 Цивільного кодексу України, у позивача є законні сподівання на відшкодування шкоди, яку їй було завдано.

При цьому, враховуючи обставини, встановлені судами у даній справі, завдані позивачці збитки є втратами, які за розміром є більшими, ніж сума сплачена за договором купівлі-продажу від 20.03.2021, оскільки купівельна вартість коштів зменшилась, у зв`язку з чим обсяг збитку позивачки необхідно визначити з урахуванням установленого індексу інфляції (подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного суду від 04.06.2019 у справі 916/1573/18).

Стосовно стягнення 3% річних слід зазначити, що проценти річних не є складовою збитків та нараховуються на суму простроченого зобов`язання.

Із встановлених обставин справи не вбачається, що позивачка втратила внаслідок порушеного відповідачем її права, чи отримала би зазначену суму коштів у вигляді 3 % річних, якби її право не було порушено відповідачем за вказаних вище обставин.

Положення ч. 2 ст. 530 ЦК України застосовуються до зобов`язальних правовідносин, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги. Предметом спірних правовідносини сторін є матеріально-правова вимога про стягнення збитків, які є наслідком порушення договірного зобов`язання стороною, і право на їх компенсацію виникає з моменту встановлення факту завдання збитку, тому обов`язок винної особи на їх відшкодування не пов`язується з моментом пред`явленням вимоги кредитором.

Відтак слід стягнути з відповідача на користь позивачки збитки в сумі 900 777грн 11коп, виходячи із сплаченої позивачкою вартості квартири - 537 140грн, та інфляційних втрат в розмірі 363 637грн 11коп.

Позивачка також просить стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 50 000грн, мотивуючи тим, що вона отримала психологічні переживання та моральні страждання від завданих їй збитків продажем відповідачем спірної квартири, яку рішенням суду у неї було витребувано на користь третіх осіб, що природньо зрозуміло, з цього приводу їй прийшлось змінити спосіб свого життя через неможливість користування, володіння і розпорядження придбаним нерухомим майном

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода зокрема полягає: у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22; постанову Верховного Суду у від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, провадження № 61-21130сво21).

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. За відсутності хоча б однієї складової стягнення шкоди неможливе (див. постанову Верховного Суду від 24.06.2024 у справі № 442/5177/21, провадження № 61-3736св23).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.04.2024 у справі № 279/1834/22, провадження № 61-1382сво23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 519/2-5034/11).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, провадження № 61-12101св23, постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22).

Змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) /ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. п. 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Суд звертає увагу, що позивачка не надала жодного доказу на підтвердження як заподіяння моральної шкоди, так і її розміру. Зокрема, не доведено понесення нею втрат немайнового характеру, які настали у зв`язку з діями відповідача. В матеріалах справи відсутні докази того, що внаслідок дій відповідача позивачка зазнала моральних та душевних страждань.

З урахуванням викладеного, виходячи з вимог розумності та справедливості суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди.

З огляду на все наведене в сукупності, позов підлягає задоволенню частково зі стягненням на користь позивачки 900 777грн 11коп збитків, спричинених витребуванням з її володіння нерухомого майна.

Стосовно судових витрат

За часткового задоволення вимог первісного позову на підставі положень ст.141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 7206грн 12коп (8163,20х 900777,11/ 1020399,28).

Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень ч.ч. 1 – 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позові представник позивача, зокрема, навів попередній розмір понесених судових витрат, які складаються з витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 125 000грн.

На підтвердження надання правничої допомоги та її обсягу позивачем до матеріалів справи долучено копії:

-ордеру від 21.07.2025 (а.с.10);

-договору від 15.07.2025 про надання правової (правничої) допомоги, укладеного між позивачкою та адвокатом Карчагіним С.В. (а.с. 15-17);

-детального опису (наданих послуг) виконаних робіт, за змістом якого адвокатом було надано клієнту такі послуги: аналіз наданих клієнтом документів, у тому числі договору купівлі-продажу від 20.03.2021 року, судових рішень по справі № 201/12414/21; збір відомостей про факти, що можуть бути використані як докази (отримання інформації з ДРРПНМ) під час подання заяви про забезпечення позову; складання, підписання та подання до Соборного районного суду м. Дніпра позову в інтересах клієнта до ОСОБА_2 про відшкодування збитків завданих покупцю квартири внаслідок витребування квартири; складання, підписання та подання інших процесуальних документів: пояснення по справі з аналізом правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах; клопотання про закриття підготовчого провадження; заява про забезпечення позову по справі; залучення інших адвокатів, консультування їх з питань ведення справи у суді, участі в судових засіданнях по даній справі.

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права (див. постанову Верховного Суду від 17.02.2022 № 120/2553/19-а).

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (див. постанову Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 922/1583/23).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (див. постанову Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21).

Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (див. постанови Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23, від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19).

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та пропорційності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) вказано на необхідність врахування принципу пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторін судових витрат зважаючи на обсяг задоволених судом вимог.

Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Суд зауважує, що заявлені витрати на аналіз наданих клієнтом документів, у тому числі договору купівлі-продажу від 20.03.2021 року, судових рішень по справі № 201/12414/21; збір відомостей про факти, що можуть бути використані як докази (отримання інформації з ДРРПНМ) під час подання заяви про забезпечення позову не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки сам по собі аналіз документів не належить до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюється (є складовою) підготовкою та поданням позову, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом (див. подібні вісновки у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 385/513/23, провадження № 61-8313св24).

Враховуючи все зазначене в сукупності, предмет та складність питання, яке було предметом розгляду судом, обсяг фактично наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (як представником позивача), відсутність клопотання відповідача про зменшення відповідних витрат, суд вважає що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 20 000грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих покупцю квартири внаслідок витребування квартири.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 537 140 гривень, сплачених за умовами договору купівлі-продажу від 23 березня 2021 року, та інфляційні втрати за період з 21 березня 2021 року по 16 липня 2025 року в сумі 363 637 гривень 11 копійок, а всього 900 777 (дев`ятсот тисяч сімсот сімдесят сім) гривень 11 копійок збитків, спричинених витребуванням нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини цього позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 27 206 (двадцять сім тисіч двісті шість) гривень 12 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте Соборним районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОПП НОМЕР_7 , останнє відоме місце мешкання: АДРЕСА_6 .

Суддя: Д.О. Покопцева