Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №462/6504/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 462/6504/26 пров. № А/857/46031/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Тягло Л.В.

позивач ОСОБА_1

представник позивача Галича П.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 серпня 2026 року (суддя Палюх Н.М., м. Львів, час ухвалення 09:10, дата складання повного тексту не зазначено) у справі № 462/6504/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 05.07.2026 серії ЕНА №7496678.

Позовні вимоги мотивував тим, що 05.07.2026 інспектором УПП у Львівській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Піліпенком О.С. винесено постанову серії ЕНА №7496678 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. Відповідно до змісту постанови про накладення адміністративного стягнення, поліцейський зазначає, що ОСОБА_1 05.07.2026 о 17.11 год у м.Львові по вул. Стрийська, 45, керуючи транспортним засобом, здійснив стоянку у не відведеному для цього місці, а саме по середині проїзної частини, чим порушив п. 15.2 ПДР порушення водіями ТЗ правил зупинки у місцях без спец відведених для зупинки місць. Поліцейський порушив порядок розгляду справи, а саме не попередив про те, що буде здійснюватися розгляд справи, не роз`яснював права, не надавав доказів вчинення правопорушення, а під час спілкування фактично спочатку заповним електронну постанову, оголосив її формально, оголосив права та одразу ж роздрукував постанову, тобто навіть не надав можливості особі скористатися правами, зокрема й правом на правову допомогу. Більше того, порушення ПДР взагалі не могло бути, оскільки автомобіль перебував на прилеглій території між торгово-розважальними центрами, і прилегла територія не є проїзною частиною в розумінні ПДР, а тому порушення п. 15.2 ПДР України не може бути взагалі (відсутня подія такого правопорушення). Окрім цього, ОСОБА_1 не здійснював керування транспортним засобом і не був водієм, а був лише пішоходом, він взагалі не міг порушити вимоги п. 15.2 ПДР України. Отже, вказане в оскаржуваній постанові обвинувачення є таким, що не підтверджується жодними доказами та базується виключно на припущеннях поліцейського. Коли автомобіль перебуває на прилеглій території покликання поліцейського на те, що такий автомобіль розташований не біля правого краю проїзної частини, є юридично недостатнім для кваліфікації дій особи за п. 15.2. ПДР України. Для того, щоб стверджувати про наявність порушення п. 15.2. ПДР України, поліцейським має бути поза розумним сумнівом доведено те, що місце розташування автомобіля входило саме до проїзної частини. Коли нерейковий транспортний засіб перебуває на прилеглій території порушення пункту 15.2. ПДР України виключається. Звертає увагу суду на те, що місце розташування автомобіля мало місце на паркінгу між двома ТРЦ і зазначена прилегла територія прилягає саме до перехрестя вулиці Стрийська вулиця Рубчака. Так, по вул.Стрийській в місці перехрестя є по дві смуги для руху нерейкових транспортних засобів в зустрічних напрямках. Якщо слідувати логіці поліцейського, коли він стверджує про те, що ОСОБА_1 здійснив стоянку по середині проїзної частини, то в такому випадку автомобіль Стружа О.О. мав би перебувати саме в центрі перехрестя вулиці Стрийська з вулицею Рубчака, але цього не було, що підтверджується відеозаписом, долученим до позовної заяви. Притягнення ОСОБА_1 до відповідальності відбулося через неналежний рівень знань ПДР України у поліцейського ОСОБА_2 , який не розрізняє поняття «проїзна частина» від поняття «прилегла територія». Вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП не доведена, прийняте рішення про притягнення його до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, за відсутності достатніх даних про вчинення правопорушення, а тому постанова серії ЕНА №7496678 від 05.07.2026 повинна бути скасована.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 05.07.2026 серії ЕНА № 7496678, винесену інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону УПП у Львівській області старшим лейтенантом поліції Піліпенком О.С. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. 00 коп.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що знаходження автомобіля на прилеглій території ТРЦ виключає застосування п. 15.2 ПДР України. Відповідно до п. 1.10 ПДР України прилегла територія призначена, зокрема, для руху транспортних засобів. Відеозаписом фіксується заїзд автомобіля Tesla під керуванням Позивача з вул. Стрийської на територію ТРЦ та його зупинка/стоянка посередині внутрішнього проїзду, чим створено перешкоду для руху інших учасників. Вирішальним є фактичне призначення ділянки (проїзд для руху) та факт розміщення авто посередині проїзду. Вказує, що пункт 7 постанови призначений для зазначення матеріальних (паперових) додатків, складених під час розгляду справи на місці (наприклад, письмових пояснень або схем). Відсутність запису у цій графі лише відображає відсутність паперових додатків і не свідчить про відсутність події правопорушення чи відеодоказів. Невнесення відомостей про технічний засіб до постанови не є автоматичною та безумовною підставою для її скасування (посилання на практику Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі № 458/789/25 та від 29.10.2025 у справі № 462/3334/25). Суд першої інстанції безпідставно знехтував долученими відеозаписами (з бодікамер та мотопатруля), які підтверджують факт керування Позивачем ТЗ та залишення його посередині проїзду.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання апеляційної інстанції з`явилися позивач та його представник.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце апеляційного перегляду повідомлений належним чином.

З огляду на вимоги ч. 2 ст. 313 КАС України суд ухвалив розглядати справу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Відповідаючи на запитання головуючого судді, позивач визнав факт того, що саме він здійснив паркування належного йому автомобіля у місці, де його виявили працівники поліції. При цьому позивач зазначив, що не пам`ятає точного часу паркування, однак підтвердив, що з моменту залишення ним автомобіля і до моменту виявлення його поліцейськими та складання постанови, транспортним засобом ніхто інший не керував. Представник позивача підтримав позицію свого довірителя, додатково наголосивши на недопустимості долучених відповідачем відеодоказів через їх відсутність на момент складання постанови та незазначення у п. 7 оскаржуваної постанови. Крім того, представник наполягав, що місце стоянки автомобіля є прилеглою територією, а не проїзною частиною в розумінні ПДР України, що виключає склад правопорушення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача та його представника, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення від 05.07.2026 серії ЕНА №7496678 на позивача накладено адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 122 КУпАП у розмірі 340 грн. За вказаною постановою ОСОБА_1 о 17.11 год 05.07.2026 по вул.Стрийській, 45 у м.Львові, керуючи транспортним засобом, здійснив стоянку у невідведеному для цього місці, а саме по середині проїзної частини, чим порушив п.15.2 ПДР України.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України регулюється Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306.

Згідно з п. 1.10 ПДР України передбачено, що прилегла територія це територія, що прилягає до краю проїзної частини та призначена для руху, стоянки або паркування транспортних засобів, а також для заїзду до дворів, місць стоянки, автозаправних станцій, будівель тощо.

Проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів.

Стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Пунктом 15.2 ПДР України визначено за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП адміністративна відповідальність настає, зокрема, за порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів.

За приписами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інші обставини. Ці дані встановлюються, у тому числі, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису. Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях позивача складу правопорушення, оскільки автомобіль знаходився на «прилеглій території ТРЦ», яка не є проїзною частиною.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

З метою надання правової оцінки доводам позивача щодо статусу місця стоянки, апеляційним судом досліджено особливості ділянки за місцем припаркованого автомобіля позивача, яке встановлено у судовому засіданні та зазначено у оскаржуваній постанові. Встановлено, що вказане місце є заїздом з вулиці Стрийської (поблизу перехрестя з вул. Рубчака) на територію торговельних комплексів. Ця ділянка являє собою наскрізний внутрішній проїзд, який забезпечує безпосередній рух транспортних засобів від магістральної вулиці до паркувальних майданчиків.

Визначення «прилегла територія» в п. 1.10 ПДР України прямо передбачає, що це територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.

Проїзди в межах прилеглої території, за якими здійснюється безпосередній рух нерейкових транспортних засобів, функціонально містять у собі елементи проїзної частини внутрішніх шляхів.

Систематичне тлумачення пунктів 1.10 та 15.2 ПДР України свідчить, що у разі відсутності спеціально відведених для паркування місць (розмітки), водій зобов`язаний здійснювати стоянку біля правого краю такого проїзду.

Транспортний засіб позивача було залишено безпосередньо посередині вказаного проїзду, що створювало об`єктивні перешкоди для руху інших учасників дорожнього руху. Відтак, розташування автомобіля посередині проїзної частини внутрішнього проїзду утворює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів звертає увагу на пояснення позивача, надані безпосередньо в судовому засіданні апеляційної інстанції. Позивач чітко та однозначно визнав той факт, що автомобіль був припаркований у вказаному місці (посередині проїзду) саме ним, і до моменту прибуття патрульної поліції транспортний засіб не переміщувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Колегія суддів не має сумнівів у добровільності визнання позивачем вказаної обставини. Відтак, факт керування позивачем транспортним засобом та залишення його у вказаному місці вважається встановленим та не потребує додаткового доказування. Доводи позивача про те, що він не був водієм, а виступав виключно в ролі пішохода, спростовуються його ж поясненнями.

Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (наказ МВС від 07.11.2015 № 1395), графа 7 постанови слугує переліком додатків на паперових носіях, які фізично складаються або додаються на місці розгляду справи (пояснення, схеми тощо). Відсутність текстових записів у цій графі лише відображає факт відсутності паперових додатків і не може слугувати самостійною чи безумовною підставою для визнання постанови протиправною.

Щодо клопотання представника позивача про визнання недопустимими доказами долучених відповідачем відеозаписів, колегія суддів зазначає наступне.

З огляду на те, що об`єктивна сторона правопорушення (факт керування транспортним засобом та його залишення посередині проїзду) була беззаперечно визнана позивачем у судовому засіданні апеляційної інстанції, зазначені обставини в силу ч. 1 ст. 78 КАС України вважаються встановленими та не підлягають доказуванню.

За таких умов, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки наданим відеозаписам на предмет їх допустимості чи недопустимості, оскільки такі доводи жодним чином не спростовують встановленого та прямо визнаного позивачем факту.

Обставини вчинення позивачем адміністративних правопорушень повністю викладені в оскарженій постанові про накладення адміністративного стягнення, з якої вбачається, що 05 липня 2026 року о 17:11 год у м. Львові по вул. Стрийській, 45, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом TESLA MODEL S д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив стоянку у не відведеному для цього місці, а саме посередині проїзної частини, чим порушив вимоги пункту 15.2 Правил дорожнього руху України, скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.

На підставі встановлених у справі фактичних обставин, з урахуванням безпосереднього визнання позивачем факту залишення транспортного засобу посередині проїзду, та наведеного правового регулювання, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що інспектором патрульної поліції обґрунтовано винесена спірна постанова та підстави для її скасування відсутні. Факт вчинення позивачем правопорушення з недотримання вимог п. 15.2 ПДР України є доведеним, у зв`язку з чим адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП настала правомірно.

Отже, підстави для скасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 7496678 від 05 липня 2026 року відсутні, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновок суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, то з урахуванням приписів статті 139 КАС України немає підстав для відшкодування позивачу судових витрат по сплаті судового збору.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції розгляд адміністративної справи проведено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що є підставою для його скасування та ухвалення нової постанови суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції – задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 серпня 2026 року у справі № 462/6504/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення – скасувати та ухвалити нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель