Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №132/1439/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1439/26

Провадження № 2/132/1181/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"11" вересня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді – СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання – РИБАК І.Ю., за участі: позивача ОСОБА_1 , його представника – адвоката ОЛІЙНИК Ю.А., відповідача ОСОБА_2 , її представника – адвоката ТАРАСЮК Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/1439/26 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

01.05.2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_3 із позовом до ОСОБА_4 , в якому просить визначити йому додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування цієї вимоги зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилась спадщина, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 . Будучи спадкоємцем першої черги за законом, він звернувся до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області з метою прийняття спадщини та оформлення своїх спадкових прав. Однак, листом від 06 квітня 2026 року за вихідним номером 235/02-14, державний нотаріус повідомив, що ним пропущено встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, та роз`яснено право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Одночасно, державним нотаріусом повідомлено, що до нотаріальної контори звернулась дружина померлого ОСОБА_4 , яка подала документи для оформлення спадщини. Пропуск строку для прийняття спадщини був зумовлений поважними причинами, оскільки в період, визначений законом про прийняття спадщини, він перебував на тривалому лікуванні у зв`язку з суттєвим погіршенням стану здоров`я, що об`єктивно унеможливило своєчасне звернення до нотаріуса з відповідною заявою. Однією з обставин, що підтверджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, є витяг з медичної карти від 07 листопада 2022 року, сформованого за результатами огляду лікарем-травматологом. Відповідно до зазначеного медичного документа, за результатами проведеного огляду, йому встановлено діагноз: двобічний гонартроз ІІ-ІІІ ступеня, що свідчить про наявність тривалих проблем зі здоров`ям та обмеженням його фізичної активності, які об`єктивно ускладнювали можливість своєчасного звернення до нотаріуса для прийняття спадщини (Звертає увагу суду на те, що текст зазначеного огляду травматолога надано у рукописному вигляді, тому під час його перекладу та набору у друкованій формі можливі неточності. Для уникнення будь-яких непорозумінь, позивач просить суд керуватися витягом з медичної карти, сформованим за результатами огляду лікарем-травматологом від 07 листопада 2022 року). Надалі, як вбачається з витягу з медичної карти від 30 січня 2023 року, він повторно проходив огляд у лікаря-травматолога, за результатами якого йому встановлено діагноз: двобічний гонартроз ІІІ ступеня, больовий синдром, синовіт, що свідчить про прогресування та погіршення стану здоров`я. Крім того, 24 квітня 2023 року він повторно був оглянутий лікарем-травматологом, за результатами чого встановлений діагноз: двобічний гонартроз ІІІ ступеня, синовіт правого колінного суглоба, що підтверджується витягом з медичної карти від 24 квітня 2023 року сформованим за результатами огляду лікарем-травматологом. У подальшому, 23 вересня 2024 року він був оглянутий лікарем-травматологом, яким було встановлено діагноз: двобічний гонартроз ІІІ ступеня, синовіт, больовий синдром, що підтверджується витягом з медичної карти сформованого за результатами огляду лікарем-травматологом від 23 вересня 2024 року. Додатково він проходив консультативний огляд у лікаря-спеціаліста з ортопедії та травматології, за результатами якого йому було встановлено діагноз: М17.0 первинний двобічний гонартроз (основний діагноз). Згідно з консультативним висновком спеціаліста від 23 вересня 2024 року, йому встановлено заключний діагноз: двобічний гонартроз ІІ-ІІІ ступеня, синовіт колінних суглобів, больовий синдром. Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого ревматологічного відділення № 5586/784, він перебував на стаціонарному лікуванні у Науково-дослідному інституті реабілітації осіб з інвалідністю (ннлк) ВНМУ імені М.І.Пирогова з 27 вересня 2024 року до 07 жовтня 2024 року, де за результатами обстежень йому було встановлено діагноз: остеоартроз, поліостеоартроз з переважним ураженням колінних суглобів Ro ІІІ ступеня з помірною комбінованою контрактурою; кульшових суглобів, зліва Ro І-ІІ ступеня, справа Ro І ступеня, ПФС ІІ ступеня. Гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, ІІ ступень за рівнем артеріального тиску, гіпертензивне серце, гіпертензивна ангіопатія судин сітківки, СН І ступеня, ризик серцево-судинних ускладнень ІІІ ступеня. Дегенеративна хвороба хребта з ураженням попереково-крижового відділу з килами Th11-Th12, L1-L2-L3-L4-L5-S1 зі стенозом СМК, полірадикулярний больовий синдром, м`язово-тонічний компонент, стадія загострення. У межах проходження стаціонарного лікування 05 жовтня 2024 року, йому було проведено додаткові інструментальні обстеження, зокрема магнітно-резонансну томографію (МРТ) поперекового відділу хребта, а також МРТ правого та лівого колінних суглобів, результати яких стали підставою для уточнення діагнозу, визначення ступеня ураження опорно-рухового апарату та призначення подальшого лікування. 11 листопада 2024 року він проходив огляд у лікаря-травматолога, за результатами якого йому було встановлено діагноз: ангіопатія, що підтверджується витягом з медичної карти від 11 листопада 2024 року, сформованим за результатами відповідного медичного огляду (Звертає увагу суду на те, що значна частина медичної документації, зокрема записи лікарських оглядів та встановлених діагнозів, оформлена у рукописному вигляді, що ускладнює їх точне відтворення у друкованому форматі. У зв`язку з цим під час перенесення тексту до позовної заяви можливі неточності у формулюваннях. З метою уникнення будь-яких непорозумінь та забезпечення правильного сприйняття змісту медичних висновків, просить суд керуватися безпосередньо відповідними медичними документами, долученими до позовної заяви. Надалі згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1044 відділення терапії № 2/160, він перебував на стаціонарному лікуванні у період з 16 лютого 2026 року по 24 лютого 2026 року із встановленим діагнозом: остеоартроз (М15.0), поліостеоартроз з переважним ураженням колінних суглобів Ro ІІІ-ІV ступеня з варусною деформацією та помірними комбінованими контрактурами; кульшових суглобів, Ro ІІ ступеня, ПФС ІІ ступеня. Гіпертонічна хвороба (І11.9) ІІ ступеня, ІІ ступень за рівнем артеріального тиску, гіпертензивне серце, гіпертензивна ангіопатія судин сітківки. СН І ступеня. Ризик серцево-судинних ускладнень ІІІ ступеня. Дегенеративна хвороба хребта (М15.0) з ураженням попереково-крижового відділу з килами Th11- Th12, L1-L2-L3-L4-L5-S1 з компресією корінців (G55.1) та стенозом СМК, полірадикулярний больовий синдром, м`язово-тонічний компонент, стадія загострення. Тромбоцитопенія (D69.6). Наявність зазначених захворювань, їх тривалий перебіг, прогресуючий характер та суттєве обмеження повсякденного функціонування стали підставою для встановлення йому ІІІ групи інвалідності, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10473/26/2773/В від 18 березня 2026 року. Додатково звертає увагу, що 17 квітня 2026 року він перебував на обстеженні у КП «Калинівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Калинівської міської ради, де йому було встановлено діагноз: двобічний гоноартроз ІІ-ІІІ ступеня. ПФХ ІІ ступеня. Розповсюджений остеохондроз хребта з корінцевим синдром. Вказані обставини у своїй сукупності підтверджують поважність причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки тривалий, прогресуючий характер захворювань, необхідність систематичного амбулаторного та стаціонарного лікування, а також суттєве обмеження повсякденного функціонування об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 року, визначено склад суду з розгляду позовної заяви: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 18.05.2026 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 07.07.2026 року, витребувано з Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області копію спадкової справи на майно ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Калинівка Калинівського району Вінницької області.

На виконання цієї ухвали, 30.07.2026 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області з Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області надійшла копія спадкової справи № 82/2026 року на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 .

Згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 10.08.2026 року, залучено ОСОБА_5 до участі у справі в якості співвідповідача.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 20.08.2026 року, закрито підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Позивач ОСОБА_7 , його представник – адвокат ОЛІЙНИК Ю.А. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 , її представник – адвокат ТАРАСЮК Н.Г. в судовому засіданні не заперечували проти задоволення позовних вимог.

Співвідповідач ОСОБА_8 до суду не з`явилась, надала письмову заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій просила суд у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити, оскільки позовні вимоги є надуманими, не відповідають вимогам закону, а наведені обставини не відповідають дійсності.

Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків:

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Калинівка Калинівського району Вінницької області помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 19.10.2020 року Калинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина.

Згідно матеріалів цивільної справи, ОСОБА_6 на момент своєї смерті перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою села Хомутинці Калинівського району Вінницької області, про що свідчать свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 , видане 12.05.1963 року Хомутинецькою сільською радою Калинівського району Вінницької області, та копією паспорту громадянки України серії НОМЕР_3 , виданого 10.10.1995 року Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області на ім`я ОСОБА_4 , де на сторінці 10 «Сімейний стан» містяться відомості про укладений шлюб із ОСОБА_6 .

У подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_4 народилося троє дітей:

син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець міста Калинівка Вінницької області (паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 , виданий 04.05.1999 року Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області на ім`я ОСОБА_9 );

дочка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка міста Калинівка Вінницької області (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане 17.05.1967 року Калинівським відділом ЗАГС Вінницької області; свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_6 , видане 24.05.1990 року Павлівською сільською радою Калинівського району Вінницької області; паспорт громадянки України серії НОМЕР_7 , виданий 14.08.1997 року Калинівським РВ УМВС України у Вінницькій області на ім`я ОСОБА_5 із відомостями щодо шлюбу);

син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець міста Калинівка Калинівського району Вінницької області (свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 , видане 26.04.1974 року Калинівським відділом ЗАГС Вінницької області; паспорт громадянина України серії НОМЕР_9 , виданий 18.10.1996 року Калинівським РВ УМВС України у вінницькій області на ім`я ОСОБА_3 ).

Відповідно до довідок виконавчого комітету Калинівської міської ради Вінницької області від 12.03.2026 року № 183, 184, ОСОБА_6 до дня своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним за вказаною адресою проживала та була зареєстрована його дружина ОСОБА_4 (з 25 квітня 1974 року по теперішній час). Інших зареєстрованих осіб згідно даних домової книги на момент смерті ОСОБА_6 не значилося.

06 квітня 2026 року до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області звернулася ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини, залишеної після смерті її чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Одночасно повідомила, що окрім неї, є ще діти померлого: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 .

06 квітня 2026 року ОСОБА_4 подала до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області заяву, в якій зазначила, що будучи спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, дає згоду на прийняття спадщини спадкоємцю за законом, дочці померлого – ОСОБА_5 , так як нею було пропущено строк прийняття спадщини.

06 квітня 2026 року до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області звернулася ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини, залишеної після смерті її батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Одночасно повідомила, що окрім неї, є ще дружина померлого – ОСОБА_4 , діти померлого – ОСОБА_9 , ОСОБА_3 .

06 квітня 2026 року до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області звернувся ОСОБА_9 із заявою, в якій зазначив, що спадкового майна, яке залишилось після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не приймав і на нього не претендує. В суд за продовженням строку прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, звертатися не буде.

Заявою від 06 квітня 2026 року ОСОБА_4 просила Калинівську державну нотаріальну контору Вінницької області довести до відома ОСОБА_3 про відкриття спадщини після смерті його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 квітня 2026 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Людмилою Василівною була заведена спадкова справа № 82/2026 року (номер у Спадковому реєстрі 75446880) на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 84785125, сформований 06.04.2026 року Калинівською державною нотаріальною конторою Вінницької області.

Листом від 06 квітня 2026 року за вихідним номером 235/02-14, державний нотаріус Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишина Л.В. повідомила ОСОБА_3 про те, що до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_4 , яка надала документи для оформлення спадщини після смерті свого чоловіка, а його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з тим, що він є спадкоємцем за законом та має право на частку в спадщини, однак пропустив шестимісячний строк на подання заяви про прийняття спадщини, який може продовжити шляхом звернення до суду із заявою про продовження строку прийняття спадщини.

01 травня 2026 року ОСОБА_3 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_4 , в якому просить визначити йому додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина, зокрема на житловий будинок АДРЕСА_1 . Він є спадкоємцем першої черги за законом, однак у встановлений законом шестимісячний строк не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. 06 квітня 2026 року він був повідомлений державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області про те, що ним пропущено строк для прийняття спадщини та роз`яснено право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Причинами пропуску строку позивач вважає стан свого здоров`я, тривалий перебіг та прогресування захворювань опорно-рухового апарату, необхідність амбулаторного та стаціонарного лікування, а також, як зазначено у позовній заяві, захворювання на COVID-19. На підтвердження зазначених обставин позивач подав медичні документи, зокрема витяг з медичної карти від 07 листопада 2022 року, згідно з яким йому встановлено діагноз двобічного гонартрозу ІІ-ІІІ ступеня; витяг з медичної карти від 30 січня 2023 року, згідно з яким встановлено двобічний гонартроз ІІІ ступеня, больовий синдром, синовіт; витяг з медичної карти від 24 квітня 2023 року; медичні документи за результатами оглядів 23 вересня 2024 року та 11 листопада 2024 року; консультативний висновок спеціаліста від 23 вересня 2024 року; виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 5586/784, відповідно до якої позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 27 вересня 2024 року до 07 жовтня 2024 року; виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 1044 відділення терапії № 2/160, відповідно до якої він перебував на стаціонарному лікуванні з 16 лютого 2026 року до 24 лютого 2026 року; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10473/26/2773/В від 18 березня 2026 року про встановлення йому ІІІ групи інвалідності; медичний документ від 17 квітня 2026 року. Наведені захворювання мали тривалий, прогресуючий характер, суттєво обмежували його фізичну активність та повсякденне функціонування, а тому, на його думку, об`єктивно перешкоджали йому своєчасно звернутися до нотаріуса.

11 травня 2026 року ОСОБА_3 звернувся до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою, в якій повідомив, що він звернувся 01 травня 2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області із позовною заявою про продовження строку прийняття спадщини, за якою відкрито провадження, а тому просить до вирішення зазначеної справи в суді не вчиняти жодних нотаріальних дій щодо майна померлого батька.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до частини першої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Частиною другою статті 1220 ЦК України визначено, що часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно зі статтею 1222 ЦК України спадкоємцями за законом і за заповітом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, ОСОБА_3 як син померлого є спадкоємцем першої черги за законом.

Разом з тим сам факт належності особи до кола спадкоємців не означає автоматичного прийняття нею спадщини.

За змістом частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Водночас частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Матеріали справи не містять доказів постійного проживання ОСОБА_3 разом із батьком на час відкриття спадщини. Навпаки, з довідок органу місцевого самоврядування вбачається, що на момент смерті ОСОБА_6 разом із ним була зареєстрована його дружина ОСОБА_4 , інших зареєстрованих осіб не значилося. Відтак для прийняття спадщини позивач повинен був подати відповідну заяву нотаріусу.

За змістом статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шестимісячний строк для прийняття спадщини закінчився у квітні 2021 року.

Позивач протягом установленого законом строку заяву про прийняття спадщини не подав, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України вважається таким, що не прийняв спадщину.

Частиною другою статті 1272 ЦК України передбачено, що за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За змістом частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Таким чином, закон встановлює два способи правового врегулювання ситуації пропуску спадкоємцем установленого строку: позасудовий – за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, та судовий – за наявності поважної причини пропуску строку.

При цьому надання додаткового строку судом не є наслідком самого лише факту пропуску шестимісячного строку, а є способом захисту права спадкоємця лише за умови встановлення поважної причини такого пропуску.

Зазначене узгоджується з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до якого, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причин пропуску строку. При цьому поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо вчинення відповідних дій.

Отже, предметом доказування у цій справі є не лише факт наявності у позивача захворювань, а насамперед те, чи створювали такі захворювання саме протягом установленого законом шестимісячного строку об`єктивні, непереборні та істотні труднощі, які фактично перешкоджали ОСОБА_3 подати заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі статтями 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Отже, саме на позивача покладається обов`язок довести існування обставин, які унеможливлювали своєчасне подання заяви про прийняття спадщини.

Судом враховується, що Верховний Суд послідовно виходить із того, що саме по собі захворювання спадкоємця не є безумовною підставою для визначення додаткового строку. Необхідно встановити характер захворювання, його тяжкість, тривалість, період лікування, фактичний вплив захворювання на можливість особи реалізувати своє право на прийняття спадщини, а також поведінку спадкоємця після усунення відповідних перешкод.

Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20 Верховний Суд звернув увагу на необхідність розмежування двох періодів: періоду, протягом якого спадкоємець повинен був прийняти спадщину, та періоду після спливу шестимісячного строку до звернення до суду. При цьому суд повинен оцінювати наявність об`єктивних, непереборних перешкод для реалізації спадкоємцем права на прийняття спадщини у кожному з таких періодів. У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що важливими для оцінки захворювання є не лише сам факт перебування особи на лікуванні, а тривалість стаціонарного лікування та ступінь захворювання.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18 зроблено висновок про відсутність підстав для визнання захворювання поважною причиною, оскільки на час звернення до нотаріальної контори стан здоров`я позивача не змінився, однак на лікуванні він не перебував, а тому не було встановлено, що захворювання становило об`єктивну та непереборну перешкоду для своєчасного прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 136/200/17 зазначено, що за відсутності об`єктивних перешкод спадкоємець повинен був вчинити дії щодо прийняття спадщини особисто або шляхом направлення заяви поштовим зв`язком. У цій справі Верховний Суд погодився з висновком про відсутність поважних причин пропуску строку, оскільки хвороба членів сім`ї не позбавляла спадкоємця можливості подати заяву особисто або поштою.

Подібний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 691/481/18, де суд зазначив, що наявність хронічних захворювань та інвалідності сама по собі не є поважною причиною пропуску строку, якщо не доведено, що відповідний стан здоров`я створював об`єктивні, непереборні та істотні труднощі для подання заяви про прийняття спадщини.

Водночас суд враховує і правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19, відповідно до якої перебування спадкоємця на амбулаторному лікуванні за певних обставин може бути поважною причиною пропуску строку. Однак у тій справі Верховний Суд виходив із конкретної сукупності обставин: гострого раптового захворювання, яке виникло безпосередньо перед закінченням шестимісячного строку, фактичної неможливості звернутися до нотаріуса та незначності пропуску строку – лише трьох днів, причому спадкоємець звернувся із заявою наступного дня після одужання.

Отже, зазначена правова позиція не означає, що будь-яке амбулаторне лікування автоматично визнається поважною причиною пропуску строку. Вирішальним є встановлення конкретного причинно-наслідкового зв`язку між захворюванням, періодом його прояву, фактичною неможливістю вчинення необхідної дії та тривалістю пропуску строку.

Саме такого причинного зв`язку у цій справі судом не встановлено.

Надані ОСОБА_3 медичні документи об`єктивно підтверджують наявність у нього захворювань опорно-рухового апарату, інших захворювань та факт окремих періодів амбулаторного і стаціонарного лікування.

Разом з тим перший із наданих позивачем медичних документів датований 07 листопада 2022 року, тобто більше ніж через півтора року після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Інші медичні документи стосуються 2023, 2024 та 2026 років.

Зокрема, стаціонарне лікування з 27 вересня 2024 року до 07 жовтня 2024 року відбулося через понад три роки після закінчення строку для прийняття спадщини, а стаціонарне лікування з 16 лютого 2026 року до 24 лютого 2026 року – майже через п`ять років після його закінчення.

Так само встановлення ІІІ групи інвалідності рішенням експертної команди від 18 березня 2026 року відбулося через значний час після спливу строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

Зазначені документи підтверджують стан здоров`я позивача у відповідні періоди, однак самі по собі не підтверджують того, що саме у період з 14 жовтня 2020 року до квітня 2021 року він перебував у такому фізичному або функціональному стані, який унеможливлював або істотно утруднював подання заяви про прийняття спадщини.

Суд звертає увагу, що наявність захворювання, навіть тяжкого та хронічного, не тотожна встановленню факту неможливості вчинення конкретної юридично значущої дії.

Для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України необхідно встановити не лише факт захворювання, а те, що у визначений законом строк захворювання об`єктивно позбавляло спадкоємця можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини.

У цьому випадку такого доказу позивачем не надано.

Більше того, з показань свідка ОСОБА_9 , які суд оцінює у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 89 ЦПК України, вбачається, що позивач ОСОБА_3 достеменно знав про смерть батька, про відкриття спадщини та про необхідність подання ним заяви у шестимісячний строк.

Отже, у цій справі відсутня така обставина, як незнання позивача про смерть спадкодавця чи про відкриття спадщини.

Більше того, зі слів свідка ОСОБА_9 вбачається, що одним із основних мотивів невчинення позивачем необхідних дій були морально-етичні міркування.

Такі мотиви не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами у розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України.

Право на прийняття спадщини є правом, реалізація якого залежить від волевиявлення самого спадкоємця. Особа, яка бажає прийняти спадщину, повинна вчинити передбачені законом дії у встановлений строк.

Невчинення таких дій з міркувань морального, особистого чи сімейного характеру не може бути прирівняне до об`єктивної неможливості їх вчинення.

Суд також бере до уваги, що свідок ОСОБА_9 на уточнююче запитання головуючого у справі судді безпосередньо зазначила, що позивач не був позбавлений можливості подати заяву через третю особу або шляхом її направлення поштовим зв`язком.

Законодавство не пов`язує прийняття спадщини виключно з необхідністю особистої фізичної явки спадкоємця до нотаріуса.

Так, пунктами 3.5 та 3.21 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачена можливість направлення заяви про прийняття спадщини поштовим відправленням; своєчасно надісланою вважається заява, направлена до закінчення встановленого строку, навіть якщо вона надійшла нотаріусу після його закінчення за умови дотримання визначених Порядком вимог.

Таким чином, навіть за наявності у позивача певних труднощів із особистим пересуванням до нотаріуса необхідно було встановити, чи існували об`єктивні перешкоди для використання альтернативного способу подання заяви.

Однак доказів того, що протягом шестимісячного строку позивач був позбавлений можливості направити заяву поштовим зв`язком, скористатися допомогою іншої особи для організації такого звернення, звернутися до нотаріуса в інший спосіб, передбачений законодавством, або вчинити інші необхідні дії, суду не надано.

Щодо посилання позивача на захворювання на COVID-19, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 953/8112/20 визнав, що в конкретних установлених судами обставинах необхідність дотримання карантинних обмежень та запобігання зараженню і поширенню COVID-19 могла створювати перешкоди для своєчасного звернення до нотаріуса.

Разом із тим правовий висновок у зазначеній справі не встановлює загального правила про те, що сам факт існування карантину або перенесення COVID-19 автоматично є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

У справі № 953/8112/20 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції з огляду, зокрема, на незначність пропуску строку: спадкоємець звернувся із заявою фактично через два робочі дні після закінчення встановленого строку. Крім того, суди встановили конкретний вплив карантинних обмежень на можливість звернення до нотаріуса.

Натомість у цій справі позивач не надав належних та достовірних доказів того, у який саме період він хворів на COVID-19, якою була тяжкість перебігу захворювання, чи перебував він на самоізоляції або стаціонарному лікуванні, чи мав медичні протипоказання до виходу з дому, а також яким саме чином це захворювання унеможливило подання заяви протягом усього шестимісячного строку.

Крім того, пропуск строку у цій справі є не незначним, а істотним. Позивач звернувся до суду лише 01 травня 2026 року, тобто через декілька років після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини.

З огляду на це посилання на COVID-19 без конкретизації періоду захворювання, його тяжкості та без доказів фактичної неможливості вчинення необхідних дій не може бути визнане достатнім для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України.

Суд також бере до уваги поведінку позивача після спливу шестимісячного строку.

Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2022 року у справі № 953/15603/20 звернув увагу на необхідність оцінки не лише обставин, які існували протягом шестимісячного строку, а й поведінки спадкоємця після його спливу.

У цій справі після закінчення шестимісячного строку ОСОБА_3 протягом тривалого часу не звертався ні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, ні до суду з вимогою про визначення додаткового строку.

При цьому перший наданий ним медичний документ датований листопадом 2022 року, а звернення до суду відбулося лише 01 травня 2026 року.

Таким чином, навіть якщо припустити, що окремі захворювання позивача після квітня 2021 року певним чином ускладнювали його повсякденне життя, матеріали справи не містять доказів того, що такі обставини безперервно існували протягом усього періоду до травня 2026 року та унеможливлювали реалізацію права на спадкування.

Навпаки, сам факт проходження позивачем у різні роки амбулаторних оглядів, консультативних обстежень, стаціонарного лікування та звернення до медичних закладів свідчить про можливість організації ним необхідних дій у відповідних періодах. При цьому суд не ототожнює факт звернення до медичних установ із можливістю звернутися до нотаріуса, однак враховує ці обставини для оцінки доводів про постійну та абсолютну неможливість здійснювати будь-які юридично значущі дії.

Саме тому надані позивачем медичні документи суд оцінює як належні та допустимі докази наявності відповідних захворювань у зазначені в них періоди, однак недостатні для доведення юридично значущої обставини – існування протягом шестимісячного строку об`єктивних, непереборних та істотних труднощів для подання заяви про прийняття спадщини.

При цьому суд наголошує, що відмова у задоволенні позову не ґрунтується на применшенні тяжкості захворювань позивача або його стану здоров`я. Суд виходить виключно з установленого законом критерію поважності причин пропуску строку та необхідності доведення того, що конкретний стан здоров`я саме у період, коли особа повинна була прийняти спадщину, об`єктивно перешкоджав вчиненню відповідної юридичної дії.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 691/481/18, де наявність хронічних захворювань та інвалідності не була визнана достатньою підставою для визначення додаткового строку, оскільки не було доведено існування об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до нотаріуса.

Також у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 286/27/18 Верховний Суд погодився з висновками судів про те, що похилий вік, незадовільний стан здоров`я, непрацездатність та інші подібні обставини без встановлення конкретних об`єктивних перешкод не є самі по собі поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що надані позивачем докази не підтверджують наявності поважної причини пропуску строку у розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України.

Суд також враховує положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності забезпечення особі права на доступ до суду. Разом із тим право на доступ до суду не означає автоматичного задоволення позовної вимоги. Суд зобов`язаний застосувати передбачені законом умови матеріально-правового захисту та встановити, чи доведені передбачені законом підстави для такого захисту.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, а при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У цій справі судом враховано наведені вище правові висновки Верховного Суду та оцінено їх застосовність до конкретних обставин спору.

При цьому суд вважає необхідним окремо зазначити, що положення частини третьої статті 1272 ЦК України не передбачає обов`язку суду визначати додатковий строк у кожному випадку, коли спадкоємець пропустив шестимісячний строк і посилається на захворювання. Закон надає суду дискреційне повноваження визначити додатковий строк лише за наявності поважної причини пропуску.

У цьому випадку така поважна причина належними та достатніми доказами не підтверджена.

Відсутність доказів об`єктивної неможливості звернутися до нотаріуса протягом установленого строку, обізнаність позивача про смерть батька та відкриття спадщини, наявність у нього можливості подати заяву поштовим зв`язком або скористатися допомогою іншої особи, посилання на морально-етичні міркування як одну з причин бездіяльності, відсутність документального підтвердження захворювання на COVID-19 саме у відповідний період, а також те, що основна частина медичних документів стосується періодів, які настали через значний час після закінчення шестимісячного строку, у сукупності свідчать про відсутність правових підстав для визначення позивачу додаткового строку.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законом випадках відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, а така відмова має бути оформлена відповідною постановою із зазначенням причин відмови та порядку її оскарження. Разом з тим у цій справі позивач не ставить питання про оскарження нотаріальної дії або бездіяльності нотаріуса, а звернувся саме із позовом, передбаченим частиною третьою статті 1272 ЦК України.

Суд також враховує, що Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови № 7 від 30 травня 2008 року роз`яснив, що суд, визначаючи додатковий строк, повинен виходити з поважності причин пропуску, пов`язаних саме з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, а додатковий строк має бути достатнім для подання заяви про прийняття спадщини.

Зазначені критерії у цій справі не дотримані.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що у період з 14 жовтня 2020 року до квітня 2021 року ОСОБА_3 через стан здоров`я був фізично чи юридично позбавлений можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини.

Навпаки, із показань свідка вбачається, що позивач знав про смерть батька, знав про необхідність прийняття спадщини, однак свідомо не вчинив відповідних дій, у тому числі з морально-етичних міркувань.

Така поведінка не може бути прирівняна до об`єктивної, непереборної та істотної перешкоди.

З урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, а також положень статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України суд не вправі замінювати сторону у доказуванні обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або ґрунтувати висновок про поважність причин на припущеннях.

Оскільки позивачем не доведено наявності поважних причин пропуску встановленого статтею 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, правові підстави для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України відсутні.

За таких обставин позов ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини задоволенню не підлягає.

За частинами першою третьою статті 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи необмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 572/2515/15-ц, від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, від 02 листопада 2023 року у справі № 592/7624/22.

Визнання позову у даній справі відповідачем ОСОБА_4 суперечить вимогам закону, а тому з урахуванням зазначених вище норм ЦПК України та висновків Верховного Суду визнання нею позову не може бути прийнятим.

Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача. Відтак сплачений позивачем судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 8, 41, 55 Конституції України, статтями 1216, 1217, 1220, 1222, 1261, 1268, 1269, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 49 Закону України «Про нотаріат», пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя