Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №140/6700/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/6700/26 пров. № А/857/43217/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Заверухи О. Б.

суддів -Гінди О. М.

Матковської З. М.

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Лозовський О.А.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив: визнати протиправними дії щодо утримання податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 без рівноцінної та повної компенсації витрат доходів; зобов`язати нарахувати та виплатити недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25; визнати протиправними дії щодо утримання військового збору у розмірі 5% від нарахованого на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 грошового забезпечення; зобов`язати нарахувати та виплатити надмірно утриманий військовий збір в розмірі 3,5% від нарахованого на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 грошового забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Вказує, що на виконання рішення суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 відповідачем було виплачено належне грошове забезпечення у розмірі 84103,65 грн з одночасним утриманням військового збору у розмірі 5% та податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18%. Проте, на переконання позивача, військова частина НОМЕР_1 в порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 “Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу” не було проведено грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з індексації грошового забезпечення. Крім того зазначає, що відповідачем протиправно було утримано з індексації грошового забезпечення військовий збір у розмірі 5%, коли розмір, який підлягав утриманню становить 1,5%.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25. Визнано протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання військового збору в розмірі 5 відсотків від нарахованого позивачу на виконання рішення суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 грошового забезпечення. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надмірно утриманий військовий збір в розмірі 3,5 відсотків від нарахованого на виконання рішення суду у справі №140/5294/25 грошового забезпечення.

Не погодившись з прийнятим рішенням, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказує, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення в межах виділених коштів. Відповідач зазначає, що компенсація втрати частини доходів за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою, мірою відповідальності роботодавця та не входить до структури грошового забезпечення. Крім того, на думку відповідача, понижена ставка військового збору 1,5% застосовується виключно до доходів військовослужбовців, тоді як станом на день виплати позивач не перебував у статусі військовослужбовця, у зв`язку з чим відповідач правомірно утримав військовий збір за ставкою 5%.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з січня 2018 року по 02.04.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.04.2020 №63, припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.04.2020 прапорщика ОСОБА_1 .

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 позивачу 10.04.2026 було виплачено кошти в розмірі 84103,65 грн.

При цьому, позивач в позовній заяві зазначив, що на виконання рішення суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 одночасно з виплатою належного грошового забезпечення у розмірі було утримано військовий збір у розмірі 5%, що підтверджено відповідачем.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Як визначено пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України (далі - ПКУ) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ платниками військового збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 ПКУ, тобто, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні.

Об`єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ, є доходи, визначені статтею 163 ПКУ (підпункт 1 підпункту 1.2 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ).

Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану”, який набрав чинності з 01 грудня 2024 року, та Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні”, з 01 грудня 2024 року збільшено базову ставку військового збору до 5 % від об`єкта оподаткування.

Водночас Законом № 4113-IX встановлено особливе правило (виняток) для доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат військовослужбовцям та працівникам визначених у законі військових формувань.

Так, відповідно до підпункту 1 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ ставка військового збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, становить 5 % від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, КРІМ доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.

Згідно з підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань ставка військового збору становить 1,5 % з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що визначальною ознакою застосування ставки військового збору 1,5 %, передбаченої підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ, є природа виплаченого доходу, а не статус особи на момент здійснення виплати.

Знижена (1,5 %) ставка військового збору застосовується саме за критерієм “дохід, одержаний у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України” для відповідних військовослужбовців. Тобто законодавець у наведеній нормі визначає об`єкт оподаткування за його правовою природою (грошове забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України), а не за моментом фактичної виплати такого доходу.

Аналогічний підхід випливає й із системного аналізу правового регулювання статусу грошового забезпечення військовослужбовця: відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення є гарантією, яка нараховується за період проходження військової служби; саме фактом проходження військової служби обумовлюється виникнення права на грошове забезпечення та його складові, у тому числі на індексацію грошового забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення.

Згідно з пунктом 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Таким чином, обов`язок забезпечити повний розрахунок із військовослужбовцем за всіма видами належного йому грошового забезпечення виникає до моменту виключення зі списків особового складу. Своєчасне виконання такого обов`язку покладається на військову частину. Невиконання військовою частиною свого обов`язку щодо виплати у повному обсязі грошового забезпечення в період проходження особою військової служби та необхідність судового стягнення зазначених сум не змінює правової природи цих виплат як грошового забезпечення військовослужбовця.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що в/ч НОМЕР_1 на виконання рішення суду у справі у справі №140/5294/25 нараховано коштів у розмірі 109225,53 грн, в т. ч. ПДФО 18% - 19660,60 грн та військовий збір 5% - 5461,28 грн, що також підтверджується листом відповідача від 25.04.2026 №50/141/13-П-137.

Виплати, здійснені на виконання вказаного судового рішення, за своєю правовою природою є саме грошовим забезпеченням військовослужбовця Державної прикордонної служби України, право на яке виникло у позивача в період проходження ним військової служби.

Та обставина, що такі виплати фактично здійснені після звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу, обумовлена виключно протиправною бездіяльністю самих відповідача, який належним чином і своєчасно не виконав покладений на нього законом обов`язок щодо повного розрахунку з військовослужбовцем за час проходження ним військової служби, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин дії відповідача, що звелися до того, що звільнений військовослужбовець внаслідок саме його тривалої бездіяльності зазнав збільшеного податкового тягаря у вигляді військового збору, утриманого за ставкою 5% замість 1,5%, не узгоджуються із принципом справедливості оподаткування та з природою спірних виплат як грошового забезпечення військовослужбовця.

Дозволити відповідачу застосовувати знижену ставку військового збору (1,5%) лише до тих військовослужбовців, грошове забезпечення яким своєчасно і в повному обсязі виплачено в період проходження ними військової служби, та водночас застосовувати загальну ставку 5 % до тих, кому таке грошове забезпечення довелося стягувати в судовому порядку, означало б поставити осіб у нерівні умови залежно від обставин, які не залежать від їхньої волі, а навпаки, цілком зумовлені поведінкою самих суб`єктів владних повноважень. Такий підхід не відповідає принципам рівності платників податків перед законом та неупередженості нарахування податку (підпункти 4.1.2 і 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 ПКУ).

Крім того, відповідно до підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПКУ податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Тому будь-які сумніви щодо тлумачення положень підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПКУ мають вирішуватися на користь платника військового збору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що грошове забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України, нараховане та виплачене позивачу на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 за період проходження ним військової служби, в силу положень підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5 %.

Отже, як правильно встановив суд першої інстанції дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання військового збору за ставкою 5 % з сум грошового забезпечення, виплачених позивачу на виконання вказаного судового рішення, є протиправними.

З огляду на те, що внаслідок застосування відповідачем ставки військового збору 5% замість 1,5% з суми виплаченого позивачу грошового забезпечення зайво утримано 3,5% військового збору, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5% від сум, виплачених на виконання рішення суду. Такий спонукаючий спосіб захисту здатний забезпечити реальне поновлення прав позивача.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25 без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).

Пунктом 2 Порядку № 44 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 № 375), передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п. п. 3 - 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

З аналізу наведених норм слідує, що обов`язок з виплати грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, виникає одночасно з виплатою самого грошового забезпечення. У разі належного та своєчасного виконання відповідачем своїх обов`язків грошова компенсація мала бути виплачена позивачу одночасно з виплатою грошового забезпечення за наявності у нього статусу військовослужбовця.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2020 у справі № 825/761/17 виснував, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів; виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців, за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У зазначеній постанові Верховний Суд відхилив доводи про відсутність підстав для виплати грошової компенсації у зв`язку з тим, що на час виплати особа вже втратила статус військовослужбовця, як необґрунтовані, оскільки при належному виконанні відповідачем своїх зобов`язань та виплаті грошового забезпечення в повному розмірі грошова компенсація у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб мала бути виплачена одночасно з виплатою грошового забезпечення за наявності статусу військовослужбовця. Саме неправомірні дії відповідача мали наслідком несвоєчасність такої виплати (не в день звільнення і проведення розрахунку), а тому Верховний Суд визнав протиправними дії відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної компенсації втрат доходів та наявність підстав для стягнення недоотриманої суми грошового забезпечення у вигляді утриманого податку.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що позивач на момент виплати грошового забезпечення був звільнений з військової служби та не перебував у статусі військовослужбовця, а тому підстави для виплати грошової компенсації відсутні. Несвоєчасність виплати позивачу належного грошового забезпечення зумовлена виключно протиправною бездіяльністю самого відповідача, встановленою рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25. За таких обставин втрата позивачем статусу військовослужбовця на час фактичної виплати грошового забезпечення не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку виплатити грошову компенсацію у розмірі суми утриманого податку на доходи фізичних осіб, оскільки в іншому випадку особа була б позбавлена належної їй виплати саме внаслідок неправомірних дій суб`єкта владних повноважень.

Щодо доводів скаржника про те, що компенсація втрати частини доходів не входить до складу грошового забезпечення, суд зазначає таке. Предметом цієї вимоги позивача є не оподаткування компенсації втрати частини доходів, а невиплата відповідачем грошової компенсації суми податку на доходи фізичних осіб, утриманого з самого грошового забезпечення, перерахованого та виплаченого на виконання рішення суду у справі № №140/5294/25. Виплачені позивачу на виконання вказаного рішення суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат за своєю правовою природою є складовими грошового забезпечення військовослужбовця, з яких відповідачем було утримано податок на доходи фізичних осіб, а отже на ці суми поширюються вимоги п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44 щодо виплати рівноцінної компенсації.

Отже, на відповідача, який здійснював з позивачем розрахунок на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 у справі №140/5294/25, було покладено обов`язок вжити заходів з виплати грошової компенсації у розмірі суми утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Оскільки відповідні заходи відповідач не вжив, його дії щодо утримання податку на доходи фізичних осіб без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів позивача є протиправними, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду 03 липня 2026 року у справі № 140/6700/26 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська