Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №380/16917/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/16917/25 пров. № А/857/28359/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Я.В., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування припису,

суддя у І інстанції Желік О.М.,

час ухвалення судового рішення не зазначено,

місце ухвалення судового рішення м. Львів,

дата складення повного тексту рішення 29 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив скасувати виданий йому припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради (далі – ІДАБК) про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил від 05.06.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 у справі №380/16917/25, ухваленим у порядку письмового провадження, такі позовні вимоги задоволено повністю.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що фактичної реконструкції нежитлового приміщення позивачем не здійснювалося, а роботи з усунення наслідків затоплення та виходу з ладу каналізаційних систем є ремонтом, а не реконструкцією.

Окрім того, судом враховано, що припис відповідача від 21.02.2025 не містив конкретних заходів щодо усунення виявленого порушення, є дефектним за змістом та не міг слугувати підставою для констатації “невиконання” його вимог у подальшому. Тому оскаржуваний припис, підставою для видачі якого слугувало невиконання первісного дефектного припису, також є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

У апеляційній скарзі ІДАБК просила скасувати вказане рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що в ході проведення огляду об`єкта будівництва по АДРЕСА_1 було встановлено, що всупереч пункту 1 частини 1 статті 34, частин 1, 2 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 5 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, за вказаною адресою ОСОБА_1 здійснювалася реконструкція нежитлового приміщення з улаштуванням додаткових приміщень на рівні підвального поверху. Вказаний реконструйований об`єкт не відповідає даним технічного паспорту від 01.12.1999 у частині влаштування віконного отвору та наявності додаткових приміщень на рівні підвального поверху. У реєстрі будівельної діяльності дозвільні документи, які надають право на виконання будівельних робіт за вказаною адресою, відсутні. Клас наслідків (відповідальності) – СС1.

При цьому технічний паспорт, поданий під час державної реєстрації, суттєво відрізняється від технічного паспорта, який долучено позивачем до позовної заяви.

Наполягає на тому, що приміщення на рівні підвального поверху з`явилися у цьому нежитловому приміщенні шляхом проведення реконструкції, оскільки позивачем проведено перебудову нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 шляхом влаштування додаткових приміщень на рівні підвального поверху, чим змінено його геометричні розміри.

Зазначення конкретного заходу усунення згаданого порушення у приписі від 21.02.2025 було б порушенням законних прав позивача, оскільки таке усунення може бути здійснене, до прикладу, шляхом подачі відповідного повідомлення про початок будівельних робіт у відповідності до норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» або ж приведення об`єкту до попереднього стану.

21.02.2025 головним спеціалістом відділу інспекційної роботи ІДАБК Грициною Я.М. було складено протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача, у якому зафіксоване згадане порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Наказом начальника ІДАБК № 52-п від 23.05.2025 прийнято рішення провести позапланову перевірку на об`єкті будівництва за адресою АДРЕСА_1 . Головним спеціалістом відділу інспекційної роботи Грициною Я.М. було здійснено огляд згаданого об`єкта будівництва та встановлено, що вимог припису від 21.02.2025 не виконано.

Відтак, головним спеціалістом відділу інспекційної роботи ІДАБК Грициною Я.М. було видано припис ОСОБА_1 , яким висунуто вимогу протягом двох місяців з дня отримання цього припису привести нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 до попереднього стану, який існував до проведеної реконструкції.

05.06.2025 головним спеціалістом відділу інспекційної роботи ІДАБК Грициною Я.М. було складено протокол про адміністративне правопорушення, у якому зафіксовано порушення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Постановою по справі про адміністративне правопорушення № 31-а від 19.06.2025 постановлено визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 188-42 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100 грн.

Довідка Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 04.03.2025 № 886 не відповідає відомостям технічної інвентаризації, які відображено у технічному паспорті на приватизоване приміщення (інвентарний номер 889, реєстровий номер 7716) по АДРЕСА_1 , що міститься у Державному реєстрі речових прав.

Окрім того, висновок експертів № 4002-Е від 20.10.2025 про те, що реконструкція нежитлового приміщення з влаштуванням додаткових приміщень на рівні підвального поверху фактично не проводились, є передчасним та таким, що не може бути підтвердженим матеріалами, які були предметом дослідження експертами.

Заперечує твердження суду першої інстанції про те, що оскаржуваний припис є невизначеним за змістом та вважає що припис від 05.06.2026 містить чітке формулювання про приведення приміщення до попереднього стану, тобто до стану який існував на момент державної реєстрації речового права на нерухоме майно (технічний паспорт (інвентарний номер 889, реєстровий номер 7716).

У відзиві на апеляційну скаргу ІДАБК Кіра С.І підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що наявною в матеріалах справи довідкою Обласного комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” від 04.03.2025 № 886 підтверджується, що згідно з даними інвентаризаційної справи під приміщеннями, позначеними на плані 14-1 по 14-5, у будинку АДРЕСА_1 під літ. «А-1» розміщуються підвальні приміщення, які раніше були позначені як «погріб». Допоміжні приміщення передавалися у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягали. Тому окремі технічні паспорти на них не виготовлялися.

Нежитлове приміщення, власником якого є позивач, розташоване у флігелі будинку та має у своєму складі підвальне (допоміжне) приміщення.

Приміщення було придбане позивачем у 2001 році уже з наявними у ньому віконними отворами та допоміжними підвальними приміщеннями, а тому приміщення використовується з часу його придбання і по сьогоднішній день без суттєвих змін.

Наголошує на тому, що відповідачем ні у протоколі про адміністративне правопорушення, ні у постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не зазначено інформації про те, на скільки метрів/сантиметрів змінились геометричні розміри нежитлового приміщення внаслідок проведеної, за його позицією, «реконструкції».

Припис від 21.02.2025 не містив конкретних заходів щодо усунення виявленого порушення. У ньому лише зазначено вимогу «усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, зазначених у даному приписі» без конкретизації що саме і яким способом слід зробити позивачу.

Як наслідок, оскаржуваний припис від 05.06.2025, виданий з огляду на невиконання вимог припису від 21.02.2025, також є протиправним, оскільки його вимоги є невизначеними, нездійсненними та порушують принцип правової визначеності, гарантований статтею 8 Конституції України.

Додатково наголошує на тому, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 466/2774/25 скасовано постанову № 12-а по справі про адміністративне правопорушення від 13.03.2025, якою ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та закрито провадження у справі. Обставини, які були встановлені апеляційним судом під час розгляду справи № 466/2774/25, мають преюдиційний характер для цієї судової справи і мають бути враховані судом під час вирішення спору.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 30.12.2013 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції було видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №15694630 на нежитлове приміщення загальною площею 48,9 м2 за адресою АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 з 28.12.2013.

Відповідно до технічного паспорту (інвентарний номер 889, реєстровий номер 7716) на приватизовані приміщення № 14-1, 14-2, 14-3, 14-4 будинку АДРЕСА_1 , складеного 01.12.1999 (станом на 24.07.1989) та виданого Львівським обласним бюро технічної інвентаризації, приміщення розташоване на І поверсі 3-поверхового будинку; загальна площа – 48,9 м2; приміщення обладнане підвалом, вхід до якого здійснюється через сходи з приміщення під літ. “ 14-2” площею 8,9 м2.

04.03.2025 Обласним комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” ОСОБА_1 було видано довідку № 886, відповідно до якої за даними інвентаризаційної справи під приміщеннями, позначеними на плані 14-1 по 14-5 у будинку АДРЕСА_1 під літ. “А-1” розміщені підвальні приміщення, які раніше були позначені як “погріб”.

Відповідно до даних технічного паспорту (інвентаризаційна справа № 37044) на групу нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_1 , виданого Львівським обласним бюро технічної інвентаризації, складеного станом на 17.03.2025, під нежитловими приміщеннями розташовані підвальні приміщення.

Згідно з наданою на дослідження інвентаризаційною справою на будівлі по АДРЕСА_1 , а саме Генерального плану (Схеми) від 18.04.1946, погріб під досліджуваними приміщеннями розташовувався ще з 1946 року під усією будівлею.

21.02.2025 під час проведення позапланової перевірки посадовими особами ІДАБК складено акт № 9-пп та видано ОСОБА_1 припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил від 21.02.2025.

13.03.2025 ІДАБК складено постанову № 12-а по справі про адміністративне правопорушення.

05.06.2025 під час проведення позапланової перевірки посадовими особами ІДАБК складено акт № 52-пп та видано ОСОБА_1 оскаржуваний припис від 05.06.2025.

ОСОБА_1 не погодився із правомірністю припису ІДАБК від 05.06.2025 та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, насамперед зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про відсутність у відповідача належних та допустимих доказів проведення позивачем саме реконструкції нежитлового приміщення з влаштуванням додаткових приміщень на рівні підвального поверху по АДРЕСА_1 , а також недотримання відповідачем встановлених вимог щодо змісту оспорюваного припису.

При цьому наявність права у ІДАБК на проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю з дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил, дотримання порядку їх проведення при обстеженні приміщень позивача по вул. Т.Костюшка, 16 у м. Львові та можливості складання за їх наслідками відповідних актів реагування позивачем не заперечується.

При оцінці доводів сторін та висновків суду першої інстанції щодо встановлення відповідачем проведення позивачем реконструкції спірних приміщень апеляційний суд виходить із такого.

За приписами пунктів 3.7, 3.21 ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» під поняттям «реконструкція» слід розуміти перебудову введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірі та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. При цьому реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих та огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин ( за умови їх автономності).

За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах, зокрема, від 29.04.2020 у справі № 742/1756/17 та від 15.05.2020 у справі №813/1885/16, реконструкцією можуть вважатися будівельні роботи, у результаті яких здійснюється зміна основних техніко-економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. При цьому, зазначені зміни та удосконалення мають бути наслідком зміни геометричних розмірів та/або функціонального призначення об`єкта будівництва.

Відповідно до інформації, зазначеній у виданій 04.03.2025 Обласним комунальним підприємством “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” довідці №886, за даними інвентаризаційної справи під приміщеннями, позначеними на плані 14-1 по 14-5, у будинку АДРЕСА_1 під літ. “А-1” розміщені підвальні приміщення, які раніше були позначені як “погріб”.

Відповідно до розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 13.02.2024 № 45 «Про затвердження актів про списання багатоквартирних будинків №№ 5,6,16,20 на вул. Костюшка з балансу ЛМКП «Айсберг»» будинок АДРЕСА_1 знятий з балансу місцевих рад.

При цьому апеляційний суд погоджується із доводами позивача про те, що оскільки допоміжні приміщення при приватизації передавалися у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягали, то окремі технічні паспорти на них не виготовлялися і наявний у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно технічний паспорт на приватизоване нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 не міг містити інформацію про наявне на той час допоміжне приміщення, яке позначене згідно з даними інвентаризаційної справи як «погріб». Нежитлове приміщення, власником якого є позивач, розташоване у флігелі будинку по АДРЕСА_1 , та має у своєму складі підвальне (допоміжне) приміщення.

За позицією відповідача, ОСОБА_1 здійснює реконструкцію нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 з улаштуванням додаткових приміщень на рівні підвального поверху. Вказаний реконструйований об`єкт не відповідає даним технічного паспорту від 01.12.1999 (інвентарний номер 889, реєстровий номер 7716) у частині влаштування віконного отвору та наявності додаткових приміщень на рівні підвального поверху.

При цьому слід погодитися із доводами позивача про те, що відповідачем не зазначається яке саме вікно з наявних на технічному паспорті ним вважається влаштованим самочинно, а без належної деталізації такі висновки ІДАБК про самочинне влаштування ОСОБА_1 віконного отвору є необґрунтованими та такими, що не дають можливості для висунення вимоги про приведення об`єкта до попереднього стану.

Окрім того, влаштування додаткового віконного отвору не може мати наслідком зміну геометричних розмірів та/або функціонального призначення об`єкта будівництва, як ознаки проведення реконструкції.

Водночас апеляційний суд враховує те, що 20.10.2025 Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України складено висновок експертів №4002-Е за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи. Висновок підготовлений для подання до Сихівського районного суду м. Львова та долучення до матеріалів цивільної справи №466/2774/25.

При вирішенні поставленого питання: “Чи є роботи, зазначені у постанові ДАБІ №12а від 13.03.2025, що проводились у будинку на АДРЕСА_1 (РНОНМ: 259592846101) реконструкцією в розумінні діючих нормативно-правових актів?” судові експерти здійснили огляд об`єкта дослідження та ознайомилися з наданою документацією і дійшли висновку, що реконструкція нежитлового приміщення з влаштуванням додаткових приміщень на рівні підвального поверху фактично на об`єкті не проводилась, так як такі існували ще з 1946 року під усією будівлею, що підтверджується наведеним дослідженням, копіями інвентаризаційної справи на будівлю з 1946 року та довідкою Обласного комунального підприємства “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки” № 886 від 04.03.2025.

Щодо влаштування віконного отвору у приміщеннях під літ. “14-4” експертами встановлено, що такий віконний отвір не відноситься до реконструкції, так як згідно з ДБН А.2.2-3:2014 реконструкція передбачає зміну геометричних розмірів будівлі чи її функціонального призначення, чого фактично на досліджуваному об`єкті не проводилось. Окрім того, дані з фотофіксації фасаду будинку по АДРЕСА_1 з різних років свідчать, що заміна віконного прорізу в ході ремонту у 2024 році не проводилась.

Водночас постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі № 466/2774/25 було скасовано рішення Сихівського районного суду міста Львова від 10.12.2025 у справі №466/2774/25 та задоволено позов ОСОБА_1 . Скасовано постанову №12-а по справі про адміністративне правопорушення від 13.03.2025, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку із проведення ним реконструкція нежитлового приміщення з влаштуванням додаткових приміщень на рівні підвального поверху по АДРЕСА_1 , та закрито провадження у справі.

Відтак, на думку апеляційного суду, виходячи із наявних матеріалів справи слід дійти висновку, що підвальні приміщення під приміщенням позивача існували ще з 1946 року і були задокументовані в інвентаризаційній справі на будівлю. Технічний паспорт від 01.12.1999 (складений станом на 24.07.1989) підтверджує наявність підвалу, як складової частини приміщення. Нова інвентаризація від 17.03.2025 також зафіксувала наявність підвальних приміщень.

На підставі наведеного апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що у ході розгляду справи відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження проведення ОСОБА_1 реконструкції додаткових приміщень на рівні підвального поверху по вул. вул. Костюшка, 16 у м. Львові, а викладені у апеляційній скарзі доводи щодо помилковості висновків експертизи побудовані на суб`єктивних судженнях і таких висновків не спростовують.

Оцінюючи рішення суду першої інстанції у частині невідповідність оспорюваного припису ІДАБК вимогам щодо його змісту, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Суд першої інстанції при вирішенні спору слушно звернув увагу на усталено правову позицію Верховного суду, відповідно до якої припис органів державного архітектурно-будівельного контролю є актом індивідуальної дії має містити перелік конкретних заходів щодо усунення порушень. Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), якого слід вжити уповноваженій особі замовника для усунення порушень. Такі приписи не повинні носити загального характеру, а мають містити конкретну категоричну вимогу того, що приписується (вимагається) зробити підконтрольному суб`єкту для усунення конкретних порушень законодавства. Відсутність у приписі конкретизованих вимог щодо усунення порушень є підставою для визнання його протиправним та скасування.

При цьому слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що попередній припис ІДАБК від 21.02.2025 не містив конкретних заходів щодо усунення виявленого, на думку відповідача, порушення, оскільки містив вимогу “усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, зазначених у даному приписі” без конкретизації що саме і яким способом слід зробити позивачу. Відтак, оскаржуваний припис від 05.06.2025, підставою для складання якого було невиконання первісного припису від 21.02.2025, також не можна вважати таким, що є обґрунтованим належним чином, а отже є протиправним.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003).

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі №380/16917/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар