Вирок від 20 вересня 2026 р. у справі №297/1978/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1978/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Берегове кримінальне провадження, внесенному в ЄРДР №12026071060000209 від 17 травня 2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової служби, перебуваючи на посаді радіотелефоніста-лінійного наглядача обчислювального відділення мінометного взводу мінометної батареї механізованої військової частини НОМЕР_1 ,у порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою ухилення від проходження військової служби, 09.05.2026 після проходження фахової підготовки не повернувся до місця тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 та відсутній без поважних причин на військовій службі, до моменту затримання останнього на території АДРЕСА_1 , 17.05.2026 року, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, а саме: дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану.

Доказами на підтвердження встановлених обставин є наступне.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України визнав з підстав викладених у обвинувальному акті та пояснив, що дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді радіотелефоніста-лінійного наглядача обчислювального відділення 3 мінометного взводу 2 мінометної батареї 2 механізованого батальйону. На виконання наказу командування 04 квітня 2026 року він вибув до військової частини НОМЕР_2 , розташованої у АДРЕСА_3 , для проходження фахової підготовки. Після завершення фахової підготовки до військової частини він не повернувся, а поїхав до місця свого проживання у с. Дийда Берегівського району Закарпатської області. Причиною такого рішення стала хвороба матері. Мати потребувала його допомоги, а сестра, яка могла б здійснювати догляд за нею, перебувала за кордоном, у зв`язку з чим він вирішив залишитися вдома. Обвинувачений пояснив, що не хотів надалі проходити військову службу та виконувати покладені на нього обов`язки військовослужбовця. Після його виявлення і доставлення 16 травня 2026 року до військової частини НОМЕР_3 він прямо повідомив посадовим особам про своє небажання продовжувати військову службу та відмовився повертатися до її проходження.

Крім визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, його вина в ході судового розгляду кримінального провадження доведена наступним.

Так, згідно повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16 травня 2026 року №814/1/1/6069. встановлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , призваний під час мобілізації, 09 травня 2026 року не повернувся після проходження фахової підготовки до місця тимчасового розташування підрозділу в АДРЕСА_2 , на зв`язок із командуванням не виходив, про неможливість прибуття не повідомляв; 16 травня 2026 року його доставлено до військової частини НОМЕР_3 , де він відмовився продовжувати військову службу. Документ складено уповноваженою посадовою особою в межах службових повноважень і містить первинні відомості про виявлену подію.

Відповідно до Довідки військової частини НОМЕР_1 від 09 травня 2026 року № 26/1222 встановлено, статус ОСОБА_4 як військовослужбовця, його посаду, призов 20 квітня 2025 року, направлення 04 квітня 2026 року на фахову підготовку до військової частини НОМЕР_2 , закінчення строку підготовки та неприбуття 09 травня 2026 року до підрозділу в АДРЕСА_2 . У довідці також зазначено про безрезультатні дзвінки й пошукові заходи, відсутність зброї при особі та відсутність повідомлень про поважні причини.

Згідно Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11 лютого 2026 року № 44 встановлено зарахування ОСОБА_4 до списків особового складу та призначення з 11 лютого 2026 року на посаду радіотелефоніста-лінійного наглядача обчислювального відділення 3 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_4 механізованого батальйону. Цей документ доводить спеціальний статус суб`єкта злочину та обізнаність обвинуваченого зі службовими обов`язками.

Крім того, як вбачається із Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03 квітня 2026 року № 97, ОСОБА_4 04 квітня 2026 року вибув у відрядження до військової частини НОМЕР_2 строком на 33 дні - до 06 травня 2026 року - для фахової підготовки.

Даний документ визначає законне місце перебування та часові межі відрядження, після яких обвинувачений мав повернутися до підрозділу.

Згідно Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09 травня 2026 року № 13 встановлено, що з 09 травня 2026 року ОСОБА_4 самовільно залишив розташування військової частини у відрядженні (не повернувся з відрядження), у зв`язку з чим йому припинено виплату грошового забезпечення.

Із Рапорту командира 2 мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_7 від 09 травня 2026 року вбачається невідкладне повідомлення про те, що ОСОБА_4 після завершення фахової підготовки не повернувся до н.п. Миколай-Поле, на телефонні дзвінки не відповідав, організовані пошуки результату не дали, а його місцезнаходження було невідомим.

Відповідно до Акту службового розслідування та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 13 травня 2026 року № 2197 про його результати встановлено перевірку рапорту, наказів, службових пояснень, характеристики й медичних відомостей. Службовим розслідуванням встановлено неприбуття ОСОБА_4 після фахової підготовки, відсутність його на зв`язку та відсутність документально підтверджених причин.

Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 09 травня 2026 року № 1185 про призначення службового розслідування підтверджує офіційне реагування командування на повідомлення про неповернення ОСОБА_4 та визначає предмет службового розслідування.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , отримані під час службового розслідування. підтверджують, що після завершення навчання ОСОБА_4 до підрозділу не прибув, на неодноразові дзвінки не відповідав, документів про законні причини відсутності не надавав, а його місцезнаходження встановити не вдалося.

Відповідно до припису ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15 травня 2026 року встановлено направлення ОСОБА_4 до військової частини НОМЕР_3 зі строком прибуття 16 травня 2026 року після виявлення факту самовільного залишення місця служби.

Суд, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, дійшов до наступного висновку.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд, вирішуючи питання, що входить до його компетенції, як то: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення, діє в рамках пред`явленого обвинувачення.

Втіленням принципу справедливості судового розгляду є покладення тягаря доведення вини на сторону публічного обвинувачення. Суд може тільки надати оцінку тим обставинам, які викладені в обвинувальному акті і пересвідчитись, що вони підтверджуються належними, і допустимими доказами таким чином, щоб переконати навіть незацікавлену сторонню особу в тому, що обвинуваченим був вчинений зазначений злочин.

Сукупність доказів поза розумним сумнівом підтверджує, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України, а саме: дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинення дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які пом`якшують та обтяжують.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Отже, суд обираючи покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання.

Обставини, що пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття.

Обставини, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Також, суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченого, який винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав, має постійне місце проживання та реєстрації. Відповідно до довідки КНП «БЕРЕГІВСЬКА ЛІКАРНЯ ІМЕНІ БЕРТОЛОНА ЛІННЕРА БЕРГІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» №166 від 07.07.2026 року, ОСОБА_4 у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра поліклінічного відділення не перебуває.

Згідно службової характеристики, виданої Командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 , обвинувачений ОСОБА_4 зарекомендував себе посереднім військовослужбовцем, в професійному відношенні підготовлений, нерегулярно працює над удосконаленням своїх теоретичних знань і практичних навичок. Службові обов`язки виконує посередньо. В колективі посередньо користувався повагою, поставлені задачі виконував, але іноді потребував контролю збоку командирів. Морально-психологічний стан не стійкий.

Отже, враховуючи наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, відомості, що характеризують особистість обвинуваченого, суд вважає, що є підстави для призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 4 ст. 408 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років,

Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Суд вважає, що таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушення.

Підстав для застосування ст.ст. 69,75 КК України, суд не вбачає, оскільки у зв`язку з набранням 27 січня 2023 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IX, посилено кримінальну відповідальність за вчинення військових кримінальних правопорушень, та обмежено застосування статей 69 і 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 408 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, строк покарання ОСОБА_4 необхідно обчислювати з дня фактичного затримання, а саме з 17 травня 2026 року 15 години 22 хвилин.

Речові докази вирішити в порядку 100 КПК України.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, залишити без змін.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Підстави застосування заходів кримінально-виховного характеру щодо юридичної особи у даному кримінальному провадженні відсутні.

Викривач у кримінальному провадженні відсутній.

Керуючись ст. ст. 100, 368, 370, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання, а саме з 17 травня 2026 року 15 годині 22 хвилин.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Берегівський районний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_10