Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №140/3834/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3834/26 пров. № А/857/48770/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові в змішаній електронно-письмовій формі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/3834/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною,

місце ухвалення судового рішення М.Луцьк

суддя у І інстанціїСтецика Н.В.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/3834/26 в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення в адміністративній справі №140/3834/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача - Масюк Петро Михайлович, звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/3834/26 та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 07.10.2025 з урахуванням наведеної умови про мінімальну розрахункову величину та зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не розібрався у змісті заяви про ухвалення додаткового судового рішення та помилково звузив її предмет лише до доповнення способу перерахунку грошового забезпечення умовою про мінімальну розрахункову величину.

Також зазначає, що судом першої інстанції у рішенні від 28.05.2026 не вирішено позовну вимогу щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення, відсутній перелік одноразових видів грошового забезпечення (грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022-2024 роки, грошової допомоги для оздоровлення, грошової допомоги по звільненню, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), що, на переконання скаржника, унеможливлює виконання рішення суду, а суд, вирішивши питання про право здійснення перерахунку одноразових видів грошового забезпечення, не визначив способу виконання судового рішення в цій частині.

Додатково скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.12.2019 у справі №240/6150/18, від 17.12.2021 у справі №120/432/20-а та від 15.03.2023 у справі №420/6572/22, а також на статті 22, 55 Конституції України та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважаючи, що з урахуванням цих висновків суд першої інстанції повинен був ухвалити додаткове рішення.

На переконання скаржника, оскаржувана ухвала прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, є незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, оскільки при ухваленні рішення від 28.05.2026 суд вирішив усі позовні вимоги позивача та визначив спосіб його виконання, а доводи скарги фактично зводяться до незгоди з повнотою правового обґрунтування рішення по суті спору, що не є підставою для ухвалення додаткового рішення. Відповідач також обстоює застосовану ним методику нарахування грошового забезпечення з посиланням на пункт 4 Постанови №704, статтю 58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України щодо дії нормативно-правових актів у часі, а також на постанову Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24, і просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач в особі свого представника повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

За відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням від 28.05.2026 вирішено усі заявлені позивачем позовні вимоги та позов задоволено повністю, а суд не лише вирішив питання про право позивача на перерахунок грошового забезпечення, а й визначив конкретний спосіб виконання судового рішення, зобов`язавши відповідача здійснити перерахунок та виплату виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704.

Суд першої інстанції зазначив, що відсутність у резолютивній частині рішення від 28.05.2026 умови про те, що розрахункова величина має становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, не свідчить про не вирішення будь-якої із заявлених позовних вимог або про не визначення способу виконання судового рішення, а стосується повноти відображення у резолютивній частині рішення положень матеріального права та правових висновків Верховного Суду, тобто змісту вже ухваленого судового рішення.

Суд першої інстанції наголосив, що інститут додаткового судового рішення не призначений для перегляду правильності застосування судом норм матеріального права, зміни сформульованого способу захисту чи приведення резолютивної частини рішення у відповідність до правової позиції, яку учасник справи вважає такою, що підлягала застосуванню, а такі доводи можуть бути предметом перевірки судом апеляційної інстанції у разі оскарження судового рішення по суті, однак не можуть бути підставою для його доповнення в порядку статті 252 КАС України. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 252 КАС України підстав для ухвалення додаткового судового рішення та відмовив у задоволенні відповідної заяви.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі №140/3834/26 позов задоволено повністю:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 01.08.2024 по 07.10.2025 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення);

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.08.2024 по 07.10.2025 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум.

28.08.2026 представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, у якій просив:

1. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 07.10.2025 (з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення), та одноразових видів грошового забезпечення (грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік (45 діб), за 2023 рік (15 діб), за 2024 рік (15 діб), грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік, грошової допомоги по звільненню в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з моменту останнього призову на військову службу, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб;

2. зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 07.10.2025 (з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення), та одноразових видів грошового забезпечення (грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік (45 діб), за 2023 рік (15 діб), за 2024 рік (15 діб), грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік, грошової допомоги по звільненню в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з моменту останнього призову на військову службу, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2024 рік), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704, з урахуванням виплачених сум.

Заява обґрунтована тим, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та правового висновку Верховного Суду у постанові від 15.03.2023 у справі №420/6572/22 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає врахуванню умова про те, що відповідна розрахункова величина не може бути меншою за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

2. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

3. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

4. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

5. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2019 року у справі №240/6150/18 вказав, що додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням; додаткові рішення можуть прийматися, зокрема, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання; додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2021 року у справі №120/432/20-а зазначив, що додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення, а для встановлення чи зміни способу виконання судового рішення необхідним є з`ясування питання, чи не призведе це до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки, встановлюючи чи змінюючи спосіб виконання основного судового рішення, суд не може змінювати рішення по суті.

Отже, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення (постанови чи ухвали), внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.

Колегія суддів звертає увагу, що позовна вимога, з якою ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції, від початку була сформульована з умовою про те, що розрахункова величина (прожитковий мінімум для працездатних осіб) для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням має становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, - це прямо випливає із тексту позовної заяви від 29.03.2026.

Ця сама умова є невід`ємною частиною первинної редакції пункту 4 Постанови №704, яку суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин: як установлено в розділі ІІІ цієї постанови, первинна редакція пункту 4 Постанови №704 передбачає визначення розміру посадового окладу шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року», на відповідний тарифний коефіцієнт.

У рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі №140/3834/26 суд встановив, що:

«починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.»

«з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704».

Матеріалами справи підтверджується, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом, як на 1 січня 2024 року, так і на 1 січня 2025 року, становив 3028 грн, тоді як розмір мінімальної заробітної плати, встановлений статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX, з 1 січня 2024 року становив 7100 грн (50 відсотків цієї суми складатиме - 3550 грн), а розмір мінімальної заробітної плати, встановлений статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX, з 1 січня 2025 року становив 8000 грн (50 відсотків цієї суми - 4000 грн).

Отже, протягом усього спірного періоду (з 01.08.2024 по 07.10.2025) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн) був меншим за 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати як 2024, так і 2025 року, а тому передбачена первинною редакцією пункту 4 Постанови №704 умова про мінімальну розрахункову величину фактично охоплює весь період, за який судом присуджено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу, і призводить до іншого - вищого - числового результату розрахунку (3550 грн за 2024 рік та 4000 грн за 2025 рік замість 3028 грн), ніж застосування самого лише прожиткового мінімуму без зазначеної умови.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що досліджуючи докази з приводу того, що у випадку: «якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати» суд не ухвалив судового рішення з вказаного приводу, про яке просив позивач за змістом позовної заяви та яке у свою чергу заперечував відповідач.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в цій справі наявні передбачені пунктом 2 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового судового рішення, оскільки суд першої інстанції, вирішивши питання про право позивача на перерахунок грошового забезпечення із застосуванням первинної редакції пункту 4 Постанови №704 (яка передбачає якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати), не ухвалив з приводу вказаної позовної вимог у резолютивній частині відповідного рішення.

Колегія суддів окремо звертає увагу, що наведений висновок не є переглядом рішення від 28.05.2026 по суті спору і не стосується правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні позову, яке набрало законної сили та не оскаржувалося; йдеться виключно про ухвалення додаткового рішення за заявленою позовною вимогою, яка була предметом дослідження та з приводу якої суд не ухвалив судового рішення у резолютивній частині.

Досліджуючи довід апеляційної скарги про не вирішення позовної вимоги щодо індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону, тобто індексація є законодавчо встановленою складовою грошового забезпечення, що застосовується автоматично і не потребує окремого судового формулювання; оскільки резолютивною частиною рішення від 28.05.2026 зобов`язано здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу в цілому, вимога про індексацію охоплюється цим приписом, а тому підстав вважати її невирішеною немає.

Стосовно доводу про відсутність у резолютивній частині переліку одноразових видів грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що «одноразові види грошового забезпечення» є визначеною законодавством категорією (пункт 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260), а тому зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення «(основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення)» без додаткового переліку конкретних виплат є достатньо визначеним і не потребує деталізації в порядку статті 252 КАС України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, тоді як висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені без повного, всебічного та об`єктивного дослідження відповідних правових норм і фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 320, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 140/3834/26 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос