Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №260/427/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: визначення митної вартості товару

Дата: 16 вересня 2026 р.

Справа: №260/427/26

Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/427/26 пров. № А/857/27553/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

за участю секретаря судового засідання – Чорної І.Б.,

представника позивача – Тригуба В.І.,

представника відповідача – Пензова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року (суддя – Плеханова З.Б., м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮМАКС ХАБ" до Закарпатської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮМАКС ХАБ" у січні 2026 року звернулося в суд з позовом до Закарпатської митниці, в якому просило:

визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Закарпатської митниці Держмитслужби: №UA305000/2025/000069/2 від 10.10.2025; №UA305000/2025/000070/2 від 10.10.2025;

визнати протиправним та скасувати картки відмови Закарпатської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: - №UA305130/2025/000284 від 10.10.2025; №UA305130/2025/000285 від 10.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень про коригування митної вартості не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливості здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу, а відтак оскаржувані рішення про коригування митної вартості товару є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам МК України.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає наступне. Стосовно оскаржуваного рішення про коригування митної вартості №UA305000/2025/000069/2 від 10.10.2025 вказує, що в проформі-інвойсі № BPNL-00033749 від 17.07.2025 зазначено умови доставки вантажу – після сплати коштів в період 20-30.09.2025, умови платежу – готівка авансом. Водночас для підтвердження сплати коштів по рахунку до митного оформлення надано банківські платіжні документи (swift) 251002/000356480 від 02.10.2025 (на 63360,00 євро) щодо здійснення банківського переказу коштів з посиланням на рахунок-проформу, що суперечить умовам оплати відповідно до проформи-інвойсу стосовно термінів оплати (20-30.09.2025), а також щодо форми розрахунків (готівка авансом). Також вказує, що відповідно до п 5.1 Контракту комерційний інвойс має бути завірений продавцем, проте, на відміну від рахунку-проформи від 17.07.2025 № BPNL-00033749, інвойс не містить ні штампу, ні підпису продавця. Стосовно оскаржуваного рішення про коригування митної вартості № UA305000/2025/000070/2 від 10.10.2025 в проформі-інвойсі № BPNL-00033749 від 17.07.2025 зазначено умови доставки вантажу – після сплати коштів в період 20-30.09.2025, умови платежу – готівка авансом. Водночас для підтвердження сплати коштів по рахунку до митного оформлення надано банківські платіжні документи (swift) 251002/000356480 від 02.10.2025 (на 63360,00 євро) щодо здійснення банківського переказу коштів з посиланням на рахунок-проформу, що суперечить умовам оплати відповідно до проформи-інвойсу стосовно термінів оплати (20-30.09.2025), а також щодо форми розрахунків (готівка авансом). Вказує, що відповідно до п 5.1 Контракту комерційний інвойс має бути завірений продавцем, проте, на відміну від рахунку-проформи від 17.07.2025 № BPNL-00033749, інвойс не містить ні штампу, ні підпису продавця.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що з метою митного оформлення товару, подано до Закарпатської митниці митні декларації №25UA305130020108U5 та №№25UA305130020115U2.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару до митної декларації №25UA305130020108U5 за ціною контракту разом з митною декларацією було подано наступні документи:

- контракт №8.25; проформу-інвойс №BPNL-00033749; інвойс №BPNL-25506603; документ, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару – Polymerscan; банківський платіжний документ – квитанцію СВІФТ №251002/000356480; сертифікат якості; декларацію про походження товару; автотранспортну накладну (CMR), пакувальний лист; документи про вартість транспортних витрат.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару до митної декларації №25UA305130020115U2 за ціною контракту разом з митною декларацією було подано наступні документи:

- контракт №8.25; проформу-інвойс №BPNL-00033749; інвойс №BPNL-25506604; документ, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару – Polymerscan; банківський платіжний документ – квитанцію СВІФТ №251002/000356480; сертифікат якості; декларацію про походження товару; автотранспортну накладну (CMR); пакувальний лист; документи про вартість транспортних витрат.

На підставі поданих позивачем документів митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2025/000069/2 від 10.10.2025 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA305130/2025/000284 від 10.10.2025.

У графі 33 вищевказаного рішення було вказано:

«…За результатами аналізу поданих до митного оформлення товаросупровідних документів встановлено наступне. Відповідно рахунку проформи №BPNL-00033749 від 17.07.2025 умови доставки вантажу після сплати ко сплати коштів в період 20-30.09.2025, умови платежу - готівка авансом. Для підтвердження сплати коштів по рахунку до митного оформлення надано банківські платіжні документи (swift) 251002/000356480 від 02.10.2025 (на 63900,00 євро) щодо здійснення банківського переказу коштів з посиланням на рахунок-проформу, що суперечить умовам оплати, вказаним у цій проформі (а саме дата здійснення оплати за товар не відповідає періоду 20-30.09.2025). Надана до митного оформлення митній декларації країни відправлення (типу T1) № 25PL322080NSUVBGKO від 08.10.2025 не містить інформації щодо вартості товару. Також дана експортна декларація містить посилання на інший номер експортної МД № 25PL32208D003DDWU0, яка до митного оформлення не подавалась. Відповідно до 1 5.1, контракту № 8.25 від 11.02.2025 «комерційний інвойс завірений продавцем..» однак, на відміну від рахунку проформи, інвойс не містить на штампу, ні підпису продавця. Відповідно до п.1.2 та п.4.1 Контракту вказано, що партії товарів та асортимент необхідні для закупівлі повинні бути вказані у Заявці Продавця, яка надсилається електронною поштою Продавцю, проте така заявка до митного оформлення не подавалась…».

Відповідачем також було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA305000/2025/000070/2 від 10.10.2025 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA305130/2025/000285 від 10.10.2025 року.

У графі 33 вищевказаного рішення було вказано:

«…За результатами аналізу поданих до митного оформлення товаросупровідних документів встановлено наступне. Відповідно рахунку-проформи № BPNL-00033749 від 17.07.2025 умови доставки вантажу - після сплати коштів в період 20-30.09.2025, умови платежу - готівка авансом. Для підтвердження сплати коштів по рахунку до митного оформлення надано банківські платіжні документи (swift) 251002/000356480 від 02.10.2025 (на 63900,00 євро) щодо здійснення банківського переказу коштів з посиланням на рахунок-проформу, що суперечить умовам оплати, вказаним у цій проформі (а саме дата здійснення оплати за товар не відповідає періоду 20-30.09.2025). Надана до митного оформлення митній декларації країни відправлення (типу Т1) № 25PL322080NSUUHXK4 від 08.10.2025 не містить інформації щодо вартості товару. Також дана експортна декларація містить посилання на інший номер експортної МД № 25Р № 25PL32208D003E0104, яка до митного оформлення не подавалась. Відповідно до 1 5.1. контракту № 8.25 від 11.02.2025 «комерційний інвойс завірений продавцем...» однак, на відміну від рахунку проформи, інвойс не містить ні штампу, ні підпису продавця. Відповідно до п.1.2 та п.4.1 Контракту вказано, що партії товарів та асортимент необхідні для закупівлі повинні бути вказані у Заявці Продавця, яка надсилається електронною поштою Продавцю, проте така Заявка до митного оформлення не подавалась. За результатами аналізу наявної в митного органу цінової інформації щодо ідентичних товарів, митне оформлення яких вже завершено встановлено, що рівень митної вартості оцінюваного товару є суттєво нижчим за митну вартість аналогічних товарів, у тому числі імпортованих за прямими контрактами від виробників. З огляду на викладене вище, заявлена митна вартість викликає сумнів у своїй достовірності. Оцінюючий товар переміщується в рамках посередницького контракту, водночас рахунків між виробником та продавцем, які 6 могли висвітлити динаміку ціноутворення та додатково підтвердити заявлену ціну, до митного оформлення не надано…».

Не погоджуючись із зазначеними вище рішеннями про коригування митної вартості та відмовою в оформленні товару шляхом прийняття карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач надав вичерпні документи на підтвердження митної вартості товару, у митного органу були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення всіх складових митної вартості імпортованого товару та відомості щодо ціни товару. Усі документи, надані до митного оформлення позивачем не містять розбіжностей та визначають єдину ціну товару.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.

Згідно з пунктом 34-1 частини 1 статті 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Відповідно до положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина 2 статті 52 МК України).

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (частина 4 статті 52 МК України).

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч. 8, 9 статті 52 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами 1, 2 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Положеннями частини 5 статті 54 МК України унормовано, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частини 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Згідно з матеріалами справи до митного оформлення, позивач надав передбачені статтею 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару за ціною контракту разом з митною декларацією №25UA305130020108U5, зокрема:

Стосовно розбіжностей, які були виявлені при митному оформленні товарів за митними деклараціями №25UA305130020108U5, №25UA305130020115U2, то апелянт покликається на те, що оплата за товар була здійснена не в терміни та не у тій формі, яка обумовлювалася в проформі-інвойсі.

Колегія суддів зазначає, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 420/18880/21.

Також, Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі № 300/784/24 зазначив, що розбіжності щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості (невідповідність строків оплати, що визначені договором), не є тими розбіжностями (суперечностями), що можуть бути покладені в основу висновків митного органу щодо наявності розбіжностей у відомостях про митну вартість товару.

Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов договору. Разом з цим, такі не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість (постанова Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 810/2784/18).

У спірних правовідносинах предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, основними документами у цій справі які визначають вартість товару є: проформа-інвойс №BPNL-00033749 від 17.07.2025 до Контракту №8.25, інвойси BPNL-25506603 та BPNL-25506604, платіжний документ СВІФТ №251002/000356480, згідно з яким ТОВ «ЮМАКС ХАБ» фактично сплатило на користь продавця Bridge Polymers The Netherlands B.V. суму 63 900,00 євро.

Колегія суддів вважає, що твердження відповідача про порушення строків оплати та форми оплати не має правового значення для визначення митної вартості товарів та не може слугувати підставою для її коригування.

Стосовно покликання апелянта на те, що інвойси не містять ні штампу, ні підпису продавця слід зазначити, що в міжнародній практиці допускається застосування рахунків (invoice) без підпису особи. Рахунки (invoice), складені нерезидентами, що подаються під час здійснення митного контролю й оформлення товарів, можуть не містити підпису.

У постанові від 16.04.2019 у справі № 815/6698/17 Верховний Суд вказав, що відсутність на специфікаціях до контракту печатки фірми-відправника, відсутності печатки та підпису відповідальної особи на інвойсі не вказують на їх недійсність, та не впливають на числові значення складових митної вартості товарів.

Отже, відсутність підпису та печатки продавця на поданому для здійснення митного контролю й оформлення товарів інвойсі, складеному нерезидентом, не є невідповідністю в поданих до митного оформлення документах, а тому не може бути підставою для відмови в митному оформленні товарів за першим методом.

Апеляційний суд резюмує, що твердження митниці про наявність в поданих документах розбіжностей та наявність підстав для коригування митної вартості є лише припущенням та не підтверджено жодним доказом.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Окрім цього, Верховний Суд у цій справі звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Також у постанові від 21.04.2021 у справі №809/1838/15 Верховний Суд зазначив, що приписи чинного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Рішення митного органу про коригування митної вартості товару має бути чітким та зрозумілим, деталізовано описувати виявлені недоліки в документах або роз`яснювати чому ненадання платником податків певних документів унеможливлює визначення митної вартості за основним методом, а також містити посилання на конкретні факти, які є підставою для коригування митної вартості.

Водночас згідно з постановою Верховного Суду від 04.11.2021 у справі №120/2634/19-а самої констатації суб`єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів недостатньо для прийняття рішення про коригування такої вартості, відповідний сумнів повинен бути обґрунтований з покликанням на інформацію, яка стала підставою його виникнення.

Рішення про коригування митної вартості також повинне містити обґрунтування обраного методу визначення митної вартості товару та підстави для відступлення від методу, застосованого платником податків.

На думку суду, в оскаржуваних рішеннях відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість, та апеляційний суд погоджується, що розбіжності, про які зазначено у рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість.

Натомість позивач надав митному органу всі наявні у нього та достатні документи, необхідні для визначення митної вартості товару.

Для визначення митної вартості не за основним методом, відповідач в рішеннях про коригування митної вартості зазначив, що для визначення митної вартості використано резервний метод, джерелом інформації для коригування митної вартості слугували митні декларації № 25UA30513001440215 від 19.07.2025 та №UA 30513001439704 від 19.07.2025.

На думку суду, наявна інформація з митного оформлення подібного товару за митними деклараціями не є і не може бути належним доказом в обґрунтування неможливості здійснення розмитнення товару, що ввозиться позивачем.

Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Відтак суд відхиляє доводи апелянта про встановлення різниці вартості товару, оскільки така інформація не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10.06.2021 у справі №815/6854/17, від 14.07.2020 у справі №809/1734/16) навіть наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може бути підставою для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.

На думку суду, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення у даному випадку не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Апеляційний суд резюмує, що відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за, та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованими, при цьому сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на припущеннях та жодним чином не обґрунтовані та не підтверджені. Позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які не мали розбіжностей, ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні та достовірні дані, що піддавалися обчисленню і підтверджували усі складові митної вартості товару.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення про коригування митної вартості товару №UA305000/2025/000069/2 від 10.10.2025 та №UA305000/2025/000070/2 від 10.10.2025 не відповідають вимогам чинного законодавства, є протиправними та підлягають скасуванню.

Позивач подав апеляційному суду заяву про розподіл судових витрат, у якій просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 15000 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу при апеляційному розгляді справи заявник долучив: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правничої допомоги №07/01/2026-1-ПД, акт приймання передачі наданих послуг №4-ап від 14.09.2026.

Відповідно до додатка № 4-ап до Договору про надання правничої допомоги №07/01/2026-1-ПД від 07 січня 2026 року гонорар адвоката за надання правничої допомоги Клієнту при розгляді справи в апеляційному адміністративному суді становить 15 000,00 грн незалежно від кількості судових засідань.

Згідно Акта у межах виконання Договору та додатка № 4-ап адвокатом надається така професійна правнича допомога:

правовий аналіз апеляційної скарги та матеріалів справи, формування правової позиції позивача;

підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу;

підготовка до розгляду справи судом апеляційної інстанції;

представництво інтересів позивача під час апеляційного перегляду справи, у тому числі участь у призначених судом судових засіданнях.

Апеляційний суд зазначає, що правова допомога адвоката полягала лише у поданні відзиву на апеляційну скаргу та участі в одному судовому засіданні

Також слід зазначити, що дана справа є незначної складності і не потребує значних витрат зусиль та часу для формування правової позиції, у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні аналогічних в даній категорії справ рішення.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 15000 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та з огляду на обсяг наданих послуг, апеляційний суд, виходячи з критерію співмірності, дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, який належить стягнути на користь позивача з відповідача повинен становити 4000 грн, решта витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатської митниці залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі №260/427/26 – без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської митниці (ЄДРПОУ: 43985560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮМАКС ХАБ" (РНОКПП 44830589) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 22.09.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua