Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №300/189/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/189/26 пров. № А/857/27325/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Боршовського Т. І.,

Носа С. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 300/189/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення,

місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїГригорук О.Б.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 300/189/26 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах від 23.12.2025 № 092750014449.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 :

до загального стажу: згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 : період отримання допомоги по безробіттю: з 24.07.1997 по 06.10.1998 (Записи №№ 8, 9); періоди роботи на території РФ: з 01.12.1994 по 12.07.1997, з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 (Записи №№ 6, 7, 10-25); згідно вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 : з 26.03.2014 по 26.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 (Записи №№ 27-41);

до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на посаді машиніст: згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 : з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 (Записи №№ 10-25); згідно вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 : з 26.03.2014 по 25.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 (Записи №№ 27-41).

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 21.10.2025.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, площа Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судове рішення прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що відсутні підстави для зарахування періодів роботи на території російської федерації з 01.12.1994 по 12.07.1997, з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014, з 26.03.2014 по 26.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпеченнях від 13.03.1992. Також, зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано період безробіття з 24.07.1997 по 06.10.1998 згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 , оскільки наявне виправлення в даті закінчення виплати допомоги по безробіттю, яке не завірено належним чином. Уточнюючу довідку позивач не надавав. Вказує, що відсутні підстави для зарахування до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи на території РФ на посаді машиніста з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014, з 26.03.2014 по 26.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 03.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 оскільки окрім виходу із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпеченнях від 13.03.1992, відсутні документи підтверджуючі пільговий характер роботи, накази про результати проведення атестації робочого місця та сплату страхових внесків. Крім цього, відповідач вважає, що задоволена позовна вимога — зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та третя особа повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу зазначену позивачем, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваним рішенням протиправно не враховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території РФ згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 та вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 з 01.12.1994 по 24.01.2022 з обґрунтувань, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 на території РФ.

Також, суд зазначив, що частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Зміст зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Відтак, суд вважав, що оскаржуваним рішенням протиправно не враховано позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 спірні періоди роботи на території РФ на посаді машиніст: згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 : з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 (Записи №№ 10-25) (а.с. 14-17); згідно вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 : з 26.03.2014 по 25.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 (Записи №№ 27-41).

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 періоду безробіття з 24.07.1997 по 06.10.1998, оскільки виправлення в даті закінчення виплати допомоги по безробіттю не завірено належним чином, то суд зазначив, що такі недоліки заповнення трудової книжки позивача при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів не є достатньою підставою для не зарахування до страхового стажу періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю з 24.07.1997 по 06.10.1998, адже визначальним є підтвердження факту виконання роботи, а не правильність заповнення трудової книжки.

Враховуючи наведене, суд вважав, що належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку, буде зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу: до загального стажу: згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 : період отримання допомоги по безробіттю: з 24.07.1997 по 06.10.1998 (Записи №№ 8, 9); періоди роботи на території РФ: з 01.12.1994 по 12.07.1997, з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 (Записи №№ 6, 7, 10-25); згідно вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 : з 26.03.2014 по 26.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 (Записи №№ 27-41); до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на посаді машиніст: згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 : з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 (Записи №№ 10-25); згідно вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 : з 26.03.2014 по 25.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 (Записи №№ 27-41); призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 21.10.2025.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.12.2025 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 та доданими до заяви документами.

В зв`язку із призначенням пенсій за принципом екстериторіальності та єдиної черги завдань, заява позивача про призначення пенсії розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатами розгляду заяви та наданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 23.12.2025 № 092750014449, яким заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу.

Відповідачем враховано: страховий стаж - 10 років 6 місяців 7 днів; пільговий стаж за Списком № 2 - 3 роки 8 місяців 29 днів.

За результатом розгляду документів, доданих до заяви:

до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 :

- період безробіття з 24.07.1997 по 06.10.1998, оскільки виправлення в даті закінчення виплати допомоги по безробіттю не завірено належним чином, що є порушенням п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 № 58. Зазначено, що згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637, стаж роботи підтверджується документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами;

- періоди роботи на території РФ: з 01.12.1994 по 12.07.1997, з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 - у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 РФ участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Разом з цим, не зараховано періоди згідно вкладиша в трудову книжку (рос.) від 06.03.2014 НОМЕР_2 .

Зазначено, що до пільгового стажу зараховано всі періоди (а.с. 25, 26).

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону № 1058-IV. Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі за текстом - Закон № 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, згідно пункту "б" частини 1 статті 13 наведеного Закону № 1788 пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов`язкових умов у сукупності:

- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;

- атестація робочих місць;

- досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

В свою чергу, статтю 13 Закону № 1788 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті а для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах б-з для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті а- 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах б-з- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.

Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами б-г статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Саме така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 та враховується колегією суддів при вирішенні даної справи.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 та вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 періодів роботи на території РФ з 01.12.1994 по 24.01.2022 з обґрунтувань, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то колегія суддів вказує на наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058 якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами другою - третьою статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Отже, на громадян України, які працювали на територіях інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

На підставі пункту другого статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналізуючи вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди від 13 березня 1992 року, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються під час встановлення права на пенсію і її обчислення.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (Постанова № 1328) постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою № 1328 Україна як держава-учасниця Угоди від 13 березня 1992 року виконує зобов`язання, взяті згідно з цією Угодою, а тому припинення Російською Федерацією з 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосується періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01 січня 2023 року.

Не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди від 13 березня 1992 року, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.

Варто зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням протиправно не враховано до страхового стажу позивача спірні періоди роботи на території РФ згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 та вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 з 01.12.1994 по 24.01.2022 з обґрунтувань, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Щодо доводів в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи на посаді машиніст: згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 : з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 (Записи №№ 10-25) (а.с. 14-17); згідно вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 : з 26.03.2014 по 25.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 (Записи №№ 27-41) (а.с. 19-23), то колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

В період з 11 березня 1994 року по 16 січня 2003 року застосовувався Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162.

З 16 січня 2003 року по 24 червня 2016 року застосовувався Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36.

З 24 червня 2016 року застосовується Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461

Водночас, як зазначено судом вище, Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж. У випадку, якщо в державах-учасниках Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з абз.2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 676/6166/16-а.

Колегія суддів зазначає, що професія машиніста підйомника відноситься до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, яка передбачена постановою постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461.

Суд звертає увагу, що записи трудової книжки позивача виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі, містять інформацію про періоди роботи та займану посаду, реквізити відповідних наказів, на підставі яких вони внесені, тому надання позивачем інших документів на підтвердження пільгового стажу не має бути обов`язковою умовою для такого підтвердження.

При цьому, доказів визнання недостовірними вказаних записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано.

Відтак, оскаржуваним рішенням протиправно не враховано позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 спірні періоди роботи на території РФ на посаді машиніст: згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 : з 01.05.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2002 по 31.12.2005, з 01.01.2006 по 17.05.2009, з 18.05.2009 по 28.03.2010, з 01.04.2010 по 24.02.2011, з 06.05.2011 по 29.03.2012, з 11.04.2012 по 10.03.2013, з 26.03.2013 по 25.02.2014 (Записи №№ 10-25) (а.с. 14-17); згідно вкладиша в трудову книжку від 06.03.2014 НОМЕР_2 : з 26.03.2014 по 25.02.2015, з 06.03.2015 по 02.03.2016, з 30.03.2016 по 23.02.2017, з 01.03.2017 по 27.02.2018, з 28.02.2018 по 20.01.2019, з 01.03.2019 по 21.02.2020, з 29.02.2020 по 24.02.2021, з 18.09.2021 по 24.01.2022 (Записи №№ 27-41) (а.с. 19-23).

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 періоду безробіття з 24.07.1997 по 06.10.1998, оскільки виправлення в даті закінчення виплати допомоги по безробіттю не завірено належним чином, то колегія суддів вказує на наступне.

Відповідно до підпункту "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року № 803-XII (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі не менш як 50 процентів середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати - при втраті роботи на підприємстві, в установі та організації, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, мав оплачувану роботу не менш як 12 тижнів; максимальний розмір допомоги по безробіттю не може бути вищим від середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області.

Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку її виплати (підпункт "з" пункту 1 статті 30 цього Закону).

Трудова книжка позивача містить записи про призначення та припинення виплати позивачу допомоги по безробіттю, що внесені центром зайнятості.

У трудовій книжці зазначено, на підставі чого внесено записи, - наказ, їх дата і номер. Увесь запис затверджено підписом працівника державної служби зайнятості та її печаткою (а.с. 13 зворот, 14).

Так, В постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Мотиви щодо відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу суд оцінює критично, оскільки такі недоліки заповнення трудової книжки позивача при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів не є достатньою підставою для не зарахування до страхового стажу періоду отримання позивачем допомоги по безробіттю з 24.07.1997 по 06.10.1998, адже визначальним є підтвердження факту виконання роботи, а не правильність заповнення трудової книжки.

З огляду на вищенаведене, відповідач протиправно не зарахував позивачу до страхового стажу згідно трудової книжки від 12.03.1991 НОМЕР_1 період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 24.07.1997 по 06.10.1998.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, є протиправним, а тому є незаконним, необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Таким чином, на момент звернення до відповідача зі заявою про призначення пенсії позивач досягнув необхідного віку (55 років), має необхідний страховий стаж не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2.

Щодо доводів апелянта про втручання у його дискреційні повноваження, колегія суддів зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 у справі № 817/864/18 та від 11 листопада 2019 у справі № 818/960/17.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 12 вересня 2019 у справі № 0640/4248/18 та від 08 листопада 2019 у справі №420/914/19.

Відтак, покликання апелянта на те, що задоволення зазначеної вище позовної вимоги є втручанням у дискреційні повноваження Пенсійного фонду не заслуговує на увагу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 300/189/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос