Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №607/11097/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/11097/26 пров. № А/857/38477/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

за участю секретаря судового засіданняНоса С. П. Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року у справі №607/11097/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7161270 від 08.05.2026,

місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль

розгляд справи здійснено за правилами позовного провадження в окремих категоріях

термінових справ

суддя у І інстанції Царук І. М.

дата складання повного тексту рішення 29 червня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) в особі свого представника – адвоката Майки Андрія Борисовича (надалі по тексту також – представник позивача, адвокат Майка А.Б.) звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (надалі по тексту також – відповідач, ГУНП в Тернопільській області) про визнання протиправною та скасування постанови поліцейського офіцера громади Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Філюка М.В. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №7161270 від 08.05.2026, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі по тексту також – КУпАП).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки викладені в ній обставини вчинення позивачем порушення пункту 2.1 а) Правил дорожнього руху не відповідають дійсності, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення працівником поліції не з`ясовано повно і всебічно всіх обставин справи, а також порушено процесуальні права позивача, передбачені статтею 268 КУпАП, зокрема не роз`яснено право користуватися юридичною допомогою адвоката та право на участь у дослідженні доказів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року у справі №607/11097/26 у задоволенні позову відмовлено, постанову поліцейського офіцера громади Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Філюка М.В. від 08.05.2026 залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, представник позивача – адвокат Майка А.Б. звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено внаслідок неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що відповідно до пунктів 1-4 частини першої статті 317 КАС України, на думку скаржника, є підставами для його скасування.

В доводах апеляційної скарги вказує, що постанову у справі про адміністративне правопорушення винесено на місці без складання протоколу, тоді як ОСОБА_1 від самого початку спілкування з поліцейськими заперечував вчинення інкримінованого йому правопорушення, що, на переконання скаржника, з огляду на приписи частини другої статті 258 КУпАП зобов`язувало поліцейського скласти протокол та передати справу на розгляд у загальному порядку; на обґрунтування цього доводу скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №397/61/17, від 12.11.2019 у справі №638/11406/17 та від 18.02.2020 у справі №524/9827/16-а.

Також скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про обізнаність позивача з постановою Тернопільського апеляційного суду від 11.12.2025 у справі №607/14963/25 ґрунтується виключно на припущенні, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 особисто був присутній при проголошенні цієї постанови, отримав її копію або був повідомлений захисником про результат апеляційного розгляду та момент набрання постановою законної сили. На переконання скаржника, такий висновок суперечить частині третій статті 62 Конституції України, а тягар доказування правомірності оскаржуваної постанови відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на відповідача, а не на позивача.

Додатково скаржник вказує, що суд першої інстанції встановив обставини позбавлення позивача права керування транспортними засобами не на підставі доказів, поданих відповідачем, а шляхом самостійного дослідження текстів судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, чим, на переконання скаржника, фактично перебрав на себе функцію обвинувачення; у цьому зв`язку скаржник посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Карелін проти Росії» (заява №926/08) та «Малофєєва проти Росії» (заява №36673/04).

На переконання скаржника, суд першої інстанції не перевірив реальність підстави зупинки транспортного засобу, обмежившись формальним посиланням на оголошення поліцейським пункту 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», не з`ясувавши, яка саме інформація про причетність позивача до правопорушення була в розпорядженні поліцейського до моменту зупинки, з якого джерела та коли вона була отримана.

Скаржник також наголошує, що розгляд справи та винесення постанови безпосередньо на місці зупинки протягом кількох хвилин позбавили позивача реальної можливості скористатися правничою допомогою адвоката, ознайомитися з матеріалами справи та подати докази чи клопотання, а формальне роз`яснення прав, передбачених статтею 268 КУпАП, без забезпечення можливості їх реалізації не є належним забезпеченням цих прав; на обґрунтування цього доводу скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №524/9827/16-а та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Bellet v. France» від 04.12.1995.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам частини третьої статті 242 КАС України щодо обґрунтованості, оскільки суд першої інстанції залишив без оцінки частину доводів позивача, і посилається у зв`язку з цим на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Проніна проти України» (заява №63566/00) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач та позивач в особі його представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судове засідання сторони не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 08.05.2026 було чинним судове рішення, яким позивача позбавлено права керування транспортними засобами, а обізнаність позивача з цим рішенням презюмується з огляду на участь захисника під час розгляду відповідної справи за відсутності доказів протилежного. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що поліцейський роз`яснив позивачу права, передбачені статтею 268 КУпАП, а позивач не був позбавлений можливості звернутися за правничою допомогою, проте таким правом не скористався. Крім того, суд визнав зупинку транспортного засобу такою, що здійснена на законній підставі, передбаченій пунктом 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», з огляду на повідомлення про це позивачу безпосередньо після зупинки. За таких обставин суд першої інстанції визнав оскаржувану постанову законною та обґрунтованою, прийнятою уповноваженою особою в межах наданих повноважень, а судові витрати – такими, що покладаються на позивача.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2025 року у справі №607/14963/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік; при розгляді цієї справи брав участь захисник ОСОБА_1 – адвокат Худа І.Р.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у справі №607/14963/25 апеляційну скаргу адвоката Бутрина С.В., поданого в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а постанову від 13.11.2025 – без змін; зазначена постанова набрала законної сили 11.12.2025.

08 травня 2026 року о 17 год. 18 хв. у м. Тернополі по вул. Лозовецькій поліцейський офіцер громади Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Філюк М.В. зупинив транспортний засіб марки «Hyundai Sonata», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

У той же день, 08.05.2026, поліцейський офіцер громади Філюк М.В. виніс постанову серії ЕНА №7161270, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП за керування транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, чим, на думку відповідача, порушено вимоги пункту 2.1 а) Правил дорожнього руху; протокол про адміністративне правопорушення при цьому не складався.

18 травня 2026 року адвокат Майка А.Б., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування зазначеної постанови.

29 червня 2026 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалив рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, а постанову поліцейського офіцера громади Філюка М.В. від 08.05.2026 залишено без змін.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, представник позивача звернувся з апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП установлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема про порушення правил дорожнього руху (частини 1, 2 і 3 статті 122, частини перша, друга і четверта статті 126).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до ч. 6 ст. 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу.

Однак, цією ж частиною зазначено винятки із даної норми, а саме дана норма не стосується випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі - Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 122 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно з п. 2 розділу III Інструкції № 1395 постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частинами 1, 2, 3, 4 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 2 розділу IV Інструкції № 1395 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

З матеріалів справи убачається, що відповідачем було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення ним вимог п. 2.1 (а) ПДР, що виразилось у керуванні транспортним засобом при цьому бувши позбавленим права керуванням транспортним засобом.

Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, відноситься до правопорушень у сфері дорожнього руху, а тому відповідачем було дотримано норм Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Кабінетом Міністрів України 07.11.2015 № 1395 та норм Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 4 статті 126 КУПАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

За змістом пункту 2.1.(а) Правил дорожнього руху України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Положеннями статті 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Зі змісту норм статей 251, 252, 280 КУпАП колегія суддів доходить до висновку, що правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема за частини 4 статті 126 КУПАП, є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи убачається, що згідно постанови Тернопільського міськрайонного суду від 13.11.2025 у справі №607/14963/25, яка набрала законної сили 11.12.2025 та посилання на яку міститься у відзиві, позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік (https://reyestr.court.gov.ua/Review/131782739).

Відповідно до постанови Тернопільського апеляційного суду від 11.12.2025 у справі №607/14963/25, апеляційну скаргу адвоката Бутрина С.В. в інтересах позивача залишено без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2025 - без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132500219).

Таким чином, станом на 08.05.2026 було чинним судове рішення, згідно з яким позивача у цій справі позбавлено права керування транспортними засобами, у зв`язку з чим він не мав права керувати автомобілем марки та моделі «Hyundai Sonata», номерний знак НОМЕР_1 .

Зі змісту постанови судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2025 у справі №607/14963/25 убачається, що при розгляді вказаної справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності був присутній його захисник адвокат Худа І.Р., а тому, враховуючи, що відомості, отримані представником під час здійснення представництва інтересів особи, за відсутності доказів протилежного свідчать про обізнаність особи з результатами розгляду справи, суд доходить висновку про обізнаність позивача із судовим рішенням, яким його було позбавлено права керування транспортними засобами.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП, полягає в керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування; суб`єктом цього правопорушення є особа, стосовно якої набрало законної сили рішення про таке позбавлення.

Диспозиція частини 4 статті 126 КУпАП не пов`язує відповідальність з формою вини: відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, а тому для кваліфікації діяння достатньо встановити сам факт керування транспортним засобом особою, яка на момент такого керування була позбавлена відповідного права.

Отже, визначальною обставиною у цій справі є встановлення особи, яка безпосередньо керувала транспортним засобом у момент його зупинки, оскільки факт позбавлення позивача права керування транспортними засобами строком на 1 рік (справа № 607/14963/25) матеріалами справи, а зокрема відомостями ЄДРСР (https://reyestr.court.gov.ua/Review/132500219) підтверджений і позивачем по суті не спростований.

З долучених відповідачем відеофайлів убачається, що безпосередньо після зупинки транспортного засобу марки та моделі «Hyundai Sonata», номерний знак НОМЕР_1 , позивач перебував на місці водія, що виключає керування транспортним засобом будь-якою іншою особою.

При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність у ОСОБА_1 посвідчення водія відповідної категорії не свідчить про наявність у нього права керування транспортними засобами, позаяк станом на момент вчинення адміністративного правопорушення він був позбавлений такого права на підставі судового рішення, що набрало законної сили, а відтак вказані обставини не виключають наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач порушив вимоги підпункту ''а'' пункту 2.1 Правил дорожнього руху, здійснивши рух транспортного засобу без права керування транспортними засобами, а саме будучи позбавленим права керування строком на 1 рік.

Підтвердженням порушень вимог ПДР та норм КУпАП є надані поліцейськими відеоматеріали фіксації порушення, згідно із якими доводи позивача, спростовуються.

Щодо доводу апеляційної скарги про ненадання позивачу права на правничу допомогу адвоката, то колегія суддів зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України установлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Відповідно до статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права.

Згідно зі статтею 271 КУпАП у розгляді справи можуть брати участь адвокат чи інший фахівець у галузі права, повноваження якого підтверджуються договором, ордером чи дорученням центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.

Із системного аналізу статей 268 і 271 КУпАП вбачається, що право на правничу допомогу за своїм змістом є правом особи скористатися допомогою обраного нею адвоката, а не безумовним обов`язком посадової особи, яка розглядає справу, забезпечити фізичну явку адвоката на місце розгляду справи щодо особи, яка не перебуває у статусі затриманої.

Обов`язкове забезпечення адвокатом за рахунок держави (через Центри безоплатної вторинної правової допомоги — БВПД) передбачене лише у випадках затримання особи (ст. 261 КУпАП) або у кримінальних провадженнях. При звичайному винесенні постанови на місці водія не затримують, тому обов`язок поліцейського про автоматичний виклик адвоката з центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги законом не передбачений.

При цьому апеляційним судом ураховано, що позивач на момент розгляду справи не був затриманою особою в розумінні статей 261– 263 КУпАП, а перебував на місці зупинки транспортного засобу вільно. Поліцейський роз`яснив позивачу право на правничу допомогу та повідомив, що він може самостійно звернутися по таку допомогу до обраного ним адвоката. Такі дії поліцейського є роз`ясненням права, передбаченого статтею 268 КУпАП, а не відмовою в його реалізації.

Судом також ураховано, що позивач мав з собою засіб мобільного зв`язку, а як наслідок міг вільно забезпечити виклик адвоката для надання йому правничої допомоги, а у разі неможливості виклику чи прибуття адвоката на місце розгляду справи, позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про відкладення розгляду справи на інший час. Однак з матеріалів відеозапису убачається, що виклику адвоката позивач не здійснював, про неможливість його прибуття представників відповідача не повідомляв, клопотання про перенесення розгляду справи не заявляв.

Як наслідок апеляційний суд приходить до висновку, що під час розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП працівником поліції було дотримано вимоги статті 268 КУпАП, а будь-які обмеження права позивача на правничу допомогу чи інші порушення його процесуальних прав матеріалами справи не підтверджуються. Відтак, приведений позивачем довід щодо порушення його права на правничу допомогу не слугує підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Також апеляційний суд відхиляє посилання представника позивача на незаконність зупинки працівником поліції транспортного засобу, під керуванням позивача, оскільки з дослідженого судом відеозапису з нагрудних камер працівників поліції вбачається, що одразу після зупинки транспортного засобу позивачу було повідомлено, що така зупинка здійснена на підставі пункту 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку з наявністю інформації, що свідчить про причетність водія до вчинення адміністративного правопорушення, а відтак така зупинка відповідала вимогам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного з огляду на встановлені обставини та досліджені докази, суд доходить висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року у справі №607/11097/26 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 22 вересня 2026 року