Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №153/2131/25 — Ямпільський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. Справа153/2131/25

Провадження2/153/868/25-ц

Ямпільський районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Дзерина М.М.

за участю секретаря судового засідання Поліш Н.А.

позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника позивачів – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , про встановлення порядку користування спільним майном та внесення змін до договору,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Ямпільського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , про встановлення порядку користування спільним майном та внесення змін до договору. Позивачі просять суд винести рішення, яким внести зміни до пункту 1 Договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , щодо 9/50 часток їдальні, що знаходиться в АДРЕСА_1 додавши до переліку приміщень, підвал ІІ площею 38,4 кв.м. Винести рішення, яким надати ОСОБА_2 право користування чужим майном (сервітут), а саме частиною приміщення їдальні, а саме коридорами та сходовою площадкою, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 для задоволення потреб осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Винести рішення, яким встановити порядок користування частиною нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а саме коридором 1, площею 28,9 кв.м., сходовою площадкою V, площею 7,8 кв.м., та коридором IV площею 3,5 кв.м., відповідно до висновків експерта. Позовні вимоги мотивовано наступним: ОСОБА_1 , є власником 9/50 часток їдальні, що знаходиться в АДРЕСА_1 , відповідно до Договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року. Загальна площа 9/50 часток їдальні становить - 112, 5 кв.м., та включає в себе кімнату №13 площею 92,3 кв.м., частку коридору IV- площею 1,8 кв.м., частку сходової площадки - V, площею 3,9 кв.м., частку коридору - 1 площею - 14,5 кв.м. ОСОБА_2 , є власником квартири під номером АДРЕСА_2 , яка складається із 3-х житлових кімнат, коридорів, кухні, санвузла, кладової, підвалу І. Житлова площа становить 47,4 кв.м., загальна 87,6 кв.м.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проживали в квартирі АДРЕСА_1 з 1990-х років. Тому коли було розпочато процедуру банкрутства Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства імені Суворова, ОСОБА_1 планувала викупити дане приміщення їдальні, навіть уклала попередній договір в 2009 році та оплатила завдаток, але дану будівлю викупити їй не вдалось. Дана їдальня була продана 28 грудня 2009 року, хоча торги було призначено на квітень 2010 року.

В 2017 році з відповідачкою по справі вони домовились про продаж частини їдальні з окремим входом, як цілісного об`єкту. Однак, в кабінеті у нотаріуса відповідачка сказала, що їй потрібен доступ до другого поверху, тому коридор та сходова площадка були розподілені навпіл.

Щодо підвалу в нотаріуса при укладенні договору купівлі-продажу, питання не підіймалось, оскільки в Договорі купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, не зазначено, що ОСОБА_4 набула у власність підвальне приміщення, лише приміщення їдальні. Тому з 2017 року і по теперішній час вона вважала, що частина підвалу, яка знаходиться під належною їй частиною будівлі, належить їй. Вона купувала 5/90 частини їдальні як цілісного об`єкту, оскільки фундамент, цоколь, стіни та підвал є невід`ємною частиною будинку. Весь цей час вона користувалась ним. Лише влітку цього року відповідачка висловила свої претензії на підвальне приміщення, яке знаходиться під її частиною будинку. В результаті незаконних дій відповідачки та її представників їй було нанесено матеріальну та моральну шкоду, дані дії були кваліфіковані поліцією як дрібне хуліганство.

Однак, доступ до спірного підвального приміщення II площею 38,4 кв.м. можливий лише через підвал ОСОБА_2 . Тобто відповідачка немає можливості повноцінно користуватись даним підвальним приміщенням, оскільки він немає окремого входу, та немає можливості такій вхід зробити.

Позивач вказує, що їй та ОСОБА_4 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0951 га, за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до технічної документації їй відведена земельна ділянка під її частиною їдальні. Таким чином, підвальне приміщення знаходиться на її земельній ділянці та під її частиною їдальні, а отже належить їй. Відповідно до відповіді Ямпільської міської ради на адвокатський запит від 28 листопада 2025 року, підвальні приміщення у будинку АДРЕСА_1 , не належать до комунальної власності Ямпільської міської територіальної громади. Тому ОСОБА_1 вважає, що необхідно внести зміни до пункту 1 Договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року додавши до переліку приміщень підвал ІІ площею 38,4 кв.м.

Щодо встановлення порядку користування спільним майном з відповідачкою, а саме коридорами та сходовою площадкою. Оскільки з літа 2025 року у неї з відповідачкою виникають постійні конфлікти щодо користування коридорами та сходовою площадкою, вважає, що їм потрібно встановити порядок користування даними приміщенням, з урахуванням прав власниці квартири АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 . Мирно вирішити питання не вдається, тому вона змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

ОСОБА_2 , є власником квартири під номером АДРЕСА_2 . Дана квартири знаходиться на другому поверсі будинку, тому для того, щоб потрапити їй до своєї квартири потрібно пройти по коридору та піднятись по сходовій площадці. При укладенні договорів Договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року та Договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року не було враховано її права та інтереси як власника квартири на другому поверсі. Співвласниками коридору та сходової площадки є ОСОБА_1 та відповідач. Тому для забезпечення реалізації її прав як власника квартири, необхідно встановити та надати їй право користування чужим майном (сервітут).

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Надала суду відповідь на відзив наступного змісту: відзив відповідача вважає необґрунтованим та безпідставним. Зазначила, що Відповідачка не надала жодного допустимого та належного, достатнього доказу про ніби-то самочинного будівництва, чинення нею перешкод в користуванні майном та наявності у неї ключів від підвалу. Щодо ніби-то надбудови над підвальним приміщенням, насправді це є сходова клітина, яка була побудована разом з будинком в 1972 році. Даний факт підтверджується записами, які містяться в Комунальному підприємстві "Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації" та відповіддю на адвокатський запит №135 від 20 березня 2026 року від КП Ямпільського бюро технічної інвентаризації. В даній відповіді зазначено, що сходова клітина, яка знаходиться над входом в підвал, була збудована разом з основною будівлею, а не ОСОБА_1 , як зазначає відповідачка.

Твердження відповідачки, що з даних сходів вода затікає до підвалу не відповідає дійсності, оскільки облаштування даної сходової клітини усунуло затікання дощової води до підвалу. Відповідачка тривалий час не цікавилась своїм майном, не проводила навіть нагальні, підтримуючі ремонтні роботи, які б попереджували руйнування будинку як цілісної конструкції. Їй самостійно доводиться підтримувати спільне з відповідачкою майно в належному стані. Вона не чинить відповідачці перешкоди в користуванні її майном, та їх спільним майном, про що відповідачка сама заявляє у відзиві на її позовну заяву, стверджуючи, що в них нема спору. Жодних доказів вчинення нею перешкод не надає.

У відзиві відповідачка зазначає, що у них відсутній спір щодо визначення порядку користування спільним майном та підвалом. Це не відповідає дійсності, даний факт підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №749425 від 22 серпня 2025 року та Постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року. Відповідно до матеріалів адміністративної справи чоловік відповідачки, ОСОБА_5 , 21 липня 2025 року вчинив адміністративне правопорушення передбачене статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, однак провадження було закрито у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Дана подія відбувалась за адресою АДРЕСА_1 та стосувалась саме користування фоє та сходовою клітиною, яка перебуває у спільній власності сторін. З урахуванням викладеного, просить суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Представник позивачів адвокат Філіповська В.В. діючи на підставі ордеру серії АВ№1231013 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник адвокат Гриньков Є.В. діючи на підставі ордеру серії АВ №1266045 в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його участю в іншому судовому засіданні. Разом з тим, на підтвердження зазначених обставин представником відповідача не надано жодних документів, які б підтверджували його участь в іншому судовому засіданні, а також документів на підтвердження здійснення ним представництва інтересів особи, щодо якої вирішуватиметься питання про обрання запобіжного заходу. За таких обставин суд не вбачає об`єктивних підстав для відкладення судового засідання, у зв`язку з чим заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву наступного змісту: 23 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 передала у власність, а ОСОБА_1 набула у власність 9/50 часток їдальні, а саме кімнату № НОМЕР_1 площею 92,3 кв.м, 1/2 частину коридору 1V площею 1,8 кв.м., 1/2 частку сходової площадки V площею 3,9 кв.м, 1/2 частку коридору 1 площею 14,5 кв.м, всього загальною площею 112,5 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчений 23 лютого 2017 року державним нотаріусом Ямпільської державної нотаріальної контори Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за № 203 (абз.1 п.1 Договору купівлі-продажу).

В абз.2 п.1 Договору купівлі-продажу зазначено, і сторони підтвердили це своїми підписами, що станом на момент укладення Договору купівлі-продажу 9/50 часток їдальні земельна ділянка площею 0,1875 га в межах згідно з планом, на якій знаходиться приміщення їдальні, зазначене в плані літерою А, підвал кам`яний, зазначений в плані літерою А-1, загальною площею 627,0 кв.м., у приватну власність не передана та відноситься до комунальної власності Ямпільської міської ради Вінницької області, що підтверджено довідкою, виданою 23 лютого 2017 року за №02-12/105 виконкомом Ямпільської міської ради Вінницької області. Кадастровий номер земельної ділянки – 052560100:04:001:0130.

Правова належність 9/50 часток їдальні, що відчужувалися, продавцеві підтверджена п.2 Договору купівлі-продажу (на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області 28 грудня 2010 року в реєстрі за №4212 та зареєстроване КП «Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації» 24 січня 2011 року за реєстровим №133).

У відповідності до п.3 Договору купівлі-продажу продаж 9/50 частин їдальні, що знаходиться у АДРЕСА_1 за домовленістю сторін вчинено за 40 000 (сорок тисяч) гривень.

Отже, на момент укладення Договору купівлі-продажу його сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов цього Договору – предмета та ціни договору. Своїми підписами під Договором купівлі-продажу сторони засвідчили, що розрахунки між ними проведені в повному обсязі, а предмет цього договору передано продавцем та прийнято покупцем до підписання цього договору, і претензій один до одного вони не мають, про що зазначено у п.13 Договору купівлі-продажу. Отже, Договір купівлі-продажу 9/50 частин їдальні, що знаходиться у АДРЕСА_1 , було виконано його сторонами повністю, і ніякого порушення, а тим більше істотного, відповідачем порушено не було. На підставі наведеного будь-які підстави для внесення змін у Договір купівлі-продажу, укладений 23 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений 23 лютого 2017 року державним нотаріусом Ямпільської державної нотаріальної контори Вінницької області зареєстрований в реєстрі за №203, відсутні, а тому позові вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про встановлення порядку користування частиною нежитлового приміщення в їдальні: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є співвласниками їдальні, що знаходиться у АДРЕСА_1 , яка належить їм на праві спільної часткової власності ( ОСОБА_1 – 9/50 часток їдальні, ОСОБА_4 – 41/50 їдальні), між якими існує спір щодо порядку користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, а саме коридором ІV площею 1,8 кв.м, сходовою площадкою У площею 3,9 кв.м, коридору 1 площею 14,5 кв.м.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення порядку користування частиною нежитлового приміщення – їдальнею, позивач ОСОБА_1 не запропонувала суду конкретний спосіб захисту свого порушеного, на її думку, права, натомість, зазначила що просить встановити такий порядок користування частиною нежитлового приміщення, який буде визначений у висновку експерта, що ставить під сумнів взагалі існування будь-якого спору між сторонами.

Щодо вимог про встановлення права користування чужим майном (сервітуту): Як вірно зазначила позивач ОСОБА_2 , її квартира АДРЕСА_2 , розташована на другому поверсі будівлі їдальні за цією ж адресою, власниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , прохід до якої дійсно можливий через коридор 1У площею 1,8 кв.м, коридор 1 площею 14,5 кв.м, сходи, сходову площадку У площею 3,9 кв.м, що розташовані на першому поверсі. Позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з огляду на те, що ОСОБА_2 не зверталася до відповідача ОСОБА_4 з пропозицією про встановлення сервітуту щодо користування належним відповідачу майном. З урахуванням вищевикладеного, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Неявка відповідача та її представника не перешкоджає розгляду справи по суті відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України.

Процесуальні дії у справі: відкриття загального позовного провадження та призначення підготовчого судового засідання, призначено проведення судового засідання в режимі відеоконференції, відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном власником майна, призначено судову будівельно-технічну експертизу, поновлення провадження, закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду, про що постановлено ухвали окремими процесуальними документами.

Судом встановлено такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин:

Із досліджених судом письмових доказів, що є у справі встановлено, що

23 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, який був посвідчений державним нотаріусом Ямпільської державної нотаріальної контори Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за №203. Відповідно до даного договору ОСОБА_4 передала у власність, а ОСОБА_1 набула у власність 9/50 часток їдальні, а саме кімнату № НОМЕР_1 площею 92,3 кв.м, 1/2 частину коридору ІV площею 1,8 кв.м., 1/2 частку сходової площадки V площею 3,9 кв.м, 1/2 частку коридору-1 площею 14,5 кв.м, всього загальною площею 112,5 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 .

В абз.2 п.1 Договору купівлі-продажу зазначено, і сторони підтвердили це своїми підписами, що станом на момент укладення Договору купівлі-продажу 9/50 часток їдальні земельна ділянка площею 0,1875 га в межах згідно з планом, на якій знаходиться приміщення їдальні, зазначене в плані літерою А, підвал кам`яний, зазначений в плані літерою А-1, загальною площею 627,0 кв.м., у приватну власність не передана та відноситься до комунальної власності Ямпільської міської ради Вінницької області, що підтверджено довідкою, виданою 23 лютого 2017 року за №02-12/105 виконкомом Ямпільської міської ради Вінницької області. Кадастровий номер земельної ділянки – 052560100:04:001:0130.

Правова належність 9/50 часток їдальні, що відчужувалися, продавцеві підтверджена п.2 Договору купівлі-продажу (на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області 28 грудня 2010 року в реєстрі за №4212 та зареєстроване КП «Ямпільське районне бюро технічної інвентаризації» 24 січня 2011 року за реєстровим № 133).

У відповідності до п.3 Договору купівлі-продажу продаж 9/50 частин їдальні, що знаходиться у АДРЕСА_1 за домовленістю сторін вчинено за 40 000 (сорок тисяч) грн. (а.с.10-11).

З копії технічного паспорта на 9/50 частини їдальні від 24 січня 2017 року встановлено, що замовником технічної інвентаризації виступала ОСОБА_4 . Експлікація внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень нежитлової будівлі їдальні по АДРЕСА_1 призначення приміщень : коридор загальна площа приміщення 1,8 кв.м., сх.площ. загальна площа приміщення 3,9 кв.м., коридор загальна площа приміщення 14,5 кв.м. та їдальня 92.3 кв.м , загальна площа 112.5 кв.м. Назва будівель та споруд: їдальня, 1970 рік будівництва, площею 839,6 кв.м., підвал -1970 рік будівництва 156,6 кв.м. та сходова площадка 27,4 кв.м. (а.с.15-17).

З копії договору купівлі-продажу квартири від 21 вересня 2007 року встановлено, що між ОСОБА_1 , яка діяла від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі №2099. Відповідно до даного договору ОСОБА_2 , набула у власність квартиру під номером АДРЕСА_2 , яка складається із 3-х житлових кімнат, коридорів, кухні, санвузла, кладової, підвалу І. Житлова площа становить 47,4 кв.м., загальна 87,6 кв.м.(в.ч.12).

З копії інвентаризаційної справи на домоволодіння по АДРЕСА_4 де власником зазначена ОСОБА_2 , квартира складається із 3-х житлових кімнат, коридорів, кухні, санвузла, кладової, підвалу І. Житлова площа становить 47,4 кв.м., загальна 87,6 кв.м. (а.с.18-23).

З копії договору купівлі-продажу від 28 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу Вінницької області встановлено, що ОСОБА_4 набула у власність їдальню, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Ямпільським РБТІ» Вінницької області від 27 грудня 2010 року №28513031 на земельній ділянці знаходиться цегляне приміщення їдальні, зазначене в платі літерою А, підвал кам`яний - літера А1 Загальна площа становить 627 кв.м. Земельна ділянка площею 0,1875 на якій розташована їдальня знаходилась у користування продавця, згідно довідки виданої відділом Держкомзему у Ямпільському районі Вінницької області 28.12.2010 року, кадастровий номер земельної ділянки 0525610100:04:00160130 (а.с.13-14).

З копії відповіді на запит адвоката Філіповської В.В. від 28.11.2025 року №02-11/1141 встановлено, що підвальні приміщення в будинку АДРЕСА_1 не належить до комунальної власності Ямпільської міської територіальної громади і Ямпільською міською радою 8 скликання фізичними або юридичними особами не передавалися.

Рішенням 64 сесії 8 скликання Ямпільської міської ради №2326 від 28 березня 2025 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 0,0951 га за адресою АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка за вищевказаною адресою сформована в державному земельному кадастрі з кадастровим номером 0525610100:04:001:0456 та належить до земель комунальної власності і в державному реєстрі речових прав не зареєстрована (а.с.24).

З копії відповіді на адвокатський запит №135 від 20 березня 2026 року від КП Ямпільського бюро технічної інвентаризації встановлено, що сходова клітина є частиною будівлі їдальні по АДРЕСА_1 , 1970 року побудови (а.с.124).

З копії постанови Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року встановлено, що відносно ОСОБА_5 за ст.173 КУпАП перебувала на розгляді справа, яка була закрита на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №749425 від 22 серпня 2025 року, 21 липня 2025 року о 15 год. 00 хв. по вул.Замостянська,49 м.Ямпіль ОСОБА_5 висловлювався образливими та нецензурними словами в адресу ОСОБА_1 , а також словесно їй погрожував, чим своїми діями порушив громадський порядок та спокій громадян (а.с.160).

Разом з тим зазначена постанова не стосується відповідача у цій справі — ОСОБА_4 , а ухвалена щодо іншої особи — ОСОБА_5 .

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення є обов`язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена така постанова, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №127/7370/17 зазначив, що постанова у справі про адміністративне правопорушення не має преюдиційного значення щодо особи, стосовно якої вона не була ухвалена.

Отже, встановлені постановою Ямпільського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2025 року обставини не можуть бути використані як доказ протиправної поведінки ОСОБА_4 , оскільки остання не є особою, щодо якої розглядалася справа про адміністративне правопорушення. Крім того, обставини, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_5 , стосуються саме його поведінки та не встановлюють жодних юридично значущих обставин щодо права власності на спірне майно, порядку користування ним чи наявності підстав для встановлення сервітуту у цій цивільній справі. За таких обставин суд не бере зазначену постанову до уваги при вирішенні спору як таку, що не стосується відповідача та не підтверджує обставин, які входять до предмета доказування у цій справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Щодо позовної вимоги про внесення змін до договору купівлі-продажу:

Судом встановлено, що 23 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 набула у власність 9/50 частин будівлі їдальні, а саме: кімнату № НОМЕР_1 площею 92,3 кв.м, 1/2 частину коридору IV площею 1,8 кв.м, 1/2 частину сходової клітини V площею 3,9 кв.м та 1/2 частину коридору I площею 14,5 кв.м, загальною площею 112,5 кв.м.

Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як зазначив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19, судове втручання у договірні відносини шляхом зміни або розірвання договору можливе за наявності визначених законом або договором підстав, а істотність порушення визначається з урахуванням об`єктивних обставин та наслідків такого порушення.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, потрібно встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Такий висновок зробив Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 3-143гс14.

Умовами договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року сторони погодили конкретний склад майна, яке є предметом купівлі-продажу. При цьому у договорі окремо зазначено, що на момент його укладення кам`яний підвал літ.А-1 загальною площею 627,0 кв.м у приватній власності не перебував та належав до комунальної власності Ямпільської міської ради.

Отже, сторони при укладенні договору визначили його предмет, а спірний підвал до складу відчуженого майна договором не включили.

Позивачем не доведено, що підвал ІІ площею 38,4 кв.м був фактично предметом договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року, що сторони досягли домовленості про його відчуження або що його невключення до тексту договору було наслідком помилки чи істотного порушення договору відповідачем.

Саме по собі посилання позивача на те, що вона після укладення договору вважала спірний підвал таким, що належить до придбаної нею частини майна, не є передбаченою статтею 651 ЦК України підставою для зміни договору. Крім того, доказів істотного порушення відповідачем умов договору чи наявності іншої передбаченої законом або договором підстави для його зміни судом не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для внесення до договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року змін щодо включення до його предмета підвалу ІІ площею 38,4 кв.м.

Щодо позовної вимоги про встановлення порядку користування спільним майном:

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Частиною другою статті 358 ЦК України передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Водночас частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Верховний Суд у постанові від 19 червня 2024 року у справі №759/24309/19 звернув увагу, що стаття 358 ЦК України регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без припинення права спільної часткової власності. При вирішенні такого спору суд повинен визначити конкретний порядок користування майном з урахуванням часток співвласників та недопущення порушення прав кожного з них.

Позивач просить встановити порядок користування конкретними частинами нежитлового приміщення, а саме: коридором І площею 28,9 кв. м, сходовою площадкою V площею 7,8 кв. м та коридором IV площею 3,5 кв.м, при цьому просить встановити такий порядок відповідно до висновків експерта.

Разом із тим призначена судом будівельно-технічна експертиза фактично не проведена у зв`язку з несплатою позивачем коштів за її проведення, у зв`язку з чим експертною установою матеріали справи повернуто без виконання.

Таким чином, висновок судової будівельно-технічної експертизи, до якого позивач відсилає у своїй позовній вимозі, у матеріалах справи відсутній.

Ця обставина має істотне значення для вирішення спору, оскільки позовна вимога не містить самостійно визначеного конкретного порядку користування спірними приміщеннями, а її зміст безпосередньо пов`язаний із неіснуючим у матеріалах справи висновком експерта.

При цьому відповідно до договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 належить 1/2 частина коридору IV площею 1,8 кв. м, 1/2 частина сходової клітини V площею 3,9 кв. м та 1/2 частина коридору І площею 14,5 кв. м.

Отже, для вирішення питання про встановлення порядку користування необхідно було встановити, зокрема: фактичне планування та технічні характеристики спірних приміщень; можливість їх фактичного розподілу у користування між співвласниками; конкретні частини приміщень, які можуть бути передані кожному зі співвласників у користування; відповідність запропонованого порядку користування часткам співвласників; можливість забезпечення доступу та користування спільним майном кожним зі співвласників; відсутність порушення прав та законних інтересів інших співвласників. Зазначені обставини мають встановлюватися на підставі належних і допустимих доказів, а у разі необхідності — із застосуванням спеціальних знань у сфері будівництва та технічного стану нерухомого майна.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тому встановлений судом порядок користування спільним майном не може створювати для іншого співвласника перешкод у реалізації його права власності.

Крім того, відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У даному випадку саме позивач посилається на висновок експерта як на підставу та спосіб визначення порядку користування спірними приміщеннями. Однак такий висновок відсутній у матеріалах справи з причин, які пов`язані з несплатою позивачем вартості призначеної експертизи.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, який саме порядок користування спірними приміщеннями пропонується встановити, яким чином він співвідноситься з частками співвласників, чи відповідає технічним характеристикам нерухомого майна та чи не порушує прав інших співвласників.

Саме лише зазначення у позовній заяві площ спірних приміщень — 28,9 кв.м, 7,8 кв.м та 3,5 кв.м — не визначає конкретного порядку користування ними. Для встановлення такого порядку необхідно визначити, яка саме частина кожного приміщення передається у користування кожному зі співвласників, яким чином забезпечується доступ до приміщень загального користування та чи відповідає такий порядок їхнім часткам у праві спільної часткової власності.

За відсутності висновку експерта, на який безпосередньо посилається позивач, та інших належних і достатніх доказів, які б підтверджували можливість встановлення конкретного порядку користування спірними приміщеннями, заявлена позовна вимога є недоведеною.

З огляду на викладене, позовна вимога ОСОБА_1 про встановлення порядку користування частиною нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , а саме коридором І площею 28,9 кв.м, сходовою площадкою V площею 7,8 кв.м та коридором IV площею 3,5 кв.м, «відповідно до висновків експерта», не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про встановлення сервітуту ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном.

Статтею 404 ЦК України передбачено право користування чужим нерухомим майном, зокрема для проходу через нього, якщо таке право необхідне для задоволення відповідної потреби.

Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі №539/1427/16-ц зазначив, що умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити потребу особи в інший спосіб, а судове рішення має чітко визначати обсяг прав особи щодо обмеженого користування чужим майном.

Крім того, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2024 року у справі № 923/898/21 зазначено, що передумовою звернення до суду з вимогою про встановлення сервітуту є вчинення особою дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін та недосягнення такої домовленості.

Судом установлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду з вимогою про встановлення сервітуту з метою забезпечення доступу до належної їй квартири, просить надати їй право користування частиною приміщення їдальні, а саме коридорами та сходовою площадкою, розташованими за адресою АДРЕСА_1 .

Разом із тим, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 до звернення до суду зверталася до власників спірного майна з пропозицією щодо встановлення сервітуту, визначала конкретні умови такого сервітуту та що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо його встановлення, суду не надано.

Матеріали справи також не містять доказів відмови власників майна від встановлення сервітуту або доказів недосягнення між сторонами домовленості щодо його умов.

Таким чином, ОСОБА_2 не доведено наявності передбаченої частиною третьою статті 402 ЦК України передумови для судового встановлення сервітуту.

Крім того, відповідно до статті 401 ЦК України сервітут може бути встановлений лише для задоволення потреби, яка не може бути задоволена іншим способом.

Судом встановлено, що необхідність встановлення сервітуту ОСОБА_2 обґрунтовує необхідністю забезпечення доступу до належної їй квартири. Однак сама по собі необхідність проходу через спірні приміщення не свідчить про неможливість задоволення відповідної потреби іншим способом. ОСОБА_2 не надала належних і допустимих доказів того, що без встановлення сервітуту вона позбавлена можливості користуватися належною їй квартирою, а також не довела відсутності іншого можливого способу доступу до неї.

З огляду на наведене суд зазначає, що позивачкою не доведено визначеної статтею 401 ЦК України умови щодо неможливості задоволення відповідної потреби іншим способом.

Крім того, судом установлено, що заявлена ОСОБА_2 вимога стосується приміщень, частина яких належить ОСОБА_1 .

Так, відповідно до договору купівлі-продажу від 23 лютого 2017 року ОСОБА_1 належить 1/2 частина коридору IV площею 1,8 кв. м, 1/2 частина сходової клітини V площею 3,9 кв. м та 1/2 частина коридору І площею 14,5 кв. м.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, при вирішенні питання про встановлення сервітуту суд має враховувати права та законні інтереси власника майна, щодо якого пропонується встановити відповідне обмежене речове право.

У цій справі ОСОБА_1 має процесуальний статус позивача, а не відповідача. Водночас заявлена ОСОБА_2 вимога передбачає встановлення сервітуту, у тому числі щодо частини нерухомого майна, яка належить ОСОБА_1 , що безпосередньо стосується обсягу її права власності.

За таких обставин встановлення сервітуту щодо належної ОСОБА_1 частини майна без вирішення спору з її участю як власника майна та без визначення належного процесуального статусу такої особи не забезпечувало б належного врахування її майнових прав та законних інтересів.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не доведено сукупності обставин, необхідних для встановлення сервітуту, а саме: необхідності користування чужим майном для задоволення відповідної потреби, неможливості задоволення цієї потреби іншим способом, недосягнення домовленості з власниками майна щодо встановлення сервітуту та його умов, а також можливості встановлення такого сервітуту у заявленому обсязі без порушення прав та законних інтересів власників майна.

За таких обставин позовна вимога ОСОБА_2 про встановлення права користування чужим майном (сервітуту) задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд відмовляє повністю, понесені ними судові витрати не підлягають стягненню з відповідачки та залишаються за позивачами. Інших судових витрат, які підлягали б розподілу між сторонами, судом не встановлено.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , про встановлення порядку користування спільним майном та внесення змін до договору – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачами.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2026 року.

Головуючий М.М. Дзерин