Суд: Ладижинський міський суд Вінницької області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 20 вересня 2026 р.
Справа: №135/1363/26
Суддя: Волошина Т. В.
Справа № 135/1363/26
Провадження № 3/135/431/26
ПОСТАНОВА
іменем України
21.09.2026 м. Ладижин
Суддя Ладижинського міського суду Вінницької області Волошина Т.В., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та його захисника - адвоката Басараб О.Д., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, які надійшли з відділення поліції № 3 Гайсинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ВСТАНОВИВ:
1. Фактичні обставини справи
02.08.2026 о 17 год 40 хв у м. Ладижині Гайсинського району Вінницької області, на території автовокзалу на вул. Процишина, ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Citroen C3», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проведено на місці за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest 6810», заводський номер ARSM-0781; результат огляду становив 2,30 ‰.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги підпункту «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП.
2. Пояснення осіб, які беруть участь у провадженні
2.1. ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення за викладених обставин не визнав. Категорично заперечив, що розпочинав рух або керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. Підтвердив, що свідок ОСОБА_2 справді кілька разів підходив до нього на автовокзалі, проте наголосив, що в цей час він лише сидів у салоні припаркованого автомобіля та чекав, не виконуючи жодних маневрів і нікуди не виїжджаючи. Під час допиту свідка ОСОБА_3 , яка є його донькою, уточнив, що після її повідомлення про затримку сказав, що чекатиме на місці та не планує самостійно їхати за кермом. Звернув увагу суду на те, що територія автовокзалу обладнана камерами відеоспостереження, і висловив здивування, чому працівники поліції не вилучили та не переглянули відповідні записи, які, на його думку, могли підтвердити відсутність руху автомобіля.
2.2. Захисник ОСОБА_1 - адвокат Басараб О.Д. подала письмові заперечення, у яких просила закрити провадження у справі за частиною першою статті 130 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП.
Основними доводами заперечень є відсутність належних і допустимих доказів факту керування ОСОБА_1 автомобілем, а також відсутність результатів розширеного лабораторного дослідження, проведення якого, на переконання захисника, у цьому випадку було обов`язковим. Окрім того, захисник наголосила, що обов`язок зі збирання доказів покладено на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.
2.3. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 показав, що до подій, викладених у протоколі, ОСОБА_1 не знав, того дня побачив його вперше, у родинних або дружніх стосунках із ним не перебуває. 02 серпня 2026 року близько 17 год 40 хв свідок перебував на автовокзалі м. Ладижина, де проводжав дитину на автобус, і помітив невідому йому на той час особу, яку згодом працівники поліції ідентифікували як ОСОБА_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Ця особа відчинила автомобіль власним ключем і сіла на місце водія. Свідок підійшов до ОСОБА_1 , попросив його не їхати та запропонував скористатися таксі. ОСОБА_1 спочатку дослухався до прохання, однак за кілька хвилин зачинив двері й запустив двигун. Свідок підійшов удруге, знову попросив вимкнути двигун та повторно запропонував викликати таксі або зателефонувати родичам чи знайомим. ОСОБА_1 вимкнув двигун, після чого свідок відійшов чекати на автобус. Утретє ОСОБА_1 знову зачинив двері, запустив двигун і розпочав рух автомобілем. За словами свідка, автомобіль проїхав невелику відстань - орієнтовно до 10 метрів. Свідок подав водієві знак рукою, після чого той відреагував і зупинив автомобіль. Свідок сам поліцію телефоном не викликав, однак саме в цей момент побачив, що на територію автовокзалу заїжджає екіпаж поліції. Він підкликав поліцейських, повідомив про ситуацію та вказав, що за кермом перебуває особа з ознаками алкогольного сп`яніння. Поліцейські відібрали у нього письмові пояснення на бланку, після чого він залишив автовокзал. Свідок підтвердив, що в автомобілі перебував лише ОСОБА_1 , інших осіб у салоні не було. Під час огляду водія на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_2 присутнім не був, оскільки поїхав додому одразу після надання пояснень.
2.4. Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 показала, що є рідною донькою ОСОБА_1 02 серпня 2026 року близько 17 год 40 хв вона особисто привезла батька автомобілем до автовокзалу м. Ладижина та припаркувала транспортний засіб біля пішохідної та велосипедної доріжки. Ключі від автомобіля залишила батькові, оскільки попередньо планувала пізніше повернутися й забрати його. Після того як вона залишила батька біля автовокзалу, її плани змінилися через справи, пов`язані з навчанням, та підробіток. Коли батько зателефонував і попросив приїхати за ним, вона повідомила, що зайнята та не зможе його забрати. Під час розмови вони обговорювали можливість звернутися до іншої доньки ОСОБА_4 , проте батько сказав, що чекатиме її на місці. Свідок підтвердила, що до того бачила батька у стані алкогольного сп`яніння. Відповідаючи на запитання суду щодо можливості його повернення додому, пояснила, що в місті проживають інші родичі - сестра, мати та її майбутній чоловік, які могли б допомогти, або ж батько мав самостійно вирішити це питання чи чекати. Під час прибуття поліції та складення протоколу вона була відсутня. Свідок не могла ні підтвердити, ні спростувати, чи запускав батько двигун і чи розпочинав рух автомобілем, оскільки безпосередньо цих подій не бачила.
2.5. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що є сусідом і давнім знайомим ОСОБА_1 , оскільки раніше вони проживали в одному будинку; у родинних стосунках із ним не перебуває. Щодо подій 02 серпня 2026 року пояснив, що прямував до ветеринарної аптеки, розташованої на території автовокзалу м. Ладижина, щоб придбати корм для кота. У цей час він помітив ОСОБА_1 , який виходив із закладу «Вкусняшка». За спостереженням свідка, ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння. Свідок хотів підійти до нього, щоб разом дістатися до його доньок, проте ОСОБА_1 попрямував до свого автомобіля, припаркованого біля тротуару та алеї автовокзалу. Підійшовши ближче, свідок побачив біля автомобіля суперечку на підвищених тонах між ОСОБА_1 і молодим чоловіком. У розмову він не втручався, перебував неподалік біля ветеринарної аптеки та спостерігав за подіями орієнтовно 5-10 хвилин, після чого зайшов до приміщення аптеки. Змісту розмови та конкретних претензій через відстань не чув. Свідок підтвердив, що протягом часу його спостереження автомобіль стояв на місці, а руху транспортного засобу він не бачив. Коли він придбав необхідні товари та вийшов із ветеринарної аптеки, біля автомобіля вже перебували працівники поліції та донька ОСОБА_1 ОСОБА_6 . Ближче він не підходив і за оформленням матеріалів не спостерігав.
3. Встановлені судом обставини, оцінка доказів та правова кваліфікація дій
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення ОСОБА_1 і його захисника, допитавши свідків та переглянувши відеозапис із нагрудної камери поліцейського, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють учиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів і зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.
За правилами статті 252 КУпАП суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, суд оцінює кожний доказ окремо з погляду його належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів - із погляду достатності та взаємного зв`язку для вирішення справи.
Відповідно до статті 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також установити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на каральний характер провадження за частиною першою статті 130 КУпАП висновок про винуватість особи не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі обґрунтовані сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Водночас стандарт доведення поза розумним сумнівом не вимагає усунення будь-якого суто теоретичного сумніву, а передбачає оцінку того, чи утворюють досліджені докази узгоджену й переконливу сукупність.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які в частині встановлених ними обставин є належними, допустимими, достовірними та достатніми для висновку про наявність у його діях складу зазначеного правопорушення.
У протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 735457 від 02 серпня 2026 року, складеному уповноваженим працівником поліції відповідно до статті 256 КУпАП, зафіксовано зміст висунутого ОСОБА_1 обвинувачення. Особу ознайомлено з протоколом, що підтверджується її підписом. Водночас сам протокол є процесуальним джерелом відомостей про обвинувачення і не може самостійно доводити факт керування автомобілем у стані сп`яніння без перевірки викладених у ньому обставин іншими доказами.
Рапорт працівника поліції містить відомості про реєстрацію 02.08.2026 о 18 год 52 хв повідомлення на лінію 102 та про встановлений під час перевірки результат огляду ОСОБА_1 - 2,30 ‰. Суд ураховує рапорт як документ, що відображає послідовність дій поліцейських після їх прибуття, але не розглядає його як самостійний прямий доказ попереднього керування автомобілем.
В акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів зафіксовано виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нечітку вимову та хитку ходу. В акті також зазначено результат огляду за допомогою газоаналізатора «Drager Alcotest 6810» - 2,30 ‰. Ознайомлення ОСОБА_1 з результатом огляду підтверджується відеозаписом.
Роздруківка результату тесту від 02.08.2026, проведеного газоаналізатором «Drager Alcotest 6810» № ARSM-0781, містить показник 2,30 ‰ та відомості про останнє калібрування приладу 02.10.2025. Результат тесту пред`явлено ОСОБА_1 ; його ознайомлення засвідчено особистим підписом на роздруківці та зафіксовано відеозаписом.
Направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видане 02.08.2026 о 18 год 10 хв, містить відомості про виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння - різкий запах алкоголю з порожнини рота, нечітку вимову та хитку ходу, а також зазначення закладу охорони здоров`я - комунального підприємства «Ладижинська міська лікарня».
Постанова серії ЕНА № 7657913, винесена 02.08.2026 начальником сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Гайсинського районного управління поліції капітаном поліції Квасніцьким О.О., містить відомості про керування ОСОБА_1 02.08.2026 о 17 год 45 хв на вул. Процишина в м. Ладижині автомобілем «Citroen C3», державний номерний знак НОМЕР_1 . Суд оцінює цей документ у сукупності з іншими доказами та не надає йому наперед установленої або преюдиційної сили. Сам по собі факт неоскарження цієї постанови не є доказом визнання ОСОБА_1 обставин, викладених у ній.
Відеозапис із нагрудної камери поліцейського, долучений до матеріалів справи та переглянутий у судовому засіданні, відображає обстановку після прибуття поліцейських, проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння на місці, складення протоколу та роз`яснення процесуальних прав. Відеозапис є послідовним і не містить видимих ознак переривання чи монтажу.
Водночас відеозапис із нагрудної камери не зафіксував безпосередньо рух автомобіля до прибуття поліцейських. Тому цей запис не використовується судом як прямий доказ керування; його доказове значення полягає в підтвердженні місця розташування автомобіля після описаного свідком руху, зовнішніх ознак стану ОСОБА_1 , перебігу огляду та оформлення матеріалів.
Безпосереднім доказом факту керування є показання свідка ОСОБА_2 . Він послідовно описав, як ОСОБА_1 сів на місце водія, двічі запускав і вимикав двигун після застережень свідка, а згодом утретє запустив двигун, привів автомобіль у рух, проїхав орієнтовно до 10 метрів і зупинився після поданого свідком сигналу. Ці показання узгоджуються з письмовими поясненнями, наданими ОСОБА_2 працівникам поліції безпосередньо після події.
Оцінюючи показання ОСОБА_2 , суд ураховує їх безпосередній характер, деталізованість, внутрішню послідовність і сталість у істотних обставинах. Свідок до події не був знайомий із ОСОБА_1 , не перебував із ним у родинних, дружніх або неприязних стосунках, а матеріали справи не містять відомостей про його особисту заінтересованість у результаті розгляду. Те, що він не викликав поліцію телефоном, а звернувся до екіпажу, який саме прибув на територію автовокзалу, відповідає описаній ним послідовності подій і не знижує достовірності показань.
Показання ОСОБА_2 також узгоджуються з обстановкою, зафіксованою після події. ОСОБА_3 показала, що залишила автомобіль припаркованим біля пішохідної та велосипедної доріжки. Натомість на відеозаписі після прибуття поліції автомобіль розташований на проїзній частині. Ця обставина сама по собі не доводить, хто саме перемістив автомобіль, однак у сукупності з прямими показаннями ОСОБА_2 опосередковано підтверджує описаний ним короткочасний рух транспортного засобу.
Отже, докази факту керування та стану алкогольного сп`яніння мають різне, але взаємопов`язане значення. Факт керування суд установлює насамперед із показань ОСОБА_2 , перевірених у судовому засіданні та зіставлених з іншими доказами. Стан алкогольного сп`яніння підтверджують акт огляду, роздруківка газоаналізатора з результатом 2,30 ‰, відеозапис перебігу огляду, а також показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_5 щодо спостережуваних ними ознак такого стану.
Щодо доводів сторони захисту
Стосовно твердження сторони захисту про відсутність доказів факту керування ОСОБА_1 суд зазначає таке.
У постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 404/4467/16-а Верховний Суд указав, що керування транспортним засобом є технічною дією водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зрушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає його використання за призначенням, тобто з метою керування.
Отже, для встановлення факту керування істотним є не тривалість або відстань руху, а виконання особою функцій водія та фактичне переміщення транспортного засобу. З показань ОСОБА_2 випливає, що ОСОБА_1 не лише перебував на місці водія із запущеним двигуном, а й привів автомобіль у рух та проїхав орієнтовно до 10 метрів. Така поведінка охоплюється поняттям керування транспортним засобом.
Показання свідка ОСОБА_3 не спростовують цього висновку. Вона підтвердила, що привезла батька на автовокзал, залишила йому ключі від автомобіля та знала, що він перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Водночас під час подій, які стали підставою для складення протоколу, вона була відсутня, а тому не могла ні підтвердити, ні спростувати запуск двигуна та рух автомобіля батьком.
Показання свідка ОСОБА_5 також не виключають короткочасного керування. Він спостерігав за подіями лише протягом окремого проміжку часу - орієнтовно 5-10 хвилин, після чого зайшов до ветеринарної аптеки. Отже, його спостереження не охоплювали всього періоду перебування ОСОБА_1 біля автомобіля. Повідомлення ОСОБА_5 про те, що протягом часу його спостереження автомобіль стояв на місці, узгоджується з показаннями ОСОБА_2 про проміжки, коли ОСОБА_1 після застережень вимикав двигун і не рухався. Після виходу свідка з аптеки біля автомобіля вже перебували поліцейські, тому безпосереднього моменту руху він не бачив.
Суд не оцінює пояснення ОСОБА_1 та доводи його захисника як доказ винуватості або як намагання уникнути відповідальності. Невизнання вини й заперечення обвинувачення є реалізацією права на захист. Водночас ці пояснення перевірено шляхом зіставлення з іншими доказами, і вони не спростовують послідовних безпосередніх показань незаінтересованого свідка ОСОБА_2 .
Довід ОСОБА_1 про наявність камер відеоспостереження на території автовокзалу є конкретним і підлягає оцінці. Обов`язок зі збирання доказів відповідно до статті 251 КУпАП покладено на уповноважених осіб, а відсутність у матеріалах записів із камер автовокзалу не може бути поставлена у вину особі, яка притягується до адміністративної відповідальності. КУпАП не встановлює обов`язкової кількості або наперед визначеного виду доказів для підтвердження факту керування. Відсутність такого об`єктивного запису суд ураховує під час оцінки достатності доказів, проте вона не робить недопустимими інші докази і не спростовує сама по собі показань очевидця.
У цьому випадку відсутність запису з камер автовокзалу не породжує розумного сумніву щодо факту керування, оскільки цей факт безпосередньо й детально підтверджений ОСОБА_2 ; його показання були надані одразу після події та повторені в суді, є послідовними, не містять істотних суперечностей і узгоджуються з подальшим місцем розташування автомобіля. Жоден із допитаних свідків не спостерігав усього перебігу подій та не надав прямих показань, які б виключали описаний ОСОБА_2 рух автомобіля.
Щодо доводу захисника про обов`язковість розширеного лабораторного дослідження суд виходить із такого.
Частини друга та третя статті 266 КУпАП передбачають проведення поліцейським огляду водія на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів і застосуванням технічних засобів відеозапису. У разі відмови водія від огляду на місці або незгоди з його результатами огляд проводиться в закладі охорони здоров`я. Аналогічний порядок визначено Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735.
Із відеозапису вбачається, що працівник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на вибір - на місці за допомогою спеціального технічного засобу або в закладі охорони здоров`я. ОСОБА_1 погодився пройти огляд на місці. Після отримання результату 2,30 ‰ він не висловив незгоди з ним і не вимагав проведення огляду в закладі охорони здоров`я. Тому правових підстав уважати обов`язковим у цій ситуації лабораторне дослідження не було.
Розширене лабораторне дослідження біологічного середовища застосовується під час медичного огляду для визначення наявності наркотичних засобів або психотропних речовин. ОСОБА_1 проходив огляд саме на стан алкогольного сп`яніння на місці з використанням газоаналізатора, що є самостійним передбаченим законом способом такого огляду. Отже, відсутність результатів розширеного лабораторного дослідження не свідчить про порушення встановленої процедури.
Оцінюючи допустимість і достовірність результату газоаналізатора, суд виходить не з того, чи довела сторона захисту несправність або несвоєчасну повірку приладу, а з даних, наданих уповноваженою особою у складі матеріалів справи. Інструкція № 1452/735 передбачає використання спеціальних технічних засобів, які мають документи про відповідність та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки; на вимогу особи поліцейський повинен надати відповідні документи для ознайомлення.
Друкований результат тесту дає змогу ідентифікувати застосований газоаналізатор «Drager Alcotest 6810» за заводським номером ARSM-0781 і містить дату останнього калібрування - 02.10.2025. Огляд проведено 02.08.2026, тобто до спливу одного року від зазначеної дати. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.2016 № 1747 для вимірювачів вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихається, установлено міжповірочний інтервал один рік. Сам запис про калібрування не підміняє свідоцтва про повірку, однак є об`єктивною інформацією приладу, яку суд оцінює разом з іншими матеріалами, а не як наслідок покладення на захист обов`язку доводити протилежне.
На відеозаписі зафіксовано безперервну процедуру огляду, відображення результату 2,30 ‰, його оголошення та ознайомлення з ним ОСОБА_1 . Матеріали не містять відомостей про повідомлення приладу щодо помилки вимірювання або про невідповідність номера приладу номеру, зазначеному в акті й роздруківці. Результат значно перевищує допустимий показник 0,2 ‰ та узгоджується з трьома незалежно отриманими групами відомостей: ознаками, зафіксованими в акті; поведінкою і зовнішнім станом особи на відеозаписі; показаннями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , кожен із яких спостерігав ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння.
За таких обставин суд визнає результат огляду належним і допустимим доказом стану алкогольного сп`яніння. Підстав для висновку про недійсність огляду відповідно до частини п`ятої статті 266 КУпАП за встановлених обставин немає.
Відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом «а» пункту 2.9 Правил дорожнього руху України водієві заборонено керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою у стані алкогольного сп`яніння передбачена частиною першою статті 130 КУпАП. Об`єктивна сторона цього правопорушення полягає в керуванні транспортним засобом у такому стані; суб`єктом є водій транспортного засобу.
Оцінивши кожний доказ окремо та всі докази в сукупності, суд установив, що ОСОБА_1 фактично виконував функції водія, привів автомобіль у рух і перемістив його в просторі, перебуваючи при цьому у стані алкогольного сп`яніння. Цей висновок ґрунтується на безпосередніх показаннях ОСОБА_2 щодо керування, результатах огляду та інших доказах щодо стану сп`яніння і не ґрунтується на невизнанні вини, припущеннях про «типову поведінку водія» або лише на змісті складених поліцейськими процесуальних документів.
Отже, винуватість ОСОБА_1 доведена сукупністю належних, допустимих і взаємопов`язаних доказів поза розумним сумнівом, а його дії правильно кваліфіковано за частиною першою статті 130 КУпАП як керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.
4. Визначення адміністративного стягнення
Санкція частини першої статті 130 КУпАП передбачає накладення на водіїв адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Зазначена санкція є безальтернативною щодо виду та розміру основного і додаткового адміністративних стягнень. Тому суд не наділений повноваженнями обирати інший вид стягнення, зменшувати встановлений законом розмір штрафу або не застосовувати позбавлення права керування транспортними засобами. З огляду на це відомості про вік, соціальний чи майновий стан особи не впливають на визначений законом розмір стягнення.
Обставин, що пом`якшують або обтяжують адміністративну відповідальність ОСОБА_1 , матеріалами справи не встановлено. Водночас за фіксованого характеру санкції ці обставини не змінюють виду та розміру стягнення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Відповідно до статті 40-1 КУпАП та пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» із ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01.01.2026 становить 665 грн 60 коп.
Керуючись статтями 23, 33, 40-1, 130, 245, 251, 252, 266, 280, 283, 284, 294, 303, 307, 308 КУпАП, суддя
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн, у дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).
Роз`яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів із дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів із дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання або роботи порушника чи за місцезнаходженням його майна в порядку, установленому законом.
У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з ОСОБА_1 стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП і зазначеного в цій постанові, а також витрати на облік адміністративних правопорушень у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів із дня її винесення до Вінницького апеляційного суду через Ладижинський міський суд Вінницької області.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо постанову не скасовано.
Строк звернення постанови до виконання - три місяці з дня її винесення. У разі оскарження постанови перебіг цього строку зупиняється до розгляду апеляційної скарги.
Суддя
Оригінал: reyestr.court.gov.ua