Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №147/1209/23 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1209/23

Провадження № 2/147/56/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Борейко О. Г.,

із секретарем Задверняк Т. П.,

за участю:

позивача (відповідача) ОСОБА_1 ,

представника позивача (відповідача) ОСОБА_2 ,

представника відповідача (позивача) ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в селищі Тростянець Гайсинського району Вінницької області об`єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів дарування житлового будинку з господарськими спорудами, земельної ділянки недійсними через їх фіктивність, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації за відчужений транспортний засіб та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2023 року через систему «Електронний суд» адвокат Корнійчук Сергій Анатолійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в якому просить визначити попередньо судом суму для оплати судового збору за подання позову до суду; визнати недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених 01 вересня 2020 року приватним нотаріусом Вихватюк Л. А. Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області через їх фіктивність; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 вересня 2020 року (як щодо реєстрації речових прав відносно житлового будинку та земельної ділянки) виданих приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватюк Л. А.; визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:010:0192, та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як спільне сумісне майно подружжя; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки у спільній сумісній власності в розмірі 1/2 вартості відчуженого транспортного засобу марки «BMW 530D», 2003 року випуску; стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача.

Позов обґрунтовано тим, що 02.05.2010 позивач ОСОБА_1 та співвідповідач ОСОБА_4 уклали шлюб, під час якого в них народилися діти: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 01.12.2022 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 рішенням у справі №147/609/22 Тростянецького районного суду Вінницької області розірвано, а 03.01.2023 вказане рішення суду набрало законної сили. Під час шлюбу сторони набули у власність спільне сумісне майно, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:010:0192, та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно було набуто подружжям на підставі нотаріально посвідчених правочинів. Також під час шлюбу сторони набули у власність транспортний засіб марки «BMW 530D», 2003 року випуску. Нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, та земельну ділянку) співвідповідач ОСОБА_4 01 вересня 2020 року подарував своїй матері ОСОБА_5 . Правочини були посвідченні приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А., 01 вересня 2020 року. Вчинені правочини дарування були фіктивними, оскільки не мали на меті створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами (ч. 1 ст. 234 ЦК України). Так, після укладення вказаних правочинів, позивач разом із співвідповідачем ОСОБА_4 та двома малолітніми дітьми продовжили надалі проживати та користуватись житловим будинком. Вказані обставини в суді можуть підтвердити і свідки, які будуть викликатись до суду. Також, звертають увагу, що перед посвідченням правочинів, малолітні діти були зняті з реєстрації з метою переоформлення нерухомого майна на матір колишнього чоловіка позивача. Співвідповідач ОСОБА_5 (матір) дарунок фактично не прийняла, житловим будинком та земельною ділянкою не користувалась, ключі від житлового будинку не приймала, житловий будинок та земельна ділянка під ним і надалі залишилась у фактичному користуванні позивача та співвідповідача ОСОБА_4 . Транспортний засіб марки «BMW 530D», 2003 року випуску було переоформлено співвідповідачем (колишнім чоловіком позивача) без згоди позивача.

01 вересня 2023 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Корнійчука С. А. надійшло клопотання про долучення доказів: копій свідоцтв про народження дітей позивача, копії витягів про реєстрації проживання позивача та дітей, копію судового рішення про розірвання шлюбу та ухвалу про виправлення описки.

Ухвалою судді від 04 вересня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу семиденний строк для усунення недоліків.

06 вересня 2023 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява на виконання вимог ухвали суду разом з якою вона надала квитанції про сплату судового збору в сумі 6000 грн та 1073,60 грн.

11 вересня 2023 року через підсистему «Елекстронний суд» від представника позивача - адвоката Корнійчука С. А. надійшло клопотання про долучення доказів: ордеру та відповіді на запит в підтвердження проведення первинної та вторинної реєстрації місця проживання дітей та позивача за спірним домоволодінням.

Ухвалою судді від 13 вересня 2023 року позивачу продовжено сторок для усунення недоліків, позовної заяви.

14 вересня 2023 року через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків від адвоката Корнійчука С. А. в інтересах ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 14.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

06 жовтня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Дудіна Л. В. надійшов відзив на позов в порядку ст. 178 ЦПК України. У відзиві сторона відповідача ( ОСОБА_4 ) просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі та стягнути з позивача судові витрати за надання професійної правничої допомоги. На підставі ст. 93 ЦПК України поставлено позивачу питання та заявлено клопотання про витребування доказів. В обґрунтування своїх доводів вказує на те, що позивач ОСОБА_1 не лише знала про укладення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, а й письмово висловила згоду на укладення такого договору, що підтверджується відповідною заявою, яку необхідно витребувати від нотаріуса, яка реєструвала договір. Даний договір повністю виконаний обома сторонами та в подальшому сторони не мають будь-яких претензій один до одного.

25 жовтня 2023 року постановлено ухвалу, якою: клопотання позивача та відповідача про витребування доказів задоволено; витребувано від приватного нотаріуса Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Людмили Андріївни: - письмову заяву позивача ОСОБА_1 01 вересня 2020 року щодо дозволу та погодження на укладення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки від 01 вересня 2020 року; правовстановлюючі документи (договори дарування) посвідчені 01 вересня 2020 року щодо відчуження нерухомого майна: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, та земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:010:0192, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; оголошено перерву в підготовчому засіданні.

09 листопада 2023 року від приватного нотаріуса Вихватнюк Людмили Андріївни надійшли витребувані докази.

Ухвалою суду від 09 листопада 2023 року постановлено задовольнити клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи; відкладено підготовче засідання; продовжено підготовче провадження на тридцять днів; задоволено клопотання представника відповідача про зобов`язання позивача ОСОБА_1 надати до суду відповіді на поставлені відповідачем у відзиві питання.

24 листопада 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява, у якій вона з посиланням на ст. 63 Конституції України відмовилася від надання будь-яких показань (пояснень) у даній справі, в тому числі на ті, які поставлені в ухвалі суду.

27 листопада 2023 року через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Корнійчука С. А. надійшла заява про зміну предмету позову, в якій представник просить прийняти заяву та визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:004:0010, площу 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Заява мотивована тим, що позивач перебуваючи у шлюбі з співвідповідачем ОСОБА_4 придбали 09.10.2020 за спільні кошти земельну ділянку, яка має кадастровий номер 0524155100:02:004:0010, площу 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Земельна ділянка була оформлена на ОСОБА_4 (одного із подружжя). Подаючи позов до суду, не було заявлено позовну вимогу щодо поділу вказаної земельної ділянки, а тому виникла необхідність змінити предмет позову в частині нової позовної вимоги щодо поділу земельної ділянки та пред`явити нову позовну вимогу до ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 15 грудня 2023 року постановлено прийняти до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Корнійчука С. А. про збільшення позовних вимог; в подальшому розглядати справу з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та встановлено відповідачам строк на подання до суду відзиву на позовну заяву, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України та доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем, протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення цієї ухвали. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву суду. Підготовче судове засідання призначено на 10 годину 00 хвилин 05 січня 2024 року.

Ухвалою суду від 05 січня 2024 року постановлено: клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Дудіна Л. В. про об`єднання справ в одне провадження - задовольнити; цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя (справа №147/1662/23, провадження №2/147/1/24) об`єднати в одне провадження із цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів дарування житлового будинку з господарськими спорудами, земельної ділянки недійсними через їх фіктивність, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації за відчужений транспортний засіб (справа №141/1209/23, провадження №2/147/34/24) та присвоїти справі єдиний номер №147/1209/23 провадження №2/147/34/24; витребувати з провадження судді Тростянецького районного суду Вінницької області Мудрак А. М. цивільну справу №147/1662/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя для її спільного розгляду зі справою №147/1209/23 (провадження №2/147/34/24) в одному провадженні суддею Тростянецького районного суду Вінницької області Борейко О. Г.; роз`яснити учасникам справи, що ухвала про відкритття провадження у справі від 02.01.2024 постановлена у справі №147/1662/23 (провадження №2/147/1/24) не втрачає свою чинність та є обов`язковою для виконання; підготовче засідання відкласти на 10 годину 00 хвилин 31 січня 2024 року.

Позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яка надійшла до суду 12.12.2023, мотивована тим, що 02.05.2010 сторони уклали між собою шлюб. Під час шлюбу у сторін народилися двоє дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 01.12.2022 рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області шлюб між сторонами розірвано, а 03.01.2023 рішення набрало законної сили. Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 19.01.2023 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей. З вересня по грудень 2022 року, за ініціативою відповідача ОСОБА_1 , між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було проведено добровільний поділ спільного сумісного майна подружжя, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України. Відповідно до взаємної змоги добровільного поділу спільного сумісного майна, придбаного за час шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 02 травня 2010 року по 01 грудня 2022 року сторонами було придбано наступне майно, яке в період з вересня по грудень 2022 року відповідачка ОСОБА_1 забрала собі, вивізши його з житлового будинку, де воно знаходилося на АДРЕСА_1 : газова плита - орієнтовною вартістю 1000 гривень; мікрохвильова піч - орієнтовною вартістю 1000 гривень; електрична духова піч - орієнтовною вартістю 5000 гривень; холодильник - орієнтовною вартістю 15000 гривень; морозильну камеру - орієнтовною вартістю 10000 гривень; пральна машина - орієнтовною вартістю 15000 гривень; телевізор - орієнтовною вартістю 20000 гривень; ліжко - орієнтовною вартістю 10000 гривень; стіл - орієнтовною вартістю 1000 гривень; ювелірні вироби - орієнтовною вартістю 100000 гривень; садовий інвентар - орієнтовною вартістю 5000 гривень; кухонне приладдя та побутова техніка - орієнтовною вартістю 20000 гривень; меблі - орієнтовною вартістю 10000 гривень; кошти в розмірі 1000000 грн. Всього на суму 1213000 грн. В подальшому відкрито провадження у справі №147/1209/23, в якій збільшено позовні вимоги. Таким чином, після фактичного заволодіння вказаним спільним сумісним майном подружжя, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна, яке раніше за згодою та домовленістю сторін залишилося у власності ОСОБА_4 , а саме автомобіль «BMW 530D», 2003 року випуску та земельна ділянка, яка має кадастровий номер 0524155100:02:004:0010, площу 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що є грубим порушенням прав позивача, а тому він змушений звернутися до суду з даним позовом. Заволодівши спільними коштами за результатами добровільного поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , в розмірі 1000000 грн відповідачка ОСОБА_1 19.07.2023 відповідно до договору купівлі-продажу №787 придбала житловий будинок на АДРЕСА_3 та земельну ділянку під ним з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку площею 0,0747 га, кадастровий номер 0524155100:02:008:0223, що підтверджується інформацією з Реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2023. З огляду на викладене, просить визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбаного з 02 травня 2010 року по 01 грудня 2022 року: газову плиту - орієнтовною вартістю 1000 гривень; мікрохвильову піч - орієнтовною вартістю 1000 гривень; електричну духову піч - орієнтовною вартістю 5000 гривень; холодильник - орієнтовною вартістю 15000 гривень; морозильну камеру - орієнтовною вартістю 10000 гривень; пральну машина - орієнтовною вартістю 15000 гривень; телевізор - орієнтовною вартістю 20000 гривень; ліжко - орієнтовною вартістю 10000 гривень; стіл - орієнтовною вартістю 1000 гривень; ювелірні вироби - орієнтовною вартістю 100000 гривень; садовий інвентар - орієнтовною вартістю 5000 гривень; кухонне приладдя та побутову техніку - орієнтовною вартістю 20000 гривень; меблі - орієнтовною вартістю 10000 гривень; кошти в розмірі 1000000 грн; стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_4 1/2 частку спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбаного з 02 травня 2010 року по 01 грудня 2022 року у розмірі 606500 грн; стягнути з відповідача судові витрати та поставлено відповідачу питання відповідно до ст. 93 ЦПК України. Також заявлено клопотання про виклик свідків та витребування доказів.

17 січня 2024 року від ГУ ДПС у Вінницькій області надійшли витребувані матеріали.

31 січня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Корнійчука С. А. надійшов відзив на позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. У своєму відзиві просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 в повному обсязі та заявлено клопотання про витребування доказів. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що позовні вимоги необґрунтовані, адже у своєму позові ОСОБА_4 вказує про поділ спільного майна подружжя однак не вказує його родові ознаки, не надає доказів про його придбання у період шлюбу, та наявність його на час розгляду справи в суді, а також не обґрунтовує належними доказами вартість майна, яке ОСОБА_4 виявив намір поділити. Оскільки майно не ідентифіковане, відсутні будь-які докази про його вартість та його існування як такого взагалі, ОСОБА_1 не згодна з такою ціною. Крім того, позивач вказуючи про викрадення ОСОБА_1 коштів за які придбала будинок та земельну ділянку, навіть до позову не надав доказів про існування в нього таких коштів готівкою. Стверджує, що житловий будинок разом із земельною ділянкою ОСОБА_1 придбала після розірвання шлюбу за кошти своєї матері.

Ухвалою суду від 21.02.2024 частково задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Корнійчука С. А. та витребувано додаткову інформацію у ГУ ДПС у Вінницькій області.

07 березня 2024 року від ГУ ДПС у Вінницькій області надійшла витребувана інформація.

14 березня 2026 року постановлено ухвалу, якою: клопотання представника позивача/відповідача ОСОБА_1 - адвоката Корнійчука С. А. про призначення експертизи - задоволено; призначено у об`єднаній цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів дарування житлового будинку з господарськими спорудами, земельної ділянки недійсними через їх фіктивність, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації за відчужений транспортний засіб та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, судово-оціночну експертизу; проведення судово-оціночної експертизи доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, попереджено експертів про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 КК України; на вирішення експертів поставлено наступні питання: - яка ринкова вартість на час розгляду справи у суді житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, та земельної ділянки, яка має кадастровий номер: 0524155100:02:010:0192, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ? - яка ринкова вартість на час відчуження транспортного засобу (07.09.2022) марки «BMW 530D», 2003 року випуску, який був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 .? яка ринкова вартість на час розгляду справи у суді земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:004:0010, площу 0.1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ? Цією ж ухвалою постановлено: зобов`язати сторони: надати судовому експерту безперешкодний доступ до житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки з кадастровим номером 0524155100:02:010:0192 за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки з кадастровим номером 0524155100:02:004:0010 за адресою: АДРЕСА_2 , для проведення їхнього візуального огляду; витрати на проведення експертизи покласти на позивача (відповідача) ОСОБА_1 ; роз`яснити учасникам судового розгляду, що відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні; направити експерту копію ухвали для виконання; надати в розпорядження експерта матеріали цивільної справи №147/1209/23 для проведення експертизи; провадження у справі №147/1209/23 зупинити на час проведення експертизи.

В межах призначеної експертизи провадження у справі поновлювалося, вирішувалися клопотання експерта, витребовувалися додаткові докази необхідні для проведення експертизи.

Ухвалою суду від 28 червня 2024 року постановлено: клопотання судового експерта Бондар Н. І. №КСЕ-19/102-24/6487 від 19.04.2024 про надання додаткових матеріалів - задовольнити частково; направити об`єднану цивільну справу №147/1209/23 для проведення судово-оціночної експертизи призначеної ухвалою суду від 14 березня 2024 року, проведення якої доручено експертам Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (вул. Василя Порика, 8, м. Вінниця, 21021); в розпорядження експертів надати матеріали об`єднаної цивільної справи №147/1209/23; надати експерту для дослідження: витяги з Державного земельного кадастру на земельні ділянки з кадастровими номерами 0524155100:02:010:0192 та 0524155100:02:004:0010 на 12 аркушах; копії документів, щодо посвідчення приватним нотаріусом 01.09.2020 договору дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та щодо посвідчення 01.09.2024 договору дарування земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на 15 аркушах; всновок експерта повинен відповідати вимогам ст. 102 ЦПК України; зупинити провадження у справі на час проведення експертизи.

Ухвала суду набрала законної сили та була направлена для виконання до Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України 01 квітня 2024 року.

08 жовтня 2025 року до суду надійшов висновок експерта №КСЕ-19/102-24/6487 від 29.09.2025 та матеріали цивільної справи.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2025 року поновлено провадження у об`єднаній цивільній справі та призначено підготовче засідання.

22 жовтня 2025 року постановлено: закрити підготовче провадження у об`єднаній цивільній справі; призначити справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні; з`ясування обставин по справі та дослідження доказів здійснювати в загальному порядку, передбаченому ЦПК України; клопотання представника позивача (відповідача) ОСОБА_1 - адвоката Корнійчука С. А. та представника відповідача (позивача) ОСОБА_4 - адвоката Дудіна Л. В. про виклик свідків - задовольнити; викликати в судове засідання свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; попередити свідків про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи за відмову від давання показань на вимогу суду, згідно зі статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.

19 червня 2026 року від адвоката Дудіна Л. В. в інтересах ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення по справі.

23 липня 2026 року від відповідача ОСОБА_5 надійшла заява, у якій остання просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

04 серпня 2026 року від адвоката Дудіна Л. В. надійшла заява про розподіл/відшкодування/компенсацію витрат понесених у зв`язку з розглядом справи, де він просить за результатами розгляду справи стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 107565,00 грн, з яких 101500 грн - витрати на професійну правничу допомогу і 6065,00 судовий збір.

Також, 04 серпня 2026 року від адвоката Дудіна Л. В. надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу заявлених позивачем ОСОБА_1

04 серпня 2026 року від ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення у справі, у яких остання просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

05 серпня від представника ОСОБА_1 - адвоката Корнійчука С. А. надійшла заява з повідомленням про те, що докази понесених судових витрат будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення у справі. У поданій заяві адвокат Корнійчук С. А. клопотав про зменшення судових витрат на правничу допомогу заявлені ОСОБА_4 .

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника, ОСОБА_4 та його представника, допитавши в судовому засіданні свідків, розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, на які посилаються сторони, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 02.05.2010 по 01.12.2022.

За час перебування у шлюбі у них народилися діти: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Під час шлюбу сторони набули у власність спільне сумісне майно.

Так, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельна ділянка, яка має кадастровий номер 0524155100:02:010:0192, та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , придбані подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у шлюбі на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А. 09.04.2015 за реєстровим №540, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.04.2015, номер запису про право власності 9346251.

Також під час шлюбу сторони набули у власність транспортний засіб марки «BMW 530D», 2003 року випуску. На підставі вантажно митної декларації №UA100480/2021/317991 від 25.05.2021, виданої Київською Митницею, 01.07.2021 вказаний автомобіль зареєстровано у територіальному сервісному центрі №0544 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій області.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 09.10.2020 придбали земельну ділянку, яка має кадастровий номер 0524155100:02:004:0010, площу 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформаційною довідкою №355800150 від 24.11.2023.

ОСОБА_1 у своєму позові, з урахуванням збільшених позовних вимог просить:

-визнати недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених 01 вересня 2020 року приватним нотаріусом Вихватюк Л. А. Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області через їх фіктивність;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 вересня 2020 року (як щодо реєстрації речових прав відносно житлового будинку та земельної ділянки) виданих приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватюк Л. А.;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:010:0192, та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як спільне сумісне майно подружжя;

-стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки у спільній сумісній власності в розмірі 1/2 вартості відчуженого транспортного засобу марки «BMW 530D», 2003 року випуску;

-визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:004:0010, площу 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача.

ОСОБА_4 у своєму позові просить:

-визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбаного з 02 травня 2010 року по 01 грудня 2022 року: газову плиту - орієнтовною вартістю 1000 гривень; мікрохвильову піч - орієнтовною вартістю 1000 гривень; електричну духову піч - орієнтовною вартістю 5000 гривень; холодильник - орієнтовною вартістю 15000 гривень; морозильну камеру - орієнтовною вартістю 10000 гривень; пральну машина - орієнтовною вартістю 15000 гривень; телевізор - орієнтовною вартістю 20000 гривень; ліжко - орієнтовною вартістю 10000 гривень; стіл - орієнтовною вартістю 1000 гривень; ювелірні вироби - орієнтовною вартістю 100000 гривень; садовий інвентар - орієнтовною вартістю 5000 гривень; кухонне приладдя та побутову техніку - орієнтовною вартістю 20000 гривень; меблі - орієнтовною вартістю 10000 гривень; кошти в розмірі 1000000 грн;

-стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_4 1/2 частку спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбаного з 02 травня 2010 року по 01 грудня 2022 року у розмірі 606500 грн;

-стягнути з відповідача судові витрати

Відповідно до договірів дарування від 01 вересня 2020 року, нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, та земельну ділянку, яка має кадастровий номер 0524155100:02:010:0192, та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) ОСОБА_4 подарував своїй матері ОСОБА_5 . Правочини були посвідченні приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А., 01 вересня 2020 року, зареєстровано в реєстрі за №1139 та за №1145.

Крім того, приватним нотаріусом Вихватнюк Л. А., 01 вересня 2020 року посвідчено заяви ОСОБА_1 , якими остання надала згоду на укладення договорів дарування зазначеного житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки з кадастровим 0524155100:02:010:0192, зареєстровано в реєстрі за №1137 та за №1138.

Релевантні джерела права та позиція суду:

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 4 СК України кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 21 СК України).

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11: «22. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 -72 СК та ст. 372 ЦК.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох».

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання.

Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження № 61-35779св18), від 20 травня 2022 року у справі № 330/1079/20 (провадження № 61-5763св21).

Згідно з частиною першою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).

Згідно зі ст. 69 СК України дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі придбання майна на особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної власності подружжя, а є приватною власністю того, на кошти якого воно придбане. Про це йдеться в Постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 7 вересня 2016 року № 6-801цс16.

В ухвалі ВССУ від 15.02.2017 (справа № 554/1847/14-ц) акцентована увага на критеріях віднесення майна до спільної сумісної власності. Зокрема, зауважено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а й спільною участю коштами або працею в набутті.

Отже, застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не лише факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

ВСУ визначає критерії, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності. Такими є: час набуття майна; кошти, за які воно було набуте (джерело набуття); мета придбання, яка дозволяє надати майну правовий статус спільної власності подружжя.

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснення сторін, майно яке є предметом спору за обома позовами набуте у шлюбі.

Наведені обставини ніким не заперечуються, а тому з урахуванням положень ч.1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі № 6-843цс17 від 24.05.2017. Аналогічне зазначено також Верховним Судом у постанові № 344/11089/18 від 30.11.2022.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Враховуючи, що спірні об`єкти - житловий будинок, земельна ділянка з кадастровим номером 0524155100:02:010:0192, земельна ділянка з кадастровтим номером 0524155100:02:004:0010, транспортний засіб марки «BMW 530D», 2003 року випуску та інше майно подружжя набуте під час шлюбу, на нього розповсюджується режим спільної сумісної власності подружжя.

Відповідачем за первісним позовом не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Разом з тим, що стосується вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в частині визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених 01 вересня 2020 року приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А. через їх фіктивність; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 вересня 2020 року (як щодо реєстрації речових прав відносно житлового будинку та земельної ділянки) виданих приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватюк Л. А.; визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки, яка має кадастровий номер 0524155100:02:010:0192, та які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , як спільне сумісне майно подружжя, суд виходить з такого.

Нерухоме майно (житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, та земельну діляку за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі нотаріально посвідчених приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А., 01 вересня 2020 року, договорів дарування ОСОБА_4 подарував своїй матері ОСОБА_5 . Разом з тим, ОСОБА_1 письмово висловила згоду укладення таких договорів, що підтверджується відповідними заявами від 01 вересня 2020 року приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вихватнюк Л. А.

Оспорюючи спірні правочини ОСОБА_1 стверджує про їх фіктивність.

Зокрема, вказує на те, що договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на користь матері були вчинені лише задля вирішення організаційних питань та у зв`язку з особистими потребами у житті ОСОБА_4 .

Також вказує, що з часу реєстрації права власності матері на житловий будинок і на земельну ділянку ОСОБА_5 дарунок фактично не прийняла, житловим будинком та земельною ділянкою не користувалась, ключі від житлового будинку не приймала, житловий будинок та земельна ділянка під ним і надалі залишилась у фактичному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та їхніх дітей.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одних із договорів подружжя, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів щодо цінного майна, згоди другого з подружжя має бути подано письмово. Згода на укладення договору, яка вимагає нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч.1 ст.717 ЦК України).

За п. 2 ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі N 390/34/17 (провадження N 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі N 337/474/14-ц (провадження N 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі N 463/13099/21 (провадження N 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі N 567/3/22 (провадження N 61-5252сво23)).

Позивач, заявляючи вимоги про визнання договору дарування недійсним, вказує на його фіктивність.

Так, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими в законі. Цивільним Кодексом передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких угода може бути визнана недійсною.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положенням ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема частиною п`ятою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З аналізу викладених норм права, а також роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, випливає, що позивач, який звернувся з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Таку ж правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своїх ухвалі від 03 червня 2015 року у справі №6-4806св15.

Крім того, в своїй постанові від 21 січня 2015 року (справа №6-197цс14) Верховний Суд України зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований, як фіктивний.

Як встановлено судом, в оспорюваних договорах дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та земельної ділянки вказані всі істотні умови, які відображені у тексті договорів, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, спрямовано саме на настання юридичних наслідків у виді набуття права власності на зазначене нерухоме майно шляхом їх дарування. У оспорюваних договорах зазначено, що вони не є фіктивними та удаваними, не приховують іншого договору і відповідають їх дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки.

Таким чином для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, що відсутнє у даному випадку.

У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За умовами правочину дарувальник передав, а обдарований прийняв житловий будинок та земельну ділянку.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Зважаючи на відсутність доказів свідомого, умисного укладення як ОСОБА_4 так і ОСОБА_5 правочинів дарування житлового будинку та земельної ділянки без наміру настання передбачених таких юридичних наслідків, у виді переходу права власності на нерухоме майно, будь-які докази, які вказують на фіктивність у даній справі відсутні, а тому в цій частині позову ОСОБА_1 потрібно відмовити.

Покази свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , не свідчать про фіктивність вказаних правочинів.

Власне, як повідомила свідок ОСОБА_9 , вона працює в аптеці, позивач ОСОБА_1 є її роботодавцем, з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знайома, однак не спілкується. Про те, що будинок подаровано свідку стало відомо зі слів ОСОБА_17 . ОСОБА_18 із дітьми там продовжували проживати. Взимку (в січні) ОСОБА_1 переїхала, перевозила із собою техніку, а яку саме не знає. Наразі проживає на АДРЕСА_3 , спочатку орендувала там житло, а потім придбала, мама допомогла, бо батька на той час вже не було. Свідок документів не бачила, однак ОСОБА_1 повідомляла, що подарувала будинок для того, щоб зберегти сім`ю.

Свідок ОСОБА_11 суду показала, що працює в аптеці, власницею якої є ОСОБА_1 . З ОСОБА_1 перебуває у робочих стосунках, з ОСОБА_4 знаходиться в хороших відносинах, а щодо ОСОБА_5 знає, що вона лікар, однак жодних відносин не підтримує. Зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були у хороших сімейних стосунках мають дітей. ОСОБА_19 тато подарував хату їм, вони там проживали сім`єю. Зі слів відомо, що будинок подарували ОСОБА_19 мамі ОСОБА_5 , після того подружжя ще проживало в тому будинку скільки не пам`ятає. Наразі їй відомо, що ОСОБА_1 проживає в іншому будинку, а де саме свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_10 повідомила, що є матір`ю ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - колишня сваха, ОСОБА_4 колишній зять. Жодних відносин з ними не підтримує. Суду повідомила, що спочатку її дочка із сім`єю проживала у батьків ОСОБА_20 , останній постійно ображав ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_20 дав кошти, і вони придбали будинок для сім`ї. Робили там ремонт, поки не перейшли, проживали у батьків. Будинок на АДРЕСА_1 придбали до народження першої дитини. Повідомила, що дочка спочатку не признавалася, що подарувала будинок свекрусі. Згодом розповіла, що подарувала будинок ОСОБА_20 матері, адже він так сказав зробити, щоб зберегти сім`ю. Вони жили там довго, поки ОСОБА_20 не почав з її дочки кепкувати. Відразу після правочину дарування, між ними налагодилися відносини. В подальшому ОСОБА_21 переїхала в будинок, власниця якого вирішила його продати. Враховуючи заощадження покійного чоловіка, позичили кошти і за кошти свідка придбано будинок, де ОСОБА_1 проживала з двома дітьми. Ті обставини, що дочка при оформленні договорів дарування була в нотаріуса свідок не заперечувала.

Свідок ОСОБА_12 суду показав, що він є батьком ОСОБА_4 , з сторонами перебуває у нормальних відносинах ОСОБА_5 є його дружиною. Зазначив, що з 02 травня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, вони з матір`ю за власні кошти придбали їм житло, започаткували бізнес, а саме з продажу запчастин та аптечний бізнес. Зазначив, що будинок придбали батьки за власні кошти, а також меблі, ліжка шкафи, інші меблі і техніку, подружжя самостійно придбавало. Згодом вони вирішили розійтися. Щодо домовленості між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про поділ майна свідок (дослівно) не вникав, адже придбали майно, щоб спільно жили. Земельну ділянку, і автомобіль БМВ, які сторони придбали у шлюбі, свідок не фінансував. Стосовно того, що ОСОБА_1 під час переїзду вивозила якесь майно свідку відомо, однак він не втручався у все це, адже це їхнє спільне рішення. Йому відомо, що будинок і земельну ділянку під ним подаровано його дружині ОСОБА_5 . Діти після договору дарування не виїздили з будинку. Дружина ходила туди, працювала на земельній ділянці, і зі згоди ОСОБА_22 , там і надалі проживали син із сім`єю. Речі ОСОБА_5 туди не перевозила. Стосовно того, що ОСОБА_1 під час переїзду взяла якісь кошти, свідку відомо лише зі слів сина.

Таким чином, покази свідків жодним чином не підтверджують факту фіктивності правочинів дарування. Не заперечуються і обставини подальшого проживання сім`ї ОСОБА_23 із дітьми у вказаному будинку, однак ці обставини також самі по собі не свідчать про фіктивність правочинів.

Щодо доводів про те, що діти були виписані для оформлення правочину дарування, на думку суду такі не впливають на правову природу договорів, як і не підтверджують умисел сторін на укладення фіктивних правочинів, адже реєстрація неповнолітніх дітей здійснюється виключно за згодою батьків.

Крім того, відповідно до абзацу другого частини 1 статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Інших доказів, зокрема аудіо- відеозапису, фотофіксації, матеріали не містять.

Таким чином підстав для задоволення позову в зазначеній вище частині не має.

Щодо інших вимог позову ОСОБА_1 , зокрема про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість її частки у спільній сумісній власності в розмірі 1/2 вартості відчуженого транспортного засобу марки «BMW 530D», 2003 року випуску, та в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 0524155100:02:004:0010, площею 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , суд вважає їх обгрунтованими та такими, що належать до задоволення.

Не містять матеріали справи доказів, що спірний автомобіль та земельна ділянка з кадастровим номером 0524155100:02:004:0010 придбані за власні кошти одного з подружжя, а тому діє презумпція спільної сумісної власності вказаного майна.

Суд бере до уваги те, що під час укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу між ОСОБА_4 та ОСОБА_13 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі.

Транспортний засіб марки «BMW 530D», 2003 року випуску було переоформлено ОСОБА_4 (колишнім чоловіком ОСОБА_1 ) без згоди позивача.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, працює за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, яке підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлено письмово і нотаріально посвідчено.

Як зазначено вище, відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одних із договорів подружжя, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів щодо цінного майна, згоди другого з подружжя має бути подано письмово. Згода на укладення договору, яка вимагає нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю.

Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожного зі співвласників, таке майно набуває статус спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, залишається повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном.

Укладення такого договору вказує на порушення його форми та відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншим співвласникам (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстави його недійсності.

Водночас у законі не пов`язується наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору у залежність від добросовісності сторін договору.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).

У випадку, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі №242/812/23 (провадження № 61-10609св24).

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі №755/20923/14 (провадження № 61-10442св18) зазначив, що під час розгляду спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають керуватися правом одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного майна він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зробив висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Для приватного права притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16, від 05 вересня 2022 року у справі № 519/2-5034/11, постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19).

Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 522/17831/20 (провадження № 61-7951св23), зазначив, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта та п`ята статті 71 СК України). Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Оскільки, ОСОБА_4 продав транспортний засіб, а саме автомобіль марки «BMW 530D», 2003 року випуску ОСОБА_13 , який придбаний у шлюбі і є спільним майном подружжя, без згоди дружини (на той час) ОСОБА_1 , остання має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого майна.

Відповідно до висновку експерта від 29.09.2025 №КСЕ-19/102-24/6487 середня ринкова (ціна) вартість аналогічного технічно справного транспортного засобу, який був зареєстрований за ОСОБА_4 станом на 07.09.2022 могла становити 293280,00 грн, а тому 1/2 від вартості складає 146640,00 грн.

З огляду на це вимоги позову ОСОБА_1 в цій частині обґрунтовані та належать до задоволення.

Доводи сторони відповідача ОСОБА_24 про те, що автомобіль марки «BMW 530D», 2003 року випуску залишився у його власності внаслідок добровільного поділу майна між колишнім подружжям, яке відбулося у період з вересня по грудень 2022 року, не підтверджені жодними доказами. Більше того, транспортний засіб наразі, на підставі договору купівлі-продажу перебуває у власності ОСОБА_4 , що не заперечувалось останнім.

Обгрунтованою і такою, що належить до задоволення, на переконання суду є вимога про визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 0524155100:02:004:0010, площею 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як встановлено судом, ОСОБА_24 і ОСОБА_4 перебуваючи у шлюбі 09.10.2020 за спільні кошти придбали земельну ділянку, яка має кадастровий номер 0524155100:02:004:0010, площу 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена земельна ділянка була оформлена на ОСОБА_4 (одного із подружжя). Наведені обставини ніким не заперечуються.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0524155100:02:004:0010 набута сторонами під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а обставини, які б спростовували презумпцію спільності такого майна, відсутні, то вона підлягає поділу між колишнім подружжям.

ОСОБА_4 заперечуючи проти позовної вимоги ОСОБА_1 , в цій частині, вказує на те, що спіона земельна ділянка залишилася йому у зв`язку із усною домовленістю із ОСОБА_1 (добровільного поділу майна подружжя), яка в свою чергу забрала меблі, техніку і грошові кошти. Такі доводи сторони відповідача суд вважає неспроможними, адже ОСОБА_4 не надано жодних доказів, які підтверджують добровільний поділ майна подружжя.

Так, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі підтвердження факту досягнення згоди між чоловіком та дружиною щодо розподілу спільного майна (не надано ані нотаріально посвідченого договору про поділ майна подружжя (для земельної ділянки), ані письмової угоди (для автомобіля); ані мирової угоди, затвердженої ухвалою суду або ж іншого рішення суду.

Як наслідок суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0524155100:02:004:0010, залишається у спільній сумісній власності, а її частки є рівними.

З огляду на те, що ОСОБА_4 не довів факт попереднього мирного розподілу речей чи коштів, позов ОСОБА_1 в цій частині належить до задоволення.

Щодо позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя суд зазначає таке.

Відповідно до загальних засад цивільного судочинства та вимог процесуального закону, закріплених, зокрема, у статтях 76-78, 81, 83, 84, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, суд під час вирішення спору зобов`язаний установити всі обставини, що мають значення для справи, надати їм належну юридичну оцінку та оцінити всі докази у їх сукупності. Без виконання цих процесуальних дій ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення є неможливим.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду до складу майна, що підлягає поділу між подружжям, входить не лише спільне майно, яке перебуває у володінні сторін на час розгляду справи, а й майно, яке вибуло з їх володіння та перебуває у третіх осіб, якщо воно було відчужене одним із подружжя без згоди іншого.

Відчуження спільного майна одним із подружжя під час розгляду справи про його поділ саме собою не може позбавляти іншого з подружжя права на судовий захист і не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, вирішення спору про поділ спільного майна подружжя має бути спрямоване на остаточне врегулювання конфлікту між сторонами та не повинно зумовлювати необхідність їх повторного звернення до суду з новими позовами.

Розглядаючи спір про поділ спільної сумісної власності, суд має право визначити інший спосіб поділу майна, ніж той, який пропонує позивач, з урахуванням інтересів сторін та обставин справи, однак не може відмовити у судовому захисті виключно з підстав складності або подальшої можливості виконання судового рішення.

Водночас у межах розгляду цієї справи ОСОБА_4 наполягав на поділі спільного майна, а саме: придбаного з 02 травня 2010 року по 01 грудня 2022 року: газову плиту - орієнтовною вартістю 1000 гривень; мікрохвильову піч - орієнтовною вартістю 1000 гривень; електричну духову піч - орієнтовною вартістю 5000 гривень; холодильник - орієнтовною вартістю 15000 гривень; морозильну камеру - орієнтовною вартістю 10000 гривень; пральну машина - орієнтовною вартістю 15000 гривень; телевізор - орієнтовною вартістю 20000 гривень; ліжко - орієнтовною вартістю 10000 гривень; стіл - орієнтовною вартістю 1000 гривень; ювелірні вироби - орієнтовною вартістю 100000 гривень; садовий інвентар - орієнтовною вартістю 5000 гривень; кухонне приладдя та побутову техніку - орієнтовною вартістю 20000 гривень; меблі - орієнтовною вартістю 10000 гривень; кошти в розмірі 1000000 грн, 1/2 частка, склалає 606500 грн.

Посилається позивач на те, що вказане майно будо вивезено ОСОБА_1 внаслідок домовленості з ОСОБА_4 про добровільний поділ майна.

Відповідач ОСОБА_1 заперечуючи проти заявлених вимог, вказує зокрема на те, що у своєму позові ОСОБА_4 вказує про поділ спільного майна подружжя однак не вказує його родові ознаки, не надає доказів про його придбання у період шлюбу, та наявність його на час розгляду справи в суді, а також не обґрунтовує належними доказами вартість майна, яке ОСОБА_4 виявив намір поділити, висловила незгоду із ціною визначеною позивачем; недоведеність існування в нього таких коштів про які зазначено у позові готівкою.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування таких обставин, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

У цій справі, суд надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, доводам сторін, встановивши фактичні обставини спору дійшов висновку про те, що підстав для задоволення позову ОСОБА_4 немає.

Позивач звертаючись з позовом про поділ майна повинен чітко зазначити, яке саме майно підлягає поділу. Натомість, позивачем у позовній заяві та доданих матеріалах не наведено індивідуальні та родові ознаки майна (побутової техніки, меблів, інвентаря), а також докази його придбання саме за час шлюбу та за спільні кошти.

Окрім того, позивач зазначає про орієнтовну вартість майна, яке просить поділити, в той час, як жодних доказів на підтвердження наведеної позивачем ціни до суду не надано, як і не заявлено жодних клопотань з метою встановлення такої вартості, або ж призначення експертизи у справі з приводу встановлення такої.

Попри презумпцію спільності майна подружжя (ст. 60 Сімейного кодексу України), позивачем не доведено самого факту появи цього майна в сім`ї в період шлюбу, не надано жодних чеків, квитанцій, договорів купівлі-продажу або інших належних доказів придбання речей у цей проміжок часу, натомість рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається. Належними доказами у таких справах є фінансові документи, договори, гарантійні талони або виписки з банківських рахунків тощо.

Не підтвердженні жодними доказами і доводи позивача ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_1 при переїзді до іншої адреси забрала грошові кошти, адже такі нічим не підтверджені.

Не заслуговують на увагу доводи сторони позивача про те, що між сторонами відбулася домовленість про добровільний поділ майна, адже така домовленість не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи. Не підтверджується такий поділ і показами свідків. Власне, як зазначалося вище свідок ОСОБА_12 зазначив, що про таку домовленість йому відомо зі слів сина, однак він про це нічого не знає.

Свідок ОСОБА_15 суду показав, що він є сусідом ОСОБА_4 і на прохання ОСОБА_1 перевозив речі до її нового місця проживання, однак він не знає, які саме речі перевозились. Повідомив, що він спочатку не хотів перевозити речі і відмовився, однак ОСОБА_1 запевнила його, що ОСОБА_4 відсутній вдома та йому відомо про те що ОСОБА_1 переїжджає до іншого помешкання. Зазначає, що тричі здійснював рейс.

Таким чином показами свідків не підтверджуються, які саме речі перевезла ОСОБА_1 , як і їхні індивідуальні або ж родові ознаки. ОСОБА_1 стверджує про те, що вона забрала лише ті речі і техніку, що придбав її батько.

Жодними доказами не підтверджуються доводи позивача ОСОБА_4 про те, що відповідач ОСОБА_1 під час переїзду забрала спільні готівкові кошти в розмірі 1000000 грн, як і доводи про те, що саме за ці кошти ОСОБА_1 придбала житловий будинок на АДРЕСА_3 , в якому нині проживає.

Оскільки сторона позивача не довела належними та допустимими доказами, заявленого позову про поділ майна подружжя, підстави для його задоволення відсутні. Суду заборонено ухвалювати рішення на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Щодо вимог про стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_4 1/2 частку спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 придбаного з 02 травня 2010 року по 01 грудня 2022 року у розмірі 606500 грн, суд дійшов висновку, що вони є похідними від можливості задоволення решти позовних вимог, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Доводи сторін зазначених висновків суду не спростовують.

Водночас, судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами. Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

ОСОБА_1 звертаючись з позовом до суду сплатила судовий збір за майнові та немайнові вимоги, а також за заяву про збільшення позовних вимог, що в загальному розмірі склало 7932,48 грн.

Враховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме із заявлених п`яти вимог фактично задоволено дві, що складає 40%, з відповідача ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір у пропорційному розмірі задоволених позовних вимог, що складає 3173,00 грн.

З огляду на те, що позов ОСОБА_4 залишено без задоволення, сплачені ним судові витрати зі сплати судового збору стягненню з ОСОБА_1 не підлягають.

Положеннями статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на проведення експертиз та на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень статті 137 ЦПК України.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердженняпонесених витратна професійну правничу допомогу в сумі 101500,00 грн представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Дудін Л. В. надав копію додаткової угоди №1 від 02.10.2023; додаткової угоди №1 від 04.08.2026; Акт приймання-передачі наданих послуг за договором про надання професійної правничої допомоги від 02.10.2023, складений 04.08.2026; Акт приймання-передачі послуг за договором про надання професійної правової допомоги від 05.12.2023, складений 04.08.2026 також надано договір свідоцтво та ордер про надання правничої допомоги укладені між вдвокатом ОСОБА_25 та ОСОБА_4 .

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З огляду на викладене суд відзначає, що ЦПК України передбачено наступні критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) пов`язаність витрат з розглядом справи; 2) їх дійсність; 3) необхідність; 4) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

До таких висновків в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19.02.2020 (справа № 755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19).

Згідно з п. п. 3-6 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, оцінюючи обґрунтованість заяви представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Дудіна Л. В., враховуючи обсяг послуг, що наданий адвокатом, суд дійшов висновку, що стороною відповідача доведено понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 101500 грн.

Водночас представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Корнійчук С. А. заявив клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи заяву тим, що заявлений розмір витрат є завищеним, необґрунтованим та неспівмірним із заявленими вимогами.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст. 137 ЦПК України).

Тобто, у розумінні положень ч. 4, 5 ст.137 ЦПК, у разі неспівмірності розміру витрат із складністю справи , часом, витраченим на виконання робіт і їх обсягом ,ціною позову, суд може за клопотанням сторони зменшити розмір відшкодування таких витрат.

Таким чином, зменшення судових витрат судом можливо лише за клопотанням іншої сторони.

Враховуючи відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката представником ОСОБА_1 - Корнійчуком С. А., а також мотиви наведені у обґрунтування заяви щодо завищеного розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, наявні підстави для зменшення розміру цих витрат.

З огляду на викладене, враховуючи часткове задоволення позову та відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 , з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Крім того, 05 серпня 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Корнійчука С. А. надійшла заява з повідомленням про те, що докази понесених судових витрат будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення у справі. Таким чином питання про розподіл понесених витрат сторони позивача - ОСОБА_1 буде вирішено у разі своєчасного подання відповідної заяви, шляхом призначення судового засідання.

На підставі наведеного, керуючись ст. 57, 60, 63, 69, 76 СК України, ст. 207, 208, 258-260, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договорів дарування житлового будинку з господарськими спорудами, земельної ділянки недійсними через їх фіктивність, поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації за відчужений транспортний засіб - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію ринкової вартості частки відчуженого транспортного засобу марки «BMW 530D», 2003 року випуску, у сумі 146640,00 грн (сто сорок шість тисяч шістсот сорок тисяч гривень 00 копійок).

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0524155100:02:004:0010, площею 0,1500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні решти позову - відмовити.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3173,00 грн (три тисячі сто сімдесят три гривні 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

позивач (відповідач) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_1 , фактична адреса проживання: АДРЕСА_4 ;

відповідач (позивач) - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

відповідач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складено 22 вересня 2026 року.

Суддя О. Г. Борейко