Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №615/143/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 615/143/26 Головуючий суддя І інстанції Левченко А. М.

Провадження № 33/818/1140/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К., при секретарі Вакула Н.С., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Антоненка І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника Череватенко І.М. на постанову судді Валківського районного суду Харківської області від 05 березня 2026 року, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець смт. Пісочин,

- визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткований мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп.

Постановою встановлено, що ОСОБА_1 18.01.2026 року об 11:50 год. в м. Валки на автодорозі М-03 430 км керував автомоілем ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук. Порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР країни, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст. 130 КУпАП.

В своїй апеляційній скарзі захисник Череватенко І.М. просила судову постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення посилаючись на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги позицію особи, яка притягається до відповідальності, а наявним у справі доказам не надано належної і повної оцінки. Вказувала, що ОСОБА_1 , не керував автомобілем, а водієм був ОСОБА_2 . Також вказувала на необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо критичного ставлення до пояснень, які надавав в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 , який вказував, що саме він керував транспортним засобом. Доказів керування саме ОСОБА_1 автомобілем, на її думку, в справі не міститься. Вважала, що працівниками поліції було порушено процедуру проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння. Посилалась на чине законодавство України та практику ЄСПЛ.

Дослідивши відомості та докази по справі, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника – адвоката Антоненка І.М., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, пояснення свідка ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд не дотримався всіх вказаних вимог закону.

Крім того, переглядаючи апеляційну скаргу в межах доводів та вимог про відсутність ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП в аспекті порушення вимог п. 2.5 ПДР України належить врахувати відомості, які є в матеріалах справи, в тому числі, відеозаписи, пояснення свідка, а також пояснення апелянта щодо хронології подій, які відбувались 18.01.2026 року.

Дослідивши повторно докази у справі з метою перевірки всіх апеляційних доводів та висновків суду першої інстанції, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , а також пояснення свідка ОСОБА_2 , який, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції наполягав, що керував автомобілем саме він, суд апеляційної інстанції вбачає, що апеляційні доводи захисника ОСОБА_3 не позбавлені правових та фактичних підстав.

Притягаючи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції послався на докази, а саме на відомості, які містяться у: протоколі про адміністративне правопорушення, акті огляду на стан алкогольного сп`яніння; направленні ОСОБА_1 на огляд; рапорті працівника поліції; відомостях відеозапису.

Такі висновки суду спростовуються фактичними обставинами цього провадження.

Зокрема, належить врахувати, що працівники поліції взагалі не проводили будь-який попередній огляд ОСОБА_1 , як водія, на стан алкогольного сп`яніння, в тому числі і на місці його зупинки.

Такі відомості підтверджуються відомостями протоколу про адміністративне правопорушення, який складений саме за відмову у проходженні огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Належить врахувати, що відповідно до положень п. 10 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів. У випадках встановлення стану сп`яніння результат огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду.

Тобто, оцінюючи положення цієї Інструкції суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що працівник поліції, після того, як він особисто провів огляд водія на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних вимірювальних приладів, повинен зазначити результати цього огляду в акті огляду на стан сп`яніння.

Натомість, згідно відомостей протоколу, а також відеозапису, в цій справі працівники поліції не проводили особисто будь-який огляд ОСОБА_1 щодо встановлення алкогольного сп`яніння на місці його зупинки, а тому не мали процесуальних підстав складати акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, оскільки не мали результатів огляду.

Такі відомості вочевидь свідчать про те, що цей акт не може бути доказом у цій справі, оскільки він не містить будь-яких фактичних відомостей на підтвердження порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР України, а посилання суду першої інстанції у рішенні на цей акт, як на доказ – є безпідставним.

Крім цього, відповідно до п. 8 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції.

Тобто складення та долучення до матеріалів цієї справи направлення на огляд водія є формальною дією працівників поліції під час складення матеріалів про адміністративне правопорушення, оскільки сам огляд в закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 не проходив, а тому це направлення не може бути беззаперечним доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, в матеріалах цієї справи міститься диск з відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, на якому зафіксовані лише частини події, яка відбувалася 18.01.2026 року за участю ОСОБА_1 (арк. 2).

Суд апеляційної інстанції дослідив ці відеозаписи в судовому засіданні.

Відеозапис не містить відеофіксаії керування автомобілем та зупинки транспортного засобу безпосередньо ОСОБА_1 .

Зокрема, з відомостей відеозапису вбачається, що працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про те, що у нього існують ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук, порушення координації рухів.

Однак, належить врахувати, що з відеозапису вочевидь вбачається, що ОСОБА_1 , чітко та спокійно відповідав на запитання працівника поліції, надавав усні пояснення по суті питань, стояв рівно не хитаючись, а під час ходьби також не хитався.

Поряд з цим під час надання ОСОБА_1 та отриманням ним документів, вочевидь вбачається, що у нього був відсутній тремор пальців рук.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції у ОСОБА_1 було явно виражене почервоніння обличчя, саме так як було під час спілкування з працівниками поліції на місці події 18.01.2026 року.

Натомість, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомив, що він має хронічне захворювання, а саме постійно високий артеріальний тиск, що супроводжується почервонінням шкіри обличчя. Тобто виражене почервоніння обличчя у нього майже завжди.

Такі відомості відеозапису та пояснення ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції викликають сумнів щодо існування у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння, а саме порушення координації рухів та тремтіння пальців рук, однак суд першої інстанції не звернув на це увагу.

Крім того, з цього відеозапису вочевидь вбачається, що відеозапис починається в приміщенні, яке розташовано на стаціонарному посту поліції, з якого згодом вийшов працівник поліції та підійшов до припаркованого автомобіля біля пасажирської двері якого перебував ОСОБА_1 .

Отже, з цього відеозапису не вбачається будь-яких відомостей про те, що керування ОСОБА_1 автомобілем ВАЗ 2101, д.н.з. НОМЕР_1 .

Належить врахувати, що під час спілкування з працівником поліції, останній повідомив ОСОБА_1 про те, що стосовно нього буде складено матеріали, а тому він може присісти в автомобіль і зачекати. Лише тільки після цієї пропозиції працівника поліції, ОСОБА_1 присів за кермо автомобіля, який був припаркований та не рухався.

Натомість, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови (арк. 30) судом першої інстанції встановлено, що на відеозаписі зафіксовано, що працівниками поліції зупинений ОСОБА_1 .

Такі твердження суду першої інстанції є необґрунтованими та не узгоджуються з відомостями, які містяться на відеозаписі, наданому працівниками поліції, оскільки на цьому відеозаписі відсутні будь-які відомості про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, а також про те, що працівники поліції зупинили автомобіль під керуванням ОСОБА_1 .

Крім того, належить врахувати, що з відомостей відеозапису вбачається, що у ОСОБА_1 не було посвідчення водія, а працівнику поліції ОСОБА_1 показав лише фотокартку свого посвідчення в телефоні.

Однак, враховуючи відсутність у ОСОБА_1 посвідчення водія, працівник поліції не склав стосовно ОСОБА_1 постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без посвідчення водія, що також викликає сумнів щодо керування ОСОБА_1 цим автомобілем, як це вказано у протоколі.

Крім цього належить врахувати, що відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, в тому числі, чи винна дана особа у вчиненні адміністративного правопорушення.

З відомостей оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції в цій справі не визнав особу, яка притягалася до адміністративної відповідальності, винною, а лише притягнув до відповідальності, що свідчить про недотримання вищезазначеної норм закону, що також унеможливлює накладення будь-якого стягнення на підставі КУпАП.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснював, що він дійсно 18.01.2026 року рухався на автомобілі, однак у якості пасажира, оскільки за кермом автомобіля перебував його колега ОСОБА_2 . На цьому він наполягав і в суді першої інстанції, однак суд не звернув на це увагу.

Також повідомив, що працівники поліції зупинили їх на посту і після того, як вони припаркувались, ОСОБА_2 , який керував автомобілем, терміново пішов до найближчого магазину в туалет, оскільки мав невідкладну біологічну потребу, а він почав спілкуватись з працівниками поліції та надавати їм документи на автомобіль, оскільки власником цього автомобіля є його батько та ці документи перебували саме у ОСОБА_1 . Пояснював, що працівник поліції, який не зупиняв їх атомобіль, з незрозумілих причин почав пропонувати йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, хоча він не керував автомобілем, але саме тому, що він не був водієм він відмовився від проходження будь-якого огляду на стан сп`яніння.

Враховуючи, що матеріали справи не містять будь-яких фактичних відомостей на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 керував автомобілем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі пояснення ОСОБА_1 заслуговують на увагу, оскільки мають об`єктивний характер.

Крім того, суд апеляційної інстанції з метою повного та всебічного дослідження обставин події, зафіксованої у протоколі, задовольнив клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_2 .

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_2 повідомив, що він разом з ОСОБА_1 працюють в «Приватбанку» інженерами та налагоджують банкомати цього банку. 18.01.2026 року, він разом з ОСОБА_1 налагоджували банкомат у м. Валки та після закінчення робіт їхали до смт Пісочин. Керував автомобілем саме він. На блок посту при виїзді з м. Валки його зупинив працівник поліції. Після того, як припаркував автомобіль він відразу пішов до найближчого магазину, оскільки бажав терміново скористатись туалетом. Повідомив також, що відстань від місця де він припаркувався на посту до магазину «Посад» була великою. Після того, як він повернувся, він підійшов до працівника поліції, який його зупиняв, а цей поліцейський повідомив, щоб ОСОБА_2 підійшов до іншого поліцейського біля якого на той час перебував і ОСОБА_1 . Підійшовши до них ОСОБА_2 повідомив, що він водій та має бажання та можливість відповідати на всі питання працівників поліції, на що поліцейський відповів, що протокол вже складений стосовно ОСОБА_1 та всі пояснення можуть надавати в суді підчас розгляду цього протоколу.

Належить врахувати, що в суді першої інстанції свідок ОСОБА_2 також пояснював, що саме він керував автомобілем та був зупинений працівниками поліції, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки цим поясненням.

Поряд з цим суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що свідок ОСОБА_2 повідомив про те, що зупинив його один працівник поліції, а з ОСОБА_1 спілкувався інший працівник поліції, який навіть не зупиняв їх автомобіль, що в повному обсязі збігається з поясненнями ОСОБА_1 .

Тобто, враховуючи відсутність будь-яких фактичних відомостей про те, що саме ОСОБА_1 , керував транспортним засобом, а також пояснення ОСОБА_2 , які є послідовними, як в суді першої інстанції так і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції та не спростовуються будь-якими фактичними відомостями, які містяться в матеріалах цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ці пояснення свідка спростовують відомості протоколу щодо кеування автомобілем ОСОБА_1 .

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні відомості, які можуть спростувати ці пояснення свідка, який є очевидцем події, оскільки відеозаписи з фактом керування автомобілем та зупинкою цього автомобіля в матеріалах справи відсутні.

Крім того, належить врахувати, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом винуватості особи, яка притягається до відповідальності, оскільки відомості, які зафіксовані у цьому протоколі повинні підтверджуватись рештою фактичних відомостями, тобто протокол є лише процесуальним документом, в якому уповноважена особа вказує на можливі факти порушення вимог чинного законодавства.

Натомість матеріали цієї справи не містять будь-яких фактичних відомостей на підтвердження того, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції, що вочевидь свідчить про недійсність відомостей, які зафіксовані в протколі про адміністративне правопорушення, який складений 18.01.2026 року стосовно ОСОБА_1 .

Крім того, відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом на стан алкогольного сп`яніння проводиться поліцейським з використанням технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводитися у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом на проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Огляд особи на стан алкогольного сп`яніння, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійним.

Належить врахувати, що до матеріалів справи долучений диск з відеозаписом події за участю ОСОБА_1 , однак з цього відеозапису не вбачається, що особисто ОСОБА_1 керував транспортним засобом, що не узгоджується з вимогами ст. 266 КУпАП, де зазначено, що огляд на стан алкогольного сп`яніння проводиться виключно стосовно особи, яка керувала транспортним засобом.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення порядку проведення огляд особи на стан алкогольного сп`яніння, що свідчить про недійсність такого огляду.

Поряд з цим належить врахувати, що відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18.12.2018 року №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу.

З відомостей відеозапису, вбачається, що відеофіксація не є безперервною, оскільки працівники поліції які здійснювали фіксацію на бодікамеру не здійснили фіксацію зупинки транспортного засобу, а також не здійснили фіксацію особи, яка керувала цим транспортним засобом, що об`єктивно вказує на порушення вищенаведеного наказу.

Поряд з цим, враховуючи відсутність безперервного відеозапису подій за участю ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вбачає, що працівники поліції також не залучали свідків для проведення відповідного огляду, що свідчить про істотне порушення вимог ст. 266 КУпАП.

Крім того, відповідно до відомостей рапорту працівника поліції В. Гордієнка (арк. 6), а також відповідно до його письмових пояснень, наданий до канцелярії Харківського апеляційного суду 24.06.2026 року) вбачається, що у складі екіпажу 0311 було зупинено автомобіль під керуванням ОСОБА_1 .

Проте, відповідно до відомостей усних пояснень свідка ОСОБА_2 , зупиняв їх автомобіль один працівник поліції, а спілкувався з ОСОБА_1 інший працівник поліції, який не зупиняв їх автомобіль, тобто працівник поліції не знав достеменно хто саме керував автомобілем.

Поряд з цим, з відомостей цього рапорту вочевидь не вбачається, який саме працівник поліції зупиняв автомобіль, в якому перебував ОСОБА_1 , що поза розумним сумнівом свідчить про передчасність висновків інспектора Гордієнака В.Ю. про те що саме ОСОБА_1 , керував автомобілем.

Оцінюючи всю сукупність доказів по цій справі, які повторно досліджені судом апеляційної інстанції, встановлено, що пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 – чітко узгоджуються між собою та з відомостями відеозапису, який зроблено працівниками поліції і не суперечать один одному.

Зокрема в своїх поясненнях ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_2 вказували, що автомобілем керував саме ОСОБА_2 .

Об`єктивність таких пояснень поза розумним сумнівом не спростовується відомостями відеозапису, який міститься в матеріалах справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 заслуговують на увагу, а висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду.

Наведена сукупність встановлених обставин, поза розумним сумнівом, об`єктивно свідчить про обґрунтованість апеляційних доводів щодо відсутності правових та фактичних підстав для складення протоколу стосовно ОСОБА_1 за ст. 130 КУпАП у зв`язку з порушенням вимог п. 2.5 ПДР.

Натомість суд першої інстанції не надав належну процесуальну оцінку вищенаведеним обставинам, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність ознак складу правопорушення, згідно відомостей протоколу, які не узгоджуються з рештою досліджених доказів та спростовуються ними.

Належить також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4, 7 та 11 до Конвенції» ратифіковано вказану Конвенцію.

Порядок реалізації Конвенції та рішень ЄСПЛ визначено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно до ч. 1 ст. 17 даного Закону, суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 р., провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ зазначив, що Уряд України визнав кримінально-правовий характер КУпАП.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

У п.56. рішення ЄСПЛ «Михайлова поти України», заява № 10644/08 від 06 березня 2018 року суд нагадує, що «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ`єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто, чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об`єктивним у цій справі); та (і) об`єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (див., наприклад, рішення у справі «Моріс проти Франції» [ВП] (Morice v. France) [GC], заява № 29369/10, пункт 73, ЄСПЛ 2015, з подальшими посиланнями). У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у відповідній справі обґрунтована причина побоюватися, що конкретний суддя або орган, який засідає в якості суду, є небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати таке побоювання об`єктивно обґрунтованим (там само, пункт 76). Об`єктивний критерій в основному стосується ієрархічних чи інших зв`язків між суддею та іншими учасниками провадження. У зв`язку з цим навіть зовнішні прояви мають певну важливість, або, іншими словами, «правосуддя має не лише здійснюватися, має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (там само, пункти 77 та 78).

Європейський суд з прав людини у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» («Engel and Others v. the. Netherlands», 08 червня 1976 року, no. 5100/71, 5101/71, 5102/71, 5354/72, 5370/72), «Озтюрк проти Німеччини» («Ozturk v. Germany», 21 лютого 1984 року, no. 8544/79), «Лутц проти Німеччини» («Lutz v. Germany», 25 серпня 1987 року, no. 9912/82), тлумачить поняття «кримінальний» автономно, тобто незалежно від національної термінології, включаючи сюди адміністративні, дисциплінарні, митні проступки тощо.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardov. Spain» від 06.12.1998 Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитись на користь цієї особи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Згідно рішення у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилось нічого іншого, як взяти на себе функцію сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагальності процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Відповідно до ч.2 ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно ч.1 ст. 7 КУпАП, ніхто не можу бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.

Більш того, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення визначені статтею 247 КУпАП. Відповідно до п.1 цієї статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Дослідивши та оцінивши відомості, що є в цій справі, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова судді Валківського районного суду м. Харкова від 05 березня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження в справі стосовно ОСОБА_1 закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, згідно доводів поданої апеляційної скарги.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Череватенко І.М. - задовольнити.

Постанову судді Валківського районного суду Харківської області від 05 березня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягнуто до адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП – скасувати, а провадження у цій справі закрити на підставі п.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков