Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №136/309/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/309/26

провадження № 2/136/159/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Іванця О.Д., за участю секретаря судового засідання Козаченко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Липовецького відділу державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з нерухомого майна.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

Постановою державного виконавця Липовецького районного відділу Державної виконавчої служби Вінницької області №АА306185 від 18 серпня 2006 року накладено арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. На підставі зазначеної постанови 21 серпня 2006 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстратором Вінницької філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України внесено запис про обтяження №3633761, яким встановлено арешт на невизначене майно (все нерухоме майно). Таким чином, зазначене обтяження має загальний характер та фактично унеможливлює відчуження будь-якої нерухомості. Листом від 12.01.2026 року Липовецький відділ ДВС повідомив, що станом на 12.01.2026 року відкриті виконавчі провадження щодо позивача відсутні, а причину обтяження №3633761 та номер виконавчого провадження встановити неможливо. Листом Державного підприємства «Національні інформаційні системи» від 10.02.2026 року підтверджено відсутність у розпорядженні документів, які слугували підставою для внесення запису №3633761. Таким чином, виконавче провадження, у рамках якого було накладено арешт на нерухоме майно позивача, є закінченим, а арешт не має правових підстав. Оскільки, державний виконавець Липовецького відділу ДВС фактично позбавлений можливості самостійно зняти арешт з майна у зв`язку з відсутність відкритого виконавчого провадження та документів, що слугували підставою для його накладення, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом для захисту свого права власності та відновлення можливості вільного розпорядження належним йому нерухомим майном.

Вищевказане стало приводом для звернення до суду.

Ухвалою суду від 02.03.2026 призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату розгляду справи повідомлявся належним чином в установленому законом порядку. Крім того, у позовній заяві позивач просив суд про розгляд справи за його відсутності у разі неявки до суду.

Представник відповідача у визначений судом строк відзиву на позов не подав, утім надіслав заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою суду від 23.04.2026 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Учасники процесу у судове засідання не з`явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню за наступних підстав.

Як встановлено судом, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16.02.2026, номер інформаційної довідки 464326344, позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку садибного типу, загальною площею 88,2 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,0496 га, кадастровий номер 0522210100:01:001:2187 та квартири загальною площею 36,6 кв.м., житловою площею 21,4 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 5-6).

Згідно паспорту громадянина України НОМЕР_1 від 04.08.1997 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт Кирнасівка, Тульчинського району, Вінницької області, зареєстрований по АДРЕСА_1 з 25.01.2000 (а.с. 2-3). Також до позову долучено довідку про присвоєння позивачу ідентифікаційного номера (а.с. 4).

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, 21.08.2006 року 16:28:58 зареєстровано обтяження №3633761 реєстратором Вінницької філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 21008, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Пирогова, 154-А, підстава обтяження: постанова про арешт майна державного виконавця Романчук С.М. Державної виконавчої служби у Липовецькому районі Вінницької області №АА306185 від 18 серпня 2006 року, об`єкт обтяження все нерухоме майно (а.с. 5 на звороті).

Листом від 12.01.2026 року Липовецький відділ ДВС повідомив, що станом на 12.01.2026 року відкриті виконавчі провадження щодо позивача відсутні, а причину обтяження №3633761 та номер виконавчого провадження встановити неможливо (а.с. 7).

Листом Державного підприємства «Національні інформаційні системи» від 10.02.2026 року підтверджено відсутність у розпорядженні документів, які слугували підставою для внесення запису №3633761 (а.с. 8).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації накладення арешту на все нерухоме майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , унеможливлює здійснення належного захисту майнових прав позивача щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку відсутності стягувача та майнових претензій з його боку.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (більше 20 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном власника майна.

На підставі зазначеного суд вважає, що не зняття арешту з майна законного власника майна, саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби у Липовецькому районі і порушене право позивача підлягає захисту шляхом скасування арешт з майна.

Відповідно до частин третьої, восьмої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85 гс 19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Аналогічний за змістом висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19) та у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 554/5912/19-ц (провадження № 61-12594 св 21), від 08 грудня 2022 року у справі № 331/1383/20 (провадження № 61-7109 св 22).

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження» (абзац 1 пункту 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна»).

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи, що арешт накладено на підставі постанови державного виконавця Липовецького відділу Державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області №АА306185 від 18 серпня 2006 року на заборону відчуження на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а також враховуючи відсутність відкритого виконавчого провадження, саме позивач ОСОБА_1 як власник майна, має право звернутися до суду з позовом до відповідача про зняття арешту.

Ураховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що законом у спірних правовідносинах не передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права позивача, яке може бути захищене в порядку тільки позовного провадження шляхом подання позову про зняття арешту з майна.

За таких обставин та враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно ОСОБА_1 та відсутність необхідності подальшого застосування такого арешту на майно, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2, 10, 12, 76, 81, 89, 141, 263, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Липовецького відділу Державної виконавчої служби у Вінницькому районі Вінницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. В.Липківського, буд. 57, м. Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., ЄДРПОУ 34246125) про зняття арешту з нерухомого майна - задовольнити.

Зняти арешт з нерухомого майна, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 , який було накладено на підставі постанови №АА306185 державного виконавця Державної виконавчої служби у Липовецькому районі Вінницької орбласті від 18.08.2006, реєстраційний номер обтяження: 3633761 від 21.08.2006.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Д. Іванець