Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №607/26770/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/26770/25 пров. № А/857/37791/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

за участю секретаря судового засідання Носа С. П. Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року у справі № 607/26770/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,

місце ухвалення судового рішення м.Тернопіль

Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїДуда О.О.

дата складання повного тексту рішення08 червня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року у справі № 607/26770/25 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що вважає помилковими висновки суду щодо законності постанови серії ЕНА №6313442 від 10.12.2025 року та доведеності вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Позивач зазначає, що 10.12.2025 року в нічну пору доби позивач знаходився коло входу в ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 позаду з лівої сторони від автомобіля марки FORD GALAXE днз НОМЕР_1 , що був припаркований в дворі будівлі, коли до автомобіля під`їхав автомобіль патрульної поліції, з якого вийшло двоє поліцейських і один з яких запитав позивача чи знає причину зупинки цього транспортного засобу. На це позивач відповів, що причини зупинки ТЗ йому не відомі, оскільки він не є водієм, а на запитання поліцейського про те, де водій, позивач з метою відведення підозри від фактичного водія ОСОБА_2 , котрий фактично кермував автомобілем FORD GALAXE днз НОМЕР_1 , але на той час перебував в статусі СЗЧ, та з метою уникнення ОСОБА_2 можливої зустрічі із службовцями військової служби правопорядку, відповів, що його сюди доставив військовий з ТЦК та СП для перевірки документів, котрий зайшов у будівлю. При цьому, на вимогу поліцейських позивач представився та показав поліцейським дані в телефоні з додатка «Резерв+» та Армія+», що він є військовим. На це поліцейські вказали, що вони вважають, що саме позивач ОСОБА_1 є водієм транспортного засобу і поставили вимогу пройти обстеження на стан алкогольного сп`яніння. Позивач у свою чергу відповів, що згідний пройти перевірку на стан сп`яніння на пристрої «драгер» чи у медичному закладі після надання поліцейськими доказів, що саме він кермував транспортним засобом. Однак, поліцейськими було відмовлено позивачу у наданні будь-яких доказів, після чого поліцейські почали чинити тиск на позивача з метою визнання ним провини за дії, котрих він не вчиняв.

У подальшому, з автомобіля патрульної поліції вийшов працівник поліції ОСОБА_3 та почав здійснювати розгляд матеріалів адміністративного провадження за ч.4 статті 126 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , тримаючи в руках готову постанову серії ЕНА №6313442 від 10.12.2025 року, зачитав позивачу права згідно статті 268 КУпАП, однак відмовив позивачу у забезпеченні в реалізації такого права, незважаючи на прохання позивача забезпечити адвоката в межах вимог Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» як ветерану АТО та учаснику бойових дій, а також не надав можливості самому позивачу запросити адвоката, вказавши при цьому, що розцінює вимоги ОСОБА_1 як намагання затягнути розгляд адміністративної справи та уникнути адміністративної відповідальності. Після цього, поліцейський Станько С.П. зачитав позивачу зміст постанови серії ЕНА №6313442 від 10.12.2025 року. Вважаючи постанову серії ЕНА №6313442 від 10.12.2025 року протиправною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням процедури розгляду матеріалів адміністративного провадження, позивач звернувся з адміністративним позовом до Тернопільського міськрайонного суду.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги, обґрунтовуючи його своєю зайнятістю у зв`язку з навчанням.

Розглядаючи зазначене клопотання, колегія суддів ураховує, що відповідно до частини першої статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною п`ятою статті 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що адміністративні справи щодо оскарження рішень про притягнення осіб до адміністративної відповідальності належать до категорії термінових адміністративних справ, для яких законодавець установив стислі (скорочені) строки розгляду.

Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги позивач був належним чином повідомлений 11.09.2026 року через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), що підтверджується відповідною квитанцією та даними автоматизованої системи документообігу суду.

Отже, будучи заздалегідь обізнаним про дату, час та місце судового засідання, а також про те, що ця справа належить до категорії термінових адміністративних справ із десятиденним строком розгляду, позивач не був позбавлений можливості забезпечити участь у засіданні уповноваженого представника та/або заявити клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Проте вказаними процесуальними правами позивач не скористався.

Колегія суддів також ураховує, що явка позивача в судове засідання обов`язковою не визнавалася. Усі доводи скаржника детально викладені в апеляційній скарзі (строк на подання доповнень до якої на момент розгляду справи сплинув). Матеріали справи містять достатньо доказів та пояснень учасників для вирішення спору по суті, що свідчить про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги за відсутності позивача

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим у його задоволенні слід відмовити.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані відповідачем відеоматеріали з автомобільного реєстратора службового транспортного засобу підтверджують факт керування позивачем транспортним засобом, належних доказів на спростування цього факту позивачем не надано, права позивача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення порушені не були, а тому постанова від 10.12.2025 прийнята правомірно, обґрунтовано та в межах повноважень відповідача.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що10 грудня 2025 року о 00:23 у м. Тернополі на вул. Січових Стрільців, 2 працівниками патрульної поліції зупинено транспортний засіб Ford Galaxy, д.н.з. НОМЕР_2 .

Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №6313442 від 10.12.2025 року, 10.12.2025 о 00:23 в м. Тернопіль по вул. Січових Стрільців, 2, водій позивач керував транспортним засобом Ford Galaxy д.н.з. НОМЕР_2 без права керування транспортними засобами, а саме будучи позбавленим права керування Тернопільським міськрайонним судом від 07.07.2024 року строком на 5 років, чим порушив п.2.1.(а) ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.4 ст.126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400 гривень.

Відповідно до відеозапису з автомобільного реєстратора службового транспортного засобу, у період з 00:23 до 00:25 поліцейський представився та повідомив причину зупинки транспортного засобу. У період з 01:47 до 01:54 проведено розгляд справи про адміністративне правопорушення: позивачу оголошено права, передбачені статтею 268 КУпАП, та статтю 63 Конституції України; на клопотання позивача про забезпечення йому правничої допомоги адвоката поліцейський роз`яснив позивачу, що останній не є затриманою особою і може самостійно, без перешкод з боку поліції, звернутися по правничу допомогу до адвоката; у період з 01:54 до 01:55 позивачу оголошено постанову від 10.12.2025, він ознайомлений зі строками її оскарження та отримав копію постанови.

Допитаний судом першої інстанції як свідок ОСОБА_4 пояснив, що в грудні 2025 року самовільно залишив військову частину; того вечора разом із позивачем та ще однією особою повертався на автомобілі з ресторану «Тропік», за кермом транспортного засобу перебував він сам; побачивши автомобіль поліції та побоюючись викриття як особи, яка самовільно залишила частину, він пересів на пасажирське сидіння, а позивач вийшов з автомобіля через задні ліві двері; документи на автомобіль перебували в бардачку, ключі – у свідка; позивач не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння, однак вимагав надання доказів того, що саме він керував транспортним засобом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП установлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (частини 1, 2 і 3 статті 122, частини перша, друга і четверта статті 126).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу.

Однак, цією ж частиною зазначено винятки із даної норми, а саме дана норма не стосується випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 122 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 1395 постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частинами 1, 2, 3, 4 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

З матеріалів справи убачається, що відповідачем було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення ним вимог п. 2.1 (а) ПДР, що виразилось у керуванні транспортним засобом при цьому бувши позбавленим права керуванням транспортним засобом.

Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, відноситься до правопорушень у сфері дорожнього руху, а тому відповідачем було дотримано норм Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Кабінетом Міністрів України 07.11.2015 № 1395 та норм Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 4 статті 126 КУПАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

За змістом пункту 2.1.(а) Правил дорожнього руху України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями статті 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Зі змісту норм статей 251, 252, 280 КУпАП колегія суддів доходить до висновку, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за частини 4 статті 126 КУПАП, є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом установлено, що згідно постанови Тернопільського міськрайонного суду від 09 травня 2024 року по справі №607/10374/24, яка набрала законної сили 0207.2024 2024 року (яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень) на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років. З наявністю вказаного судового рішення позивач був обізнаний, про що свідчить подана ним апеляційна скарга на вказане судове рішення, яка за наслідками апеляційного розгляду залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП, полягає в керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування; суб`єктом цього правопорушення є особа, стосовно якої набрало законної сили рішення про таке позбавлення. Диспозиція частини 4 статті 126 КУпАП не пов`язує відповідальність з формою вини: відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, а тому для кваліфікації діяння достатньо встановити сам факт керування транспортним засобом особою, яка на момент такого керування була позбавлена відповідного права.

Отже, визначальною обставиною у цій справі є встановлення особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом у момент його зупинки 10.12.2025, оскільки факт позбавлення позивача права керування транспортними засобами строком на 5 років (справа № 607/10374/24) матеріалами справи підтверджений і позивачем по суті не спростований.

За даними пояснень свідка ОСОБА_4 , який у судовому засіданні в суді першої інстанції надав пояснення, вказавши, що його призвали на службу і в грудні минулого року він самовільно залишив частину. Познайомившись із паном ОСОБА_5 , хотів повернутися до служби. Того вечора вони були в ресторані «Тропік» і вже повертались додому, він був за кермом автомобіля і був ще один друг із ними. В заді автомобіля сидів пан ОСОБА_5 і ще один друг, їхній знайомий. Їхали додому і знайомий почав кричати, що поліція і він розуміючи, що він в сзч і не дуже хотів зустрічатися із поліцією, розуміючи, що це комендантська година і він різко звернув. Після чого під`їхала поліція, вони вже зупинилися, розуміючи, що це може були ВСП, можуть викликати ВСП, перевірити документи, так як документів біля нього не було, тому що вони залишились в частині, був тільки телефон у якому встановлений додаток «Дія». Пан ОСОБА_5 сказав йому пересісти на пасажирське сидіння, а він вже дальше розбереться, щоб його не забрали ВСП. Він пересів, пан ОСОБА_5 вийшов із заднього сидіння з лівого і далі, що відбувалося то вже не знає. Документи на автомобіль були в бардачку автомобіля, а ключі у нього. Пан ОСОБА_5 не відмовлявся від проходження медичного огляду на стан сп`яніння, проте вимагав доказів, що саме він перебував за кермом автомобіля. Вишньовський заявляв клопотання про надання правничої допомоги в чому йому відмовляли.

Доводи позивача та показання свідка ОСОБА_4 щодо не керування позивачем вказаним автомобілем повністю спростовуються наявними у матеріалах справи відеозаписами. З долучених відповідачем відеофайлів убачається, що безпосередньо після зупинки транспортного засобу позивач вийшов з салону саме з місця водія. Натомість пасажир, який також перебував в автомобілі, одночасно вийшов з протилежної сторони, що конструктивно та фізично унеможливлювало керування ним цим транспортним засобом.

Ураховуючи викладене, суд оцінює критично та відхиляє покази обумовленого свідка та твердження позивача про керування автомобілем Ford Galaxy (д.н.з. НОМЕР_2 ) 10.12.2025 о 00:23 в м. Тернополі по вул. Січових Стрільців, 2 іншою особою.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач порушив вимоги підпункту ''а'' пункту 2.1 Правил дорожнього руху, здійснивши рух транспортного засобу без права керування транспортними засобами, а саме будучи позбавленим права керування строком на 5 років.

Підтвердженням порушень вимог ПДР та норм КУпАП є надані поліцейськими відеоматеріали фіксації порушення, згідно із якими доводи позивача, спростовуються.

Щодо доводу апеляційної скарги про ненадання позивачу права на правничу допомогу адвоката, то колегія суддів зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України установлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права.

Згідно зі статтею 271 КУпАП у розгляді справи можуть брати участь адвокат чи інший фахівець у галузі права, повноваження якого підтверджуються договором, ордером чи дорученням центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Із системного аналізу статей 268 і 271 КУпАП вбачається, що право на правничу допомогу за своїм змістом є правом особи скористатися допомогою обраного нею адвоката, а не безумовним обов`язком посадової особи, яка розглядає справу, забезпечити фізичну явку адвоката на місце розгляду справи щодо особи, яка не перебуває у статусі затриманої.

Обов`язкове забезпечення адвокатом за рахунок держави (через Центри безоплатної вторинної правової допомоги — БВПД) передбачене лише у випадках затримання особи (ст. 261 КУпАП) або у кримінальних провадженнях. При звичайному винесенні постанови на місці водія не затримують, тому обов`язок поліцейського про автоматичний виклик адвоката з центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги законом не передбачений.

При цьому апеляційним судом ураховано, що позивач на момент розгляду справи не був затриманою особою в розумінні статей 261– 263 КУпАП, а перебував на місці зупинки транспортного засобу вільно. Поліцейський роз`яснив позивачу право на правничу допомогу та повідомив, що він може самостійно, без перешкод з боку поліції, звернутися по таку допомогу до обраного ним адвоката. Такі дії поліцейського є роз`ясненням права, передбаченого статтею 268 КУпАП, а не відмовою в його реалізації.

Судом також ураховано, що позивач мав з собою засіб мобільного зв`язку, а як наслідок міг вільно забезпечити виклик адвоката для надання йому правничої допомоги, а у разі неможливості виклику чи прибуття адвоката на місце розгляду справи, позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про відкладення розгляду справи на інший час. Однак з матеріалів відеозапису убачається, що виклику адвоката позивач не здійснював, про неможливість його прибуття представників відповідача не повідомляв, клопотання про перенесення розгляду справи не заявляв.

Колегія суддів також звертає увагу на постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 524/9827/16-а, на яку посилається скаржник: підставою для скасування постанови в цій справі було встановлення того, що інспектор поліції після заявленого особою клопотання про правничу допомогу не вжив для його реалізації жодних дій.

Натомість у справі, що розглядається, на відміну від наведеної, поліцейський клопотання позивача не залишив без реагування, а роз`яснив позивачу його право та порядок самостійної реалізації цього права (дії по реалізації якого позивач не здійснив, як і не здійснив дій щодо внесення клопотання про відкладення розгляду справи), що об`єктивно відрізняє фактичні обставини цієї справи й виключає пряме застосування наведеного правового висновку.

Постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17, на яку також посилається скаржник, про те, що сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вчинення проступку, не суперечить позиції суду, який не розглядає оскаржувану постанову як самодостатній доказ, а оцінює її в сукупності з відеозаписом, поясненнями свідка та наведеним вище власним визнанням позивача.

Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 404/4467/16-а та постанова Дніпровського апеляційного суду від 07.02.2022 у справі № 205/5986/21, на які також посилається скаржник, ухвалені у справах про правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП (керування в стані сп`яніння), і стосуються, зокрема, розмежування понять керування та експлуатації транспортного засобу для цілей саме цієї статті; викладене в них загальне розуміння керування транспортним засобом як виконання функцій водія під час його руху не суперечить застосованій у цій справі кваліфікації за частиною 4 статті 126 КУпАП і не спростовує встановленого судом першої інстанції факту керування транспортним засобом позивачем.

Як наслідок апеляційний суд приходить до висновку, що приведений позивачем довід щодо порушення його права на правничу допомогу не слугує підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Крім того апеляційний суд урахував, що за власним викладенням скаржника, наведеним у тексті апеляційної скарги, на запитання поліцейського про водія транспортного засобу на місці події він повідомив завідомо недостовірні відомості (про нібито доставлення його до місця події військовослужбовцем територіального центру комплектування), вчинивши це свідомо – з метою відведення підозри від особи, яка, за його ж твердженням, фактично керувала транспортним засобом, і з метою уникнення виявлення статусу цієї особи як такої, що самовільно залишила військову частину.

Таке власне процесуальне визнання позивача про надання поліції завідомо недостовірних пояснень на місці події істотно знижує довіру до всіх подальших його тверджень про непричетність до керування транспортним засобом, включно з тими, що покладені в основу позовних вимог і апеляційної скарги, і водночас пояснює, чому в матеріалах справи немає пояснень особи, яка, за версією позивача, керувала транспортним засобом: сама конструкція наведених ним на місці події відомостей була спрямована на те, щоб приховати присутність цієї особи від працівників поліції, а відтак відсутність її пояснень на момент складення постанови від 10.12.2025 є прямим наслідком дій самого позивача, а не неповноти процесуальних дій поліцейського, на яку він посилається в доводах апеляційної скарги.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2026 року у справі № 607/26770/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року